Постанова 4811 № 466/6377/21

Справа №466/6377/21 Головуючий у 1 інстанції:Білінська Г.Б. Провадження №22-ц/811/388/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретар: Чиж Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Білінської Г.Б. від 27 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном, - в с т а н о в и л а : рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 27 грудня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном - відмовлено. Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задоволити. Зазначає, що вказане рішення незаконне, порушує норми матеріального та процесуального права та суперечить фактичним обставинам справи. Вказує, що у висновку інженерно-технічного дослідження №9-20Д від 10.07.2020 року встановлені наступні обставини: - власникам квартири №1 відповідно до їх частки у житловому будинку до приватизації частини ділянки у спільному користуванні власниками квартири №1 , відповідно до Схематичного плану будівельного кварталу №34 від 1954р. ( АДРЕСА_2 ) з біжучими змінами від 23.06.1982р. (Львівське міжміське БТІ) належала ділянка площею: 0,1570 х 0,5145 = 0,0808га, власникам квартири №2 - 0,1570га х 0,4855 = 0,0762га. Загальна площа приватизованих ділянок власниками квартири N21 ( становить: 0,0490га + 0,0161га = 0,0651га (з загальної частки 0,0808га). Окрім цього у них залишилась частка у ділянці у спільному користуванні 0,0757 х 0,5145 =389,5м2. Сумарна площа ділянок, приватизованих власниками квартири №1 (прим. - відповідачами по справі) становить 0,0651+0,0389=0,1040 га і не відповідає їх частці (перевищує її на 0,0232га, не враховуючи площ самозахоплених ділянок); - площа ділянки, що залишилась у спільному користуванні співвласників будинку після приватизації земельних ділянок власниками квартири №1 становить 0,0757га. Частка 48,55% від цієї площі становить 0,0368га; - власникам квартири №2 відповідно до їх частки у житловому будинку до приватизації частини ділянки у спільному користуванні власниками квартири №1 , відповідно до Схематичного плану будівельного кварталу №34 від 1954р. ( АДРЕСА_2 ) з біжучими змінами від 23.06.1982р. (Львівське міжміське БТІ) належала ділянка пл. 0,0762га. Таким чином, частка земельної ділянки власників квартири №2 не відповідає їх частці (зменшилась на 0,0394га, не враховуючи самозахоплених ділянок); - з урахуванням того, що позивачам по справі на праві власності належить по 1/6 частки, то до приватизації відповідачами спірних земельних ділянок кожному з позивачів належало 0,0762га 16 = 0,0127га, а після приватизації таких ділянок такі частки становлять: 0,0757x0,4855 /6 = 0,0061 га, - очевидним е те, що оскаржуване рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року, в частині п.1.3 та 1.4 на підставі яких за відповідачем ОСОБА_7 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва, а за відповідачем ОСОБА_6 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва - було прийнято з порушенням, передбачених нормами ст.ст.120, 198 ЗК України, ст.377 ЦК України належних позивачам як землекористувачам прав. Відтак, його слід визнати протиправним і скасувати в цій частині, а також скасувати проведену на підставі нього державну реєстрацію права власності на ці ділянки за відповідачами. Також, на момент приватизації відповідачами спірних земельних ділянок (28.02.2017р.) рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22.01.2016 року у справі №466/10026/15-ц було припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_5 , яке належало співвласникам на підставі свідоцтва про право власності від 01.08.2007 року виданого виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради, і кожному співвласнику визначено по 1/6 частки у праві власності на цю квартиру. Однак, у зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу у реєстрації права власності на ці частки рішенням державного реєстратора було відмовлено. З цих підстав було подано позов про визнання права власності за результатами розгляду якого рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03.11.2017 року у справі №466/6195/17 було визнано право власності по 1/6 частці у квартирі АДРЕСА_5 за нами, ОСОБА_4, ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . На підставі цього рішення за позивачами було зареєстроване право власності по 1/6 частці у цій квартирі, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.11.2017 року №№105596175, №105596601, №105597071, №105595776. А отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки застосував закон, який не підлягав застосуванню та не застосував закон, який підлягав застосуванню. Також водостік з прибудованої кухні квартири №1 зроблено в бік стіни кімнати ОСОБА_3 , через що вода з ринви може текти по цій стіні. Таким чином, приватизація за відповідачами земельних ділянок у такій конфігурації, в якій вони станом на сьогодні за ними зареєстровані на праві власності унеможливлює належне обслуговування позивачами як співвласниками частини будинку, перешкоджає повноцінної реалізації прав позивачів як співвласників житлового будинку і суміжних землекористувачів, в тому числі земельної ділянки призначеної для обслуговування житлового будинку. Зазначає, що згоду на приватизацію земельної ділянки відповідачам, які є власниками квартири АДРЕСА_6 було надано лише одним із співвласників квартири №2 ОСОБА_3 . Всупереч вимогам земельного законодавства у позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_14 ніхто такої згоди не отримував, їх ніхто не повідомляв про необхідність узгодження меж земельної ділянки і не просив їхнього погодження, а про оформлення відповідачами документів для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_14 відомо не було. Зазначає, що підписи на комісійному акті від 27.03.2009 року №509 про давність користування земельною ділянкою та в наданих актах встановлення і узгодження меж земельної ділянки у графі «суміжні землекористувачі» не належить ОСОБА_4 , вона їх не підписувала. Так само як їх не підписували і інші позивачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Зазначає, що вказані акти не місять всієї необхідної інформації, більшість граф є незаповненими, в тому числі і незаповненою є дата на одному з актів. В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Клопотання представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_16 про відкладення розгляду справи з підстав перебування адвоката в м.Києві для участі у справі, що розглядається Верховним Судом у закритому судовому засіданні, колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила зважаючи на те, що представник був повідомлений про час та місце розгляду справи заздалегідь за значний період часу та судове засідання було призначено з врахуванням можливості присутніх у судовому засіданні 4.11.2025 року учасників з`явитися у судове засідання за більш ніж два місяці з моменту судового засідання. Окрім того, відповідач взмозі був з врахуванням цих обставини забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника, зважаючи, також, і на період перебування справи у провадженні судів обох інстанцій та факти неодноразового відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції, про що достеменно було відомо відповідачеві та його представнику. Окрім цього, відповідачем не наведено будь-яких доказів неможливості особистої явки в судове засідання, а також у сторони не було перешкод заявити клопотання про участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції. Клопотання представниці позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи з підстав захворювання адвокатки на грип А, колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила зважаючи на те, що будь-яких належних та допустимих доказів перебування представниці на лікуванні або стану здоров`я який би вказував на неможливість її участі у судовому засіданні суду представлено не було (а саме медичних документів які б вказували на захворювання, що унеможливлює участь у судовому засіданні, зокрема, і в режимі відеоконференції), а також враховуючи період перебування справи у провадженні обох судів та факти неодноразового відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції, про що йшлося вище. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про застосування строків позовної давності, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 82, 377 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 81, 82, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК, ст.ст. 92, 120 ЗК України, постанову Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі №173/1744/19 та відмовляючи у задоволенні позову, - виходив з того, що позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_5 відповідно до Свідоцтва про право власності від 01.08.2007 року виданого виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22.01.2016 року у справі №466/10026/15-ц було припинено зазначене право спільної сумісної власності і кожному співвласнику визначено по 1/6 частки у праві власності на цю квартиру. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03.11.2017 року у справі №466/6195/17 було визнано право власності по 1/6 частці у квартирі АДРЕСА_5 за нами, ОСОБА_4, ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Будинок АДРЕСА_2 в цілому складається з двох квартир. Квартира №1 в цьому будинку на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 28 березня 2006 року №20 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . 30.11.2016 року відповідачі звернулись до Брюховицької селищної ради з заявами про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 для ведення садівництва площею 0.0490 га та площею 0,0161 га. Рішенням Брюховицької селищної ради Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року про затвердження відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,0490 га та 0,0161 га відповідно, а також передачі вказаних земельних ділянок у власність відповідачів. На підставі рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року, а саме п.1.3 та 1.4 за відповідачкою ОСОБА_7 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,049 гa, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою №222462682 від 02.09.2020 року, а за відповідачем ОСОБА_6 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою №222463029 від 02.09.2020 року. На підтвердження своїх вимог позивачами надана довідка , видана ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" № 1/9614 від 27.08.2017 року про те, що згідно архівних даних ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та обмірів кварталу АДРЕСА_8 станом на 19.11.1954 року з біжучими змінами від 1982 року земельна ділянка будинку АДРЕСА_2 , зареєстрована площею 1570,0 кв.м. на підставі рішення Брюховицької селищної ради за №10 від 27.01.1955 року, (висновок інженерно-технічного дослідження № 9-20Д від 10.07.2020 року). З документів (ст. 53-56 Т.1 матеріалів справи) датованих 1954-1955 роком та з наданої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» довідки № 1/9614 від 27.08.2017 року вбачається, що було проведено інвентаризацію земельної ділянки АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_2 ,за наслідками якої за будинкоуправлінням АДРЕСА_2 , закріплено право користування земельною ділянкою загальною площею 1570.0 кв.м. за будинковолоднінням № 1 . В подальшому в плані БТІ та ЕО від 09.07.2009 року було змінено інформацію про розмір та розташування земельної ділянки. Враховуючи спосіб набуття права власності на квартиру через з приватизацію, суд вважав, що позивачами не доведено факту виникнення у них права користування земельною ділянкою в розмірі площею 1570,0 кв.м. чи земельними ділянками (їхніми частинами), які приватизовано відповідачами. На обґрунтування своїх вимог позивачі посилалися на Висновок експертного інженерно-технічного дослідження від 10.07.2020 р. \ т.1 а.с.30-41 \ Вказаний висновок брався судом до уваги в частині даних, що стосуються розташування земельних ділянок, розміщених на ній будівель та споруд (колодязів, паркану, тощо.) також, з вказаного висновку вбачається, що спірні земельні ділянки не перебувають під житловим будинком, на них відсутнє нерухоме майно, що належало б позивачам. Суд не приймав до уваги висновок в частині, де судовим експертом зазначається наявність права користування спірною земельною ділянкою, оскільки експерт вийшов за межі поставлених йому питань що стосуються проведення інженерно-технічної експертизи, і описав питання права. При вирішенні спору суд звернув увагу також на те, що позивачі набули право власності саме на квартиру у житловому будинку, а не на будинок. Відтак, їх покликання на ст. 377 ЦК України є нерелевантним. Наведений у позовній заяві термін про те, що багатоквартирним є будинок, який має три і більше квартири був введений Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», набув чинності 01.07.2015 року, в той час як приватизація квартир позивачами та відповідачами відбулась у 2006-2008 роках. До набуття чинності згаданого Закону у п. 2.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за №582/5773, багатоквартирним будинком вважався житловий будинок до складу якого входить більше ніж одна квартира. Суд дійшов до висновку, що приватизація спірних земельних ділянок жодним чином не порушує прав чи законних інтересів позивачів як власників квартири АДРЕСА_5 . Доводи позивачів про підроблення їхніх підписів у Акті від 27.03.2009 року № 509, про що вказано у висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3679-Е від 16.02.2023 року, не мають вирішального значення для розгляду по суті їхніх позовних вимог. Вказана експертиза не містить висновків про те, що підписи замість позивачів здійснено відповідачами, відтак не має підстав для висновку про неправомірність дій відповідачів. Непідписання заявником акта узгодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Суд, оцінюючи доводи про здійснення перешкод у користуванні майном шляхом відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та веранди, а також переобладнання водостоку з прибудованої до квартири № 1 кухні, зазначив наступне. З пояснень сторін вбачається, що між ними тривалий час наявні неприязні стосунки. Однак, матеріали справи не містять доказів про те, хто встановив паркан, що впритул підходить до будинку з зовнішньої стіни, а також про те, що сарай, про відсутність доступу до якого заявляють позивачі, коли-небудь знаходився у їхньому користуванні; відсутні дані про будь-які звернення позивача до відповідачів про демонтаж цього паркану. Відтак, суд дійшов до переконання, що відсутні докази на підтвердження заяв позивачів, що відповідачі чинять їм реальні перешкоди у користуванні майном та прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає, що такі висновки зроблені судом без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; висновки суду обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. У липні 2021 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись в суд із позовом до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном, в якому просили: - визнати протиправним і скасувати в частині п.п.1.3 та 1.4 рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року; - скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва; - скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва; - зобов`язати відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 усунути ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , перешкоди в користуванні майном шляхом: ?відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); ?демонтажу за власний рахунок металевої огорожі, яка встановлена ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зі сторони належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); ?демонтажу за власний рахунок металевої огорожі та колючого дроту, які встановлені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та які унеможливлюють користування позивачами сараєм; ?переобладнання водостоку з прибудованої до квартири №1 кухні за власний рахунок. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03.11.2017 року у справі №466/6195/17 за позивачами було зареєстроване право власності по 1/6 частці у квартирі АДРЕСА_5 , що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.11.2017 року №105596175, №105596601, №105597071, №105595776. Будинок АДРЕСА_2 в цілому складається з двох квартир. Квартира №1 в цьому будинку на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 28 березня 2006 року №20 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Право власності на кв. №1 зареєстровано відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.06.2021 року.Позивачі стверджують, що за будинковолодінням АДРЕСА_2 було закріплено земельну ділянку площею 1570,0 кв.м. на підставі рішення Брюховицької селищної ради за № 10 від 27.01.1955 року закріплено на праві користування земельну ділянку. При цьому згоду на це було надано власником квартири №2 гр. ОСОБА_3 , що стверджується копією зазначеної згоди. Проте, акти узгодження меж ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 не підписували, такі підписи на актах є підробленими. 3 долученої копії комісійного акту від 27.03.2009 року №509 про давність користування земельною ділянкою у графі «Суміжні землекористувачі» також міститься нібито підпис ОСОБА_4. Біля позначки «ОСОБА_4» (дошлюбне прізвище). Однак, вказаний документ вона не підписувала і вказаний підпис не є її. Так само як і не належать їй підписи біля позначок « ОСОБА_4 » у графі «Суміжні землекористувачі» вчинені на Актах встановлення і узгодження меж земельної ділянки, копії яких додані до відповіді на адвокатський запит. Також не підписували вказані вище акти і інші позивачі, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Таке ставить під сумнів законність оскаржуваного рішення. На підставі цього рішення Брюховицької селищної ради від 28.02.2017 року за відповідачкою ОСОБА_7 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,049 гa, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою №222462682 від 02.09.2020 року, а за відповідачем ОСОБА_6 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою №222463029 від 02.09.2020 року.Зазначали, що здійснена відповідачами приватизація спірних земельних ділянок порушує їхнє право на користування прибудинковою територією та їхнє право на приватизацію земельної ділянки відповідно до їх ідеальних часток у будинку. Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_19 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_5 відповідно до Свідоцтва про право власності від 01.08.2007 року виданого виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22.01.2016 року у справі №466/10026/15-ц було припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_5 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03.11.2017 року у справі №466/6195/17 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Брюховицької селищної ради про визнання права власності було визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 , за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 , за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 , за ОСОБА_21 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 . Як вбачається з матеріалів справи, у будинку АДРЕСА_2 міститься дві квартири. Квартира №1 в цьому будинку на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 28 березня 2006 року №20 належить на праві спільної сумісної власності відповідачам ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , та третім особам ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . 30.11.2016 року відповідачі звернулись до Брюховицької селищної ради з заявами про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 для ведення садівництва площею 0.0490 га та площею 0,0161 га. Рішенням Брюховицької селищної ради Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року про затвердження відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,0490 га та 0,0161 га відповідно, а також передачі вказаних земельних ділянок у власність відповідачів. На підставі рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року, а саме п.1.3 та 1.4 за відповідачем ОСОБА_7 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,049 гa, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою №222462682 від 02.09.2020 року, а за відповідачем ОСОБА_6 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва, що підтверджується інформаційною довідкою 222463029 від 02.09.2020 року. Також, на підтвердження своїх вимог позивачами надана довідка, видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №1/9614 від 27.08.2017 року про те, що згідно архівних даних ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та обмірів кварталу АДРЕСА_8 станом на 19.11.1954 року з біжучими змінами від 1982 року земельна ділянка будинку АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_2 ), зареєстрована площею 1570,0 кв.м. на підставі рішення Брюховицької селищної ради за №10 від 27.01.1955 року, (висновок інженерно-технічного дослідження № 9-20Д від 10.07.2020 року). Крім цього, з документів (ст.53-56, т.1) датованих 1954-1955 роком та з наданої ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» довідки №1/9614 від 27.08.2017 року вбачається, що було проведено інвентаризацію земельної ділянки АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_2 , за наслідками якої за будинковолодінням АДРЕСА_2 , закріплено право користування земельною ділянкою загальною площею 1570.0 кв.м. за будинковолоднінням №1 . Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Відповідно до положень ч.ч..2, 4 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 № 173/1744/19 дійшов висновку, що сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність ділянки. Одночасне виникнення прав на земельну ділянку у разі купівлі нерухомості на ній може виникнути тільки тоді, коли земля під придбаним будинком належним чином оформлена на попереднього власника нерухомості. Загальне правило - перейти може лише існуюче право власності чи користування землею. Приймаючи рішення у даній справі, Верховний Суд дійшов до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково задовольняли позовні вимоги , оскільки під час розгляду справи суди не досліджували питання, на якій правовій підставі позивачі користуються земельною ділянкою, якому розміру та конфігурації відповідає ця земельна ділянка та чи відбулося під час розмежування земельних ділянок суміжних землекористувачів зменшення розміру земельної ділянки, якою правомірно користуються позивачі. Суди помилково застосували 120 статтю ЗКУ до цієї справи, оскільки передчасно зробили висновки про виникнення у позивачів права на земельну ділянку у разі купівлі нерухомості на ній. Дійсно, слід вважати, що покликання позивачів на ст. 377 ЦК України не є релевантним у даній справі, оскільки така не поширюється на квартири, співвласниками яких є сторони та треті особи у справі. Також, наведений у позовній заяві термін про те, що багатоквартирним є будинок, який має три і більше квартири був введений Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», набув чинності 01.07.2015 року є необґрунтованим, оскільки приватизація квартир позивачами та відповідачами відбулась у 2006-2008 роках, а до набуття чинності згаданого Закону у п.2.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за №582/5773, багатоквартирним будинком вважався житловий будинок до складу якого входить більше ніж одна квартира. Враховуючи вказане, колегія суддів звертає, також, увагу на те, що власникам або співвласникам квартир не належить частка земельної ділянки під будинком та надана для його обслуговування, а для цього співвласникам квартир потрібно трансформувати свою власність у власність будинку, тобто, позбутися права власності у квартирі та набути натомість частку права власності у відповідному будинку. Окремо, згідно ч.2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Відповідно до ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У відповідності до ч.2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Також, відповідно до ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Також, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_22 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) N4-рп/2004 від 02.03.2004р. , в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) треба розуміти так: Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Крім цього, відповідно до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Враховуючи вказані норми закону, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багато (дво) квартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а також вправі користуватись ділянкою, яка надана для обслуговування будинку. Тому, колегія суддів не бере до уваги висновок експертного інженерно-технічного дослідження №9-20Д від 10 липня 2020 року, оскільки в такому виключно технічно надано відповіді на питання, які були поставлені перед експертом, враховуючи площі квартир, як загальні площі будинку, хоча такі насправді є окремими об`єктами права власності (квартирами) та сторони не є співвласниками частин будинку, про що йшлося. Відтак, експерт при проведенні експертного інженерно-технічного дослідження помилково виходив з того, що приміщення квартир є приміщеннями будинку, насправді такі є окремими об`єктами права власності. Тому, оскільки співвласники квартир №1 і №2 будинку АДРЕСА_12 є власниками квартир, а не часток у будинку, на них не розповсюджуються вимоги закону про пропорційність належності їм часток у земельній ділянці, що розташована під будинком та надана для його обслуговування, хоч вони і вправі такою користуватись, як власники квартир, про що йдеться, зокрема, і у статті 382 ЦК України. Відтак, позов з цих правових підстав слід вважати безпідставним та таким, що до задоволення не підлягав. Однак, з цих підстав слід вказати і про те, що до набуття у власність часток у спірному будинку відповідачі не вправі були ставити питання про набуття у особисте користування чи особисту власність земельної ділянки (її частин), яка розташована під згаданим будинком АДРЕСА_2 та передана для його обслуговування, загальною площею 1570.0 кв.м. (що підтверджено відповідними доказами, про які йшлося вище). Відповідно така ділянка не могла передаватися у власність чи користування з будь-яким цільовим призначенням відповідачам. «Для обслуговування будинку» - не могла бути передана, оскільки відповідачі не володіють частиною будинку, а натомість частиною квартири №1 , а «для садівництва» - не могла бути передана, оскільки для цього потрібно було змінити її цільове призначення (з цільового призначення обслуговування житлового будинку) чого здійснено не було, а також отримати згоду усіх співвласників квартир та інших приміщень будинку, якої теж не отримано. Окрім того, як вбачається з висновку судово-почеркознавчої експертизи №3679-Е від 16 лютого 2023 року (т.2, а.с.87-93), підписи від імені ОСОБА_3 , розташовані у графі: «Суміжні землекористувачі», навпроти запису: « ОСОБА_3 » на акті від 27.03.2009 №509 про давність користування земельною ділянкою щодо користування ОСОБА_7 земельними ділянками загальною площею 0,0720 га на АДРЕСА_2 та навпроти запису: « ОСОБА_3 » на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки в межах від гр. ОСОБА_24 , гр. ОСОБА_8 , спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , загального користування ( АДРЕСА_2 ), виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням її справжніх підписів. Підпис від імені ОСОБА_3 , розташований у графі: «Суміжні землекористувачі», навпроти запису: « ОСОБА_3 » на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки в межах від землі ОСОБА_8 , землі загального користування ( АДРЕСА_11 ), землі спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Також, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані у графі: «Суміжні землекористувачі», навпроти запису: « ОСОБА_2 » на акті від 27.03.2009 №509 про давність користування земельною ділянкою щодо користування ОСОБА_7 земельними ділянками загальною площею 0,0720 га на АДРЕСА_2 та навпроти запису: « ОСОБА_2 » на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки в межах від гр. ОСОБА_24 , гр. ОСОБА_8 , спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , загального користування ( АДРЕСА_2 ), виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжніх підписів. Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований у графі: «Суміжні землекористувачі», навпроти запису: « ОСОБА_2 » на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки в межах від землі ОСОБА_8 , землі загального користування ( АДРЕСА_11 ), землі спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Також, підписи від імені ОСОБА_4, розташовані у графі: «Суміжні землекористувачі», навпроти запису: « ОСОБА_4 » на акті від 27.03.2009 №509 про давність користування земельною ділянкою щодо користування ОСОБА_7 земельними ділянками загальною площею 0,0720 га на АДРЕСА_2 та навпроти записів: « ОСОБА_4 » на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки в межах від гр. ОСОБА_24 , гр. ОСОБА_8 , спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , загального користування ( АДРЕСА_2 ), на акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки в межах від гр.Дзяний, гр. ОСОБА_8 , спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , загального користування ( АДРЕСА_2 ), виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. Тобто, окрім того, що відповідачі не могли отримати у власність земельні ділянки, оскільки не є співвласниками будинку про що йшлось, також, передача їм у власність відбулась з порушенням вимог закону, а саме без надання згоди трьох із позивачів на таку приватизацію, їх підписи у актах узгодження меж та інших документах ними не вчинялися та виконані іншими особами. Виконання таких підписів позивачі заперечили. Окрім цього, згоди на зміну цільового призначення ділянки позивачі не надавали, як і не надавали згоди на приватизацію спірних двох ділянок, як співвласники квартири №2 у згаданому будинку. Доказів про надання згоди іншими співвласниками кватири №2 на передачу у власність прибудинкової території будинку теж суду не надано про що йшлося (окрім ОСОБА_3 ). Відтак, зважаючи на вказане вище, а зокрема, оскільки Акт від 27.03.2009 року №509 про давність користування земельною ділянкою та Акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки спільної сумісної власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , троє із позивачів не підписували; а, також, те, що доказів того, що позивачі не надали згоду на приватизацію земельної ділянки відповідачам безпідставно - відповідачі не надали та з такими вимогами до суду не звертались, - вимоги позовної заяви про визнання протиправним і скасування в частині п.п. 1.3 та 1.4 рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва є підставними (в частині підстав позову про підписи у актах узгодження меж лише в частині трьох позивачів без ОСОБА_27 , а в частині ненадання згоди на приватизацію без ОСОБА_3 ) та помилково були відхилені судом першої інстанції. Частиною 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Такий захист здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також відшкодування заподіяних збитків. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Крім цього, зважаючи на те, що позивачі є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, відповідно до ст. 382 ЦК України, а відповідачі чинять їм перешкоди в користуванні належного їм на праві спільної сумісної власності майном, що підтверджується долученими до матеріалів справи фото (а.с.76-80), а також зверненнями в поліцію (т.2, а.с.213, 214, 221), - решту вимог позову слід також було задовольнити, зобов`язавши ОСОБА_6 та ОСОБА_7 усунути позивачам перешкоди в користуванні майном шляхом: відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); демонтажу за власний рахунок металевої огорожі, яка встановлена ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зі сторони належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); демонтажу за власний рахунок металевої огорожі та колючого дроту, які встановлені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та які унеможливлюють користування позивачами сараєм; переобладнання водостоку з прибудованої до квартири №1 кухні за власний рахунок. Також, як вбачається з матеріалів справи, представницею відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_28 в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої вона зазначала, що позивачка ОСОБА_29 у 2014 році надала ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згоду на передання спірних земельних ділянок у приватну власність, цей факт підтверджений позивачами у позовній заяві, а таким чином у 2014 році було достовірно відомо про факт передання земельних ділянок у приватну власність. Також, зазначала, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 12 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , третіх осіб без самостійних вимог - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визначення порядку користування земельною ділянкою було залишено без розгляду та на час розгляду вказаної справи земельні ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_12 були сформовані у Державному земельному кадастрі та позивачі могли дізнатись про факт приватизації земельної ділянки. Що стосується доводів вказаної заяви, то колегія суддів зазначає таке. Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України). Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, про існування рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року та державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва та ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва позивачі дізнались у 2019 році після запиту адвокатки позивачів до Брюховицької селищної ради №678 від 11.10.2019 року (т.1, а.с.24), а позовну заяву до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном подано до Шевченківського районного суду м.Львова 19.07.2021 року, тобто в межах трьохрічного строку з дня, коли позивачі дізнались про порушення свого права. Попередні відносини, які не стосуються спірних рішення та реєстрацій права власності на правовідносини у даному спорі не впливають. Решта ж вимог про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема, ділянкою є триваючими. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачі, звернувшись до суду з даним позовом 19.07.2021 року, не пропустили строків позовної давності. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що позов є частково обґрунтованим (за винятком перших трьох вимог що стосується підстав позову в частині ОСОБА_3 та ОСОБА_27 , про що йшлося) та підлягав відповідно до часткового задоволення з інших правових підстав та безпідставно був відхилений судом першої інстанції. Вказаним доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та таку скарги слід задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 рокуслід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном слід задовольнити частково. Визнати протиправним і скасувати в частині п.п.1.3 та 1.4 рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва.Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва.Зобов`язати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 усунути ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , перешкоди в користуванні майном шляхом: - відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі, яка встановлена ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зі сторони належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі та колючого дроту, які встановлені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та які унеможливлюють користування позивачами сараєм; - переобладнання водостоку з прибудованої до квартири №1 кухні за власний рахунок. В задоволенні решти позову слід відмовити. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.4, п.2, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з участю третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання протиправними та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном - задовольнити частково. Рішення Брюховицької селищної ради №264 від 28.02.2017 року в частині п.п.1.3 та 1.4 - визнати протиправним і скасувати. Державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,049 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0299 для індивідуального садівництва - скасувати Державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0161 га, кадастровий номер 4610166300:09:002:0440 для індивідуального садівництва - скасувати. Зобов`язати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 усунути ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , перешкоди в користуванні їх майном шляхом: - відновлення доступу до належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі, яка встановлена ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зі сторони належної позивачам частини будинку та зовнішньої сторони стіни будинку АДРЕСА_2 (зі сторони кімнати площею 13,3 кв.м. позначена в технічному паспорті від 01.09.2006 р. як 2-3); - демонтажу за власний рахунок металевої огорожі та колючого дроту, які встановлені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та які унеможливлюють користування позивачами сараєм; - переобладнання водостоку з прибудованої до квартири №1 кухні за власний рахунок. В задоволенні решти позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 20 січня 2026 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М.Шандра