Ухвала КАС ВС № 440/10275/25

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ справа №440/10275/25 адміністративне провадження №К/990/28024/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд): судді-доповідача - Радишевської О.Р., суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25, за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № VІ-006/2025 від 06 червня 2025 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, позов задоволено. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року, 12 червня 2026 року касаційні скарги Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25 повернуто особі, яка її подала. 17 червня 2026 року до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла повторна касаційна скарга Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 червня 2026 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Радишевської О.Р. (судді -доповідача), суддів: Соколова В.М., Мельник-Томенко Ж.М. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2026 року, здійсненого на підставі розпорядження т.в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року №809/0/78-26, визначено новий склад колегії суддів: головуючу суддю (суддю-доповідача) - Радишевську О.Р., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Жука А.В. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 червня 2026 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Радишевської О.Р. (судді -доповідача), суддів: Соколова В.М., Мельник-Томенко Ж.М. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2026 року, здійсненого на підставі розпорядження т.в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року №809/0/78-26, визначено новий склад колегії суддів: головуючу суддю (суддю-доповідача) - Радишевську О.Р., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Жука А.В. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 2 КАС України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17; від 24 червня 2020 року у справі №813/2639/18; від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17, від 10 жовтня 2021 року у справі №826/14291/17, від 10 червня 2021 року у справі №826/15590/15, від 26 січня 2023 року у справі №420/5597/19. Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин. Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також у касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм права щодо: - визначення меж повноважень Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадку оскарження одного й того самого рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури до різних компетентних органів, а також співвідношення положень частини 1 статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та пункту 3.49 Регламенту Вищої кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 87 від 13 грудня 2024 року; - питання застосування абзацу 2 пункту 3.49 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у співвідношенні з приписами частини першої статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (Закон) та ситуації одночасного оскарження рішення КДКА різними суб`єктами до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури до суду, а також щодо допустимості поставлення розгляду скарги Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у залежність від судового провадження в іншій справі, яке навіть не набрало законної сили; - щодо тлумачення положень частини першої статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у співвідношенні з абзацом другим пункту 3.49 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Проаналізувавши доводи заявниці, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник лише послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не навів у касаційній скарзі належного обґрунтування як саме такий висновок щодо цієї норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для цих правовідносин. Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), така касаційна скарга має бути залишена без руху. Крім того, статтею 329 КАС України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. З оскаржуваної постанови Другого апеляційного адміністративного суду встановлено, що її було прийнято у відкритому судовому засіданні 12 березня 2026 року та її повний текст складено 23 березня 2026 року. За таких обставин останнім днем строку на її касаційне оскарження є 22 квітня 2026 року. Касаційну скаргу направлено скаржником до Суду через підсистему «Електронний суд» 17 червня 2026 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі скаржник просить поновити пропущений процесуальний строк, посилаючись на те, що вперше касаційну скаргу було подано в межах строку передбаченого статтею 329 КАС України. Проте вказана касаційна скарга та повторно подана були повернуті Верховним Судом скаржнику. Скаржник просить Суд урахувати, що повторно касаційні скарги подавалися в найкоротші строки, без суттєвих затримок та зайвих зволікань. Посилаючись на право повторного звернення з касаційною скаргою після її повернення, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження . Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, Суд виходить з такого. На підставі даних комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Судом установлено, що вперше касаційну скаргу направлено до Суду через підсистему «Електронний суд» 23 квітня 2026 року, тобто в межах строку визначеного статтею 329 КАС України. Водночас ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року зазначену касаційну скаргу було повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Указана ухвала суду була отримана представником скаржника в його особистому кабінеті у підсистемі «Електронний суд» 20 травня 2026 року о 01:40, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 22 травня 2026 року скаржник повторно направив до Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2026 року зазначену касаційну скаргу було повернуто заявнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Зазначена ухвала Суду про повернення касаційної скарги була отримана скаржником в його особистому кабінеті у підсистемі "Електронний суд" у цей же день о 15:40, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Приписами статті 44 КАС України встановлено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті). Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Суд зауважує, що відповідно до приписів частини третьої статті 328 КАС України, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги. Суд зауважує, що неодноразове повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Крім того, обставини, за яких суд касаційної інстанції вже повертав попередні касаційні скарги, були безпосередньо пов`язані з організаційною діяльністю заявника (неналежне оформлення). Вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків, тривалість строку пропущеного строку та обставини пропуску строку звернення до суду. Водночас, як установлено Судом, скаржник вже два рази звертався з касаційною скаргою у цій справі, проте через відсутність належних обґрунтувань підстав касаційного оскарження Верховним Судом було повернуто відповідні касаційні скарги. Отож, зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про його поновлення з наведених підстав не можна вважати обґрунтованим, оскільки неодноразове невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її заявнику не є поважною причиною пропуску такого строку, адже є такою, що залежить виключно від волі особи, яка подає касаційну скаргу, а тому не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. З урахуванням наведеного Суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження. Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, указані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без руху із установленням скаржнику строку для усунення її недоліку шляхом подання до суду касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав), з належним її обґрунтуванням; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин. Керуючись статтями 44, 248, 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави пропуску строку Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на касаційне оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25. Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25 залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані судом неповажними, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. У разі невиконання вимог ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська А.В. Жука Ж.М. Мельник-Томенко