Постанова 4807 № 331/4839/18

Дата документу 11.01.2020 Справа № 331/4839/18 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 331/4839/18Головуючий у 1-й інстанції Жукова О.Є. Повний текст рішення складено 10.09.2019 року. Пр. № 22-ц/807/121/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Кочеткової І.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2019 року у справі за позовом Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» (надалі Концерну «МТМ») до ОСОБА_1 про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних за поставлену теплову енергію ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року Концерну «МТМ» звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.3-7), в якому просив стягнути з відповідача основний борг за відпущену енергію у розмірі 130322,45 грн., інфляційні витрати 30742,10 грн., 3% річних 6166,96 грн., а всього 167231,51 грн., а також судовий збір 2508,47 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції Жукову О.Є. (т.с. 1 а.с. 170). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 175) провадження у цій справі відкрито, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2017 року (а.с. 182-184) позов Концерну «МТМ» у цій справі було задоволено. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2017 року від 28 березня 2019 року (т.с. 1 а.с. 210) вищезазначене заочне рішення суду першої інстанції у цій справі скасовано в порядку задоволення заяви відповідача про його перегляд (т.с. 1 а.с. 194-196), дану справу призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників цієї справи. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2019 року (т.с. 1 а.с. 249-252) позовні вимоги Концерну «МТМ» у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Концерну «МТМ» (ЄДРПОУ 32121458) заборгованість в сумі 96088,44 грн., 3% річних в сумі 3729,45 грн., інфляційні втрати в сумі 15984,77 грн., судовий збір в сумі 1762,00 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 2-5) просив рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши стягнуту з відповідача на користь позивача згідно рахунку та акту приймання-передачі теплової енергії від 01.09.2016 року суму заборгованості на 25863,27 грн., річні на 1248,63 грн. та інфляційні витрати на 5646,92 грн., а всього на 32731,82 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 2 а.с.7). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито (а.с. 8). В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (т.с. 2 а.с. 11-12). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (т.с. 2 а.с. 13). Позивач Концерн «МТМ» не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів). Крім того, у період з 11.11.2019 року по 19.11.2019 року включно суддя - доповідач перебувала у відпустці (т.с. 2 а.с. 16), у період з 29.12.2019 року по 01.01.2020 року та з 04.01.2020 року по 07.01.2020 року включно мали місце святкові та вихідні дні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що позивач Концерн «МТМ» із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови у задоволенні позовних вимог, погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував. Відповідач ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволення позовних вимог позивача у цій справі. Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині задоволення позовних вимог позивача у цій справі. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги позовні вимоги Концерну «МТМ» у цій справі, керувався ст. ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265, 279, 280-282 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задоволення. Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2012 року на праві власності належать нежитлові приміщення АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , та нежитлове приміщення 7 по АДРЕСА_3 (т.с. 1 а.с.24-25). Згідно із актами обстеження приміщення від 08.09.2014 р. (т.с. 1 а.с.26), 15.06.2014 р. (т.с.1 а.с. 27), 15.07.2014 р. (т.с. 1 а.с. 29) система опалення зазначених нежитлових приміщень є спільною з будинком, опалюється від теплового обладнання. У зв`язку з цим технічної можливості відключення будинкових стояків від опалення окремо від будинку немає. Позивач в період з жовтня 2014 року по квітень 2018 року відпустив відповідачу теплову енергію, що підтверджується актами приймання передачі теплової енергії згідно особового рахунку № НОМЕР_2 . Розрахунком суми заборгованості встановлено, що відповідач ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по квітень 2018 року має заборгованість в сумі 130322,45 грн. (т.с. 1 а.с.32-42), однак претензії позивача (т.с. 1 а.с. 142-143) ОСОБА_1 залишені без задоволення, заборгованість на час розгляду цієї справи судом першої інстанції (09.09.2019 року) не сплачена. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які виникли між сторонами регулюються нормами Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-1V «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №

630. Відповідно до ст.ст. 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги щомісяця у строки, встановлені договором або законом. Цей обов`язок споживача зазначений і в п. 7 Правил користування приміщеннями у житлових будинках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, передбачено, що власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 розрахунковим періодом для послуг є календарний місяць. Плата за послуги-вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Отже, суд першої інстанції зазначав, що в судовому засіданні було встановлено факт надання позивачем відповідачу послуг та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 130322,45 грн. Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо безпідставності здійснення донарахування суми оплати за надану теплову енергію суд першої інстанції не прийняв до уваги, виходячи з такого. 15.06.2014 року представниками Філії концерну „МТМ по Дніпровському району було проведене обстеження системи опалення приміщень по АДРЕСА_1 та виконаний розрахунок теплового навантаження на опалення по фактично встановленій поверхні нагріву. Зазначеним актом підтверджено, що за період з 2010 року споживачем була проведена реконструкція системи опалення приміщень, в результаті чого створена відокремлена система опалення з тепловим навантаженням 14978 ккал/год, на яку нарахування не проводиться у зв`язку з відключенням (опломбуванням) за неоплату (акт від 09.10.2013 року) (т.с. 1 а.с.27-28). На підставі цього акту Концерном „МТМ був виконаний розрахунок теплового навантаження від 18.09.2014 року, згідно якого система опалення двох приміщень, яка не має приладу обліку теплової енергії - загальна з будинком споживає 12676 ккал/год (т.с. 1 а.с.32-40). Оскільки, раніше рахунки на опалення вказаних приміщень виставлялись по раніше виконаному розрахунку (3328 ккал/год), було здійснено коригування нарахування належних сплат за період з 1.05.2014 року по 30.04.2016 року на різницю в розмірі 9348 ккал/год. Актом від 01 вересня 2016 року приймання-передачі теплової енергії, надання послуг з централізованого постачання гарячої води встановлено, що позивачем Концерном «МТМ» з жовтня 2014 року по вересень 2016 року здійснено коригування нарахування на суму 44253,23 грн. (т.с. 1 а.с 117). Зазначений акт направлений відповідачу 22.09.2016 року, що підтверджується описом вкладення у конверт та квитанцією УДППЗ «Укрпошта» (т.с. 1 а.с. 140). Таким чином, суд першої інстанції вважав, що право на здійснення коригування оплати за період з жовтня 2014 року по вересень 2016 року обґрунтоване позивачем належними та допустимими доказами. Представником відповідача у суді першої інстанції було заявлено про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених позовних вимог. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Оплата за послуги з теплопостачання повинна вноситись щомісячно, за надані послуги за минулий місяць. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ст. 257 ЦК України. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Суд першої інстанції встановив, що у межах строку позовної давності, за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 96088,44 грн. Зазначена сума визначена, виходячи з розміру заборгованості за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року в сумі 114505,40 грн. (т.с. 1 а.с.221), за вирахуванням донарахованих сум з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року, які зазначені в акті від 01 вересня 2016 року приймання-передачі теплової енергії, надання послуг з централізованого постачання гарячої води (т.с. 1 а.с.117) та підлягає стягненню з ОСОБА_1 .. При цьому, суд першої інстанції вважав доводи представника позивача щодо початку перебігу строку позовної давності щодо суми коригування визначеної в акті від 01.09.2016 року, саме з часу його складання, безпідставними, оскільки оплата за послуги з теплопостачання повинна вноситись щомісячно, за надані послуги за минулий місяць, крім того, Концерном „МТМ був виконаний новий розрахунок теплового навантаження 18.09.2014 року, і саме з цього часу позивач повинен був здійснювати коригування сум оплати. Крім того, з урахуванням встановленої до стягнення суми основного боргу, зокрема за вересень 2016 року в розмірі 25 836,27 гривень , відповідно до вимог ст. 625 ЦПК України з відповідача слід стягнути 3% річних в сумі 3729,45 грн. (4618,82 грн. (тс. 1 а.с.224-226) (261,17 грн. - 1327,60 грн. - 549,23 грн. (суми нараховані за вересень 2016 року)) + (25836,27 грн. (сума в межах позовної давності за вересень 2016 року) * 588 днів * 3% ), а також за аналогічним розрахунком інфляційні втрати в сумі 15984,77 грн. ( 20010,08 грн. (а.с.222-223) 9672,23 грн. (сума нарахована за вересень 2016 року) + (25836,27 грн. (сума в межах позовної давності за вересень 2016 року) *1,218565565 індекс інфляції)). Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона та її представник вважають єдино вірною. Суд першої інстанції розглянув дану справу в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; с уд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відсутні. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні, та зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані. Наявність у матеріалах цієї справи двох рахунків від 01.09.2016 року на суму 44253,23 грн. та від 30.09.2016 року на суму 20741,04 грн. при вищевикладених правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, не виключає правильність висновків суду першої інстанції у цій справі в частині рішення, яка є предметом апеляційного оскарження. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. Відсутність розгорнутої мотивації суду першої інстанції в частині оцінки вищезазначених двох рахунків в частині рішення, яка є предметом апеляційного оскарження, не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги відповідача, Суд першої інстанції правильно встановив, що сума позовних вимог в частині, в якій суд першої інстанції їх задовольнив у цій справі, знаходяться саме в межах трирічного (загального) строку позовної давності з дати звернення до суду позивача у цій справі (21.08.2018 року т.с. 1 а.с. 3). Судом першої інстанції було також правильно встановлено, що рахунок від 01.09.2016 року на суму 44253,23 грн. надсилався позивачем відповідачу за наявною у позивача адресою відповідача (місцем реєстрації останньої в установленому законом порядку): АДРЕСА_4 , що у тому числі визнається відповідачем в її вищезазначеній апеляційній скарзі у цій справі (т.с. 2 а.с. 3). Неотримання вищезазначеного рахунку відповідачем з незалежних від позивача причин (фактичне непроживання відповідача, зі слів останньої, за місцем її реєстрації з 2014 року по 2018 рік, неповідомлення про останнє відповідачем позивача тощо) не могло бути підставою для відмови у задоволенні позову позивача судом першої інстанції у цій частині. Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами у цій справі судових витрат у вигляді судового збору, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, а саме: стягнуто останні з відповідача на користь позивача пропорційно до суми задоволених позовних вимог позивача у цій справі. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, або ж його зміни. В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2019 року в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі, залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 11.01.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Кочеткова І.В.