Постанова 4855 № 640/23997/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23997/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Горяйнова А.М., Губської Л.В., при секретарі судового засідання Гужві К.М., за участю учасників судового процесу: від позивача (апелянта): Фасулакі П .Є. , від відповідача: Чміль А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_3 звернувся з позовом про визнання протиправною та скасування постанови від 26 жовтня 2018 року про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №55845401 в частині щодо накладення арешту на грошові кошти, що містяться на його рахунку НОМЕР_1 у ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк". Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строків звернення до суду, яке мотивовано тим, що представником позивача 16 жовтня 2019 року подано заяву про зняття арешту з грошових коштів у зв`язку з тим, що державним виконавцем було накладено арешт на соціальний рахунок та єдиний дохід боржника в повному обсязі. Однак, відповідачем не було надано відповіді на вказану заяву, у зв`язку із чим представник позивача звернувся з заявою про хід виконавчого провадження. 11 листопада 2019 року позивач дізнався, що арешт з рахунку не знято, у зв`язку із чим 14.11.2019р. звернувся з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва, який ухвалою від 14.11.2019 року відмовив у відкритті провадження. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою відповідно до змісту якої просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, позивач стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ним у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з даним позовом не наведено жодних обставин чи доказів, які б надавали суду підстави вважати причини пропуску відповідного строку звернення до суду поважними. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача у ході апеляційного розгляду справи проти вимог апеляційної скарги заперечував, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Надав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача та просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції на підставі доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Як вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2018 року відповідачем в межах виконавчого провадження № 55845401 було прийнято постанову про арешт коштів боржника, а саме ОСОБА_3 , у зв`язку з несплатою останнім виконавчого збору у ВП № 52067915. Відповідно до змісту вказаної постанови старшим державним виконавцем Василевич Т.М. було вирішено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, зокрема, ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" у межах суми звернення виконавчого збору в розмірі 391254 грн. Як стверджує позивач про існування оскарженої постанови останній дізнався лише 06 травня 2019 року від працівників ПАТ "КБ "Приватбанк". У подальшому, з метою вирішення питання у позасудовому порядку, позивач звертався до відповідача з заявами про зняття арешту з його грошових коштів, що розміщені на рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ "КБ "Приватбанк" (заява про зняття арешту з грошових коштів від 16 жовтня 2019 року, заява про хід виконавчого провадження від 08 листопада 2019 року, а.с. 61-67). Водночас, оскільки відповідачем не було надано відповіді на вказані звернення позивача, а також не знято арешт з вказаного рахунку, позивач 14 листопада 2019 року звернувся до Дніпровського районного суду м.Києва зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Василевич Т.М. про визнання протиправною та скасування постанови від 26 жовтня 2018 року про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №55845401 в частині щодо накладення арешту на грошові кошти, що містяться на його рахунку НОМЕР_1 у ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк". Проте, у зв`язку з тим, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 14 листопада 2019 року у справі № 755/18362/19 ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за вказаною скаргою, останній 03 грудня 2019 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом, а також клопотанням про поновлення строку звернення до суду з цим позовом. Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не вказав поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом у період з моменту прийняття оскаржуваного рішення - 26 жовтня 2018 року по день звернення з заявою про зняття арешту з грошових коштів - 16 жовтня 2019 року. Вирішуючи питання щодо правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відповідно до приписів ч.2 наведеної статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, положеннями статті 287 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вимогами якої передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Аналогічна правова норма визначена ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами, які свідчать про день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, є розписка про одержання рішення, докази відправки та отримання кореспонденції, акт про відмову одержати документ (надати пояснення), довідки, складені особами, у випадках, передбачених законом. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова була прийнята відповідачем 26 жовтня 2018 року. У свою чергу, позивач стверджує, що на підставі вказаного рішення суб`єкта владних повноважень було накладено арешт на його грошові кошти, що перебувають на рахунку в АТ КБ "ПриватБанк", який призначений виключно для виплати йому пенсії. При цьому, позивач наголошує, що вказані грошові кошти, тобто пенсійні виплати, є єдиним джерелом доходу. Згідно з приписами ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Разом з цим, положеннями ст. 47 вказаного Закону передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Отже, з огляду на вказані обставини, що про порушення своїх прав та законних інтересів оскаржуваним рішенням відповідача позивач мав реальну можливість дізнатись з моменту неотримання 25 листопада 2018 року відповідних пенсійних витрат, які, як стверджує позивач є єдиним джерелом його доходу. З огляду на зазначене, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта, що про наявність оскаржуваного рішення відповідача він дізнався лише 06 травня 2019 року, тобто більше ніж через пів року після накладення арешту на його грошові кошти, що є пенсійними виплатами та єдиним джерелом його доходу. При цьому, судова колегія враховує, що згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Кагарлицького об`єднаного управління ПФУ України з 01 квітня 2019 року позивач отримує виплату пенсії у поштовому відділенні с. Стайки, у той час як через АТ КБ "Приват Банк" (рахунок НОМЕР_2 ) виплата пенсії проводилась у період з 01.03.2017 по 31.03.2019, що вкотре підтверджує реальну можливість позивача дізнатись про оскаржуване рішення відповідача саме у строк до 31 березня 2019 року. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту наявної у матеріалах справи оскаржуваної постанови, а також згідно з вимогами ч. 5 ст. 56 ЗУ "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження. У свою чергу, позивачем не вказується у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, що відповідна копія постанови йому не направлялась, а також не надано жодних доказів на підтвердження відповідних обставин. Також, не приймаються до уваги посилання позивача про те, що 13 травня 2019 року (тобто, як стверджує позивач, одразу після того, як йому стало відомо про наявність оскаржуваного рішення) його представником було направлено через скриньку поштової кореспонденції, розміщеної у відділі ДВС, заяву про зняття арешту з рахунку, оскільки позивачем не надано жодних доказів про направлення відповідної заяви до відповідача та її отримання (реєстрації) останнім. Подана позивачем до матеріалів справи копія відповідної заяви не є належним, достатнім та достовірним доказом саме направлення цієї заяви до відповідача. З огляду на вказані обставини у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не вказав поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом у період з моменту прийняття оскаржуваного рішення - 26 жовтня 2018 року по день звернення з заявою про зняття арешту з грошових коштів - 16 жовтня 2019 року. Крім того, колегія суддів також звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів щодо наявності поважних причин пропуску ним десятиденного строку з моменту прийняття Дніпровським районним судом м. Києва ухвали про повернення позовної заяви, від 14 листопада 2019 року. Отже, з огляду на зазначене, колегією суддів під час апеляційного розгляду даної справи не встановлено об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали позивачу своєчасному зверненню до суду, оскільки заявником не доведено суду їх наявність та непереборність з доданням відповідних доказів. При цьому, судова колегія зауважує, що відповідно до вимог приписів КАС України саме заявник повинен довести суду наявність відповідних обставин, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач пропустив визначений строк звернення до суду з даним адміністративним позовом та поважні причини для його поновлення відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права. У свою чергу, доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом не приймаються судовою колегією до увагу з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 312, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді А.М. Горяйнов Л.В. Губська