Постанова КЦС ВС № 146/1265/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа № 146/1265/25 провадження № 61-1264св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Томашпільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), військова частина НОМЕР_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Скаковської І. В., присяжних: Гунька Р. В. Макогонюк І. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року, ухвалене у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Копаничук С. Г., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст вимог заяви У серпні 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: Томашпільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), військова частина НОМЕР_1 , про оголошення фізичної особи померлою. Заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 09 січня 2024 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та був зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 як солдат, номер обслуги з відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону. Під час проведення службового розслідування, наданого на адвокатський запит, було встановлено, що 05 березня 2024 року близько 06 год 00 хв сапер інженерно-саперного відділення ОСОБА_4 доставляв службовим автомобілем чотирьох військовослужбовців до позиції оборони у населеному пункті Первомайське Донецької області. В автомобілі знаходився солдат ОСОБА_3 . Після під`їзду до точки призначення відбувся вибух, в автомобілі повилітали вікна. ОСОБА_4 сказав усім вийти з машини. Усі вийшли та відразу впали на землю, оскільки знову відбувся вибух. Після чого вони почали бігти до укриття. Солдати ОСОБА_5 , ОСОБА_6 побігли за ОСОБА_4 , далі пересувалися солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 . Артилерійський обстріл продовжувався і вони періодично зупинялися та падали. До точки, куди ОСОБА_4 мав провести бійців було приблизно 300 м. Прибувши до точки призначення він виявив, що солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 по дорозі зникли. ОСОБА_4 повернувся до залишеного автомобіля, проте солдатів ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не виявив. Куди вони могли подітися йому невідомо. Заявниця зазначала, щоза результатами службового розслідування складений висновок, що причиною зникнення безвісті солдата ОСОБА_3 стало виконання бойового завдання по здійсненню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації у Донецькій області. Відповідно до сповіщення про зникнення безвісти від 12 березня 2024 року солдат ОСОБА_3 , номер обслуги 3 відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 05 березня 2024 року поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області при виконанні бойового завдання за призначенням під час воєнних дій на території України. Посилалася на те, що оголошення ОСОБА_3 померлим є необхідним для реалізації права на оформлення спадкових прав. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , просила суд: - оголосити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, загиблим (померлим) за обставин безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, у складі військової частини НОМЕР_1 ; - датою смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважати ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - місцем смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважати с. Первомайське Донецької області. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б беззаперечно вказували на загибель ОСОБА_3 , а саме: очевидців події, які станом ІНФОРМАЦІЯ_5 безпосередньо брали участь у виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Первомайське Донецькій області разом із ОСОБА_3 та були очевидцями можливої його загибелі. Ураховуючи те, що суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи, населений пункт Первомайське Донецької області є територією активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по теперішній час, районний суд вважав, шо неможливо розпочати відлік встановленого у другому реченні частини другої статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строку з моменту можливої смерті ОСОБА_3 , оскільки не закінчилися активні бойові дії на місці ймовірної загибелі останнього, а саме, у населеному пункті Первомайське Донецької області. При вирішенні питання про початок відліку цього строку районний суд посилався на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24). Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року - без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд додатково вказав, що районний суд помилково послався на те, що заявниця звернулася до суду із заявою про оголошення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлим до спливу законодавчо встановленого шестимісячного строку від дня закінчення воєнних дій, оскільки визначальним у даному випадку є саме відсутність беззаперечних доказів, які дають підстави стверджувати про вірогідну смерть ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що з фактично наданого ОСОБА_1 єдиного доказу - акту службового розслідування за фактом зникнення безвісти номера обслуги 3 відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_9 , неможливо припустити про вірогідну смерть ОСОБА_3 , оскільки останній може перебувати у полоні, що неможливо встановити на момент розгляду заяви про оголошення особи померлою. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України слід відраховувати з 01 травня 2024 року, оскільки відповідно до пункту 2 розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, датою завершення бойових дій у с. Авдіївське (Первомайське) Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області визначено саме 01 травня 2024 року, з огляду на те, що оскільки відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій від 28 лютого 2025 року № 376 с. Авдіївське (Первомайське) Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області з 02 травня 2024 року знаходиться під тимчасовою окупацією російською федерацією, а доказів для беззаперечного висновку про припущення смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заявниця не надала. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її заяву задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У лютому 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргуякий за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року, датою завершення бойових дій у с. Авдіївське Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області є 01 травня 2024 року. Відтак, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України шестимісячний строк для звернення до суду має відраховуватися з дати завершення бойових дій у вказаному населеному пункті (01 травня 2024 року), який було нею дотримано. Посилається на те, що надані нею докази на підтвердження заяви про оголошення фізичної особи померлою не містять жодних суперечностей щодо обставин загибелі військовослужбовця ОСОБА_3 та дають можливість зробити вірогідне припущення про його смерть під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України. При цьому представник військової частини НОМЕР_1 не підтвердив можливість перебування ОСОБА_3 у полоні, тому відповідні висновки судів попередніх інстанцій є припущеннями, які не ґрунтуються на обставинах справи. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого виконкомом Мітлинецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області 15 листопада 2011 року ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 (а. с. 6). В акті службового розслідування, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 , зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у період часу з 06 год 00 хв до 07 год 15 хв під час обстрілу зі ствольної артилерії поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області було встановлено факт зникнення безвісти номера обслуги 3 відділення кулеметного взводу стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 . З пояснень сапера інженерно-саперного відділення НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 стало відомо, що 05 березня 2024 року приблизно о 06 год 00 хв він доставляв службовим автомобілем чотирьох військовослужбовців до позицій оборони у населеному пункті Первомайське Донецької області. В автомобілі знаходилися солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 . При під`їзді до точки призначення відбувся вибух, в автомобілі повилітали вікна. ОСОБА_4 запитав чи всі цілі та почувши ствердну відповідь, сказав щоб усі вийшли з автомобіля. Усі вийшли і відразу впали на землю, оскільки знову відбувся вибух, скоріше за все працювала артилерія. ОСОБА_4 сказав, що потрібно бігти до укриття та тримати дистанцію мінімум 10 м. Хлопці почали панікувати, оскільки це був їх перший виїзд на передову. Солдати ОСОБА_10 , ОСОБА_6 побігли за ОСОБА_4 , далі пересувалися солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 . Артилерійський обстріл продовжувався і вони періодично зупинялися, падали. До точки куди ОСОБА_4 мав провести бійців було приблизно 300 м. Прибувши до точки призначення він виявив, що солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 по дорозі зникли. Засобів зв`язку у них не було. ОСОБА_4 залишив солдатів ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та почав пересуватися у зворотному напрямку до автомобіля. Прибувши до автомобіля, зниклих бійців він не виявив. Куди вони могли подітися йому не відомо. Він сів в автомобіль і поїхав до місця тимчасового розміщення НОМЕР_2 стрілецького батальйону. Солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 були з особистою зброєю та повним спорядженням. Майно та зброя знаходилися разом із ними. У витязі із журналу бойових дій першого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 № 65т від 05 березня 2024 року НОМЕР_4 ОМПБР за 09 березня 2024 року містяться обставини ведення бойових дій та зазначено, що 05 березня 2024 року з 06 год 35 хв до 07год 16 хв від мінометного обстрілу противником у населеному пункті Первомайське Донецької області зникли безвісти солдати ОСОБА_3 , ОСОБА_7 (а. с. 12-19). Згідно зі сповіщенням сім`ї (близьких родичів) про зникнення безвісти від 12 березня 2024 року № 2201 ІНФОРМАЦІЯ_3 сповіщено ОСОБА_1 про те, що її чоловік - солдат ОСОБА_3 , номер обслуги відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , при виконані бойового завдання за призначенням під час воєнних дій на території України зник безвісти 05 березня 2024 року поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області (а. с. 20). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою. Оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю (див.: постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 465/3147/22 (провадження № 61-1296св24)). У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (частина перша статті 306 ЦПК України). Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі, у зв`язку із воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України) (див.: постанову Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23)). Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Згідно із частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24) вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою у разі, якщо є підстави припускати про вірогідну смерть (загибель) особи на території, на якій велися активні бойові дії. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні. Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди. Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України. Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи. Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23. Ці обставини суд встановлює на підставі відповідних доказів, якими можуть бути, зокрема, але не виключно, накази командира військової частини, бойові розпорядження, акти службового розслідування, матеріали кримінального провадження, інформація державних органів та міжнародних інституцій, показання свідків, фото-, відеоматеріали тощо. Цей перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній окремій справі (див.: постанови Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 761/684/25, від 29 квітня 2026 року у справі № 577/6144/25). У постановах від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 та від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, у тому числі, при обставинах, що загрожували їй смертю. Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин (див.: постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23). При вирішенні цієї категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою (див.: постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 148/1207/22, від 04 червня 2025 року у справі № 591/11696/23). Частиною другою статті 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи. Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 940/517/25 наголосив, що «Регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець, якого у 2022 році визнано загиблим, а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи - поховано, під час обміну військовополоненими 05 лютого 2026 році повернувся в Україну живим. Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22) від 09 липня 2025 року, в якому ЄСПЛ констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження. Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , у заяві про оголошення фізичної особи померлою, посилаючись на результати службового розслідування, затвердженого наказом командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 , зазначила, що ОСОБА_3 05 березня 2024 року зник поблизу населеного пункту Авдіївське (Первомайське) Донецької області за обставин безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України. Зазначила, що оголошення ОСОБА_3 померлим необхідно для оформлення спадкових прав. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що сукупність досліджених у справі доказів не дає підстав для обґрунтованого припущення смерті ОСОБА_3 . Судами ураховано, що з наявних у справі матеріалів службового розслідування військової частини НОМЕР_1 за фактом зникнення безвісти ОСОБА_3 , зокрема, за відсутності відомостей державних органів та міжнародних інституцій щодо інформації про перебування його у полоні, показань осіб, які були свідками його можливої загибелі, неможливо з достатнім ступенем ймовірності припустити вірогідну смерть останнього. За цих обставин, справи суди попередніх інстанцій, на момент розгляду заяви ОСОБА_1 про оголошення ОСОБА_3 померлим, тобто до спливу двох років від дня закінчення воєнних дій на місці ймовірної загибелі останнього, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви. Строки, передбачені частиною другою статті 46 ЦК України, у вказаній справі мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі ОСОБА_3 (населений пункт Авдіївське Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області), тобто з 02 травня 2024 року. Посилання суду апеляційної інстанції на неможливість відрахування строків, передбачених частиною другою статті 46 ЦК України, з огляду на тимчасову окупацію державою-агресором населеного пункту Авдіївське Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області з 02 травня 2024 року, є помилковими. Проте, ураховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено недостатність наданих ОСОБА_1 доказів для вірогідного припущення смерті ОСОБА_3 у скорочені строки, передбачені другим реченням частини другої статті 46 ЦК України, ці помилкові посилання не впливають на правильність вирішення справи по суті та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень. До подібних висновків щодо застосування строків, визначених змістом статті 46 ЦК України при зверненні до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24 грудня 2025 року у справі № 205/16123/24 (провадження № 61-6220св25) (щодо оголошення померлим військовослужбовця, який зник безвісті в районі населеного пункту Авдіївське Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району Донецької області). Верхвоний Суд зазначає, що заявниця не позбавлена права звернутися до суду із заявою про оголошення особи померлою на загальних підставах і в строки, визначені частиною першою статті 46 ЦК України. Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо належності та достатності наданих заявницею доказів для оголошення ОСОБА_3 померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви, з мотивів її недоведеності, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, на які ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі. Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк