Постанова КЦС ВС № 186/429/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 186/429/25 провадження № 61-5942 св 26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа - Петропавлівський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, ухвалених у складі колегії суддів: Макарова М. О., Городничої В. С., Петешенкової М.Ю., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ», Банк), третя особа - Петропавлівський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Петропавлівський ВДВС), в якому просила суд зняти арешт, накладений 17 березня 2011 року на все нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , який був накладений на підставі постанови ВДВС Петропавлівського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 11 березня 2011 року № НОМЕР_3, та стягнути судові витрати. Позов мотивовано тим, що рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 02 листопада 2010 року у справі № 2-1838/10 солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з неї, ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Донгорбанк» кредитну заборгованість у розмірі 157 795,03 грн. На виконання вказаного судового рішення було видано три виконавчі листи і відкриті три виконавчі провадження. Вказувала, що на виконанні у Петропавлівському ВДВС перебував виконавчий лист від 02 листопада 2010 року № 2-1838, виданий Ворошиловським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Донгорбанк» заборгованості у розмірі 157 795,03 грн, виконавче провадження № НОМЕР_3. На підставі постанови ВДВС Петропавлівського РУЮ про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 11 березня 2011 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено обтяження - арешт нерухомого майна на все майно, власником якого є ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 407745954 від 12 грудня 2024 року. Вищезазначений виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв`язку із відсутністю майна у боржника, проте під час повернення лист було втрачено. ПАТ «ПУМБ», який став правонаступником ПАТ «Донгорбанк», у листопаді 2014 року звернулось до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів, проте судом першої інстанції, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, було відмовлено у видачі дублікатів виконавчих листів. Зазначала, що рішення суду вже не може бути виконане, оскільки виконавчий лист було втрачено, ПАТ «ПУМБ» було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа, проте накладений арешт на майно порушує її права, як дружини і спадкоємиці боржника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_2 в Другій синельниківській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа № 66263779, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 61303463 від 14 серпня 2020 року. Успадкувати майно після смерті її чоловіка ОСОБА_2 вона не може через наявність арешту майна, а тому звернулася із заявою про зняття арешту з майна до Петропавлівського ВДВС. 10 лютого 2025 року за № 5870 вона отримала відповідь від Петропавлівського ВДВС, в якій було зазначено, що на виконанні у відділі перебував виконавчий лист від 02 листопада 2010 року № 2-1838, виданий Ворошиловським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Донгорбанк» заборгованості у розмірі 157 795,03 грн, виконавче провадження № НОМЕР_3, під час виконання якого було накладено арешт на майно боржника. 13 грудня 2011 року виконавче провадження було завершене на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», направлено виконавчий документ за належністю до іншого відділу ДВС, а саме до ВДВС Першотравенського МУЮ. 18 січня 2012 року ВДВС Першотравенського МУЮ на підставі вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4. 04 квітня 2013 року на підставі ухвали Ворошиловського районного суду м. Донецька замінено сторону стягувача у вказаному виконавчому провадженні з ПАТ «Донгорбанк» на його правонаступника ПАТ «ПУМБ», а 29 вересня 2016 року виконавче провадження було завершене на підставі частини другої статті Закону України «Про виконавче провадження», а саме повернення виконавчого документа стягувачу. При завершенні виконавчого провадження арешт з майна не знімався, так як завершення виконавчого провадження на підставі частини другої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає зняття арешту з майна боржника. Повторно на виконання вищезазначений документ до відділу не надходив. У цій ситуації постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа не оскаржена й не скасована, але державний виконавець не може зняти арешт з майна, оскаржувати дії державного виконавця неможливо, а тому належним і ефективним способом захисту її права власності є пред`явлення позову на підставі статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області (колишня назва - Першотравенський) від 17 жовтня 2025 року у складі судді Демиденка С. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення районного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 знала про існування виконавчого провадження № НОМЕР_3 про стягнення з її чоловікам - ОСОБА_2 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором, однак не вчинила жодних дій по погашенню заборгованості спадкодавця, хоч не позбавлена можливості захистити свої права в передбачений законом спосіб. Виконання обов`язків боржника у кредитних зобов`язаннях та, відповідно у виконавчому провадженні, є такими, що допускають правонаступництво, а під час здійснення виконавчого провадження по виконанню судового рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «ПУМБ» боргу рішення суду виконано не було, а тому у виконавця не було підстав для зняття арешту зі спірного майна, так як повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна. Ніхто з учасників процесу у судове засідання не з`явився. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильченко Г. І., задоволено. Заочне рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Знято арешт, накладений 17 березня 2011 року на все нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , який був накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 11 березня 2011 року № НОМЕР_3, реєстраційний номер обтяження № 10953443. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виконавчий лист № 2-1838 щодо боржника ОСОБА_2 після повернення 29 вересня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» повторно не пред`явлений до виконання. За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 04 червня 2015 року у справі № 242/3587/14-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року, у задоволенні заяви АТ «ПУМБ» про видачу дубліката виконавчого листа № 2-1838 та поновлення строку пред`явлення його до виконання щодо боржника ОСОБА_2 відмовлено. У подальшому стягувач або його правонаступник не ініціював продовження виконавчих дій щодо ОСОБА_2 , тому збереження упродовж близько 10 років після повернення виконавчого листа та понад 14 років після накладення арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання рішення суду щодо боржника ОСОБА_2 є невиправданим втручанням у право позивачки на мирне володіння майном. Апеляційний суд послався на статтю 41 Конституції України, статтю 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на відповідну судову практику Верховного Суду. Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Васильченко Г. І., задоволено частково. Стягнуто АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що в даній справі витрати на правову допомогу є частково підтвердженими матеріалами справи, тому керуючись принципом справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про визначення таких витрат у розмірі 5 000,00 грн, які є обґрунтованими та пропорційними до предмета спору. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2026 року АТ «ПУМБ» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, в якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить оскаржувані судові рішення скасувати, заочне рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року залишити в силі. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 травня 2026 року касаційну скаргу АТ «ПУМБ» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання. У наданий судом строк АТ «ПУМБ» звернулося до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 травня 2026 року й надало відповідні документи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 186/429/25 із Шахтарського міського суду Дніпропетровської області. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга АТ «ПУМБ»мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, неповно встановлені обставини справи, не враховано пояснення Банку та наданих доказів. Вказує, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог частин другої-третьої статті 367 ЦПК України в частині дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи та не враховано правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у справах № 465/3517/19, № 520/820/17, № 646/857/18. У порушення вимог статей 78, 83, 367 ЦПК України, прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (заява № 2343603)) апеляційний суд безпідставно, не мотивувавши, не прийняв без викладення в постанові або в ухвалі суду відповідного висновку на стадії апеляційного перегляду справи докази, які могли вплинули на висновки, викладені судом в мотивувальній частині постанови, а саме судом апеляційної інстанції не прийнято і не було досліджено: - копію виконавчого листа від 02 листопада 2010 року № 2-1838/10, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька 24 лютого 2011 року про стягнення боргу з ОСОБА_2 з відмітками виконавчої служби на звороті виконавчого документу, а саме: від 13 грудня 2011 року відмітка про направлення документу за належністю до Першотравенського ВДВС МУЮ, від 29 вересня 2016 року відмітка про повернення на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», від 09 січня 2019 року відмітка про повернення на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», від 12 серпня 2020 року відмітка про завершення на підставі закінчення виконавчого провадження - пункт 3 частини першої статті 39 (припинення юридичної особи, смерть стягувача або боржника, визнання безвісно відсутнім) Закону України «Про виконавче провадження», які спростовують висновки, викладені в описовій частині постанови, що оскаржується. Крім того, виконавчий лист від 02 листопада 2010 року № 2-1838/10, виданий Ворошиловським районним судом м. Донецька 24 лютого 2011 року, був предметом позову та розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій, однак не містився в матеріалах справи та не був наданий позивачем, як доказ, не було витребувано судом. Зазначене підтверджується сталою практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 щодо обов`язку суду мотивувати свій висновок при вирішенні питання щодо дослідження доказів. Але це питання судом апеляційної інстанції не розглядалось. У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або у тексті постанови. Тобто апеляційний суд не виконав обов`язок, який зобов`язує суд мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання Банку. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання. Зазначає, що протокол судового засідання від 24 березня 2026 року доказів обговорення судом прийняття або не прийняття пояснень Банку та наданих доказів не містить. Також вказує, що суд апеляційної інстанції помилково застосував Закон України «Про виконавче провадження» у попередній редакції з порушенням вимог нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року. Тобто поверненням виконавчого документу стягувачу 29 вересня 2016 року строк на повторне пред`явлення виконавчого документу на виконання закінчувався 29 вересня 2019 року, тому з відкриттям виконавчого провадження 15 серпня 2019 року приватним виконавцем Куземченко А. С., Банком було дотримано трирічний строк на його пред`явлення. Однак суд апеляційної інстанції робить протилежні висновки про пропуск Банком такого строку. Висновки суду, що станом на березень 2025 року, після повернення 29 вересня 2016 року виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 повторно до виконання не пред`являвся, є помилковими. Вказує, що суд першої інстанції вірно зробив висновок про те, що ОСОБА_1 не повідомила кредитора спадкодавця (АТ «ПУМБ») про відкриття спадщини, попри те, що їй було відомо про наявність реєстрації обтяження на майно чоловіка ОСОБА_2 . Спадкоємці, які обізнані про борги ОСОБА_2 та навіть, які є поручителями за кредитом спадкодавця, не повідомляли Банк у встановлений законом спосіб про відкриття спадкової справи. Обов`язок спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини передбачений статтею 1281 ЦК України. При цьому, зазначає, що на даний час рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 02 листопада 2010 року у справі № 2-1838/10залишається боржником невиконаним ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Кредитний договір від 06 травня 2008 року № 133ОР/30/08И та договір іпотеки від 06 травня 2008 року № 133ОР/30/08И є дійсними та діють до моменту виконання зобов`язань в повному обсязі. Спадкоємці ОСОБА_2 ухиляються від виконання своїх зобов`язань із задоволення вимог кредиторів та намагаються в судовому порядку встановити юридичні факти та скасувати арешти, накладені на забезпечення виконання судового рішення у справі № 2-1838/10. Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 188/1710/21, то слід зазначити, що висновки у даній справі не є тотожними матеріалам даної справи, так як у даному випадку виконавчий документ не було втрачено та він знаходився на примусовому виконанні до 12 серпня 2020 року. Крім того, посилається на неправомірне стягнення з Банку витрат на правничу допомогу, вказуючи, що понесенні позивачем виключно з власної вини та на власний ризик у зв`язку із зловживанням правом та невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та невиконанням свого обов`язку, як поручителя та спадкоємця за зобов`язаннями перед Банком. Вважає необґрунтованими вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу за подання до суду апеляційної скарги у розмірі 10 000 грн, які є неспівмірними з сумою позову, складністю справи та обсягом та розумністю необхідності таких витрат з наданої допомоги, так як дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження та за результатом розгляду постановлене заочне рішення у справі. Аналогічний спір з тотожним позовом ОСОБА_1 , який стосується того самого судового рішення, за яким видано три виконавчих листа у справі 2-1838/10, судом вже розглядався за участю того самого самого адвоката Васильченко Г. І. у справі № 188/1710/21. Тому такий розмір витрат підлягав зменшенню. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 02 листопада 2010 року у справі № 2-1838 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Донгорбанк» кредитну заборгованість у розмірі 157 795,03 грн. На підставі вказаного рішення суду Ворошиловським районним судом м. Донецька видано три виконавчі листи від 02 листопада 2010 року № 2-1838, які перебували на виконанні у Петропавлівському ВДВС Дніпропетровської області. 13 грудня 2011 року виконавче провадження було завершене на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме направлення виконавчого документу за належністю до іншого ВДВС - ВДВС Першотравенського. 18 січня 2012 року державним виконавцем Першотравенського ВДВС було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Донгорбанк» заборгованості у розмірі 157 795,03 грн. 04 квітня 2013 року на підставі ухвали Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 лютого 2013 року замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні згідно виконавчого листа від 02 листопада 2010 року № 2-1838 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 157 795,03 грн з ПАТ «Донгорбанк» на його правонаступника - ПАТ «ПУМБ». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 18 лютого 2020 року виконкомом Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області. Спадкоємцем після смерті боржника ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видане 20 січня 1978 року Миколаївською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області). Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 61303463 від 14 серпня 2020 року після смерті ОСОБА_2 державним нотаріусом Петропавлівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в Спадковому реєстрі зареєстровано спадкову справу № 66263779 (номер у нотаріуса 106/2020). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 406678752 від 04 грудня 2024 року, до складу спадкового майна входить, зокрема: земельна ділянка площею 1,1559 га, кадастровий номер 6120882100:01:001:0074, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ТР № 033004; земельна ділянка площею 1,1606 га, кадастровий номер 6120882100:01:001:0073, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ТР № 033003; земельна ділянка площею 1,1689 га, кадастровий номер 6120882100:01:001:0075, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ТР № 033046; житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 1,1395 га, кадастровий номер 6120888800:01:001:0040, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯА № 011477; магазин, розташований у будинку АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2007 року серії ВКВ № 730435, реєстраційний номер 6539; житлова квартира АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 28 серпня 2007 року серії ВЕТ № 868671, реєстраційний номер 3929; житловий будинок АДРЕСА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину серії АЕР № 609323 від 22 березня 2002 року, на яке постановою державного виконавця Петропавлівського ВДВС від 11 березня 2011 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, номер запису про обтяження 10953443. Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 04 червня 2015 року у справі № 242/3587/14-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року, у задоволенні заяви АТ «ПУМБ» про видачу дубліката виконавчого листа № 2-1838 та поновлення строку пред`явлення його до виконання щодо боржника ОСОБА_2 відмовлено.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скаргаАТ «ПУМБ» підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Скасовуючи заочне рішення суду про відмову в позові та задовольняючи частково позов, апеляційний суд з посиланням на статтю 41 Конституції України, статтю 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виходив із того, що арешт майна її померлого чоловіка, спадкодавця, боржника за виконавчим провадженням, виконавчий лист за яким повторно не пред`являвся до примусового виконання, порушує її право власності, право на спадкування майна. Заперечуючи проти задоволення позову, зважаючи на те, що районний суд ухвалив заочне рішення, АТ «ПУМБ» надіслало апеляційному суду пояснення (відзив) на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просило залишити скаргу без задоволення, а рішення районного суду - без змін (а. с. 97-100). При цьому АТ «ПУМБ» наводило детальні мотиви незгоди з апеляційною скаргою, зазначало, що спір виник саме з вини позивачки, яка є одночасно боржником і поручителем ОСОБА_2 , і вони не виконували рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з 2010 року. Одночасно заявник просив дослідити надані докази, а саме: копію виконавчого листа від 02 листопада 2010 року № 2-1838/10, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька 24 лютого 2011 року про стягнення боргу з ОСОБА_2 з відмітками виконавчої служби на звороті виконавчого документу, а саме: від 13 грудня 2011 року відмітка про направлення документу за належністю до Першотравенського ВДВС МУЮ, від 29 вересня 2016 року відмітка про повернення на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», від 09 січня 2019 року відмітка про повернення на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 12 серпня 2020 року відмітка про завершення на підставі закінчення виконавчого провадження - пункт 3 частини першої статті 39 (припинення юридичної особи, смерть стягувача або боржника, визнання безвісно відсутнім) Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 101-112). У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України зазначено, що у мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначаються мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. У порушення наведеної імперативної норми процесуального права в оскаржуваній постанові апеляційного суду відсутнє будь-яке мотивування як щодо наведених пояснень (відзиву) АТ «ПУМБ» на апеляційну скаргу, так і щодо наданих ним доказів на стадії апеляційного провадження. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші). Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші). У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання. Одними з основних доводів касаційної скарги АТ «ПУМБ» є аргументи про те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 78, 83, 367, 382 ЦПК України, прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (заява № 2343603) у своїй постанові, ухвалюючи протилежне районному суду рішення, взагалі не мотивував доводи, аргументи відзиву Банка на апеляційну скаргу позивачки, не дослідив надані докази і не пояснив причину їх неприйняття. У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 521/8157/21 вказано, що «умотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації». Верховний Суд звертає увагу на те, що надані Банком докази свідчать про наявність виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_2 після 2016 року, на відміну від висновків апеляційного суду, а саме від 09 січня 2019 року, від 15 серпня 2019 року тощо. На ці аргументи суд не надав відповідь та правову оцінку. Апеляційний суд не розглянув доводи Банку про те, що застосуванню з урахуванням пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, підлягає застосуванню Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який передбачає трирічний, а не річний, як указав суд, для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання. Верховний Суд у силу імперативних вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки порушення апеляційного суду норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З урахуванням наведеного та обґрунтованості доводів касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. З урахуванням наведеного підлягає скасуванню і додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року (див.: пункт 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справа № 904/8884/21). Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору. Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргуакціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк