Постанова 4852 № 205/5802/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 205/5802/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року в адміністративній справі №205/5802/19 за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, - ВСТАНОВИВ: Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому, з уточненням позовних вимог, просив: стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, майнову шкоду в розмірі 57919,67 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі №205/5802/19 адміністративний позов Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України завдану майнову шкоду у розмірі 24670 (двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят) грн. 05 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що дорожньо-транспортна пригода сталась 18.01.2018 і того ж дня на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаної дорожньо-транспортної пригоди, що, на думку відповідача, свідчить про те, що строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України, для звернення до суду у даній справі має відраховуватись з 19.01.2018, тобто з моменту виявлення порушення права позивача. Натомість, позивач звернувся до суду із позовом 04.07.2019, тобто з пропуском річного строку для звернення до суду з питанням стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації. При цьому, посилання відповідача на те, що останній не мав можливості звернутись з позовом до отримання результатів експертного дослідження від 28.08.2018 №16/12.2/19, якими визначено розмір збитків (57919,67 грн.), позивач вважає безпідставними, оскільки, на думку останнього, у межах спірних правовідносин позивач має нести обмежену матеріальну відповідальність, яка передбачає стягнення матеріальної шкоди у розмірі не більше тримісячного грошового забезпечення, тому результати експертного дослідження не мають жодного впливу на вирішення спору у даній справі. Департамент патрульної поліції Національної поліції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про національну поліцію» не передбачав такого виду відповідальності поліцейських як матеріальна, тому відповідач має нести саме цивільно-правову відповідальність. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що шкода, про відшкодування якої просить позивач, завдана відповідачем внаслідок дій, жодним чином не пов`язаних з його функціональними обов`язками як поліцейського, а внаслідок недотримання відповідачем Правил дорожнього руху, які є обов`язковими до виконання всіма громадянами, які керують транспортними засобами. Позивач наголошує на тому, що ані Законом України «Про національну поліцію», ані посадовою інструкцією відповідача до службових обов`язків відповідача не віднесено керування транспортним засобом. Також позивач вказує, що оскільки поліцейський є посадовою особою органу поліції, що повністю виключає можливість застосування до наявних правовідносин положень ст.132 КЗпП України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказав про те, що позивачу стало відомо про наявність майнової шкоди саме в день отримання відповідного експертного висновку, а не в день вчинення дорожньо-транспортної пригоди, що, на думку останнього, свідчить про дотримання ним строку звернення до суду. Крім того, позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, відповідно до яких якщо особі завдано шкоди, то вона може вважтися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди. Відповідач також подав відзив на апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому зазначив про те, що позивач помилково посилається на ст. 1166 ЦК України, оскільки як встановлено, відповідач виконував трудові (службові) обов`язки невідкладене службове завдання патрулювання, тобто несення служби з охорони громадського порядку, внаслідок чого було пошкоджено транспортні засоби, а отже відповідальність має наставати за нормами трудового права, а цивільне право слід застосовувати у випадках, коли працівник заподіяв матеріальну шкоду, внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля. Відповідач та його представник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі, проти вимог апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України заперечили у повному обсязі. Представник позивача вимоги апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України підтримав у повному обсязі, проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечив. Заслухавши пояснення представників учасників справи, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №9о/с від 21 січня 2016 року «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора роти №7 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області. Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №415о/с від 24.04.2018 року ОСОБА_1 був переведений на посаду інспектора відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод Управління патрульної поліції в Запорізькій області. Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.04.2018 року у справі №205/611/18-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та відповідно до ст. 22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності. Вказаною постановою встановлено, що 18.01.2018 року о 18 год. 53 хв. у м. Дніпро на вул. Маяковського 59А водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Toyota Prius», державний номерний знак НОМЕР_2 , своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ 110308-45, державний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , який зупинився попереду. При цьому водій ОСОБА_1 порушив п. 12.3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» №1306 від 10.10.2001 року, спричинивши механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Власником автомобіля «Toyota Prius», номерний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску, пошкодженого в результаті ДТП, яким керував ОСОБА_1 , є Департамент патрульної поліції, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 . Згідно з висновком експертного дослідження, проведеного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром MBС України № 16/12.2/9 від 28.08.2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Toyota моделі Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 57919 грн. 67 коп. У зв`язку з тим, що відповідач у добровільному порядку не відшкодовує завдані збитки, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі. З урахуванням положень ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вирішуючи спір, суд першої інстанції зокрема виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України 25.06.1995 року №243/95-ВР, тому за встановлених обставин дійшов висновку, що відповідно вказаного Положення відповідач має нести відповідальність за шкоду, заподіяну пошкодженням службового автомобіля при виконанні трудових обов`язків, у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого тримісячного грошового забезпечення. Наявність жодного з випадків, які тягнуть за собою настання повної матеріальної відповідальності, судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність національної поліції є Закон України «Про Національну поліцію». Відповідно до ст. ст. 1, 17 Закону України «Про Національну поліцію України» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Статтею 80 Закону України «Про Національну поліцію» визначено спеціальні звання поліцейських та осіб, які їх встановлюють - керівник поліції та Президент України. Відповідно до ч. ч. 1- 4 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції до 30 жовтня 2019 року, яка діяла на час заподіяння шкоди та на час звернення з позовом) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Відповідно до п. 23 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ УРСР від 29.07.1991р. №114 з наступними змінами та доповненнями) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством. В той же час, у Законі України «Про Національну поліцію» (в редакції, що діяла до 30 жовтня 2019 року) відсутні норми щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків визначено правилами, встановленими в п.п. 1-3, 5, 10 розділу 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України 25.06.1995 року №243/95-ВР, яке поширюється також на осіб рядового та начальницького складу МВС України, і яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 року у справі № 813/150/16. З огляду на викладене, застосування до спірних правовідносин ст. 22 та ст. 1166 ЦК України, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, є неможливим, оскільки відповідач виконував трудові (службові) обов`язки, а саме: службу по охороні громадського порядку, внаслідок чого було пошкоджено службовий транспортний засіб. Тому відповідальність має наставати за нормами спеціального законодавства. Норми цивільного права слід застосовувати у випадках, коли працівник заподіяв би матеріальну шкоду, внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля. Доводи позивача про те, що до службових обов`язків патрульного поліцейського не входить керування транспортним засобом суд до уваги не приймає, оскільки транспортний засіб позивачем наданий (ввірений) відповідачу саме для здійснення ним патрулювання з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, тобто для безпосереднього виконання службових обов`язків як засіб праці. Відповідно до змісту п.п.1-3, 5, 10 розділу 1 вказаного Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода заподіяна, в тому числі пошкодженням майна, що спричинило додаткові витрати для його відновлення за наявності: заподіяння прямої дійсної шкоди; протиправної поведінки; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; вини у заподіянні шкоди. Час, протягом якого винну особу може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого в особисте користування настає матеріальна відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди настає у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети (п.п. 10, 11 розділу ІІ цього ж Положення). Під час розгляду справи позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження завдання відповідачем шкоди у вигляді пошкодження транспортного засобу внаслідок умисних протиправних дій, а отже підстави для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за пошкодження автомобіля відсутні. Таким чином, на відповідача, з вини якого позивачу заподіяна дійсна майнова шкода внаслідок пошкодження автомобіля, що спричинило додаткові витрати для його відновлення, та з урахуванням причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, може бути покладена лише обмежена відповідальність в розмірі тримісячного грошового забезпечення. Як видно з довідки про доходи від 21.01.2020 року, виданої Департаментом патрульної поліції, місячна заробітна плата ОСОБА_1 складає у середньому розмірі 8223 грн. 35 коп. та розмір тримісячного грошового забезпечення відповідача становить 24670 грн. 05 коп. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України слід стягнути матеріальну шкоду у розмірі 24670 грн. 05 коп., а в задоволені іншої частини позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не ґрунтуються на нормах законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин. Щодо правової позиції Верховного Суду, яку позивач просить врахувати під час вирішення даної справи, а саме: викладеної у його постановах від 15.04.2020 р. по справі №203/3237/16 та від 18.11.2020 р. по справі №760/15085/18, то вона не може бути застосована судом у даному випадку, оскільки спірні правовідносини у наведених справах виникли у зв`язку з відшкодуванням шкоди у порядку регресу, що не є подібними до правовідносин у цій справі, а тому така позиція не підлягає застосуванню судом в межах розгляду даної справи у порядку, встановленому ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Стосовно твердження відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Оскільки спеціальним законодавством не врегульоване питання строку звернення до суду щодо стягнення з працівника матеріальної шкоди, суд вважає за можливе застосувати субсидіарні норми законодавства, якими є норми КЗпП України, якими врегульовані питання покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації. Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку. З матеріалів справи встановлено, що 18.01.2018 року о 18 год. 53 хв. у м. Дніпро на вул. Маяковського 59А водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Toyota Prius», державний номерний знак НОМЕР_2 , своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ 110308-45, державний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , який зупинився попереду. При цьому водій ОСОБА_1 порушив п. 12.3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» №1306 від 10.10.2001 року, спричинивши механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам. Вина відповідача підтверджена постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.04.2018 року у справі №205/611/18, копію якої позивач отримав 10.12.2018 за вх. №14006с. Проте, у вказаній постанові не визначено суми матеріальних збитків, завданих відповідачем. Точна сума завданої шкоди визначена висновком експертного дослідження Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.08.2018 року №16/12.2/9. Таким чином, до встановлення суми завданих збитків, позивач не міг звернутись до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки сума збитків могла бути меншою ніж тримісячне грошове забезпечення відповідача, яке є максимально допустимим розміром збитків, що можуть бути стягнуті на користь позивача у межах спірних правовідносин. Відтак, строк позовної давності має розраховуватись з дати встановлення суми завданих збитків, визначеної висновком експертного дослідження Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.08.2018 року №16/12.2/9, оскільки саме з цієї дати позивач дізнався про наявність збитків у розмірі 57919,67 грн., що перевищує тримісячне грошове забезпечення відповідача. Позовну заяву подано до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська 04.07.2019 року. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач звернувся до суду у даній справі з дотриманням річного строку звернення, встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України. При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, з огляду на те, що спірні правовідносини у наведеній справі виникли з питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу), що не є подібними до правовідносин у цій справі, а тому така позиція не підлягає застосуванню судом в межах розгляду даної справи у порядку, встановленому ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм матеріального права, тому останнє підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційних скарг спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі №205/5802/19 залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов