Ухвала КГС ВС № 910/9939/18

УХВАЛА 07 липня 2026 року м. Київ cправа № 910/9939/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., представників учасників справи: позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» (далі - ТОВ «Новий друк», позивач, скаржник) - Білецький А.Л. (адвокат), відповідача - Компанії «Ворлд ОФ Гольф СА» (World of Golf SA; далі - Компанія, відповідач) - Артемов А.О. (адвокат), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Новий друк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 (головуюча - суддя Зеленіна Н.І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 (головуючий - суддя Крижний О.М., судді: Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.) у справі за позовом ТОВ «Новий друк» до Компанії про стягнення 43 869,44 євро, що еквівалентно 1 353 925,11 грн, ВСТАНОВИВ:

1. ТОВ «Новий друк» звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення 43 869,44 євро, що еквівалентно 1 353 925,11 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 17.02.2017 № 7 в частині оплати вартості поставленого товару.

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.02.2026, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.05.2026 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

4. ТОВ «Новий друк» 29.05.2026 через систему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 у справі № 910/9939/18, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

5. У касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що касаційне оскарження ґрунтується на таких ключових підставах: - суди попередніх інстанцій не взяли до уваги приписи статті 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо наступного схвалення правочину конклюдентними діями (шляхом митного очищення імпорту відповідачем), залишивши поза увагою висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20; - суди порушили приписи статті 79 ГПК України щодо застосування стандарту «вірогідності доказів» та статті 86 ГПК України щодо комплексної оцінки доказів у їх сукупності, залишивши поза увагою правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; - суди не взяли до уваги вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 712 ЦК України щодо оцінки реальності господарської операції без урахування висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22; - під час оцінки доказів судами порушено пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, не застосовано доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) щодо дій відповідача, не взято до уваги висновки, викладені постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22 та у постанові Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23; - суди порушили приписи статті 104 ГПК України щодо правил оцінки висновку експерта, поклавши в основу рішення «некатегоричний» висновок почеркознавчої експертизи, без його оцінки в сукупності з іншими матеріалами справи, не врахувавши при цьому правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 у справі № 916/2479/17.

6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/9939/18 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

7. Верховний Суд ухвалою від 08.06.2026 відкрив касаційне провадження у справі № 910/9939/18 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.07.2026 № 32.2-01/1015 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/9939/18 у зв`язку з відпусткою судді Власова Ю.Л.

9. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/9939/18 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.

10. Компанія у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, просить касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Новий друк» у справі закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. У разі розгляду касаційної скарги по суті, касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. 10.1. Також у відзиві на касаційну скаргу Компанія наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 35 000,00 грн, зазначивши, що докази в підтвердження розміру останніх будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 129 ГПК України, та просить Суд витрати на професійну правничу допомогу, інші витрати відповідача покласти на позивача.

11. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

13. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

15. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

16. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

17. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

18. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

19. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

20. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

21. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

22. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

23. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

24. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

25. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

26. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

27. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

28. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

29. Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

30. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

31. За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували правові позиції Верховного Суду, викладені у низці постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункт 5 цієї ухвали).

32. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.

33. У цій справі (№ 910/9939/18) предметом позову є стягнення коштів за договором поставки від 17.02.2017 № 7 за товар, який, за твердженням позивача, поставлений, але не оплачений. 33.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з таких установлених обставин та висновків: - між ТОВ «Новий друк» (продавець) та компанією «Golf Digest SA» (найменування змінено на «Ворлд ОФ Гольф СА» (World of Golf SA; покупець) 17.02.2017 укладено договір поставки № 7 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язався поставляти належну йому друковану продукцію у власність покупця відповідно до поданих покупцем та підтверджених продавцем заявок-специфікацій; - пунктом 1.2 Договору передбачено, що заявка є невід`ємним додатком до Договору. В заявці зазначаються технічні характеристики продукції, її асортимент, кількість, вартість, терміни поставки, транспортування і інші необхідні умови; - у кожному окремому випадку вартість і ціна продукції, умови платежів і порядок взаєморозрахунків зазначаються сторонами у відповідній додатковій угоді (пункт 2.1 Договору); - поставка продукції відбувається на умовах СРТ-Інкотермс-2010 автомобільним транспортом, якщо інше не зазначено в заявці. Продавець вважається таким, що виконав зобов`язання з поставки продукції в момент відвантаження продукції вантажоперевізнику, що засвідчується товарно-транспортною декларацією (CMR). Терміни, місце відвантаження та місце доставки продукції визначаються в заявці (пункти 4.1, 4.2 Договору). - пунктом 10.1 розділу 9 Договору визначено, що якщо сторони не досягнуть згоди спір вирішується в Господарському суді міста Києва. При цьому буде використовуватись матеріальне і процесуальне право України; - найменування компанії «Golf Digest SA» 06.03.2017 змінено на «World of Golf SA»; - між сторонами укладалися додаткові угоди до Договору для деталізації умов поставок; - ТОВ «Новий друк» вказує, що на виконання положень Договору сторонами також укладені, зокрема: додаткова угода № 13 від 19.02.2018 на суму 9 600 євро, вид продукції - журнал «Golf Digest»; додаткова угода № 14 від 20.03.2018 на суму 10 600 євро, вид продукції - журнал «Golf Digest»; додаткова угода № 15 від 17.04.2018 на суму 10 600 євро, вид продукції - журнал «Golf Digest»; додаткова угода № 16 від 21.05.2018 на суму 10 650 євро. Позивач посилається на те, що ним поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 41 450,00 євро, яка всупереч умовам Договору не була оплачена відповідачем; - Компанія заперечує факт укладання додаткових угод № 13 від 19.02.2018, № 14 від 20.03.2018, № 15 від 17.04.2018, № 16 від 21.05.2018 до Договору; - за змістом висновку експерта від 04.08.2025 № 8759/24-32, за результатами призначеної судом судової почеркознавчої експертизи, встановити, чи виконані підписи від імені Генрі Трулле, що містяться ліворуч друкованого тексту «Генрі Трулле» та «Henry Trouillet» на другій сторінці додаткової угоди № 15 від 17.04.2018 до Договору та ліворуч друкованого тексту «Генрі Трулле» та «Henry Trouillet» на другій сторінці додаткової угоди № 16 від 21.05.2018 до Договору не виявилося можливим. Водночас у дослідницькій частині висновку судовий експерт зазначив, що при порівнянні досліджуваних підписів з усіма наданими зразками підпису Генрі Трулле (Henry Trouillet) було виявлено збіжності транскрипції, темпу письма, нахилу, настиску, розміру форми та напрямку лінії основи підписів тощо. При порівнянні досліджуваних підписів з наданими зразками підпису Генрі Трулле (Henry Trouillet) встановлені розбіжності розстановки (у зразках більша в початковій частині), розгону (у зразках більший), а також окремих почеркових ознак. Оцінити походження вказаних розбіжностей (виконання підпису іншою особою або внаслідок природної варіаційності підписного почерку чи наявності зміни ознак власного підписного почерку) експерт не зміг через простоту будови елементів підписів. Разом із тим, експерт зазначив про те, що за наявності таких розбіжностей, певні встановлені збіжності не дають підстав не тільки для категоричного, але навіть імовірного позитивного висновку про тотожність; - висновок експерта № 82/21 за результатами проведення технічної експертизи документів, складений атестованим експертом Сукмановою Т.О., за змістом якого другі аркуші кожної з наданих копій додаткової угоди № 13 від 19.02.2018 до Договору, додаткової угоди № 14 від 20.03.2018 до Договору, додаткової угоди № 15 від 17.04.2018 до Договору, додаткової угоди № 16 від 21.05.2018 до Договору є повними копіями одного і того ж аркуша документа із відповідним текстом та реквізитами, що міститься в розділі реквізитів сторін (підписами від імені представників продавця і покупця із відповідними відтисками печаток), які потім завірялися; - ТОВ «Новий друк» подало копії міжнародних товарно-транспортних накладних CMR № 001715, № 001713, № 549668, № 001717, які, за твердженням позивача, підтверджують факт поставки товару відповідачу; - зі змісту копій міжнародних товарно-транспортних накладних CMR № 001715, № 001713, № 549668, № 001717 вбачається, що вантаж за вказаними накладними одержала компанія «Geodis BMPress»; - ТОВ «Новий друк» надало акт перевірки ДПС України від 07.02.2019 № 77/26-15-14-01-02/22891092, який, за доводом позивача, є незалежним підтвердженням реальності спірних поставок. Представники податкового органу провели перевірку валютного законодавства та встановили, що позивач відвантажив нерезиденту продукцію на загальну суму 172 720,00 євро, з яких 41 450,00 євро не надійшли на рахунки; - оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності суди зазначили про те, що: позивачем не надані заявки відповідно до пунктів 1.2, 4.2 Договору та оригінали додаткових угод № 13 від 19.02.2018, № 14 від 20.03.2018; у деклараціях, заповнених та оформлених лише позивачем, одержувачем (Consignee) прямо вказано відповідача - Golf Digest SA (попередня назва відповідача), проте ще 06.03.2017 назву Golf Digest SA було змінено на World of Golf SA; акт перевірки ДПС України стосується тільки і лише перевірки діяльності позивача щодо обставин виконання ним податкових зобов`язань перед державою та формується лише на документах та інформації, наданих самим позивачем; висновок експерта містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи; подання відповідачем імпортних митних декларацій для випуску журналів у вільний обіг в країнах ЄС є припущенням, що не підтверджено належними доказами; позивачем не доведено обставин надання відповідачем вказівок перевізнику щодо місця розвантаження на складі компанії «Geodis BMPresse»; стосовно відсутності претензій щодо якості чи кількості товару протягом 20 днів, як того вимагає пункт 3.10 Договору, то претензії не можуть бути виставлені за додатковими угодами, які не укладалися, оскільки будь-які очікування не замовленої поставки друкованої продукції у відповідача були відсутні; - встановлені судом обставини в сукупності, зокрема, надання позивачем з необачності, як він зазначив, неправильних копій додаткових угод, заперечення відповідача щодо факту їх укладення, а також ті, що стосуються досліджень зразків підписів судовим експертом, стосовно наявності суттєвих розбіжностей, які виключають можливість стверджувати про тотожність дійсних підписів Генрі Трулле (Henry Trouillet) та тих, що виконані від його імені на відповідних додаткових угодах, призводить до необхідності застосування судом такого стандарту доказування, як «вірогідність доказів»; - позивачем не доведено, що відповідач взяв на себе зобов`язання щодо оплати вартості товару, отриманого іншою особою, а також те, що відповідач погоджував особу-отримувача товару, як і, не доведено те, що відповідач здійснював замовлення товару - за заявками, як це передбачено пунктами 1.2, 4.2 Договору, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

34. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 5 цієї ухвали), Верховний Суд зазначає таке.

35. У справі № 905/1132/20, на яку посилається скаржник, предметом спору за первісним позовом було стягнення заборгованості, а предметом спору за зустрічним позовом - визнання недійсними договору купівлі-продажу природного газу та додаткової угоди до нього. У цій справі Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, застосовуючи до спірних правовідносин приписи статті 241 ЦК України в аспекті висновку про схвалення правочину, виходив, зокрема, з того, що відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Зі змісту частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

36. Водночас у цій справі (№ 910/9939/18) обставин схвалення додаткових угод до Договору, факт укладення яких заперечував відповідач, судами попередніх інстанцій не встановлено. Так, за висновками судів попередніх інстанцій, наявність заявок відповідача (в яких відповідно до пунктів 1.2, 4.2 Договору зазначаються технічні характеристики продукції, її асортимент, кількість, вартість, терміни поставки, транспортування і інші необхідні умови) матеріалами справи не підтверджується, подання відповідачем імпортних митних декларацій для випуску журналів у вільний обіг в країнах ЄС є припущенням, що не підтверджено належними доказами; позивачем не доведено обставин надання відповідачем вказівок перевізнику щодо місця розвантаження на складі компанії «Geodis BMPresse»; стосовно відсутності претензій щодо якості чи кількості товару протягом 20 днів, як того вимагає пункт 3.10 Договору, то претензії не можуть бути виставлені за додатковими угодами, які не укладалися, оскільки будь-які очікування не замовленої поставки друкованої продукції у відповідача були відсутні.

37. У справі № 924/233/18, на яку також посилається скаржник, предметом спору було стягнення заборгованості за договором поставки. У цій справі Верховий Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, застосував стандарт доказування «вірогідності доказів», зазначивши, зокрема, таке. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

38. Верховний Суд у справі № 924/233/18 зазначив про те, що судами попередніх інстанцій в межах наданих їм повноважень (статті 86, 269 ГПК України) не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, не враховано те, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.

39. Верховний Суд зауважує, що вказані норми права, які є загальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких з однієї сторони не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а з іншої сторони залежить від предмета доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин та мають значення з точки зору належності, допустимості тощо.

40. Водночас, як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі № 910/9939/18, судами попередніх інстанцій зроблені відповідні висновки на підставі встановлених ними фактичних обставин у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі та доводів. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет позову, окреслені у позові підстави позову, надані та зібрані у справі докази, які в ній наявні, за правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а, відповідно, відсутність підстав для задоволення позову. 40.1. Колегія суддів також ураховує, що за сталою позицією Верховного Суду, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс [постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81); від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58)].

41. У справі № 910/5041/22, на яку посилається скаржник, предметом спору було стягнення попередньої оплати, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору з поставки товару. У цій справі Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Суд апеляційної інстанції дослідив питання поставки відповідачем товару, надав належну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, застосував стандарт доказування «вірогідність доказів», дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

42. Водночас у цій справі (№ 910/9939/18), судові рішення в якій переглядаються, суди попередніх інстанцій установили, що додаткові угоди № 13 від 19.02.2018, № 14 від 20.03.2018, № 15 від 17.04.2018, № 16 від 21.05.2018 до Договору не укладені; наявність заявок відповідача (в яких відповідно до пунктів 1.2, 4.2 Договору зазначаються технічні характеристики продукції, її асортимент, кількість, вартість, терміни поставки, транспортування і інші необхідні умови) матеріалами справи не підтверджується; позивачем не доведено обставин надання відповідачем вказівок перевізнику щодо місця розвантаження на складі компанії «Geodis BMPresse», а подання відповідачем імпортних митних декларацій для випуску журналів у вільний обіг в країнах ЄС є припущенням, що не підтверджено належними доказами.

43. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22 та постанову Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23, зазначаючи про незастосування судами у справі № 910/9939/18 доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) щодо дій відповідача.

44. За доводами скаржника, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

45. Скаржник зазначає про те, що протягом 5 попередніх поставок за Договором відповідач формував у позивача обґрунтоване очікування, що доставка товару на логістичний склад компанії «Geodis BMPresse» є належним виконанням зобов`язання з боку продавця. Тому позивач, покладаючись на усталену модель співпраці, продовжив відвантаження товару за тими ж адресами. Заперечення відповідача проти факту отримання товару з посиланням на те, що товар отримала інша особа, суперечить його попередній поведінці, коли відповідач оплачував товар, доставлений на цей же склад.

46. Постанови Верховного Суду у справах № 925/1238/22 та № 532/1150/23 в аспекті застосування наведеної вище доктрини venire contra factum proprium стосуються питання заперечення стороною раніше визнаних договірних відносин, а також поведінки, яка полягає у зверненні особи до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку в спільній власності подружжя, після подачі цією ж особою заяви про те, що на це майно вона не претендує і не заперечує, щоб свідоцтва про право на спадщину були видані на ім`я іншої особи.

47. Водночас у справі № 910/9939/18 судами не встановлено обставин суперечливої поведінки Компанії, оскільки додаткові угоди до Договору вважаються неукладеними, наявність заявок відповідача (в яких відповідно до пунктів 1.2, 4.2 Договору зазначаються технічні характеристики продукції, її асортимент, кількість, вартість, терміни поставки, транспортування і інші необхідні умови) матеріалами справи не підтверджується.

48. У справах № 916/2479/17 та № 910/7328/23, № 520/8073/16, № 457/906/17, № 916/302/16 Верховний Суд, зокрема, вказував, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 98 ГПК України). Відповідно до частини другої статті 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

49. Водночас у цій справі (№ 910/9939/18), судові рішення в якій є предметом касаційного оскарження, суди попередніх інстанцій за правилами статті 86 ГПК України надали оцінку висновку експерта, як доказу у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами та встановили, що висновок експерта містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи, відповідно, висновок експерта є належним та допустимим доказом у справі.

50. У кожній з наведених скаржником справ, які переглядалися Верховним Судом, наведені скаржником процесуальні норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є обґрунтованими та не є аргументованою підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з точки зору універсальності, типовості правовідносин. Іншими словами наведені скаржником правові позиції Верховного Суду не зберігають юридичної сили до спірних правовідносин, а тому не є релевантними.

51. Окрім того, з огляду на сукупність встановлених судами обставин у цій справі та зміст правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, аргументи скаржника щодо неврахування судами цих правових висновків, в контексті цієї конкретної справи фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

52. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вказаних ним постановах (див. пункт 5 цієї ухвали) оскільки, по-перше, висновки, викладені судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, жодним чином їм не суперечать, а, по-друге, в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та не свідчить про подібність правовідносин.

53. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в тому числі крізь призму наявності / відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так, у інший спосіб, - колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 5 цієї ухвали, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмета, підстав спору, застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

54. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

55. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)].

56. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, за відсутності подібності правовідносин.

57. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

58. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (див. пункт 5 цієї ухвали) та, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/9939/18.

59. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/9939/18 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

60. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

61. Верховний Суд бере до уваги доводи Компанії, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.

62. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

63. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

64. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

65. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом resjudicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

66. У справі ЄСПЛ «SundayTimes v. UnitedKingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

67. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

68. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

69. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steelandothers v. TheUnitedKingdom»).

70. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 у справі № 910/9939/18 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова