Ухвала КАС ВС № 160/7551/24

УХВАЛА 15 липня 2026 року м. Київ справа №160/7551/24 адміністративне провадження № К/990/26409/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Желтобрюх І.Л., Хохуляка В.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 в адміністративній справі №160/7551/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Позитив» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025, задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Позитив» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: №0331080702 від 14.11.2023, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 26.979.912,50 грн; №0331100702 від 14.11.2023, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 223.360,00 грн по декларації за червень 2023 року; №0331110702 від 14.11.2023 про застосування штрафу у розмірі 3400,00 грн за відсутність реєстрації податкових накладних; №0308620702 від 30.10.2023 про застосування штрафної санкції у розмірі 1020,00 грн; №0310180702 від 31.10.2023 про застосування штрафної санкції у розмірі 2040,00 грн; №0111760702 від 12.03.2024 про застосування штрафної санкції у розмірі 2040,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. До Верховного Суду 08.06.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 в адміністративній справі №160/7551/24. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору та надання оригіналу платіжного документа. На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано клопотання про усунення недоліків, уточнено підстави касаційного оскарження, заявлено клопотання про продовження строку усунення недоліків в частині сплати судового збору, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження. Скаржником вказано підставою касаційного провадження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що наразі відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме не надано висновку щодо застосування пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України та пп.1.2. п.1, пп.2.1. пп.2.4. пп.2.15. пп.2.16. п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, п. 1 Розділу ІІ Положення №879, через призму «добросовісності» дій платника податків під час проведення перевірки. В цілому відсутній висновок Верховного Суду в тотожних правовідносинах з приводу негативних наслідків для суб`єкта господарювання, які обумовлені діями платника податків під час проведення перевірки. Скаржник просить Верховний Суд надати правовий висновок щодо застосування вищезазначених норм права, а саме щодо впливу недопущення перевіряючих контролюючого органу до проведення інвентаризації з врахуванням бажання посадових осіб бути присутніми під час її проведення на результати проведеної перевірки та надати оцінку правомірності діями платника податків в такий ситуація, позаяк за переконанням Відповідача такі дії завадили повному та всебічному проведенню перевірки та реалізації законних прав контролюючого органу. Податковим органом зауважено, що судом першої інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.04.2024 в справі №120/2764/23, від 28.02.2023 по справі №520/11549/21, однак правовідносини у даних справах не є подібними. Верховний Суд зауважує, що скаржником лише поставлено питання Суду, водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, який правовий висновок щодо застосування норми права має бути сформовано судом касаційної інстанції за результатами розгляду даної справи. Як становлено зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування контролюючим органом позивачу ПДВ за результатами проведеної ним інвентаризації основних засобів і ТМЦ, оскільки інвентаризація була проведена на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів згідно наказу ТОВ «ТК «ПОЗИТИВ» №1/23ін від 26.09.2023 «Про проведення інвентаризації», про що позивач листом від 27.09.2023 повідомляв контролюючий орган, надіславши на адресу відповідача у подальшому листом №0210/23/1 від 02.10.2023 матеріали інвентаризації товарів, матеріалів та основних засобів станом на 26.09.2023 і звітність по Формі 20-ОПП, що відповідає приписам затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, а жодним іншим нормативним актом, у тому числі і вказаним Положенням № 879, не передбачено обов`язку платника податків направляти лист (повідомлення) про призначення та проведення інвентаризації фактично наявних товарно-матеріальних цінностей, основних фондів та інших активів підприємства в присутності представників контролюючого органу. А відповідно і аргументи відповідача стосовно неможливості підтвердити результати проведеної інвентаризації ТМЦ лише з підстав її проведення без залучення перевіряючих, також як і доводи контролюючого органу про недопущення до обстеження складських приміщень (що надавало відповідачу право діяти у відповідності до вимог пп. 20.1.31 п. 20.1 ст. 20 та пп.41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України) є безпідставними. Цілком законними колегія суддів Третього апеляційного адміністративного суду також визнала висновки суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0331100702 від 14.11.2023, оскільки підстави прийняття вказаного ППР відповідачем жодним чином не обґрунтовано ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду даної справи, а також в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0331080702 від 14.11.2023, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 26.979.912,50 грн, оскільки до вказаного ППР не складено та до матеріалів справи не долучено розрахунок штрафних санкцій за кожне порушення. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині протиправності та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2023 №0310180702, від 12.03.2024 №0111760702 та від 30.10.2023 №0308620702 саме з тих підстав, що перевірка позивача проводилась з 25.09.2023 року по 06.10.2023, а запити відповідачем у той же час надавалися позивачу із встановленням недостатнього строку для надання того об`єму документів, який вказаний у запиті, тобто, контролюючий орган пред`являв позивачу визначально невиконанні останнім вимоги, що суперечить визначеним ч.2 ст.2 КАСУ критеріям правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Судами попередніх інстанцій також враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.02.2021 у справі №821/1235/17, від 21.07.2021 у справі №420/2382/20, від 24.01.2023 у справі №640/6754/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17. Контролюючим органом такі висновки судів не спростовано, не доведено помилковість врахування судами попередніх інстанцій вищезазначених постанов Верховного Суду, не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування судами норм матеріального права, який правовий висновок має бути сформовано у даній справі. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржником не враховано роз`яснення Верховного Суду щодо викладення підстав касаційного оскарження, наведені в ухвалах по дній справі. Повторно подана касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України). Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги, податковим органом заявлено клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, в обґрунтування якого вказано, що органи ДПС не є розпорядниками коштів і для сплати судового збору вони зобов`язані звернутись до Управлінь Державної казначейської служби України за місцем знаходження. Скаржником зауважено про дію воєнного стану, вказано, що контролюючий орган об`єктивно позбавлений можливості щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги. Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне. Верховний Суд зауважує, що обставини пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють орган державної влади від обов`язку своєчасної його сплати. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому наведені ним обставини щодо відсутності (зменшення) бюджетного фінансування не повинні впливати на можливість неухильного виконання суб`єктом владних повноважень покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов`язків щодо оформлення апеляційної скарги, в тому числі щодо своєчасної оплати судового збору. Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, зокрема, з метою забезпечення сплати судового збору. В той же час скаржником не надано суду доказів щодо відсутності коштів для сплати судового збору станом на дату подання заяви про усунення недоліків касаційної скарги, неможливості здійснити перерозподіл коштів задля виконання вимог закону при зверненні з касаційною скаргою. Податковим органом не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням воєнного стану в Україні та неможливістю сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у даній справі. Сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках. В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження податковими органом вказано, що первинну касаційну скаргу подано в межах строків, встановлених КАС України, повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом, вчинено посилання на практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу. Касаційну скаргу подано втретє 08.06.2026, попередні касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 30.03.2026, від 25.05.2026. Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення). Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження та сплати судового збору, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення. Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань. Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги. Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 в адміністративній справі №160/7551/24. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 в адміністративній справі №160/7551/24. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіІ.А. Васильєва І.Л. Желтобрюх В.В. Хохуляк