Ухвала КАС ВС № 440/10275/25

УХВАЛА 12 червня 2026 року м. Київ справа № 440/10275/25 адміністративне провадження № К/990/23662/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25, за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № VІ-006/2025 від 06 червня 2025 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, позов задоволено. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25 повернуто особі, яка її подала. 22 травня 2026 року до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла повторна касаційна скарга Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 2 КАС України у взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17; від 24 червня 2020 року у справі №813/2639/18; від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17, від 10 червня 2021 року у справі №826/14291/17, від 26 січня 2023 року у справі №420/5597/19. Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин. Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також у касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що стосуються визначення меж повноважень Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадку оскарження одного й того самого рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури до різних компетентних органів, а також співвідношення положень частини першої статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та пункту 3.49 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №87 від 13 грудня 2024 року. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Проаналізувавши доводи заявниці, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник лише послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не навів у касаційній скарзі належного обґрунтування як саме такий висновок щодо цієї норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для цих правовідносин. Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №440/10275/25 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена. Суддя О.Р. Радишевська