Постанова 4813 № 947/11586/21

Номер провадження: 22-ц/813/3090/24 Справа № 947/11586/21 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.06.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., з участю секретаря Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Павельченко Ігоря Віталійовича, представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року, постановленого під головуванням судді Бескровного Я.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди внаслідок ДТП, - в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди внаслідок ДТП, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь у якості матеріальної шкоди 298193,53 грн., у якості моральної шкоди 10000 грн. та судові витрати. В обґрунтування свої позовних вимог зазначила, що 29 січня 2020 року, біля будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , керуючи автомобілем TOYOTARAV4 д/н НОМЕР_1 , при виїзді з АЗС «SOCAR» у напрямку вулиці Толбухіна не надала переваги у русі автомобілю VOLKSWAGENPASSAT, д/н НОМЕР_2 , власницею якого є ОСОБА_2 , внаслідок чого її автомобіль отримав механічні ушкодження. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року у справі № 947/31529/20 закрито провадження по адміністративній справі на підставі закінчення строку встановленого ст. 38 КУпАП. В мотивувальній частині постанови Київського районного суду від 06 листопада 2020 року судом зазначено, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В подальшому Одеський апеляційний суд у своїй постанові від 15 грудня 2020 року по справі № 947/31529/20 на підставі відеозапису ДТП та висновку експерта № 20-4658/4712 від 26.08.2020, дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 п.10.2. ПДР, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП. Позивачем за власний рахунок була замовлена оцінка вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT д.н. НОМЕР_2 № 0602/20 від 11.02.2020 року у суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , відповідно до Звіту з оцінки вартості матеріальних збитків № 0602/20 від 11.02.2020 року вартість відновлювального ремонту об`єкта оцінки автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT д.н. НОМЕР_2 , 2013 року випуску станом на дату оцінки становить 298193,53 грн.; вартість матеріальних збитків нанесених об`єкту оцінки автомобілю VOLKSWAGEN PASSAT д.н. НОМЕР_2 , 2013 року випуску станом на дату оцінки становить 298193,53 грн. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у якості матеріальної шкоди 298193,53 грн., у якості моральної шкоди 5000 грн. та судові витрати у розмірі 3031,93 грн. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Павельченко І.В., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції відповідач неодноразово був обмежений у своєму гарантованому Конституцією праві на законний і справедливий суд. Відповідачу було відмовлено у задоволенні клопотань про залучення доказів, у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи. Фактично суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з огляду на докази і доводи, які були подані саме позивачем. Суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, що були встановлені судовими рішеннями у справах № 947/3695/20, №947/31529/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, суд встановив одноособову вину відповідача у спричиненні ДТП, дійшов до передчасних висновків під час ухвалення рішення, без дослідження доказів, які були надані відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Козлов М.С., представник ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги,які не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються не неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки доказів. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Павельченко І.В., представника ОСОБА_1 , адвоката Козлова М.С., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 06.11.2020року у адміністративній справі №947/31529/20 встановлено, що 29.01.2020 року, біля будинку АДРЕСА_1 , водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «TOYOTA», номерний знак НОМЕР_1 , при виїзді з АЗС «SOCAR», у напрямку вул. Толбухіна, не надала переваги у русі автомобілю марки «VOLKSWAGEN», номерний знак НОМЕР_2 , в результаті чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.12.2020року провадження у справі було закрито на підставі ст. 38 КУпАП, в якій суд зазначив, що «відеозапис ДТП та висновок експерта від 26.08.2020року свідчать, що ОСОБА_1 порушила п. 10.2 ПДР, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП. На час ДТП автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT д/н НОМЕР_2 належав позивачу на праві приватної власності (а.с.170-171т.1). Позивачем були проведені ремонтні роботи по відновленню її пошкодженого автомобіля на суму 294191,60 грн., які було оплачені відповідно до рахунку-фактури, акту виконаних робіт та квитанції Приватбанку про оплату (а.с.47-49т.1). Крім того, позивачем на СТО офіційного дилера Фольксваген у м. Одесі були замовлені та сплачені роботи згідно Акту виконаних робіт від 13 лютого 2020 року до заказ-наряду № АдЗН00026 на загальну суму 2000,00 грн. (а.с.51-52т.1). Згідно висновку експерта №21-6482 від 18.03.2022р., вартість відновлювального ремонту та матеріального збитку та власнику а/м VOLKSWAGENPASSAT, д/н НОМЕР_2 внаслідок ДТП 29.01.2020року становить 298193,53 грн. (а.с.3-72т.2). Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. За ст.1192 ЦК України, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості. Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. З урахуванням того, що протиправними діями відповідачки позивачці завдано матеріальну шкоду, яка виразилась у пошкодженні її транспортного засобу, реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на відновлення транспортного засобі яка становить 298193,53грн., колегія суддів вважає, що суд на законних підставах стягнув з відповідачки на користь позивачки матеріальну шкоду у визначеному розмірі. Щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, судом вірно зазначено наступне. Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода, серед іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Висновки суду про те, що позивачці заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у душевних хвилюваннях та стражданнях з приводу пошкодження майна та необхідності прикладати додаткові зусилля з приводу організації свого життя, порушенні звичайного укладу життя є правильними, та колегія суддів погоджується, що сума моральної шкоди у розмірі 5000 грн. буде достатньою для відшкодування моральних страждань позивачки. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , стягнувши з ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 298193,53 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги адвоката Павельченко І.В., представника ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції відповідач неодноразово був обмежений у своєму гарантованому Конституцією праві на законний і справедливий суд, так як відповідачу було відмовлено у задоволенні клопотань про залучення доказів, у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи та суд фактично ухвалив оскаржуване рішення з огляду на докази і доводи, які були подані саме позивачем, колегія суддів відхиляє, оскільки за клопотанням представника відповідача ухвалою суду першої інстанції від 05.10.2021 року була призначена судова авто-товарознавча експертиза, на виконання якої був наданий висновок, проте не погодившись з таким висновком представник відповідача звернувся до суду з клопотання про призначення повторної експертизи, у задоволення якого ухвалою суду від 03.03.2023 року було відмовлено за відсутністю підстав для проведення повторної експертизи. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд відмовляючи відповідачу у задоволенні клопотань про залучення доказів, обґрунтував відмову тим, що надані докази були подані з пропуском встановленого строку, про, що було відомо відповідачу. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що жодних доказів на підтвердження того, що судом були обмежені права відповідача до суду надано не було, та вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції. Доводи про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, що були встановлені судовими рішеннями у справах № 947/3695/20, №947/31529/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, суд встановив одноособову вину відповідача у спричиненні ДТП, дійшов до передчасних висновків під час ухвалення рішення, без дослідження доказів, які були надані відповідачем, колегія суддів залишає без задоволення, з наступних підстав. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.12.2020 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП щодо ОСОБА_1 було закрито на підставі ст. 38 КУпАП, в якій суд зазначив, що «відеозапис ДТП та висновок експерта від 26.08.2020 року свідчать, що ОСОБА_1 порушила п. 10.2 ПДР, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП. Відповідно до ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. З правового аналізу зазначених норм вбачається, що їх застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення - через відсутність події або складу адміністративного правопорушення. Відтак, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку про те, що факт закриття адміністративного провадження у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, не є обставиною, яка спростовує наявність вини ОСОБА_1 в скоєнні ДТП. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07.02.2018 року у справі № 910/18319/16, від 16.04.2019 року у справі №927/623/18, від 26.10.2022 року у справі № 645/6088/18. У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, обставини вчинення ДТП відповідачем та його вина є встановленими в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України та не підлягають окремому доказуванню. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в частині не доведення вини відповідача у вчиненні ДТП. Колегія суддів вважає, що зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Також колегія суддів вважає, що вказанідоводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Павельченко Ігоря Віталійовича, представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 10 червня 2024 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова