Постанова 4857 № 380/10133/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10133/26 пров. № А/857/34028/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Глушка І.В. та Глазька С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026р. про повернення позовної заяви (в частині вимог) ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання протиправними дій щодо обмеження розміру пенсійної виплати та непроведення перерахунку пенсії з урахуванням індексації, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Мартинюк В.Я., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 09.06.2026р., м.Львів; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України його позовну заяву до Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. про визнання протиправними дій в частині позовних вимог за період: березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2025 року (а.с.101-104). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та зобов`язати суд прийняти до розгляду позовну заяву в частині повернутих вимог, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви (в частині вимог) (а.с.117-118). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час вирішення спірного питання суд не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.03.2026р. у справі № 560/5395/25, згідно якої строкового обмеження щодо виплати пенсії у визначеному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку із непроведенням перерахунку пенсії з вини пенсійного органу, не існує. Звідси, приписи ст.122 КАС України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.127-128). Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 19.05.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо протиправного обмеження розміру пенсійної виплати та нездійснення перерахунку пенсійних виплат з урахуванням індексації; зобов`язати відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без врахування при її перерахунку та виплаті будь-яких «максимальних розмірів» з 01.03.2024р. з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 185 від 24.02.2024р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», з 01.03.2025р. з урахуванням індексації, передбаченої постановою КМ України № 209 від 02.02.2025р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», а з 01.03.2026р. з урахуванням індексації, передбаченої постановою КМ України № 236 від 25.02.2026р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», з урахуванням раніше проведених виплат та без будь яких обмежень пенсії (а.с.1-6). Ухвалою суду від 02.06.2025р. продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 25.05.2026р. про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви; встановлено 10-денний строк з дня вручення ухвали для усунення визначених судом недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску і доказів, що підтверджують причини пропуску такого (а.с.87-89). На виконання вказаної ухвали позивач подав 04.06.2026р. заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, відповідно до якої неодноразово звертався до відповідача щодо припинення порушення його прав (крайнє звернення від 16.03.2026р., в якому відмовлено згідно відповіді № 0009-17580/В-02/8-1300/26 від 14.04.2026р.). Зазначені порушення носять системний характер, є триваючими, що полягає у відсутності перерахунку пенсії в підвищеному розмірі (а.с.91-93). Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія ОСОБА_1 є періодичним платежем, а порушення його прав носить триваючий характер, оскільки вчиняється щомісяця. Відтак, про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися під час отримання щомісячних пенсійних виплат, що вважається початком перебігу строку звернення до суду в спірних правовідносинах. Неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, а тому не можуть вважатись поважними. Також судом не взяв до уваги покликання позивача на ст.51 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки зміст наведеної норми вказує на те, що вона врегульовує питання перерахунку пенсії у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та строків такого перерахунку. Враховуючи, що спірні правовідносини не стосуються перерахунку пенсії у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення, вказана норма врегульовує питання строків перерахунку пенсії, а не строків звернення до суду, тому приписи останньої не можуть враховуватися під час вирішення питання строків звернення до суду. Таким чином, позивач не навів об`єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які позивач посилається у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку в цій частині. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення частини позовних вимог, виходячи з таких міркувань. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом. Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2). Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України). В розглядуваному випадку суд першої інстанції вжив заходи щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку, що стверджується постановленою ухвалою від 02.06.2026р. з питань продовження процесуального строку (а.с.87-89) та заявою позивача про усунення недоліків (а.с.91-93). Згідно поданої 04.06.2026р. заяви про усунення недоліків позивач наголосив на тому, що строкового обмеження щодо виплати пенсії за вислугу у визначеному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку із непроведенням перерахунку пенсії з вини пенсійного органу, не існує. Звідси, приписи ст.122 КАС України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Також позивач намагався врегулювати спірне питання в позасудовому порядку, однак згідно відповіді пенсійного органу № 0009-17580/В-02/8-1300/26 від 14.04.2026р. в задоволенні його вимог відмовлено. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-XII). Відповідно до ст.51 Закону № 2262-XII при настанні обставин, які тягнуть за собою зміну розміру пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та їх сім`ям, перерахунок цих пенсій провадиться відповідно до строків, встановлених ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Статтею 55 Закону № 2262-XII передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Норма ст.51 Закону № 2262-XII є спеціальною щодо загальних процесуальних правил, установлених ст.ст.122 та 123 КАС України, та спрямована на забезпечення ефективного захисту права особи на належне пенсійне забезпечення у випадках, коли держава або її органи не виконали покладений на них обов`язок щодо своєчасного здійснення перерахунку пенсії. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024р. у зразковій справі № 380/19324/23, у якій зазначено, що перерахунок пенсії, не проведений з вини органів ПФ України здійснюється без обмеження строком, а застосування процесуальних строків звернення до суду у таких спорах є неприйнятним. При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі чітко розмежувала: спори щодо призначення або обчислення пенсії, у яких підлягають застосуванню загальні процесуальні строки, та спори щодо невиконання державою обов`язку з перерахунку пенсії, коли право особи вже існує, але не реалізоване з вини суб`єкта владних повноважень. У справах останньої категорії звернення особи до суду є способом відновлення порушеного триваючого права, а не оскарженням разового управлінського рішення, що виключає можливість застосування шестимісячного строку, передбаченого ст.122 КАС України. Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024р. у справі № 380/938/24 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2023р. пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, проведеної згідно з постановою КМ України № 118 від 16.02.2022р. «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та постановою КМ України № 168 від 24.02.2023р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році»; зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській обл. перерахувати ОСОБА_1 з 01.03.2023р. пенсію за вислугу років без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням індексації пенсії, проведеної згідно з постановами КМ України № 118 від 16.02.2022р. «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та № 168 від 24.02.2023р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум. Починаючи з 01.03.2024р., відповідач не здійснив нарахування індексації пенсії позивача згідно постанов КМ України № 185 від 24.02.2024р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», № 209 від 02.02.2025р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», № 236 від 25.02.2026р. «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», при цьому обмежив розмір пенсії позивача. З приводу згаданих обставин позивач звернувся із заявою від 16.03.2026р. щодо перерахунку пенсії із врахуванням індексації за 2024-2026 роки та без обмеження розміру пенсії. Згідно відповіді № 0009-17580/В-02/8-1300/26 від 14.04.2026р. пенсійний орган не убачав підстав для задоволення заяви позивача (а.с.7 і на звороті). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в розглядуваному випадку виплата пенсії позивачу із відповідним обмеженням здійснюється з вини пенсійного органу, підтвердженням чого є рішення суду в справах №№ 380/19319/23, 380/938/24, яким зобов`язано здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром. Окрім цього, доказів того, що позивач достовірно дізнався або міг дізнатися про відсутність виплати індексації та обмеження розміру його пенсії з 01.03.2024р. саме під час отримання чергової пенсійної виплати, матеріали справи не містять. Натомість, згідно відзиву відповідача розмір пенсійної виплати, обрахованої на виконання рішення суду в справі № 380/938/24, залишається незмінним і станом на 01.03.2026р. складає 39975 грн. 11 коп. (а.с.110). За таких умов лише з відповіді № 0009-17580/В-02/8-1300/26 від 14.04.2026р. позивач зміг дізнатися про порушення своїх прав, а тому відлік шестимісячного строку розпочався з моменту отримання вказаної відповіді. Водночас, правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. в справі № 240/12017/19, не суперечить вказаним висновкам апеляційного суду, оскільки в цій справі має значення виплата пенсії, що проведена пенсійним органом на виконання рішення суду, однак із обмеженням її розміру. На переконання колегії суддів, за таких обставин, які підтверджені документально, позивач не пропустив строк звернення до суду із розглядуваним позовом. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ «Іліан проти Туреччини»). Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. ЄСПЛ у своєму рішенні «Мушта проти України» від 18.11.2010р. (Заява № 8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви (в частині вимог), в розглядуваному випадку призведе до порушення права позивача, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя. Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Враховуючи результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, за правилами ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026р. про повернення позовної заяви (в частині вимог) в адміністративній справі № 380/10133/26 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко С. М. Глазько Дата складання повного судового рішення: 15.07.2026р.