Постанова КАС ВС № 344/10095/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 21 травня 2020 року Київ справа №344/10095/16-а адміністративне провадження №К/9901/16966/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Гудими Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.), В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог В серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - УПФУ в м. Івано-Франківську, відповідач), в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з відповідача на його користь недоплачену пенсію за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено; визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську щодо невиплати ОСОБА_1 несплаченої пенсії за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року включно та стягнуто з Управління пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року включно. Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в даному спорі вже було ухвалено судове рішення про незаконність дій відповідача щодо порушення права позивача на пенсію, однак ним після ухвалення остаточного рішення не усунуто негативних наслідків своїх дій, якими позбавлено позивача можливості мирно володіти грошовими коштами, яких відповідач позбавив позивача. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області задоволено частково, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2016 року скасовано та прийнято нову ухвалу, якою адміністративний позов залишено без розгляду. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено жодних доказів поважності причини пропуску такого строку, тому заявлені позовні вимоги слід залишити без розгляду. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних відносин положення статей 99, 100 КАС України, зокрема, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на судові рішення, які набрали законної сили і в яких вирішувалися питання щодо права позивача на поновлення пенсії. Крім того, судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не була перевірена вина відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії. У зв`язку із цим, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без розгляду його позовні вимоги. Позиція інших учасників справи Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду ухвали суду апеляційної інстанції. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №344/10095/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №344/10095/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 травня 2020 року. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 позивача віднесено до громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи категорії 1. 12 травня 2016 року позивач подав відповідачу претензію щодо відшкодування пенсійного боргу з листопада 2011 року. 30 листопада 2015 року ухвалено постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №876/5607/15, якою визнано дії відповідача щодо зменшення пенсії позивачу неправомірними та зобов`язано відповідача здійснювати виплату позивачу пенсію в розмірі, встановленому до листопада 2011 року в сумі 5 145,50 гривень. Таким чином між сторонами виник спір з приводу заборгованості із виплати пенсії позивачу, яка виникла внаслідок самовільного зменшення відповідачем суми призначеної та виплачуваної пенсії. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне. Залишаючи позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк, визначений частиною першої статті 99 КАС України для звернення до суду з адміністративним позовом. Суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування у цій справі строку звернення до суду, виходячи з наступного. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення без розгляду позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом. Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Аналогічна правова позиція стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов`язаних із правом особи на соціальний захист, викладена у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 30 січня 2020 року у справі №554/5119/16-а. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною статтею 99 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі. В той же час судом апеляційної інстанцій не досліджено питання правомірності дій відповідачів у контексті невиплати заборгованості по пенсії ОСОБА_1 за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року з врахуванням рішення суду у справі №876/5607/15, яке набрало законної сили. З касаційної скарги вбачається, що позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Так, однією з засад судочинства, гарантованого статтею 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Відповідно до частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак, в порушення положень Конституції та КАС України, судом апеляційної інстанції, вирішуючи питання про пропуск строку звернення з адміністративним позовом до суду та залишення позовної заяви без розгляду, фактично, не здійснено апеляційного перегляду справи. У зв`язку із цим справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними слід направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню. Висновки щодо розподілу судових витрат Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: І.В. Желєзний С.М. Чиркін