Постанова 4801 № 127/10122/25

Справа № 127/10122/25 Провадження № 22-ц/801/1679/2026 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 рокуСправа № 127/10122/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В. з участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/10122/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою представника відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Медяної Ю. В., - встановив: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позов мотивовано тим, що 15.12.2024 в м. Вінниці на перехресті вулиць Некрасова та Брацлавська сталася ДТП за участю ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , який керував службовим автомобілем Mitsubishi Outlander, державний номерний знак синього кольору НОМЕР_2 , який перебуває у власності Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Внаслідок даної ДТП позивачу заподіяно матеріальні збитки. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.12.2024 у справі №127/41302/24 ОСОБА_3 за вказаним фактом було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Відповідно до висновку експерта, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження автомобіля Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 становить 367 098,80 грн. АТ «СК «Країна» виплатило позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 160 000 грн. Крім цього, позивач понесла витрати на лікування у сумі 10 892,56 грн. На дату вчинення ДТП, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з УПП у Вінницькій області ДПП. Відповідач добровільно відшкодовувати майнову шкоду не бажає, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки завдані дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 207 098 грн. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1009,41 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Не погодившись із таким рішенням, відповідач Департамент патрульної поліції Національної поліції України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, помилково дійшов висновку щодо належності доказу висновку експерта транспортнотоварознавчого дослідження № 04Е-01/2025 від 20.02.2025 року, який наданий суду позивачем, як єдиний доказ в обґрунтування розміру завданої йому шкоди. Враховуючи викладене вище висновок є не повним, у висновку містяться різні розрахунки по автомобілям, а з таблиць не можливо встановити та побачити, на що саме посилається експерт, не зрозуміла аналогія автомобілів, тому вважають, що дану експертизу не можна брати за належний доказ. Крім того вважають вимоги, щодо стягнення витрат на правничу допомогу не обґрунтованими, адже на визначення вартості правничої допомоги впливають, зокрема, обсяг правничої допомоги необхідної для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих завдань клієнта, рівень складності такої допомоги, а також строки та результати її надання. 12 червня 2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник відповідача Ковальчук Д.О. апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Сергєєв М.А. заперечували щодо задоволення скарги, просили суд залишити її без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , власником автомобіля Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_4 (т.1 а.с.16) Згідно з копією довіреності, посвідченої 15.03.2024 приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Нідзельською І.Є. та зареєстрованої в реєстрі за №461, ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_1 розпоряджатися автомобілем Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 . (т.1 а.с.14) З копії постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 24.12.2024 у справі №127/41302/24 вбачається, що 15.12.2024 о 14:35 год. водій ОСОБА_2 в м. Вінниця, на вул. Некрасова-Брацлавська, керуючи транспортним засобом «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_2 , на автодорозі, яка має по дві смуги руху в кожному напрямку, здійснив розворот автомобіля з крайньої правої смуги не зайнявши відповідне крайнє положення на проїзній частині та допустив зіткнення з автомобілем «Honda» д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку, чим порушив вимоги п. 10.4 Правил дорожнього руху. Вказаною постановою визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 850 грн. Постанова набрала законної сили 04.04.2025. (т.1 а.с.23-24) Згідно з копією страхового полісу №ЕР/222052223, транспортний засіб Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_4 застрахований у АТ «СК «Країна». Ліміт страхової відповідальності: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 320 000 грн., за шкоду, заподіяну майну 160 000 грн. (т.1 а.с.26-27) З відповіді УПП у Вінницькій області №347з/41/21/04/02-2025 вбачається, що сержант поліції Андреєв М.Р., поліцейський взводу №2 роти №1 БУПП у Вінницькій області ДПП призначений наказом ДПП №498 о/с від 16.06.2021 на посаду поліцейського взводу №2 роти №1 УПП у Вінницькій області ДПП, де працює по даний час. В період з 08:00 год. по 20:00 год. 15.12.2024 ОСОБА_2 перебував у складі наряду патрульної поліції. Вказаний поліцейський уповноважений керувати транспортними засобами, які перебувають на балансі ДПП, згідно з наказом ДПП №1338 від 28.06.2024. (а.с.25) 16.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до АТ «СК «Країна» з повідомленням про ДТП. (т.1 а.с.168 на звороті 169) 14.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до АТ «СК «Країна» з заявою про виплату страхового відшкодування. (т.1 а.с.170 на звороті) 14.01.2025 ОСОБА_1 подала до АТ «СК «Країна» заяву щодо погодження розміру страхового відшкодування за фактом пошкодження транспортного засобу Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 , у сумі 160 000 грн. (т.1 а.с.171) 30.01.2025 АТ «СК «Країна» виплатило ОСОБА_1 160 000 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №32772 від 30.01.2025. (т.1 а.с.26 на звороті) Відповідно до копії висновку експерта №04Е-01/2025 від 20.02.2025, виготовленого судовим експертом Івасиком М.С., вартість заподіяної шкоди або матеріальних збитків, заподіяних власнику транспортного засобу Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті ДТП на дату огляду 07.02.2025, складає 367 098,80 грн. (т.1 а.с.28-35) З копії виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №24164 від 15.12.2024 вбачається що, ОСОБА_1 встановлено діагноз: забій пальця (ів) кисті без ушкодження нігтьової платини (забій V пальця правої кисті). Призначення, серед іншого: Брексін, Фібраноза, Пульцет, Сертофен гель. (т.2 а.с.44) Згідно з консультативним висновком Вінницького обласного клінічного реабілітаційного центру ветеранів війни та радіаційного захисту населення від 25.12.2024, скарги ОСОБА_1 станом на 15.12.2024: отримала травму голови і правої верхньої кінцівки, забої м`яких тканин тулубу. Швидкою допомогою була доставлена в чергову лікарню, надана відповідна медична допомога. Рекомендації: Цераксон 1000 мг, +200,0 фіз.р-ну а/в крапельно, №10 Дінар в/м, №15, продовжити Л/Н на 10 днів. (т.1 а.с.43) Відповідно до копії квитанції від 16.12.2024, копії товарного чека №1437979 від 16.12.2024, копії рахунку від 28.12.2024, позивачем було придбано: отіпрам 50 мг, №30 вартістю 498,90 грн.; бінт еласт. 2В серед.роз. вартістю 25,90 грн.; дінар 50 мг/мл 5 мл №1 вартістю 1 536,95 грн,; дінар 50 мг/мл 5 мл №1 вартістю 3 073,90 грн.; тіколін 1000 мг/4 мл №10А вартістю 843,45 грн.; цераксон 1000 мл №10 вартістю 1 300 грн.; натрій хлорід 250 мг вартістю 320 грн.; селотема вартістю 150 грн.; серветки спиртові 6смХ3см №100 вартістю 51,33 грн; шприц 2В 5 мл з комп. вартістю 84,50 грн.; тіколін 1000 мг/4 мл №10 вартістю 671,20 грн.(т.1 а.с.46 -48) Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 дійшла висновку, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну. За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є користувачем автомобіля Honda Insight, державний номерний знак НОМЕР_1 . Користування позивачем вказаним автомобілем є правомірним, докази зворотного в матеріалах справи відсутні. Отже, ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування, при цьому франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" в Україні одним із видів обов`язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України). Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу. При цьому, реальними збитками є не лише витрати, які особа вже фактично понесла, а й ті витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права у майбутньому. Судом встановлено, що згідно з полісом №ЕР/222052223, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номерний знак НОМЕР_4 ДПП, застрахована у АТ «СК «Країна», Ліміт страхової відповідальності: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 320 000 грн., за шкоду, заподіяну майну 160 000 грн., франшиза - 0 грн. На виконання своїх зобов`язань перед позивачем, АТ «СК «Країна» сплатило позивачу страхове відшкодування у повному обсязі на загальну суму 160 000 грн. без ПДВ. Водночас, сума страхового відшкодування є меншою за розмір заподіяної позивачу шкоди, через що у заподіювача шкоди виник обов`язок сплатити позивачу різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). За положеннями ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого. У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України). Для цього необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Отже, аналіз положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц). Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №278/236/22, що шкода завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на дату ДТП перебував у трудових відносинах з Департаментом патрульної поліції, керував автомобілем, який належить ДПП та під час виконання своїх трудових обов`язків, вчинив ДТП у якій визнаний винним, унаслідок чого заподіяв шкоду майну позивача. Таким чином, шкода завдана ОСОБА_2 позивачу підлягає стягненню з відповідача. Суд правильно вважає непереконливими та необґрунтованими твердження представника відповідача про недоведеність розміру завданої позивачу шкоди, так як висновок експерта №04Е-01/2025 від 20.02.2025 є неналежним доказом, оскільки був складений з порушенням процедури так як відповідач не був повідомлений про дату, час та місце проведення огляду транспортного засобу експертом. Водночас, відповідно до п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Отже, присутність заінтересованих осіб при проведені дослідження не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 листопада 2020 у справі № 643/10751/16-ц, від 02 жовтня 2019 у справі № 645/2553/15-ц. Отже, оскільки представник відповідача не надав об`єктивного підтвердження того, що його відсутність під час огляду пошкодженого, під час ДТП автомобіля, призвела до неправомірності наведених у звіті експертного автотоварознавчого дослідження розрахунків, щодо визначення вартості відновлювального ремонту зазначеного автомобіля, тому наведені посилання носять характер припущень, що не можуть бути оцінені та враховані судом. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі №522/538/17 , від 03 вересня 2018 у справі № 464/1937/16-Ц. Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 вказав на те, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судому випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України. Таким чином, суд дійшов висновку, що представник відповідача та представник третьої особи не довели факт того, що наданий позивачем висновок експерта є неналежним та недопустимим доказом у справі, а їх твердження спростовуються поясненнями експерта. Також вони не надали альтернативного висновку експерта, звіту оцінювача чи акту про вартість матеріального збитку, не заявили клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи у цій справі. Таким чином, висновок експерта №04Е-01/2025 від 20.02.2025 є належним та допустимим доказом у справі. У вказаному вище висновку зазначено, що сума матеріальної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок пошкодження автомобіля, становить 367 098, 80 грн. При цьому, з огляду на часткове відшкодування вказаних збитків за рахунок виплати АТ "СК "Країна" страхового відшкодування, сума збитків завданих позивачу, становить 207 098,80 грн. (367 098,80-160 000). З огляду на викладене вище, суд вважає наведену суму збитків обґрунтованою та доведеною, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на лікування у сумі 10 892,56 грн., суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 23 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно з п. 24.1 ст. 24 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Судом встановлено, що відповідно до полісу №ЕР/222052223, ліміт страхової відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 320 000 грн. 16.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до АТ «СК «Країна» з повідомленням про ДТП. 14.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до АТ «СК «Країна» з заявою про виплату страхового відшкодування. АТ «СК «Країна» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування за фактом пошкодження транспортного засобу. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до АТ «СК «Країна» з заявою про виплату страхового відшкодування шкоди, завданої її здоров`ю. Суд звертає увагу на те, що закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (п.4 ч.2 ст.30 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (ст.33 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Верховний Суд в своїй постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 756/5460/23 акцентував увагу на тому, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. Позивачем не доведено, що у АТ «СК «Країна» не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди здоров`ю позивача перевищує ліміт відповідальності АТ «СК «Країна» за полісом №ЕР/222052223 за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, а тому обов`язок відшкодування такої шкоди виник саме у Департаменту патрульної поліції. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31). У судовому засіданні представник відповідача наголошувала на тому, що позивач не звертався до страхової компанії з заявою про відшкодування шкоди спричиненої здоров`ю, а тому і не має права звертатися і до них з даними вимогами. Позивачем та її представником не було завлено клопотання про залучення співвідповідача. Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в частині відшкодування витрат на лікування у сумі 10 892 грн. пред`явлений до неналежного відповідача, а тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити. Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягають стягненню матеріальні збитки завдані дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 207 098 грн. Щодо судових витрат у справі, суд дійшов наступного висновку. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи . До витрат, пов`язаних з розглядом справи, також належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 070,98 грн. пропорційно до задоволених вимог. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, суд дійшов наступного висновку. Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1-3 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. Частинами першою та другою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру ; погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. В постанові Великої Палати Верховного Суду від у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 48 800 грн. На підтвердження понесених витрат та їх розміру до позовної заяви було долучено наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 23.01.2025 (т.1 а.с.17-18); копію додатку №1 до вказаного договору (т.1 а.с.19 на звороті) та копію додатку №1.1 до вказаного договору (т.1 а.с.19) та копію платіжної інструкції на видачу готівки №0245 від 29.01.2025 (т.1 а.с.20). В п.2.1 договору про надання правової допомоги сторони погодили, що порядок виплати та розмір гонорару встановлюється відповідно до невід`ємного додатку №1. В додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 28.01.2025 сторони погодили, що вартість юридичних послуг адвоката становить 48 800 грн. Факт сплати вказаної суми позивачем підтверджується копією платіжної інструкції на видачу готівки №0245 від 29.01.2025 Водночас, суд першої інстанції правильно звернув увагу на наступне. Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість. Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 140/5295/21. Крім цього, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №127/9918/14-ц). Враховуючи викладене, беручи до уваги складність та важливість справи для сторін, обсяг виконаної адвокатом роботи, наявність сталої судової практики в даній категорії справ, наявності заперечень відповідача та третьої особи щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив : Апеляційну скаргу представника відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська