Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 353/554/26

Справа № 353/554/26 Провадження № 22-ц/4808/1440/26 Головуючий у 1 інстанції МОТРУК Л. І. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А., суддів: Баркова В.М., Луганської В.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на ухвалу Тлумацького районного суду, постановлену головуючою суддею Мотрук Л.І. 05 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У травні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 31143221 від 20.08.2021 у розмірі 11 715 грн, а також вирішити питання судових витрат. Ухвалою Тлумацького районного суду від 05 червня 2026 року позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду, представник ТОВ «Фінансова компанія «Позика» подала апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржену ухвалу незаконною, постановленою з неправильним застосуванням норм процесуального права. Вказує, що 24 травня 2026 року ТОВ «ФК «Позика» звернулося до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою від 28 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху з єдиної підстави зазначення в адресі відповідача ліквідованого Тлумацького району. На виконання вимог суду позивач подав заяву про усунення недоліків, пояснивши, що адреса відповідача вказана відповідно до наданих ним відомостей, містить усі необхідні реквізити та дозволяє однозначно ідентифікувати місце його проживання. Незважаючи на це, ухвалою від 05 червня 2026 року позовну заяву повернуто з мотивів невиконання ухвали про залишення її без руху та неподання уточненої позовної заяви. Зазначає, що пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України не вимагає зазначення в адресі особи виключно актуального адміністративно-територіального устрою. Наведені у позовній заяві відомості про область, населений пункт, вулицю та номер будинку були достатніми для встановлення місця проживання відповідача та здійснення судового повідомлення. Суд не встановив, що адреса є недостовірною чи перешкоджає розгляду справи. Крім того вказує, що суд не вимагав подання уточненої позовної заяви чи повторного надсилання її відповідачу, тому покладення на позивача обов`язку усунути невказані недоліки суперечить статті 185 ЦПК України та принципу правової визначеності. На думку скаржника, повернення позовної заяви з формальних підстав, які не впливають на можливість розгляду справи, свідчить про надмірний процесуальний формалізм та безпідставно обмежує право позивача на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зважаючи на викладене, просить оскаржену ухвалу скасувати та направити матеріали позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353, частини другої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга подана на ухвалу про повернення заяви позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання згідно положень частини тринадцятої 13 статті 7 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про повернення позову, суд першої інстанції керувався вимогами ст.185 ЦПК України, відповідно до якої, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Зазначив, що у заяві про усунення недоліків позивачем не були усунені вказані в ухвалі суду недоліки, а саме: уточненої позовної заяви до суду та відповідачу не було надіслано. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом. Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. З матеріалів справи вбачається, що у травні 2026 року до Тлумацького районного суду через систему «Електронний суд» надійшли матеріали позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Тлумацького районного суду від 28 травня 2026 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позову. У вказаній ухвалі суд зазначив, що в позовній заяві в порушення вимог п. 2 ч.3 ст. 175 ЦПК України не вірно вказано район місця проживання відповідача. 04 червня 2026 року на виконання ухвали суду від представника ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до суду через «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, в якій вказано, що в позові зазначено адресу місця проживання відповідача відповідно до відомостей, наданих самим відповідачем під час укладення кредитного договору, а саме: АДРЕСА_1 . Крім того копія позовної заяви з доданими документами була направлена відповідачу за зазначеною адресою, що підтверджується відповідними доказами. Згідно з ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Відповідно до ч. ч. 9, 10 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Судом першої інстанції на момент винесення оскаржуваної ухвали не встановлені обставини, щодо реєстрації та проживання відповідача, що призвело до формального позбавлення права на звернення до суду за захистом своїх прав. Отже, хибним є висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не усунуло недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою Тлумацького районного суду від 28 травня 2026 року. Крім того, суд першої інстанції не встановив, ані недостовірності чи неповноти адреси відповідача, ані того, що зазначення ліквідованого району перешкоджало визначенню підсудності або розгляду справи. Отже, залишення позовної заяви без руху з підстав формального зауваження щодо найменування адміністративно-територіальної одиниці є безпідставним. За вказаних вище обставин, процесуальне рішення про повернення позовної заяви є передчасним, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції. Отже, виходячи з норм Конституції, а також з норм міжнародного права, повертаючи позовну заяву, з врахуванням заяви про усунення недоліків, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, і вказані дії суду унеможливили доступ позивача до правосуддя для захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Враховуючи вищевикладене, встановлені колегією суддів факти відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про підставність доводів апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваної ухвали через допущення судом надмірного формалізму та непропорційності між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» - задовольнити. Ухвалу Тлумацького районного суду від 05 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий В.А. Девляшевський Судді: В.М. Барков В.М. Луганська Повний текст постанови складений 16 липня 2026 року.