Постанова Чернігівський апеляційний суд № 742/6186/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 липня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/6186/24 Головуючий у першій інстанції Нагорна Н. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1461/26 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючої-судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Луговця О.А., із секретарем Зіньковець О.О., позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Срібнянська державна нотаріальна контора, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом. У С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 857, видане 11 травня 2019 року Прилуцькою міською державною нотаріальною конторою, Прилуцький районний нотаріальний округ Чернігівської області, щодо права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер: 7425184000:02:001:0416, площею 6,2465 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер: 7425184000:02:001:0416, площею 6,2465 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; - визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 7425184000:02:001:0416, площею 6,2465 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мотивуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що з 2007 року мав дружні стосунки з ОСОБА_3 , який за життя склав заповіт на його користь. З 25 липня 2014 року позивач не проживає у м. Прилуки, переїхав разом із дружиною до м. Ірпінь Бучанського району Київської області. Після початку повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач добровільно вступив до лав ЗСУ, наразі проходить військову службу. Під час лікування у Прилуцькій міській лікарні ОСОБА_4 стало відомо про смерть ОСОБА_3 . Листом від 16 жовтня 2024 року Срібнянська державна нотаріальна контора повідомила позивача про те, що його заява про прийняття спадщини прийнята та долучена до спадкової справи № 41/2019, але ним пропущено шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини, рекомендовано звернутися до суду для призначення додаткового строку для прийняття спадщини. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_4 стало відомо, що земельна ділянка площею 6,25 га з кадастровим номером 7425184000:02:001:0416 належить ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46811854 від 11 травня 2019 року, виданого ОСОБА_5 , Прилуцька міська державна нотаріальна контора, Прилуцький районний нотаріальний округ Чернігівської області. ОСОБА_6 зазначав, що пропустив шестимісячний строк звернення із заявою про прийняття спадщини через необізнаність про наявність заповіту на його ім`я. Стверджував, що про смерть ОСОБА_3 та відкриття спадщини йому стало відомо лише у вересні 2024 року. Вважав, що нотаріус, завівши спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , безпідставно не перевірив наявність заповіту, складеного на ім`я позивача, та відповідно не здійснив виклик спадкоємця за заповітом, що призвело до порушення його майнових прав. Рішенням Срібнянського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 тривалий час не проживав у м. Прилуки і наразі проходить військову службу в лавах ЗСУ, тому не знав про смерть ОСОБА_3 та відкриття після його смерті спадщини. Саме під час лікування у м. Прилуки у вересні 2024 року позивач дізнався про смерть спадкодавця та звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Наголошує на тому, що державний нотаріус Срібнянської державної контори, порушивши ст. 63 Закону України «Про нотаріат», підпункти 1.2, 2.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, після отримання інформації про наявність заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та витребування його копії, не повідомив про це спадкоємця, місце проживання або роботи якого відоме, а у разі відсутності таких даних, не здійснив його виклик шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Скаржник стверджує, що у нього були об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для подання заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку: він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав з ним спільного побуту та відповідно не знав про його смерть. Про відкриття спадщини ОСОБА_1 дізнався вже після спливу строку для її прийняття та після оформлення спадщини іншим спадкоємцем відповідачем по справі, нотаріус про це не повідомив. Водночас позивач з ОСОБА_3 не був пов`язаний родинними зв`язками, вони проживали у різних областях, відтак у скаржника була відсутня необхідність постійно телефонувати та цікавитися чи живий спадкодавець. ОСОБА_3 помер у віці 59 років, відтак позивач не міг передбачити відкриття спадщини. У наданому відзиві представник ОСОБА_2 адвокат Чередніченко О.М., не погодившись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Сторона відповідача вказує, що з часу відкриття спадщини (03 листопада 2018 року) і до часу звернення позивача до Срібнянської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (16 жовтня 2024 року) сплинуло майже 6 років, що є істотним строком. Стверджує, що позивач був обізнаний про складання заповіту на його ім`я. Під час розгляду справи ОСОБА_1 підтвердив, що особисто привозив ОСОБА_3 до нотаріуса 11 квітня 2007 року для складання та нотаріального посвідчення довіреності та заповіту на ім`я позивача. За життя ОСОБА_3 особисто передав позивачу оригінал заповіту та державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, які скаржником подано до Срібнянської державної нотаріальної контори при зверненні 16 жовтня 2024 року із заявою про прийняття спадщини від 27 вересня 2024 року. Наголошує на тому, що необізнаність позивача про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини та з цих причин не є підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний повідомити про відкриття спадщини лише тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Водночас нотаріус Срібнянської державної нотаріальної контори особисто позивача не знала, у самому заповіті відсутня інформація щодо місця проживання чи роботи ОСОБА_1 , а також інші ідентифікуючі дані спадкоємця (дата, місяць, рік народження, реєстраційний номер облікової картки). Згідно з ч. 2 ст. 63 Закону України «Про нотаріат» здійснення нотаріусом оголошення не є обов`язком, як помилково зазначає позивач, а правом нотаріуса. Також на нотаріуса не покладається обов`язок та повноваження здійснювати розшук спадкоємців. ОСОБА_2 просить суд урахувати при вирішенні спору, що позивач достовірно знав, що є спадкоємцем за заповітом та місце проживання спадкодавця, тому не лише міг, а й повинен був цікавитись його життям у разі наміру здійснити спадкування після його смерті. Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції повністю таким вимогам не відповідає. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 знав про існування заповіту на його ім`я, був присутнім у нотаріуса під час його складання, зберігав оригінал цього заповіту та оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно державний акт на земельну ділянку, а державний нотаріус Срібнянської державної нотаріальної контори, завівши спадкову справу, дотрималась положень ст. 63 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 1.2, 2.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій. Суд зазначив, що необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а отже позивач не довів поважність причин пропуску ним строку для прийняття спадщини у встановленому законом порядку. Районний суд зазначив, що у прохальній частині позову ОСОБА_1 не ставив питання про визнання поважними причин пропуску ним строку для прийняття спадщини у встановленому законом порядку, звернувшись одразу з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я відповідача на спірну земельну ділянку; скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку; за визнання за позивачем права власності на неї. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, але вважає хибними наведені районним судом мотиви відмови у задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного. У справі встановлено, 11 квітня 2007 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав у АДРЕСА_1 , склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , за яким заповів йому належну спадкодавцеві на праві власності земельну ділянку площею 6,25 га, розташовану на території Калюжинської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області, кадастровий номер: 7425184000:02:001:0416, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 11 квітня 2007 року заповіт посвідчено державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Колодуб С.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-1307 (т. 1 а.с. 13). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер у віці 59 років у с. Калюжинці Срібнянського району Чернігівської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 39 зворот). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне йому майно. Довідкою Калюжинського сторостинського округу Срібнянської селищної ради Чернігівської області від 13 лютого 2019 року № 87 підтверджено, що на день смерті ОСОБА_3 проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Проживав сам (т. 1 а.с. 46 зворот). 14 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Срібнянської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 39). 11 травня 2019 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку площею 6,25 га, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, Срібнянський район, Калюжинська сільська рада, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 7425184000:02:001:0416 (т. 1 а.с. 48). Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 166202095 від 11 травня 2019 року підтверджено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 857, виданим 11 травня 2019 року в.о. державним нотаріусом Срібнянської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л.А., право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425184000:02:001:0416 площею 6,2465 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 80). 27 вересня 2024 року ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Зеленського С.М., який засвідчив його підпис, склав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та подав вказану заяву за місцем відкриття спадщини після ОСОБА_3 до Срібнянської районної державної нотаріальної контори (т. 1 а.с. 53). Листом від 16 жовтня 2024 року № 713/02-14 державний нотаріус Срібнянської державної нотаріальної контори Домашенко Л.А., адресованим ОСОБА_1 , повідомила, що його заява про прийняття спадщини від 27 вересня 2024 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 отримана, зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції та долучена до спадкової справи № 41/2019. У листі вказано, що оскільки до нотаріальної контори ОСОБА_1 не подано заяву про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строк, а також на час відкриття спадщини він не був зареєстрованим разом із спадкоємцем, відтак спадщину не прийняв. Заявнику рекомендовано звернутися до суду з питання визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Водночас ОСОБА_1 повідомлено, що спадкову справу до майна померлого ОСОБА_3 заведено на підставі заяви про прийняття спадщини спадкоємцем за законом, якому після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини було видано свідоцтво про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 54). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звернувшись з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я відповідача, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку. Мотивуючи заявлені вимоги, посилався на те, що не звернувся у встановлений законодавством строк із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 через необізнаність про наявність заповіту на його ім`я та про смерть ОСОБА_3 . Зазначив, що про відкриття спадщини йому стало відомо лише у вересні 2024 року. Водночас, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_1 позовної вимоги про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, не заявив. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 237/2312/17 (провадження № 61-23150св19) виснувала, визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. Як установлено у справі, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ОСОБА_1 звернувся за сплином 6 років 27 вересня 2024 року та отримав відповідь про необхідність звернутися до суду з питання визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини (т. 1 а. с. 54). Отже, з огляду на те, що в шестимісячний строк позивач не подав заяву про прийняття спадщини, ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України вважається таким, що не прийняв її. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20). Надалі з позовом про визначення йому додаткового строку ОСОБА_1 до суду не звернувся, отже свої спадкові права належно не реалізував. Наведені ним обставини поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а також правомірність дій нотаріуса після відкриття ним спадкової справи щодо повідомлення / неповідомлення усіх спадкоємців, могли б досліджуватись та аналізуватись судом в межах розгляду позовної вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Виходячи з того, що з такою вимогою ОСОБА_1 в межах розгляду цієї справи не звернувся, суд першої інстанції помилково вдався до оцінки наведених позивачем причин поважності або неповажності пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини та аналізу дій нотаріуса в межах заведеної спадкової справи. Можливість в судовому порядку звернутися із вимогами про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом не замінює визначеного законом порядку прийняття спадщини шляхом своєчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а за пропуском строку з поважних причин за наявності відповідного судового рішення з цього приводу), чого позивач не дотримався і через що його не можна вважати таким, що прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Тобто передумовою для висновку про наявність порушеного права спадкоємця є належна реалізація особою права на спадщину. Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 через недоведеність порушення його прав як спадкоємця за заповітом, оскільки позивач не прийняв спадщину в шестимісячний строк з часу її відкриття і не вирішив у встановленому законом порядку питання про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Саме по собі звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини через шість років після її відкриття не утворює автоматично належного спадкування, оскільки законодавством визначено єдиний наслідок пропуску строку для прийняття спадщини її неприйняття спадкоємцем. Відтак визначальним для ОСОБА_1 було питання прийняття спадщини і лише у разі реалізації ним права на спадкування позивач мав ставити питання про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 . Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 належало відмовити саме з підстав відсутності порушеного права позивача. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, помилився щодо мотивів такої відмови, у зв`язку із чим рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 липня 2026 року. Головуюча Н.В. Шитченко Судді Н.В. Висоцька О.А. Луговець