Постанова КЦС ВС № 466/6377/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 466/6377/21 провадження № 61-2739св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідачі: Львівська територіальна громада в особі Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Перунов Віктор Володимирович, на постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М., і виходив з такого. Зміст позовної та зустрічної позовної заяви, їх обґрунтування

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні майном.

2. Позов обґрунтований посиланням на те, що згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2017 року у справі № 466/6195/17 за позивачами за кожним було зареєстроване право власності на 1/6 частину у квартирі АДРЕСА_1 .

3. Зазначений будинок в цілому складається з двох квартир. Квартира АДРЕСА_2 у ньому належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

4. Відповідно до рішення Брюховицької селищної ради за № 10 від 27 січня 1955 року за будинковолодінням АДРЕСА_3 було закріплено на праві користування земельну ділянку площею 1 570,0 кв. м.

5. Позивачі посилалися на те що у жовтні 2019 року їм стало відомо, що згідно з рішенням Брюховицької селищної ради № 264 від 28 лютого 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,0490 га та 0,0161 га, а також передачі їх їм у власність. Згоду на приватизацію відповідачами земельних ділянок нібито було надано власником квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_4 . Зазначали, що дійсно згоду на приватизацію ОСОБА_4 підписувала, однак акти узгодження меж жоден з позивачів не підписував, а наявні у них підписи підроблені.

6. Вважали, що здійснена відповідачами приватизація спірних земельних ділянок порушує їхнє право на користування прибудинковою територією та їхнє право на приватизацію земельної ділянки відповідно до їх ідеальних часток у будинку.

7. Ураховуючи наведене, позивачі просили суд визнати протиправним і скасувати в частині пунктів 1.3 та 1.4 рішення Брюховицької селищної ради № 264 від 28 лютого 2017 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий № 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий № 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва; зобов`язати відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 усунути ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 перешкоди в користуванні майном шляхом: - відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_3 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв. м, позначена в технічному паспорті від 01 вересня 2006 року як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі, яка встановлена ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зі сторони належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_3 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв. м, позначена в технічному паспорті від 01 вересня 2006 року як 2-3), - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі та колючого дроту, які встановлені ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та які унеможливлюють користування позивачами сараєм; - переобладнання водостоку з прибудованої до квартири АДРЕСА_2 кухні за власний рахунок. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на відсутність належних доказів виникнення у позивачів права користування земельною ділянкою площею 1 570,0 кв. м, до здійснення відповідачами приватизації квартир та/або до приватизації спірних земельних ділянок, оспорювана приватизація жодним чином не порушує прав чи законних інтересів позивачів, як власників квартири АДРЕСА_1 .

10. Крім того, суд вважав недоведеними посилання позивачів на вчинення відповідачами їм перешкод у користуванні майном. Зазначено, що матеріали справи не містять доказів про те, хто встановив паркан, що впритул підходить до будинку із зовнішньої стіни , а також про те, що сарай, про відсутність доступу до якого заявляють позивачі, коли-небудь знаходився у їхньому користуванні, відсутні дані про будь-які звернення позивачів до відповідачів про демонтаж цього паркану. Також зазначив, що позивачі набули право власності саме на квартиру у житловому будинку, а не на будинок. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

12. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

13. Рішення Брюховицької селищної ради № 264 від 28 лютого 2017 року в частині пунктів 1.3 та 1.4 визнано протиправним і скасовано.

14. Державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий № 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва скасовано.

15. Державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий № 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва скасовано.

16. Зобов`язано ОСОБА_6 та ОСОБА_5 усунути ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , перешкоди у користуванні майном шляхом: - відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_3 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв. м, позначена в технічному паспорті від 01 вересня 2006 року як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі, яка встановлена ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зі сторони належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_3 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв. м, яка позначена в технічному паспорті від 01 вересня 2006 року як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі та колючого дроту, які встановлені ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та які унеможливлюють користування позивачами сараєм; - переобладнання водостоку з прибудованої до квартири АДРЕСА_5 . У задоволенні решти позову відмовлено.

18. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачі не могли отримати у власність спірні земельні ділянки, оскільки не є власниками часток у будинку. Крім того, передача їм у власність спірних земельних ділянок відбулась з порушенням вимог закону, а саме без надання згоди трьох позивачів на таку приватизацію, їх підписи у актах узгодження меж та інших документах ними не вчинялися та виконані іншими особами. Урахувавши зазначене, а також те, що позивачі є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а відповідачі чинять їм перешкоди в користуванні таким майном, що підтверджується долученими до матеріалів справи світлинами, а також зверненнями до органів поліції, апеляційний суд вважав, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

19. Відхиляючи доводи заяви відповідачів про застосування наслідків пропуску позовної давності, апеляційний суд виснував, що оскільки про існування оскаржуваного рішення селищної ради та державну реєстрацію права власності відповідачів на спірні земельні ділянки позивачі дізнались лише у 2019 році, а з позовом звернулися у липні 2021 року, позовна давність ними не пропущена. Водночас вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема, земельною ділянкою, є триваючими.

20. Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року задоволено частково заяву ОСОБА_14 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення понесених судових витрат.

21. Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_4 908,00 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

22. Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по 1 362,00 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

23. Стягнуто з Львівської міської ради в дохід держави 2 724,00 грн. недоплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

24. Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в дохід держави по 4 086,00 грн недоплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції з кожного.

25. Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 1 362,00 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції кожному.

26. Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 по 4 086,00 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції з кожного.

27. Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 по 4 086,00 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції з кожного.

28. Стягнуто з Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 по 8 911,22 грн витрат, понесених в суді першої інстанції на проведення судово-почеркознавчої експертизи, з кожного.

29. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Узагальнені доводи касаційної скарги 30. 03 березня 2026 року ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Перунов В. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 року.

31. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, від 05 березня 2025 року у справі № 926/927/24 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

32. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі заявлених позовних вимог, зокрема в частині самостійного визначення права чи охоронюваного законом інтересу, що підлягає захисту. Апеляційний суд задовольнив позов з підстав, які не були предметом позову чи інших заяв позивачів по суті. Більш того, апеляційний суд не звернув уваги на встановлені судом першої інстанції обставини, що спірні земельні ділянки не охоплюють територію під будинком, в якому перебувають квартири позивачів та відповідачів.

33. Вважає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права оцінки доказів, при встановленні того, що земельна ділянка розміром 1 570,00 кв. м начебто має цільове призначення «для обслуговування будинку», а також при врахуванні світлин, які нібито підтверджують наявність перешкод в користуванні позивачами належним їм на праві спільної сумісної власності майном, а також доказів звернення позивачів у поліцію, у прийнятті яких було відмовлено, з підстав пропуску строків для їх подання.

34. Акцентує увагу на тому, що докази, які б підтвердили твердження позивачів про те, що саме ОСОБА_6 чи ОСОБА_5 було встановлено паркани (огорожі), встановлено водостік (інший, ніж було влаштовано до приватизації), чи вчинено дії з перешкоджання в користуванні спільними елементами житлового будинку в матеріалах справи відсутні. Більш того, судом не встановлено які права позивачі мають на сарай, демонтаж якого за власний рахунок зобов'язано здійснити відповідачів. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

35. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року поновлено ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року, відкрито касаційне провадження у справі № 466/6377/21, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. 36. 18 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 466/6377/21 надійшли до Верховного Суду.

37. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу 38. 27 березня 2026 року ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Чліянц А. А., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

39. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

40. Акцентує увагу на тому, що наявність у позивачів перешкод у користування належним їм майном підтверджена висновком інженерно-технічного дослідження № 9-20Д від 10 липня 2020 року. 41. 06 липня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшло клопотання ОСОБА_6 про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року до закінчення касаційного перегляду справи.

42. Посилається на те, що згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень відкрито чотири виконавчі провадження. Примусове виконання додаткового судового рішення до закінчення касаційного перегляду справи покладає на неї надмірний тягар, є невиправданим та створює ризик настання негативних наслідків, усунення яких у майбутньому буде істотно ускладненим.

43. Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

44. Вирішуючи питання про зупинення виконання (дії) судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема ймовірність утруднення повторного виконання судового рішення внаслідок можливого його скасування, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та осіб, які не брали участі у справі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

45. Отже, клопотання про зупинення виконання судового рішення має бути мотивованим та містити підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені належними доказами.

46. Перевіривши доводи ОСОБА_6 про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду та додаткового судового рішення апеляційного суду, ураховуючи стадію розгляду справи та відсутність обґрунтованих аргументів щодо неможливості повороту виконання судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення виконання зазначених судових рішень. Більш того, додаткове судове рішення апеляційного суду про стягнення судових витрат, виконання якого покладає на відповідачку, з її слів, надмірний тягар, не оскаржується в касаційному порядку. Фактичні обставини справи, встановлені судами

47. Відповідно до свідоцтва про право власності від 01 серпня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

48. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 січня 2016 року у справі № 466/10026/15-ц було припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

49. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2017 року у справі № 466/6195/17 визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_17 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_18 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .

50. Будинок АДРЕСА_3 має дві квартири. Квартира АДРЕСА_2 в зазначеному будинку на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №20 від 28 березня 2006 року, належить на праві спільної сумісної власності відповідачам ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та третім особам: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . 51. 30 листопада 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулись до Брюховицької селищної ради із заявами про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок на АДРЕСА_3 для ведення садівництва площею 0,0490 га та площею 0,0161 га.

52. Рішенням Брюховицької селищної ради Брюховицької селищної ради № 264 від 28 лютого 2017 року затверджено відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,0490 га та 0,0161 га відповідно, а також передано земельні ділянки їм у власність.

53. На підставі рішення Брюховицької селищної ради № 264 від 28 лютого 2017 року, а саме пунктів 1.3 та 1.4, за ОСОБА_6 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,049 гa, кадастровий № 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою № 222462682 від 02 вересня 2020 року, а за ОСОБА_5 - право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий № 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою 222463029 від 02 вересня 2020 року.

54. З довідки, виданої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 1/9614 від 27 серпня 2017 року вбачається, що згідно з архівними даними ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та обмірами кварталу №34 в смт Брюховичі станом на 19 листопада 1954 року зі змінами від 1982 року земельна ділянка будинку АДРЕСА_6 (згідно з обмірами кварталу АДРЕСА_7 ), зареєстрована площею 1 570,0 кв. м на підставі рішення Брюховицької селищної ради № 10 від 27 січня 1955 року (висновок інженерно-технічного дослідження № 9-20Д від 10 липня 2020 року).

55. Крім цього, з документів, датованих 1954-1955 роками, та з наданої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» довідки №1/9614 від 27 серпня 2017 року вбачається, що було проведено інвентаризацію земельної ділянки АДРЕСА_3 (колишня АДРЕСА_8 ), за наслідками якої за будинковолодінням АДРЕСА_3 закріплено право користування земельною ділянкою загальною площею 1 570,00 кв. м за будинковолоднінням АДРЕСА_2 .

56. Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №3679-Е від 16 лютого 2023 року підписи від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , розташовані у графі: «Суміжні землекористувачі» на акті від 27 березня 2009 року №509 про давність користування земельною ділянкою, на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_3 , загального користування ( АДРЕСА_3 , на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки, спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_3 , загального користування ( АДРЕСА_3 ) виконані не ними, а іншими особами. Позиція Верховного Суду

57. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

58. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

59. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

60. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

61. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

62. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

63. Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивачів на користування належною їм квартирою у двоквартирному житловому будинку, а також земельною ділянкою, на якій він розташований.

64. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

65. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

66. Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

67. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю(частина перша статті 356 ЦК України).

68. Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

69. Судами попередніх інстанцій встановлено, що будинок АДРЕСА_3 складається із двох квартир. Позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_4 , а відповідачі - одними із співвласників квартири АДРЕСА_2 .

70. Ураховуючи, що приватизація сторонами справи квартир у зазначеному будинку мала місце у 2006-2008 роках, суди попередніх інстанцій вважали його багатоквартирним, з огляду на те, що згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24 травня 2001 року № 127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773, яка була чинною на час виникнення у сторін права власності, багатоквартирним будинком вважався житловий будинок, до складу якого входить більше ніж одна квартира.

71. Зазначені висновки судів попередніх інстанцій в цій частині сторонами не оспорювались.

72. Спірні правовідносини фактично стосуються законності приватизації відповідачами частини земельної ділянки, на якій розташований будинок АДРЕСА_3 .

73. Статтею 355 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час набуття сторонами права приватної власності на квартири, було передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

74. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

75. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

76. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

77. Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України, у редакції, яка була чинною на час набуття сторонами права приватної власності на квартири, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

78. Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

79. Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 42 ЗК, у редакції, яка була чинною на час набуття сторонами права приватної власності на квартири, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

80. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників.

81. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

82. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

83. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 року № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що при встановленні порядку використання земельної ділянки й розпорядження нею громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної часткової власності, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком та здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки.

84. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

85. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункти «б», «г» частини третьої статті 152 ЗК України).

86. Встановивши, що відповідачі тримали у власність частину земельної ділянки, наданої для обслуговування будинку АДРЕСА_3 , без згоди співвласників іншої квартири у такому будинку, без урахування часток у справі спільної часткової власності, порядку користування будинком та розташування будівель, а також зі зміною цільового призначення такої земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про порушення прав позивачів, як співвласників квартири АДРЕСА_4 у спірному будинку, на користування належним їм майном та земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Крім того, з огляду на наявність встановлених металевих огорож на земельній ділянці, наданій для обслуговування зазначеного будинку, що створює перешкоди у доступі позивачів до будинку, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано виснував про необхідність їх демонтажу.

87. Зазначений правовий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14-ц.

88. Крім того, у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 926/927/24, яка наведена у касаційній скарзі як підстава касаційного оскарження, Верховний Суд акцентував увагу на наявності загальних висновків Верховного Суду щодо права співвласників багатоквартирного будинку на отримання у власність чи у користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування багатоквартирного будинку, як прибудинкової території, а також щодо порядку засвідчення розміру та конфігурації відповідної земельної ділянки. Зокрема, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

89. Суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_3 права користування земельною ділянкою загальною площею 1 570.0 кв. м у їх сукупності. Більш того, ураховано фактичний порядок користування, який склався між сторонами, та підтверджується наданими відповідачами для здійснення процедури приватизації спірних земельних ділянок актами, у яких позивачів зазначено суміжними землекористувачами.

90. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

91. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

92. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

93. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

94. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам порушення прав позивачів на користування земельною ділянкою, на якій розташована належна їм нерухомість, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позову.

95. Посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при оцінці наданих позивачами доказів створення їм перешкод у користуванні їх майном колегія суддів відхиляє.

96. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

97. Звертаючись до суду, позивачі посилались на порушення відповідачами їх прав, відповідачі заперечували право позивачів на користування земельною ділянкою. Судом встановлено, що підписи на актах користування спірними земельними ділянками та узгодження їх меж, здійснені від імені позивачів, як суміжних користувачів, іншими особами. Наявні у матеріалах справи світлини підтверджують посилання позивачів на встановлення металевих огорож на земельній ділянці, наданій для обслуговування будинковолодіння.

98. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доказам на підтвердження порушення прав позивачів на користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне їм майно, з дотриманням зазначених вище принципів оцінки доказів, зокрема балансу вірогідностей, а також фактичної поведінки сторін.

99. За відсутності доказів здійснення будівництва сараю, розташованого біля спірного двоквартирного будинку, саме відповідачами, реєстрації права власності на нього за ними, що не доводилось у межах розгляду цієї справи, така споруда вважається такою, що призначена для забезпечення потреб усіх власників квартир у житловому будинку (стаття 382 ЦК України у зазначеній вище редакції).

100. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, яким апеляційний суд надав обґрунтовану правову оцінку у їх сукупності, з урахуванням наведених вище принципів оцінки доказів.

101. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

102. В частині доводів касаційної скарги про вихід судом апеляційної інстанції за межі апеляційного оскарження та позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

103. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58).

104. Водночас упостанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

105. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

106. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, позивачі посилалися на порушення відповідачами при набутті права власності на спірні земельні ділянки їх права на користування належним їм майном - квартирою АДРЕСА_1 , а також права на користування земельною ділянкою, наданою для обслуговування зазначеного будинку.

107. Суд апеляційної інстанції, встановивши наявність порушеного права позивачів, як співвласників однієї з квартир двоквартирного житлового будинку, на користування земельною ділянкою, на якій розташований такий будинок, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його захисту в обраний позивачами спосіб. Зазначене відповідає положенням статті 367 ЦПК України та не свідчить про вихід за межі апеляційного оскарження чи позовних вимог.

108. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

109. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

110. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).

111. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

112. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

113. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Перунов В. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

114. Крім того, з огляду на те, що касаційна скарга не містить самостійних доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, а правових підстав для нового розподілу судових витрат немає, колегія суддів не перевіряє висновків суду апеляційної інстанцій в цій частині. Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Перунов Віктор Володимирович, залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович