Постанова 4806 № 303/993/21

Справа № 303/993/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 вересня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів : Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г. з участю секретаря: Волощук В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції та апеляційною скаргою Державної казначейської служби на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2021 року у складі судді Кость В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа : Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, встановив: У лютому 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку суми 52535,00 гривень (в т.ч.: 42000,00 гривень моральна шкода; 1035,00 гривень сплачений штраф у межах виконавчого провадження, 9500,00 гривень витрати за надання правничої допомоги). Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про наявність права на відшкодування вищевказаної суми коштів за наслідками неправомірних дій відповідача, які полягали у незаконному притягненні до адміністративної відповідальності. Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 1174, 1176 Цивільного кодексу України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду». Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму 11535,00 грн. (в т.ч.: 1000,00 грн. - моральна шкода за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (постанова серії ДПО18 №732684 від 22 квітня 2020 року); 1035,00 грн. - сума сплаченого штрафу; 9500,00 гривень у відшкодування витрат за надання правничої допомоги). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні іншого розміру моральної шкоди скасувати, в цій частині винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував вимоги ст. 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якою передбачено, що розмір моральної шкоди повинен бути не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що на час подання позовної заяви складала 6 000грн. В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявлених позовних вимогах відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказано, що суд неправильно застосував Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який у даному випадку застосуванню не підлягає, а також не звернув увагу на дотримання процедури вирішення питання про відшкодування моральної шкоди; суд не врахував, що жодних преюдиційних фактів, які б визначали дії поліцейських неправомірними немає, а закриття справи про адміністративне правопорушення щодо позивача не є доказом неправомірності дій поліцейських та доказом заподіяння позивачу моральної шкоди; суд необґрунтовано стягнув витрати по сплаті штрафу та витрати з надання правничої допомоги. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявлених позовних вимогах відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказано, що позивачем не доведено на спричинення моральної шкоди та підстав для її відшкодування; судом не враховано, що витрати за надання правової допомоги були понесені у зв`язку з розглядом справи № 303/5952/20, а не даної справи № 303/993/21 У відзиві на апеляційну скаргу подану ОСОБА_1 . Департамент патрульної поліції просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на її безпідставність на необґрунтованість. В судовому засіданні представник Департаменту патрульної поліції Котубей О.В. підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення. Інші учасники справи в судове засідання в черговий раз не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, який з`явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Матеріалами справи встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 листопада 2020 року постанову серії ДПО18 № 732684 від 22 квітня 2020 року, винесену поліцейським взводу № 2 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Закарпатській області Панкуличем Василем Вікторовичем по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. скасовано, а провадження у справі закрито. Рішення набуло законної сили 27.11.2020. Таким чином рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, і такі обставини не потребують доказування у даній справі. Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках учинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування вищевказаної норми закону діють правила частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України). Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) в особи виникає право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного накладення штрафу. Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення. Тобто здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що скасування постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, і відшкодування завданої шкоди здійснюється незалежно від вини. З врахуванням вище наведеного безпідставними є доводи апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції про те, що не підлягає застосуванню в даному випадку Закон, а також, що закриття справи про адміністративне правопорушення щодо позивача не є доказом неправомірності дій поліцейських. Згідно із ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Аналогічна норма міститься в ч.2 ст. 13 Закону, згідно з якою розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відповідно до ч.3 ст.13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги та відхилив посилання позивача про необхідність розрахунку моральної шкоди, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати, оскільки позивач в межах процедури притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП і накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу не перебував під судом чи слідством у розумінні положень Закону, а тому вірно визначив розмір моральної шкоди з урахуванням положень ч.2 ст.13 Закону з врахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача, у зв`язку з неправомірним притягненням останнього до адміністративної відповідальності, в сумі 1000 грн. Даний розмір моральної шкоди відповідає характеру і глибині перенесених позивачем фізичних та душевних страждань, істотності вимушеності змін у життєвих і соціальних стосунках позивача, і ґрунтується на засадах верховенства права, розумності, виваженості та справедливості. За наведених обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби в цій частині є безпідставними та необґрунтованими, і не заслуговують на увагу. У рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави. Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, на яку посилаються позивачі в позові (статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»). При цьому, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц. У наведених в ст.1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги (пункт 4 статті 3 Закону). Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та адвокатом Мельником Павлом Петровичем 29.04.2020 було укладено договір про надання правової допомоги №_70_ та Додаткова угода №-1-. На підставі вказаного договору 29 квітня 2020 року було виписано ордер серії АО №1008639. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію квитанцій до прибуткового касового ордеру від 29 квітня 2020 №16 на суму 2000,00 гривень та від 3 лютого 2021 року №02 на суму 7500,00 грн. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що понесені ОСОБА_1 витрати, у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги адвокатом Мельником П.П. на суму 9500 гривень, підлягають відшкодуванню відповідно до положень Закону, а не в порядку судових витрат, пов`язаних з розглядом вказаної справи. Матеріалами справи встановлено, що 10.07.2020 головним державним виконавцем Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) було відкрито виконавче провадження ВП №62533921 з виконання постанови №ДПО18 732684 від 22.04.2020 про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 850,00 грн. та виконавчого збору у розмірі 85 гривень. З копії квитанції №А9Р4-В275-Р907-К4КН від 02.10.2020 вбачається, що ОСОБА_1 сплатила борг у ВП №62533921 в сумі 1035,00 гривень. Таким чином, позивачем сплачено штраф та витрати виконавчого провадження на виконання постанови, яка була скасована, а тому такі підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету в порядку Закону. Доводи апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби в цій частині також є безпідставними та необґрунтованими, і не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно частково задовольнив заявлений позов. Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд ,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, апеляційну скаргу Державної казначейської служби залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду Повний текст судового рішення складено 19 вересня 2022 року. Головуючий: Судді: