Постанова Тернопільський апеляційний суд № 596/1292/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 596/1292/25Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О. Провадження № 22-ц/817/788/26 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючої - Храпак Н.М. Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу №596/1292/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Тисячник Рузана Робертівна, на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2026 року, ухваленого суддею Лисюк І.О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: у вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 у розмірі 15106 грн. та суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 422,40 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що 22.03.2023 року між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (оферти) №22.03.2023-100000858, шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до його умов ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачеві кредит у розмірі 7000 грн., строком на 70 календарні дні зі сплатою процентів та комісії за користування коштами. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 15106 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 7000 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 7056 грн, комісії у розмірі 1050 грн. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за Кредитним договором № 22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 року у розмірі: 14056 (чотирнадцять тисяч п`ятдесят шість) гривень, з яких: заборгованість за тілом 7000 грн, заборгованість по процентам 7056 грн. В задоволенні решти вимог, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» суму сплаченого судового збору у розмірі 2253,80 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Тисячник Рузана Робертівна, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2026 року у справі №596/1292/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначає, що суд безпідставно поклав в основу рішення твердження позивача про те, що договір № 22.03.2023-100000858 підписаний електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора. Суд прийняв як доказ ідентифікації скріншоти використання системи BankID Національного банку. Однак, наданий Позивачем "скріншот" BankID не є належним доказом проходження процедури верифікації конкретної особи для підписання саме цього договору. Матеріали справи не містять технічних доказів (лог-файлів, довідок мобільного оператора тощо) генерації одноразового ідентифікатора «А967», його направлення саме на фінансовий номер відповідача та успішного введення саме цього коду відповідачем у систему позивача. Відсутність КЕП з боку Кредитодавця: Надана копія договору не містить кваліфікованого електронного підпису (КЕП) уповноваженої особи Позивача з кваліфікованою електронною позначкою часу, що унеможливлює перевірку цілісності та автентичності документа. Надана позивачем копія «Оферти» та «Паспорту споживчого кредиту» не містить Кваліфікованого електронного підпису (КЕП/ЕЦП) уповноваженої особи позивача з міткою часу. Факсимільне відтворення підпису, яке міститься на роздруківці, не є належним підписом у розумінні Закону України «Про електронні довірчі послуги» для підтвердження волевиявлення юридичної особи на укладення правочину на вказаних умовах. Таким чином, оскільки позивач не довів факт підписання договору Відповідачем та не надав примірник договору, підписаний належним чином з боку кредитодавця, такий правочин є неукладеним. Крім того, за твердженнями позивача кредитний договір був підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та на підтвердження ідентифікації відповідача надана довідка про ідентифікацію. При, цьому вказують, що відповідач категорично заперечує проти того, що цей ідентифікатор було використано саме відповідачем і як наслідок було підписано кредитний договір. Таким, чином вважають, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом позивача тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання Кредитного договору. Також, вказують, що суд необґрунтовано визнав належним доказом перерахування коштів квитанцію платіжної системи квитанцію платіжної системи LiqPay/iPay (ТОВ «Універсальні платіжні рішення» / ПриватБанк), яка є документом посередника та не є первинним бухгалтерським документом позивача у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Належним та допустимим доказом видачі кредиту має бути виписка з банківського рахунку самого позивача (ТОВ «Споживчий Центр»), яка б підтверджувала списання коштів зі свого рахунку на користь Відповідача. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі. Наданий стороною позивача розрахунок заборгованості та виписка не є первинними документами, складені банком в односторонньому порядку. Щодо нарахованих відсотків, то вказують, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за договором про відкриття кредитної лінії, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, правильним було б зменшити розмір процентів за вказаним договором. Від представника ТОВ «Споживчий центр» - Ларіонова К.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що кредитний договір №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 був укладений у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової форми. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий 0673393510. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 22.03.2023. Відповідач не заперечувала, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Поряд з цим, вказують, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. При цьому, зазначають, що посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. Щодо ідентифікації відповідача під час укладання договору, то відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Відповідно до пунктів 22-25 Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.03.2020 № 32 (далі- Положення) користувач для отримання послуги на порталі послуг із використанням Системи BankID Національного банку має обрати Систему BankID Національного банку як спосіб електронної дистанційної ідентифікації та/або верифікації. Система BankID Національного банку після вибору користувачем Системи BankID Національного банку як способу електронної дистанційної ідентифікації та/ або верифікації спрямовує його на центральний вузол Системи BankID Національного банку, на якому користувач має обрати абонента-ідентифікатора. Система BankID Національного банку після вибору користувачем абонента-ідентифікатора перенаправляє його на сторінку сервісу автентифікації обраного абонента-ідентифікатора для проходження користувачем багатофакторної автентифікації. Абонент-ідентифікатор після успішного проходження користувачем багатофакторної автентифікації формує ЕПІ з даними користувача, запит на які надійшли в ЕЗІ. Відтак, вказують, що позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента- ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. При подачі позовної заяви додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак, зазначають, що від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. Щодо видачі коштів відповідачу, то вказують, що позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 закону України Про платіжні послуги еквайрингова установа (далі - еквайр) - надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги. Згідно договору про надання послуг еквайрингу, порядок здійснення платіжної оперіації відбувався за допомогою інформаційного обміну електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами позивача та надавачем послуг еквайрингу. Отже, позивач на підтвердження доказ видачі кредитних коштів надав платіжну квитанцію, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Зазначають, що такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 22.03.2023 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір (оферти) №22.03.2023-100000858, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду) А967, отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний при його ідентифікації на сайті. Документи, що складають кредитний договір (Паспорт споживчого кредиту, додаток до анкети позичальника, таблиця обчислення загальної вартості кредиту, пропозиція про укладення, заявка ) підписувались за допомогою одноразового індикатора А967. У пункті 2.1 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) вказано, що електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Відповідно до п.2.2 розділу 2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця; заявка сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти (п.3.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)). За змістом пункту 3.2 розділу 3 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах, які встановлюються у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти (п.3.3 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)). Відповідно до п.4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача. Згідно із п.4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферт) днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. Пунктом 4.4 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. Відповідно до умов заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору №22.03.2023-100000858 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання кредиту 22.03.2023, сума кредиту 7 000 грн, строк, на який надається кредит - 70 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 30.05.2023, фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, комісія, пов`язана з наданням кредиту 15% від суми кредиту та дорівнює 1050 грн, реальна річна процентна ставка 21732 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 12287,97 грн, загальні витрати за споживчим кредитом 5287,97 грн. Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023, заборгованість позичальника ОСОБА_1 складає: 7000,00 грн - основний борг; 7056,02 грн проценти, 1050 грн - комісія. Разом 15106, 02 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 22.03.2023 по 30.05.2023. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернула, проценти у встановленому договором розмірі не сплатила в обумовленому обсязі, чим порушила права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з неї в користь позивача заборгованість за кредитним договором №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 , у розмірі: 14056 гривень, з яких: заборгованість за тілом 7000 грн, заборгованість по процентам 7056 грн. При цьому суд виснував, що про те, що положення кредитного договору №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1050 грн суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повному обсязі, з огляду на таке. За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі. Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Щодо факту укладення кредитного договору, його підписання та отримання кредитних коштів. Матеріалами справи та судом першої інстанції належним чином встановлено, що 22 березня 2023 року, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 , укладено кредитний договір (оферти) (кредитної лінії) №22.03.2023-100000858, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду) А 967, отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний при її ідентифікації на сайті, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір. Відповідачем під час укладення кредитного договору №22.03.2023-100000858 пройдено ідентифікацію шляхом використання системи Bank ID Національного банку (а.с.45). При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, а саме прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, фінансовий номера телефону, зареєстроване місце проживання, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку України. Отже, від центрального вузла системи BankID Національного банку України та банку-ідентифікатора АТ КБ «Приватбанк» (унікальний ідентифікатор sidBi: 60041ab6-24f4-4d47-96f2-28539457acca ) були отримані дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідачка не спростувала, це відповідними засобами доказування. При цьому, доказів про те, що персональні дані відповідача, зокрема, РНОКПП, дані паспорта громадянина України, місце проживання, номер мобільного телефону, банківський рахунок були використані ТОВ «Споживчий центр» для укладення кредитного договору від її імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідачка не зверталася як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину. Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21) Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем файл договору не відповідає вимогам електронного документа, оскільки, він не містить електронного підпису, у зв`язку з чим, не дотримано вимог щодо укладення кредитного договору у формі електронного договору та відповідно, письмової форми правочину є необґрунтованими, виходячи із такого. Електронний договір, укладений між споживачем і фінансовою компанією через веб-платформу, підписуються електронним підписом одноразовим ідентифікатором (кодом, паролем, SMS-повідомленням тощо). Такий підпис, відповідно до пункту 12 частини 1 статті 3 та статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», має юридичну силу та прирівнюється до власноручного підпису, але не перевіряється через реєстр КЕП, оскільки технічно створюється і зберігається в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, а не в центральному засвідчувальному органі. Отже, те, що під час перевірки на сайті ЦЗО файл не показав наявності КЕП, не свідчить про його недійсність або відсутність підпису, оскільки він не зобов`язаний містити кваліфікований електронний підпис. Укладення договору із використанням одноразового ідентифікатора повністю відповідає вимогам до письмової форми правочину, Закону «Про електронну комерцію». Відтак, посилання представника відповідача, на те, що матеріали справи не містять доказів укладення кредитного договору та його підписання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку. Апеляційний суд також відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів щодо перерахування ТОВ «Споживчий центр» кредитних коштів на виконання умов кредитного договору №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 Так, відповідно до п. 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача. Заявка споживача ОСОБА_1 від 22 березня 2023 року містить реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами 5375-41ХХ-ХХХХ-4617. Крім того, згідно з п. 11.10 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно йому на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно позичальником. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав квитанцію 2257473808, з якої слідує, що на платіжну картку клієнта 41ХХ-ХХХХ-4617: 22.03.2023 11:16 перераховано грошові кошти на суму 7000 грн., номер картки НОМЕР_2 , оrder ID O_360A075D61CC654A5D681B17ECAD0328DBB, ідентифікатор еквайра АТ КБ Приватбанк, призначення платежу: видача за договором кредиту 22.03.2023-№22.03.2023-100000858 (а.с.57 зворіт). Отже, ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі за кредитним договором №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023, зокрема, відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, передбачених договором. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № 5375-41ХХ-ХХХХ-4617 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідачки в кредитному договорі є неможливим, у зв`язку з чим з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог Закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб. Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіку погашення кредиту та сплати відсотків, відповідачка не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24). Також відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, їй не належить. У такий спосіб відповідачка намагається уникнути належного виконання зобов`язання. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок. Окрім цього, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не може надати первинні банківські документи, тому надані суду позивачем квитанція 2257473808 від 22.03.2023 та довідка-розрахунок, колегія суддів вважає належними та допустимими доказами заборгованості у справі. Тому у колегії суддів відсутні підстави для сумніву, що ОСОБА_1 не було перераховано визначену умовами договору кредитних коштів, що підтверджується наведеними доказами та не спростовано відповідачем, яка будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляла. Щодо доводів представника заявника в апеляційній скарзі про те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість по процентам 7056 грн за кредитним договором №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 не є співрозмірною сумі кредиту за договором та є непропорційно великою сумою відсотків, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг, у зв`язку з чим просить зменшити розмір процентів за вказаним договором, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України умовами кредитного договору та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розуміння п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування компенсації, пені, штрафних санкцій, які позивач не нараховував. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування». Таким чином, апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, колегія судів звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов кредитного договору №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023 сторонами погоджено строк кредитування терміном 70 днів, дата повернення кредиту 30.05.2023 та фіксовану незмінну процентну ставку у розмірі 1,2 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом першого чергового періоду 14 днів та протягом періоду «Економ» та процентну ставку у розмірі 1,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім першого чергового періоду та протягом періоду «Економ». Відтак, нарахування відсотків за користування кредитом, перші 14 днів користування кредитом (з 22.03.2023 по 04.04.2023) відбувалося за відсотковою ставкою 1,2%, що враховуючи розмір отриманого кредиту становить 84 грн (7 000 *1,2 % = 84 грн) за один день користування кредитом. Таким чином, розмір нарахованих процентів за вказаним кредитним договором за період з 22.03.2023 по 04.04.2023 року становить 1176 грн (28 днів * 70 грн = 1176 грн). В подальшому відповідачу були нараховані відсотки: з 05.04.2023 по 30.05.2023 включно, за відсотковою ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що складає: 7000 (сума кредиту)* 1,5%*56 (днів) = 5880 грн; Отже, розмір нарахованих процентів за договором становить 7056 грн (1176 грн + 5880 грн = 7056 грн), що повністю узгоджується із розрахунком заборгованості за кредитним №22.03.2023-100000858 від 22.03.2023, долученим позивачем до матеріалів справи. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачкою не надано. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконала, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами. Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 7000 грн, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7000 грн та відсотками в розмірі 7056 грн за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, колегія суддів вважає, що норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Тисячник Рузана Робертівна, слід залишити без задоволення, рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2026 року без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Тисячник Рузана Робертівна залишити без задоволення. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча Н. М. Храпак Судді: Б.О. Гірський О.З. Костів