Постанова 4850 № 200/5338/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року справа №200/5338/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Міронової Г.М., секретаря судового засідання Сізонова Є.С., за участю представника позивача Фальченко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 р. у справі № 200/5338/19-а (головуючий І інстанції Кочанова П.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ НП в Донецькій області), в якій просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, код 40109058, щодо не проведення з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , повного розрахунку в день звільнення з Національної поліції 29.09.2017року; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області, код 40109058 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 у сумі 165240 грн.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області , код 40109058, надати протягом одного місяця з дня набрання рішення суду законної сили звіт про виконання судового рішення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення з Національної поліції; стягнув з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 у розмірі 10 749,94 грн. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовив. Позивач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та постановити нове в цій частині, яким сягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 у розмірі 165240 грн. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказане рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування скарги зазначено, що грошове забезпечення на день звільнення 30.09.2017 становило 10200,03 грн., у вересні відпрацьовано 30 календарних днів, середньоденний розмір становить 340 грн. Таким чином, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 складає 165240 грн. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції жодної норми права яка передбачала зменшення цих сум не навів, застосував формулу зменшення не передбачену жодним нормативним актом. Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким залишити позовну заяву без розгляду. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказане рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування скарги зазначено, що позивач про звільнення на підставі наказу від 29.09.2017 дізнався у 2017 році, отже позивачем пропущено місячний строк звернення до суду встановлений ст. 122 КАС України. Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував. Представник відповідача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.09.2017 № 468 о/с відповідно до розділу VII Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) майора поліції Карнаухова Андрія Анатолійовича - начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи слідчого відділу Слов`янського відділу поліції з 30 вересня 2017 року. Вислуга років на 30 вересня 2017 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги складає - 14 років 07 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні - 20 років 09 місяців 29 днів. Також, у наказі зазначено вважати невикористану відпустку за 2017 рік у кількості 17 діб (а.с.47). Грошовим атестатом №12 Головне управління Національної поліції в Донецькій області засвідчило, що майор поліції нак.№49 о/с від 07.11.2015 ОСОБА_1 задоволений такими видами грошового забезпечення: посадовий оклад в сумі - 2700,00 до 30.09.2017 включно; оклад за спеціальним званням в сумі - 2 000,00 до 30.09.2017 включно; надбавка за стаж служби у розмірі 30% в сумі - 1 410,00 до 30.09.2017 включно; премія затверджена НПУ у розмірі 66,940% - 2 045,02 з 16.09.2017 по 30.09.2017; премія затверджена НПУ у розмірі 63,670% - 1 945,12 з 01.09.2017 по 15.09.2017; Усього нараховано в сумі 10100,14 грн. до 30.09.2017 року включно. Відраховано податків в сумі 151,50 грн. Матеріальна допомога на оздоровлення з окладу у сумі 2 500,00 грн. У графі 14 зазначеного атестату "Відпустка не використана за 2017 рік у кількості 17 діб" відсутня сума грошового забезпечення. 15 січня 2019 року позивач звернувся до ГУ НП в Донецькій області з запитом щодо надання інформації про розмір його грошового забезпечення, яке він отримав помісячно у 2017 році з 01.01.2017 по день його звільнення, вказавши помісячно всі його складові частини (розміри окладу, премії, надбавки тощо). 24.01.2019 управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління національної поліції в Донецькій області надано відповідь на запит позивача, в якій окрім іншого зазначено про те, що грошове забезпечення на день звільнення складало 10200,03 грн. в тому числі: посадовий оклад - 2700,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн.; надбавка за вислугу років (30%) - 1410,00 грн.; премія (66,94%) - 4090,03 грн. Отже, при звільненні з поліції було нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 71 400,21 грн. з розрахунку: посадовий оклад 2700,00 грн., оклад за спеціальне звання (майор поліції) 2000,00 грн. + надбавка за вислугу років (30%) 1410,00 грн. + премія (66,94%) 4090,03 грн.=10200,03 грн.*14 повних років=71 400,21грн. Як вбачається з виписки ПриватБанк по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_2 і додатковим рахункам договору ОСОБА_1 за період 30.01.2019 по 30.01.2019, 30.01.2019 від ГУ НП в Донецькій області надійшла зарплата в сумі 5693,32 грн. Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління національної поліції в Донецькій області, на запит позивача від 19.02.2019 щодо надання інформації про виплачені кошти у січні 2019 року, повідомлено, що компенсація за невикористану в році звільнення відпустку складає із розрахунку: посадовий оклад 2700,00 грн. + оклад за спеціальне звання 2000,00 грн. + надбавка за вислугу років (30%) 1410грн. + премія (66,94%) 4090,03 грн.= 10200,03/30днів*17днів = 5 780,00 грн. Із відрахуванням обов`язкових податків та зборів на особовий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ "Приватбанк" зараховано 5693,32 грн. (платіжне доручення №210 від 29.01.2019). Що стосується терміну виплати компенсації за невикористану в році звільнення відпустку повідомлено, що при формуванні відповіді на його запит від 21.01.2019 вх.№10зі було виявлено, що кошти за невикористану в році звільнення відпустку нараховані не були, про що було повідомлено по телефону. Також у листі проінформовано, що працівник, який допустив помилку на теперішній час звільнений з ГУНП в Донецькій області. Таким чином, в січні 2019 року була нарахована та виплачена компенсація за невикористану в році звільнення відпустку. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправні дії щодо несвоєчасної виплати позивачу компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, чим порушив права позивача. При визначенні суми суд врахував, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Суд звертає уваги на те, що вимога звільненого працівника щодо виплати належних йому сум при звільненні є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин, а у розглядуваному випадку являється публічно-правовим спором пов`язаним із проходженням та звільненням з публічної служби. Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті компенсації за невикористану в році звільнення відпустку на підставі положень ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України. Стосовно цих позовних вимог, суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР). Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР). Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР). Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Згідно з частиною 2 статті 13 Закону № 580-VIII до складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань. Відповідно до частини 3 статті 13 Закону № 580-VIII у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення. Відповідно до частин 1-3 статті 14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції. Кошторис поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 580-VIII, територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Згідно з частиною 1 статті 22 Закону № 580-VIII, керівник поліції: 1) очолює поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, забезпечує виконання покладених на неї завдань; 11) приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року затверджений Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 15 розділу І Порядку передбачено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно. Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення поса При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Матеріали справи свідчать, що позивачу виплатили повністю компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку не в день звільнення 30.09.2017, а 30.01.2019. З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про те, що бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення з Національної поліції, а саме не виплати компенсація за невикористану в році звільнення відпустку, є протиправною та такою, що грубо порушує законні права та інтереси позивача. Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Відповідно до правової позиції Верховного суду України, що викладена в справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Відтак, оскільки у день звільнення позивача, виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку відповідачем не була проведена та відповідачем в суді не доведено відсутність вини з невиплати цієї допомоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. Суд зазначає, що з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов`язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення в тому числі і компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, теж покладено на нього. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100). Підпункт «з» пункту 1 Порядку №100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу. Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Відповідно до абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Абзац 1 пункту 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється Постановою №

988. Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Пунктом 9 розділу І цього ж Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин та діяв на час звільнення позивача, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Отже, обчислення середнього заробітку проводиться із застосуванням Порядку № 100 (зі змінами та доповненнями) та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №

260. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 805/2706/17-а, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 26 листопада 2019 року у справі №806/2176/17. Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 30.09.2017, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи перед звільненнями, за правилами передбаченими пунктом 8 Порядку № 100, оскільки іншого нормативно-правового акту, який би встановлював правила такого обрахунку, на теперішній час не існує, а саме: за серпень 2017 року та вересень 2017 року. Отже, помилковим є розрахунок позивача та суду першої інстанції виходячи лише з одного місяця перед звільненням. Відповідно до довідки УФЗБО ГУНП в Донецькій області про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 30.09.2017, грошове забезпечення позивача виходячи з виплат які включаються при обчисленні середньої заробітної плати за серпень 2017 року становило 10000,24 грн., за вересень 2017 року становило 10100,14 грн. (а.с.10). У зв`язку з цим, середньоденне грошове забезпечення позивача становить - 329 грн 52 коп.: 20100 грн 38 коп (грошове забезпечення за серпень-вересень 2017) поділити на 61 календарні дні. Кількість діб затримки розрахунку за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 року складає 486 діб. Таким чином, сума затримки розрахунку при звільненні складає 160146,72 грн. (одноденний розмір грошового забезпечення 329 грн 52 коп.*486 діб затримки). Розглядаючи питання правомірності застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин «принципу співмірності» під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що як вбачається з Довідки про грошове забезпечення позивача, при звільненні позивачу було перераховано на картку грошове забезпечення за вересень 2017 року в сумі 10 544, 42 грн.+ винагорода за безпосередню участь в АТО в сумі 120,00 грн. + одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 70 329,21 грн. на загальну суму 80 993,63 грн. При цьому, відповідачем повинно було бути сплачено позивачу суму у розмірі 86 686,95 грн. (компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 693,32 грн. + грошове забезпечення + винагорода за безпосередню участь в АТО + одноразова грошова допомога при звільненні на загальну суму 80 993,63 грн.). При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, процентна частка невиплачених при звільненні сум складає 6,57% ( 5 693,32 грн./86 686,95 грн.*100%). Тобто, сума своєчасно виплаченого грошового забезпечення позивачу є значно більшою, ніж несвоєчасно виплачені суми. Таким чином, в суд першої інстанції вірно вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16 та від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а. Виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, , суд дійшов до висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 10521,64 гривень (160146,72 грн. * 6,57%), яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті. Стосовно посилання апелянта на пропуск строку зверненням суду з позовною заявою, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За приписами частини 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. В аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення статті 233 КЗпП України. При цьому Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.01.2019, при цьому, про проведення остаточного розрахунку та виплати компенсації за невикористану відпустку позивачу стало відомо з відповіді відповідача від 28.02.2019 про остаточний розрахунок, отже, саме з цієї дати позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом. Доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019. Тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача залишенню без задоволення, а рішення - зміні. Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 р. у справі № 200/5338/19-а - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 р. у справі № 200/5338/19-а - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 р. у справі № 200/5338/19-а - змінити. В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 р. у справі № 200/5338/19-а змінити слова та цифри «10 749, 94 грн.», словами та цифрами «10521,64 грн.» В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 р. у справі № 200/5338/19-а - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 січня 2020 року. Суддя-доповідач: Е.Г.Казначеєв Судді: І.В. Сіваченко Г.М. Міронова