Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/4398/23

Справа № 344/4398/23 Провадження № 22-ц/4808/1154/25 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Луганської В.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 травня 2025 року під головуванням судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: В березні 2023 року представник ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2022 працівниками Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області відносно ОСОБА_1 складено протокол серії ААБ №204837 від 17.05.2022 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Окрім того, 17.05.2022 працівниками Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області відносно ОСОБА_1 складено протокол серії ААД №201845 від 17.05.2022. Постановою Івано-Франківського міського суду від 15.11.2022 у справі № 344/6134/22 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 та ст. 122-4 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень. Постанова Івано-Франківського міського суду у справі № 344/6134/22 набрала законної сили. Під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно позивача, останній був змушений захищатися в суді від необґрунтованого звинувачення, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для нормалізації його звичного життя, та зазнав непоправної шкоди в його професійній діяльності та діловій репутації як працівника служби таксі, який відповідає за безпеку не лише транспортного засобу, а й за життя і здоров`я пасажирів, що у свою чергу поставило питання його перебування на такій роботі, у зв`язку зі звинуваченням у порушенні правил дорожнього руху та зіткненню з транспортним засобом. Окрім того, з метою захисту своїх порушених прав під час розгляду справи про адміністративні правопорушення позивач звернувся до адвоката для надання йому професійної правничої допомоги в даній справі, та сплатив за неї 5000 грн. Просив стягнути з держави в особі Головного управління Державної Казначейської служби України у м. Києві за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 5 000 грн майнової шкоди та 3 000 грн моральної шкоди. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 травня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 . Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 3 000 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. У апеляційній скарзі представник Департаменту патрульної поліціїпосилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування. Пояснення позивача про заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди ґрунтуються виключно на словах позивача. Обов`язок доказування конкретних обставин у справі про відшкодування моральної шкоди покладається на того, хто про ці обставини заявляє, на відміну від адміністративного судочинства де обов`язок доказування покладено на конкретного суб`єкта владних повноважень. Суд першої інстанції безпідставно встановив, що працівники Департаменту патрульної поліціїбезпідставно притягли позивача до адміністративної відповідальності. Однак, протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Суд першої інстанції не встановив неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколів про адміністративні правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Встановлено, що постановою Івано-Франківського міського суду від 15.11.2022 у справі № 344/6134/22 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 та ст. 122-4 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень. Постанова Івано-Франківського міського суду у справі № 344/6134/22 набрала законної сили (а.с. 9-11). За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України). Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 та від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22. У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що при невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що позивачем доведено порушення його звичайного способу життя внаслідок безпосереднього притягнення його до адміністративної відповідальності та організаційних дій щодо звернення до суду для захисту і поновлення власних прав. Крім цього позивач просив стягнути з відповідача 5 000 гривень майнової шкоди, під якою за змістом позову розуміє витрати на правову допомогу в справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати на правову допомогу не належать до майнової шкоди, а позивачем невірно застосовано правові норми про відшкодування майнової шкоди до відносин про компенсацію витрат на правову допомогу. Таким чином позивачем доведено правові підстави для стягнення з відповідача 3 000 грн заподіяної йому моральної шкоди, що є призначенням інституту компенсації моральної шкоди. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи апелянта про те, що пояснення позивача про заподіяння йому шкоди ґрунтуються виключно на словах позивача є необґрунтованими. Встановлено, що постановою Івано-Франківського міського суду від 15.11.2022 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 та ст. 122-4 КУпАП закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень. В ході судового розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП судом не встановлено доказів його винуватості в порушенні вимог Правил дорожнього руху України. Окрім цього суд зазначив що, враховуючи відсутність будь-яких беззаперечних даних, оцінюючи поведінку ОСОБА_1 після вказаної події і той факт, що останній не вчиняв дій на приховування правопорушення, оскільки не вчиняв його, не переховував свій автомобіль, не перешкоджав його огляду, він не може вважатися таким, що умисно залишив її місце та відповідно вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.122-4 КУпАП. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що: «статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)». Отже, в цій ситуації є сукупність умов які вказують на заподіяння шкоди позивачу, а саме: дії службових осіб які мають протиправний характер та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою позивачу. Наведеними вище спростовуються доводи апелянта про те, що здійснення співробітниками поліції провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, не свідчить про незаконні працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративні правопорушення, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Суд першої інстанції, встановивши факт безпідставного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, закриття адміністративної справи за відсутністю складу правопорушення, врахувавши відомості про наявність доказів, які вказували на відсутність в діях водія порушень Правил дорожнього руху України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для присудження компенсації завданої позивачу моральної шкоди, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і доведеним є факт понесених ним душевних страждань і хвилювань під час організації захисту своїх прав в суді від неправомірних дій працівників поліції. Відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі та доведено очевидно протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Позивачем доведено, що притягнення його до адміністративної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для нормалізації його звичного життя. Також позивач вказував про те, що також заподіяна шкода його професійній діяльності та діловій репутації як працівника служби таксі, що у свою чергу поставило питання його перебування на такій роботі, у зв`язку зі звинуваченням у порушенні правил дорожнього руху та зіткненню з транспортним засобом. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 29 липня 2025 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.М. Луганська