Постанова 4803 № 932/7277/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8345/24 Справа № 932/7277/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Шавкун Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до УПП в Дніпропетровській області ДПП та держави Україна в особі Державної казначейської служби України, на предмет відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 178 854,86 грн, обґрунтовуючи це тим, що 14 вересня 2019 року відносно нього інспектором патрульної поліції 1-ої роти 3-го батальйону УПП в Дніпропетровській області Піскуном Д.В. було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2021 року (справа №932/14315/19) постанову від 14 вересня 2019 року скасовано у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. З огляду на те, що винесення вищезазначеної постанови спричинило йому моральну шкоду, яка виразилася в психологічних переживаннях та стражданнях, приниженні честі та гідності перед своїми колегами, а також в безсонні, підриву імунітету й невпевненості, позивач вважав за необхідне звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 75,03 грн. В задоволенні решти позову відмовлено (а.с.96-100). Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем доведено безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності, а, відтак, і завдання йому такими діями поліції моральної шкоди, яка повиннакомпенсуватись державою у розумінні положень ст. 23 ЦК України та ЗУ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на яку позивач має право, яку суд першої інстанції вважав співмірною з характером порушень, критеріїв справедливості та обставин справи у розмірі 5000 грн. Не погодившись з таким рішення суду, у липні 2024 року Департамент патрульної поліції подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.105-109). Апеляційна скарга мотивована тим, що співробітники поліції діяли у відповідності до положень ст. 35 ЗУ Про національну поліцію, ст. 14 ЗУ Про дорожній рух та вимог КУпАП, що надає право складати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності особу, яка порушила ПДР, що виключає відповідальність держави за такі дії співробітників поліції. Разом з цим зазначив, що передумовою стягнення коштів в рахунок відшкодування шкоди, є встановлення факту наявності незаконних дій або визнання їх такими, однак, рішення суду про скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності незаконності дій працівників поліції не встановлено, як і не встановлювався факт незаконності складання поліцейським відносно позивача матеріалів про адміністративне правопорушення. Вказує, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення ЗУ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, оскільки інспектор УПП не є посадовою особою будь-яких із перелічених у Законі органів, а спірні правовідносини, на думку скаржника, регулюються приписами ст 1167 ЦК України, де належить встановлювати причинно-наслідковий зв`язок між діями певних осіб та завданням такої шкоди, що у даній справі позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлювалось. Підстави для відшкодування шкоди, яку, нібито, зазнав позивач у зв`язку із складання відносно нього певного адміністративного матеріалу, відсутні, а тому, і задоволення позову не може бути. Інші учасники справи, не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявленого позову, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 квітня 2021 року (справа №932/14315/19) скасовано постанову інспектора роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Піскун Д.В. серії ЕАК №1518677 від 14 вересня 2019 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що незаконними діями з боку відповідача УПП позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, що встановлено судовим рішення, свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, відтак, у цьому випадку застосуванню підлягає ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суд вважав співмірним та таким, що відповідає виваженню та справедливості визначений судом розмір моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі -Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: -незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; -незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України«Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю`та іншими актами законодавства. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: -постановлення виправдувального вироку суду; -закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в п. 3 Положення про застосування ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі Положення про порядок відшкодування шкоди). Такі правові позиції є усталеними, про що зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18. У пункті 3 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди`судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що: «статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першоїстатті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)». Наведеними вище положеннями Закону та за усталеною судовою практикою Верховного Суду спростовуються доводи скаржника про те, що здійснення співробітниками поліції провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, не свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, адже вказаним Законом такі правовідносини передбачені та регулюються дані правовідносини, які склались між сторонами саме нормами цього Закону, де до реабілітуючих підстав належить, зокрема, відсутність складу адміністративного правопорушення, не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати. Так, колегія суддів, наголошує, що суд першої інстанції, встановивши факт закриття адміністративної справи за відсутністю складу правопорушення та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, дійшов вірного висновку про незаконність притягнення позивача до відповідальності та наявність підстав для присудження компенсації завданої позивачу моральної шкоди відповідно до ч.1,2 ст. 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Колегія суддів наголошує, що доводи апеляційної скарги зводяться до цитування скаржником встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи, та скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, що було б підставою для застосування колегією суддів положень ст. 376 ЦПК України та скасування рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2024 року -залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна