Постанова Київський апеляційний суд № 381/6869/25

Унікальний номер справи 381/6869/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8014/2026 Головуючий у суді першої інстанції С. П. Анапріюк Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 20 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», подану представником Павленком Дмитром Олександровичем, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Анапріюк С.П. в приміщенні Фастівського міськрайонного суду Київської області, в с т а н о в и в : У листопаді 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 120,00 грн та судових витрат у розмірі 2422,40 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16.04.2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 16.04.2025-100002777. Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість. Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр». Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Споживчий центр», через представника Павленка Д.О. подано апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 16.04.2025.; 2) подання відповідачем Заявки № 16.04.2025-100002777 від 16.04.2025 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 16.04.2025-100002777 (кредитної лінії) від 16.04.2025. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу - iPay. У зв`язку з наведеним, лист ТОВ «УПР» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Сторона позивача наголошує, що відповідач не надав до суду першої інстанції виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_2, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відтак, розрахунок заборгованості за кредитним договором проведений з урахуванням строку кредитування, виходячи із розміру відсотків, визначених в кредитному договорі. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Відтак, суд першої інстанції встановивши, що кредитний договір було укладено, прийшов до хибного висновку, що він не був виконаний. Відповідач ОСОБА_1 правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як убачається із матеріалів справи, 16.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 16.04.2025-100002777 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти). Згідно із пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії (оферти) від 16.04.2025 року ТОВ «Споживчий центр» пропонував укласти відповідачу кредитний договір, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що розміщена на вебсайті кредитодавця, заявки, заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, підписаної позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомлені на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Відповідно до заявки кредитного договору № 16.04.2025-100002777 (кредитної лінії) позичальнику надано кредит у розмірі 4 000 грн строком на 169 днів з дати його надання; процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія пов`язана з наданням кредиту становить 5 % від суми кредиту та дорівнює 200,00 грн Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 200,00 грн у кожному з 3 чергових періодів. Також умовами договору передбачена неустойка - 60 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми не виконано/неналежно виконаного зобов`язання. Згідно з відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 16.04.2025 -100002777 (кредитної лінії), позичальником підтверджено, що ним однозначно та безумовно прийнято (акцептовано) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 16.04.2025 -100002777 від 16.04.2025 року, з якими попередньо уважно ознайомився. Паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором Е 379 (а.с.25). Згідно із довідкою-розрахуноком про стан заборгованості за кредитним договором № 16.04.2025-100002777 від 16.04.2025 року, заборгованість позичальника ОСОБА_1 складає 4 000,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - основного боргу; 5320 грн - проценти; 200 грн - комісії за надання; 600,00 грн - комісія за обслуговування. У довідці також вказано, що проценти по кредиту нараховані за період з 16.04.2025 року по 30.09.2025 року (а.с. 41). Відмовляючи у задоволенні позову, судом зазначено, що єдиним доказом існування заборгованості у визначеному позивачем розмірі, ним надано лише розрахунок заборгованості. На думку суду першої інстанції, додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Законом України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та " Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як убачається з матеріалів справи, 16.04.2025 ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 16.04.2025-100002777, за умовами якого реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_2. Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальницею одноразового ідентифікатора, який був надісланий на мобільний номер телефону ОСОБА_1 . Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який був надісланий ТОВ «Споживчий центр» на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 , на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є її безпосереднім підписом. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Свої зобов`язання ОСОБА_1 за договором належним чином не виконав. У зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 12 120 грн. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Так, позивачем не надано до суду первинних документів, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Слід зауважити, що відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Відповідно до пунктів 22-25 Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.03.2020 № 32 (далі- Положення) користувач для отримання послуги на порталі послуг із використанням Системи BankID Національного банку має обрати Систему BankID Національного банку як спосіб електронної дистанційної ідентифікації та/або верифікації. Система BankID Національного банку після вибору користувачем Системи BankID Національного банку як способу електронної дистанційної ідентифікації та/ або верифікації спрямовує його на центральний вузол Системи BankID Національного банку, на якому користувач має обрати абонента-ідентифікатора. Система BankID Національного банку після вибору користувачем абонента- ідентифікатора перенаправляє його на сторінку сервісу автентифікації обраного абонента-ідентифікатора для проходження користувачем багатофакторної автентифікації. Абонент-ідентифікатор після успішного проходження користувачем багатофакторної автентифікації формує ЕПІ з даними користувача, запит на які надійшли в ЕЗІ. Відповідно до п.п. 16 п. 2 Положення терміни в цьому Положенні вживаються в такому значенні: - електронне підтвердження електронної дистанційної ідентифікації (далі - ЕПІ) - складова частина електронної дистанційної ідентифікації - інформація у вигляді електронної анкети, яка формується відповідно до вимог специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку та містить дані користувача Системи BankID Національного банку. - дані користувача Системи BankID Національного банку - ідентифікаційні дані та інша інформація про користувача Системи BankID Національного банку, перелік якої визначено в електронній анкеті специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. Відповідно до п.п. 1-2 п. 2 Положення терміни в цьому Положенні вживаються в такому значенні: - абонент-ідентифікатор- банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку; - абонент - надавач послуг - абонент Системи BankID Національного банку, який з її використанням отримує від абонента-ідентифікатора дані користувача Системи BankID Національного банку з метою надання йому послуг. Відтак, позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. Відповідно до пунктів 60-62 Розділу VIII «Вимоги до автентифікації» Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 17.03.2020 № 32 (у редакції постанови Правління Національного банку України 01.09.2023 № 105) абоненти- ідентифікатори зобов`язані забезпечити захист конфіденційності даних користувача, що використовуються для його автентифікації. Успішне проходження процедури багатофакторної автентифікації користувачем є обов`язковою умовою для передавання його даних абоненту - надавачу послуг/абоненту - надавачу послуг зі спеціальним статусом. Процедура заміни раніше збереженого фінансового номера телефону користувача, який використовується під час багатофакторної автентифікації користувача, має здійснюватися абонентом-ідентифікатором за фізичної присутності користувача або з використанням одного з не обмежених лімітами способів верифікації, визначених Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65 (зі змінами). Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 13 Додатку 1 «Належна перевірка клієнтів» до Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, Затвердженого постановою правління національного банку України від 28.07.2020 р. № 107 установа зобов`язана забезпечувати актуалізацію даних про клієнта (отриманих та існуючих документів, даних та інформації про нього): 1) не рідше одного разу на рік, якщо ризик ділових відносин з клієнтом є високим; 2) не рідше одного разу на три роки, якщо ризик ділових відносин з клієнтом є середнім; 3) не рідше одного разу на п`ять років - в інших випадках за умови відсутності підозр. Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу - iPay. Колегія суддів зауважує, що відповідач не надав доказів того, що банківська картка, на яку перераховано сума кредитних коштів, йому не належить, або того, що кошти на такий рахунок не надходили. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи повинні фіксувати факт здійснення господарської операції. Ця норма не встановлює вичерпного переліку таких документів, а зосереджується на їхній суті. У випадку перерахування коштів через платіжного оператора офіційний звіт платіжного оператора, що детально описує транзакцію (дату, час, суму та реквізити карткового рахунку позичальника, на який були зараховані кошти), є належним та допустимим первинним документом, що беззаперечно підтверджують факт перерахування грошових коштів позичальнику. Вони фіксують всі етапи господарської операції від кредитора до позичальника через платіжного оператора. Згідно із Законом України «Про електронні довірчі послуги», електронні документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (КЕП), мають таку ж юридичну силу, як і паперові документи. У змагальному процесі кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідачки суми заборгованості за кредитним договором № 16.04.2025-100002777 від 16.04.2025 року за тілом кредиту. Щодо процентів за користування кредитами колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Тобто, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі. Колегія суддів зауважує, що проценти за користування кредитом, які регулюються ст.ст. 1048,1056-1 ЦК України, та нараховуються протягом строку договору та компенсація (штраф, пеня) за невиконання зобов`язання за договором є різними поняттями та правовими категоріями, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами встановлено та погоджено сторонами. Слід зауважити, що загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 визначила, що за кредитним договором позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином суд розділяє поняття «проценти за користування кредитом» та «проценти за прострочення зобов`язання», перші з яких не є заходом цивільно-правової відповідальності боржника, а лише можливістю правомірно не сплачувати кошти протягом певного часу. Слід визначити, що кредитним договором передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України. Щодо нарахування комісії слід зауважити наступне. Відповідно до заявки кредитного договору зазначено: «Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Отже, комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: - організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, - забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, - забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, - забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, - консультаційні послуги, - інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Слід зауважити, що своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Разом з тим, щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 2 000,00 грн. за кредитним договором № 16.04.2025-100002777 від 16.04.2025 року, слід зауважити наступне. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)». Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 року у справі № 910/10901/23 виснував, що в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23. Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати неустойки, однак суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково стягнув на користь позивача неустойку, в той час, як позовні вимоги в цій частині не підлягали до задоволення. Таким чином, у стягненні з відповідача неустойки в розмірі 2 000, 00 грн. слід відмовити. Зважаючи на наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, та як наслідок дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за договором кредиту № 16.04.2025-100002777, що складається: з тіла кредиту - 4 000,00 грн; 5320 грн. - процентів; 200 грн. комісії за надання кредиту, 600 грн. комісії за обслуговування кредиту, що разом становить 10 120 грн., а отже рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ «Споживчий центр» підлягає до задоволення частково. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є скасування рішення суду та ухвалення нового про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь позивача з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 2 022,66 грн (10 120х2 422,40/12 120). При подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги у розмірі 3 033,97 (10 120х3 633,60/12 120) Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», подану представником Павленком Дмитром Олександровичем, задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 16.04.2025-100002777 від 16.04.2025 у розмірі 10 120,00 грн та 2 022, 66 грн. судового збору за подачу позову до суду. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 033,97 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна