Постанова 4803 № 213/4228/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3907/26 Справа № 213/4228/25 Суддя у 1-й інстанції - Панчук М. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 213/4228/25 Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Департамент патрульної поліції, Головне управління державної казначейської служби України в Київській області розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Департамента патрульної поліції на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Панчук М. В. у м. селищі Широке Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року, УСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивова на тим, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, що відбулося у результаті незаконних дій інспектора взводу № 3 роти № 1 бат. № 1 ППП в м. Кривий Ріг УПП у Дніпропетровські області ДПП ст.лейтенант поліції Реутова Дмитра, що полягало у винесенні відносно позивача постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 461560 від 01 січня 2024 року, яка була визнана протиправною та скасована, а провадження у справі закрите постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 177/39/24, йому була заподіяна моральна шкода. Позивач вказує, що починаючи з 01 січня 2024 року він перебував у процесуальному статусі "правопорушника", у постійній напрузі і пригніченому нервовому стані, вживав зусиль, щоб повернути своє чесне ім`я та репутацію, що постійно завдавало йому моральних та душевних страждань, матеріальної шкоди та невпевненості у завтрашньому дні. Такі незаконні дії принизили честь та гідність позивача через незаконне потрапляння до облікових баз Міністерства внутрішніх справ України, як особи правопорушника. Враховуючи вищезазначене, розмір заподіяної моральної шкоди, завданої інспектором взводу № 3 роти № 1 бат. № 1 ППП в м. Кривий Ріг УПП у Дніпропетровські області ДПП ст.лейтенантом поліції ОСОБА_2 , внаслідок скоєння ним протиправних дій, позивач оцінює в 10 000 грн, які просив стягнути на свою користь вважаючи, що це сума, яка необхідна для того, що хоч якимось чином загоїти отримані душевні страждання та моральні переживання, які позивач отримав, а також відновити свій психічний та психологічний стан. Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач Департамент патрульної поліції ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує на неправомірність дій посадових осіб чи службових осіб органів державної влади. Крім того, на думку представника відповідача, факт завдання позивачеві моральної шкоди останнім не доведено, тому відсутні підстави для відшкодування такої шкоди. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови серії БАА № 461560, на ОСОБА_1 01 січня 2024 року було накладено адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с.10). Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 177/39/24 від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до департаменту патрульної поліції, третя особа інспектор ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП Реутов Дмитро Олегович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи, було відмовлено (а.с.11-12). Відповідно до постанови апеляційного адміністративного суду № 177/39/24 від 13 березня 2025 року, рішення Інгулецького суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2024 року скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 461560 від 01 січня 2024 року з підстав того, що "...як видно з матеріалів адміністративної справи, відповідачем, на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, було надано до суду відеозапис. При цьому, спірна постанова БАА № 461560 від 01 січня 2024 року, всупереч зазначеним приписам закону і, на що не звернув увагу суд першої інстанції відмовляючи у позові, не містить посилань на технічний засіб, яким здійснювався відеозапис, а отже останній, не може братись до уваги, як доказ інкримінованого адміністративного правопорушення, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України. Так, в розділі "До постанови додаються" відсутня будь-яка інформація" (а.с.13-14). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що закриття судом справи про адміністративне правопорушення, через відсутність його складу, свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, що є підставою для відшкодування завданої позивачу такими діями моральної шкоди, яка полягла у потрясінні, емоційному напруженні через неправомірні дії працівника поліції щодо безпідставного притягнення позивача до відповідальності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Загально конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в статті 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України та Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Вказані правові висновки викладено у Постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, провадження № 61-19000сво18, Постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, провадження № 61-2647св21. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як установлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, відповідно до постанови серії БАА № 461560, на ОСОБА_1 01 січня 2024 року було накладено адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с.10). Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 177/39/24 від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до департаменту патрульної поліції, третя особа інспектор ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП Реутов Дмитро Олегович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи, було відмовлено (а.с.11-12). Відповідно до постанови апеляційного адміністративного суду № 177/39/24 від 13 березня 2025 року, рішення Інгулецького суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2024 року скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 461560 від 01 січня 2024 року з підстав того, що "...як видно з матеріалів адміністративної справи, відповідачем, на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, було надано до суду відеозапис. При цьому, спірна постанова БАА № 461560 від 01 січня 2024 року, всупереч зазначеним приписам закону і, на що не звернув увагу суд першої інстанції відмовляючи у позові, не містить посилань на технічний засіб, яким здійснювався відеозапис, а отже останній, не може братись до уваги, як доказ інкримінованого адміністративного правопорушення, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України. Так, в розділі "До постанови додаються" відсутня будь-яка інформація" (а.с.13-14). Отже, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, врахував, що дії працівника поліції щодо складання відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди. Такий висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 69/1799/16-ц, Постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 а також у Постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, провадження № 61-2647св21. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром морального відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано, що позивач дійсно зазнав моральних страждань, оскільки був змушений докладати додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права, зокрема, неодноразово звертатися до поліції та суду. Так, у зв`язку із зазначеними обставинами, позивач переживав стрес, оскільки через необхідність доведення своєї правоти він перебував у напрузі і пригніченому нервовому стані, вживав зусиль, щоб повернути своє чесне ім`я та репутацію, що постійно завдавало йому моральних та душевних страждань, матеріальної шкоди та невпевненості у завтрашньому дні. Наведені обставини спричинили позивачу душевні страждання, хвилювання, незручності та викликали необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя. Судом першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування враховано вимоги пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Наведеними вище обставинами спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції достовірно не було встановлено наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, а також обґрунтування саме такого розміру моральної шкоди. Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що будь-які протиправні дії щодо позивача не вчинялись, оскільки здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому було закрито, свідчить про незаконні дії посадової особи, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по справі № 569/1799/16-ц. За змістом норм глав 19-21 КУпАП притягнення особи до адміністративної відповідальності розпочинається зі стадії складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення. Наведене цілком підтверджує факт незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відтак доведеним є факт заподіяння внаслідок цього моральної шкоди позивачу. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не довів, а суд не обґрунтував визначений розмір моральної шкоди, є безпідставними, оскільки висновки суду вказують на те, як незаконні дії щодо позивача призвели до того, що позивач змушений докладати додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права. Наведені обставини спричинили позивачу душевні страждання, хвилювання, незручності та викликали необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем Департаментом патрульної поліції у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департамента патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 27 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: