Постанова Київський апеляційний суд № 760/27330/20

справа № 760/27330/20 головуючий у суді І інстанції Букіна О.М. провадження № 22-ц/824/6222/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 09 червня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Києві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивач моральну шкоду у розмірі 72 500,00 грн., а також понесені судові витрати на правову допомогу та по сплаті судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 вересня 2019 року поліцейським УПП в м. Києві Мартинюком А.З. відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАВ №1498420. Відповідно до винесеної постанови ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Мартинюка А.З. було задоволено частково та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАВ №1498420, а в частині закриття справи про адміністративне правопорушення - відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову, а позов ОСОБА_1 у цій частині - задоволено. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 6 ст.121 КУпАП - закрито. Позивач посилається на те, що здійснення провадження в адміністративній справі про притягнення його до відповідальності, яка в подальшому була закрита, свідчить про неправомірні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Крім того, довготривале відновлення ним свого законного права та доказування його невинуватості, шляхом оскарження дій посадових осіб в судові інстанції - призвели до моральних втрат, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц. Таким чином, суд через неналежне дослідження зібраних доказів, не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не з'ясував чинники, які враховуються під час вирішення питання про відшкодування шкоди у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. Позивач також зазначає, що відшкодуванню підлягають суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 07 вересня 2019 року поліцейським УПП в м. Києві Мартинюком А.З. відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАВ №1498420. Відповідно до винесеної постанови ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Мартинюка А.З. було задоволено частково та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАВ №1498420, а в частині закриття справи про адміністративне правопорушення - відмовлено (а.с.27-28). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25. листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову, а позов ОСОБА_1 у цій частині - задоволено. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.6 ст.121 КУпАП - закрито (а.с. 29-30). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 312/262/18, виходив з того, що позивач хоч і потребував докладання додаткових зусиль та витрат часу для відновлення своїх прав, проте останнім не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди та наявності вини працівників Управління патрульної поліції чи протиправності дій, причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю працівників департаменту і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідача. Таким чином, сам факт звернення позивача до суду не може свідчити про реальне порушення його прав. Не погоджуючись з рішенням інспектора, він у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до суду для захисту своїх прав та законних інтересів. Апеляційний суд не погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР). Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, посилаючись на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 312/262/18, не звернув уваги на те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначеній постанові суду касаційної інстанції стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі. У зв`язку з зазначеним, рішення суду першої інстанції у силу вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, з прийняттям постанови по суті позовних вимог. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно із вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Позивач просить стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 72 500 грн. Розмір моральної шкоди позивач обраховував виходячи з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому позивач не звернув уваги, що зазначений закон може бути застосований виключно при наявності підстав до відшкодування шкоди в порядку визначеному ст. 1176 ЦК України. Як було зазначено вище, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Разом з тим, підставою для відшкодування шкоди у зазначеній справі є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи зазначене, відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, а спричинена позивачу шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). З зазначеного вбачається, що відсутні підстави до застосування ч. 3 ст. 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в частині визначення розміру моральної шкоди з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом. Визначаючи розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду апеляційний суд враховує характер спричиненої шкоди, а саме, що вона спричинена постановою посадової особи патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення; значення справи для сторони, а саме, що на потерпілого було накладено стягнення у вигляді штрафу; наслідки прийняття вказаного рішення, а саме, що з позивача стягнуто штраф у розмірі 170 грн., що є незначною сумою. Відтак, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду має складати 5 000 гривень, що буде справедливою сатисфакцією потерпілому за прийняття неправомірного рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначений розмір відшкодування цілком буде відповідати характеру спричиненої шкоди, глибині душевних страждань позивача та наслідкам, які настали для позивача, в результаті прийняття постанови про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. Щодо відшкодування матеріальної шкоди, яка за твердженням позивача була йому спричинена внаслідок понесення ним судових витрат в межах розгляду судової справи адміністративним судом, в якій він оскаржував постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАВ №1498420, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. У відповідності до вимог ст. 132, 139 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, вирішення питання про витрати позивача, в тому числі і витрати на правову допомогу, належить до компетенції суду, який вирішував справу, в межах якої позивач оскаржував постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, а, відтак, зазначені суми не є шкодою в розумінні ст. 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України і жодних підстав до їх стягнення немає. Згідно з ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн., заперечень щодо не співмірності чи не обґрунтованості зазначених витрат відповідачі до суду не подавали. Надання послуг на правову допомогу підтверджується договором про надання правової допомоги від 20 травня 2019 року, додатковою угодою № 2 до договору про надання правової допомоги та актом №1 від 03 лютого 2022 року з зазначенням детального опису виконаних робіт. Правові висновки щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок не співмірності містяться у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року (справа № 910/4881/18). Враховуючи викладене, апеляційний суд визначає суму компенсації витрат на правову допомогу, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Оскільки позов підлягає задоволенню частково, а саме на 6.9% від заявлених вимог, сума витрат на правову допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок держави складатиме 1 035 грн. (15000*6.9 %) На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року у справі скасувати та прийняти постанову. Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 (п`ять тисяч) гривень та 1 035 (одна тисяча тридцять п`ять) гривень у відшкодування витрат на правову допомогу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.