Ухвала КАС ВС № 160/1289/25

УХВАЛА 08 липня 2026 року м. Київ справа №160/1289/25 адміністративне провадження № К/990/28881/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №160/1289/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРМЕТ-ДНІПРО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРМЕТ-ДНІПРО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним і скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118658) з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/ невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 03.01.2025 №81 щодо відповідності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРМЕТ-ДНІПРО» (ідентифікаційний код юридичної особи 37397499) критеріям ризиковості платника податку, зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області виключити «ТОРМЕТ-ДНІПРО» (ідентифікаційний код юридичної особи 37397499) з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку; про визнання протиправними і скасування рішень комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118658) з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 03.01.2025 №12308907/37397499, від 03.01.2025 №12308908/37397499, від 03.01.2025 №12308909/37397499, від 03.01.2025 №12308910/37397499, від 03.01.2025 №12308904/37397499, від 03.01.2025 №12308906/37397499, від 03.01.2025 №12308905/37397499, від 08.01.2025 №12324859/37397499 про відмову в реєстрації податкових накладних; зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 01.10.2024 №1, від 21.10.2024 №6, від 21.10.2024 №7, від 21.10.2024 №8, від 21.10.2024 №9, від 21.10.2024 №10, від 23.10.2024 №11, від 09.12.2024 №1, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРМЕТ-ДНІПРО», датами їх подання. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. До Верховного Суду 22.06.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі № 160/1289/25. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору та надання оригіналу платіжного документа. На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано уточнену касаційну скаргу, заяву про продовження процесуального строку, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження. Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду з питання про виключення з переліку ризикових платників (від 08.10.2020 у справі №280/2284/20, від 19.05.2020 у справі №160/10287/19, від 12.11.2020 у справі №240/3906/19, від 05.01.2021 у справі №640/11321/20, від 12.11.2019 у справі №816/2183/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 18.02.2020 у справі №360/1776/19, від 27.04.2020 у справі №360/1050/19, від 18.06.2020 у справі №824/245/19-а, від 18.04.2024 у справі №160/18840/22, від 07.12.2022 у справі №500/2237/20, від 01.02.2023 у справі №140/506/22, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15, від 12.03.2021 у справі №810/5871/15, від 04.09.2018 у справі №825/1153/17, від 31.03.2020 у справі №824/434/15-а, від 21.02.2020 у справі №826/17443/15, від 03.08.2020 у справі №826/7917/17, від 03.09.2019 у справі №810/3790/17, від 01.02.2021 у справі №826/12509/18, від 21.01.2021 у справі №813/2204/17, від 01.10.2019 у справі №816/434/18, від 08.12.2020 у справі №1.380.2019.005426), щодо правомірності рішень про відмову у реєстрації податкових накладних (від 13.01.2024 у справі №240/5563/23, від 17.03.2020 у справі №820/5934/15/, від 14.02.2020 у справі №804/249/16, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 06.06.2018 у справі №811/2247/14, від 12.06.2018 у справі №815/3310/17), щодо зобов`язання зареєструвати податкові накладні (від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі №826/8803/15). Податковим органом також додатково вчинено посилання на постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №640/4480/19, від 14.05.2019 у справі №825/3990/14, від 06.03.2018 у справі №804/5444/16, від 05.01.2021 по справі №640/11321/20, від 08.10.2020 у справі №280/2284/20, від 19.05.2020 у справі №160/10287/19, від 03.03.2020 у справі №240/3665/19, положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» №1246 від 29.12.2010, положення Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, п. 44.1 ст. 44 ПК України, ст. ст. 72, 73 КАС України. На думку скаржника, правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому: «При оцінці правомірності рішення про відповідність або невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості необхідно досліджувати та надавати оцінку змісту та порядку прийняття оскаржуваного рішення, повноваженням комісії контролюючого органу, змісту протоколу її засідання та наданих податковим органом документів. Затверджена форма рішення не передбачає конкретизації підстав у разі відповідності пунктам 1- 8 критеріїв ризиковості платника податку, але й не скасовує обов`язку контролюючого органу необхідності доказування, передбаченого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Комісія контролюючого органу має обґрунтувати свій висновок і надати належні та допустимі докази в підтвердження цих даних при прийнятті рішення, обґрунтованого тим, що в контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома в процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій. Це визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній / розрахунку коригування.». Скаржником зауважено, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували всіх належних обставин даної судової справи, а саме не надали оцінку податковому контролю Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, здійснення якого відбувається шляхом, зокрема інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів. Суди проігнорували вимоги норм матеріального права, а саме статті 61, 72, 74 ПК України, відповідно до яких для виконання покладених на контролюючий орган функцій та завдань збирає та опрацьовує податкову інформацію, яка є основою для включення платників податків до переліку ризикових відповідно до п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку (податкова інформація) визначених Порядку №1165. Верховний Суд зауважує, що скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів. Податковим органом не спростовано правильність врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 07.04.2023 у справі №280/3639/20, від 19.11.2021 по справі №140/17441/20, від 30.11.2021 по справі №340/1098/20, від 02.04.2020 по справі №160/93/19, від 04.06.2020 по справі №340/422/19, від 16.04.2021 по справі №813/1301/15, від 22.07.2021 по справі №520/480/20, від 05.01.2021 по справі №640/11321/20, від 28.11.2019 по справі №1640/2650/18, від 27.04.2020 по справі №360/1050/19, від 21.05.2019 по справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 по справі №140/2160/18, від 23.10.2018 по справі №822/1817/18, від 10.04.2020 по справі №819/330/18, від 18.09.2019 по справі №826/6528/18, від 22.07.2019 по справі №815/2985/18. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду без доведення подібності правовідносин у справах, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржником не враховано роз`яснення Верховного Суду щодо викладення підстав касаційного оскарження, наведені в ухвалах по дній справі. Повторно подана касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України). Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги, податковим органом заявлено клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, в обґрунтування якого вказано, що органи ДПС не є розпорядниками коштів і для сплати судового збору вони зобов`язані звернутись до Управлінь Державної казначейської служби України за місцем знаходження. Скаржником зауважено про дію воєнного стану, вказано, що контролюючий орган об`єктивно позбавлений можливості щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги. Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне. Верховний Суд зауважує, що обставини пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють орган державної влади від обов`язку своєчасної його сплати. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому наведені ним обставини щодо відсутності (зменшення) бюджетного фінансування не повинні впливати на можливість неухильного виконання суб`єктом владних повноважень покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов`язків щодо оформлення апеляційної скарги, в тому числі щодо своєчасної оплати судового збору. Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, зокрема, з метою забезпечення сплати судового збору. В той же час скаржником не надано суду доказів щодо відсутності коштів для сплати судового збору станом на дату подання заяви про усунення недоліків касаційної скарги, неможливості здійснити перерозподіл коштів задля виконання вимог закону при зверненні з касаційною скаргою. Податковим органом не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням воєнного стану в Україні та неможливістю сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у даній справі. Сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках. В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження податковими органом вказано, що вперше ГУ ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Касаційного адміністративного суду з касаційною скаргою через систему Електронний суд у строки, встановлені КАС України, повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу. Касаційну скаргу подано вдруге 22.06.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 08.06.2026. Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення). Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження та сплати судового збору, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення. Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань. Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги. Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №160/1289/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №160/1289/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіІ.А. Васильєва О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх