Постанова 4852 № 160/2129/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2129/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 в адміністративній справі №160/2129/25 (головуючий суддя першої інстанції - Кучугурна Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до 3 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127852,40 грн.; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024, у розмірі 127852,40 грн.. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 25.02.2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127852,40 грн.. Визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024. Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване, незаконне рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що порядок проходження служби у Державній службі України з надзвичайних ситуацій урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, а тому на рядовий та начальницький склад служби цивільного захисту, які проходять службу у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, утвореній відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Вважає, що індексація перерахована відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 в адміністративній справі № 160/11109/24 на остаточний розрахунок при звільненні не впливає. Зазначено, що відповідач не ухилявся від виконання рішення суду, а ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присуджені виплати заробітної плати. Скаржник вважає, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, норми КЗпП не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 року у справі №160/11109/24 зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум індексації. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 в адміністративній справі № 160/11109/24 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову, зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відповідно до п.5 Порядку проведення індексації. грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення У вказаній справі суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу у 17 державній пожежно-рятувальній частині 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (з кадрових питань (особового складу)) від 14.06.2023 №292 позивача звільнено зі служби цивільного захисту, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 21 червня 2023 року. На виконання рішень судів у справі №160/11109/24 позивачеві 26.12.2024 була виплачена індексація грошового забезпечення, що підтверджується банківською випискою, копія якої надана до матеріалів справи. Позивач вважаючи, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення. Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України. Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19. Апеляційний суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про зобов`язання роботодавця нарахувати та виплатити кошти, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №520/80/20. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вказана стаття 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 року діє з 19.07.2022 року. Таким чином, не проведення відповідачем виплати позивачу індексації грошового забезпечення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку зі звільненням проведено 26.12.2024. Вказана обставина підтверджена матеріалами справи та сторонами не заперечується. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Колегія суддів такі доводи апелянта до уваги не приймає з огляду на викладене вище та зазначає, що оскільки позивач був звільнений у 2023 році, тобто правовідносини щодо виплати в повному розмірі розрахунку при звільнені виникли до змін в ст.117 КЗпП України, (які набули чинності з 19.07.2022 року), то є можливим застосувати правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховним Судом у постанові від 06.12.2024 року по справі № 440/6856/22 викладено правові висновки, згідно яких до правовідносин, які виникли/тривали до 19 липня 2022 року, положення статті 117 КЗпП застосовуються таким чином, що середній заробіток з роботодавця стягується на користь працівника за весь час затримки розрахунку при звільненні, без обмеження строком, з урахуванням принципу співмірності; до правовідносин, які виникли з 19 липня 2022 року, положення статті 117 КЗпП застосовуються таким чином, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачується працівникові не більше ніж за шість місяців без зменшення його розміру. Судом першої інстанції визначено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача, у загальному розмірі 127852,40 грн., яка визначена наступним чином. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 694,85 грн ((21193,00 грн + 21193,00 грн = 43249,50 грн) / 61 день (квітень, травень 2023 року) = 694,85 грн). 694,85 грн х 184 дн = 127852,40 грн.. Колегія суддів зазначає, що обчислення середнього заробітку проведено судом першої інстанції правомірно та відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (далі по тексту - Порядок №100). Стосовно компенсації втрати частини доходів. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі по тексту- Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок № 159). Згідно зі статями 1, 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборганості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення. Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020 року у справі №300/544/19, від 16.11.2022 року справі №674/22/17. Крім того, у постановах від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024 року у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.». Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024 року у справі №200/5032/20-а. Із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу). Як встановлено судом, відповідачем позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 в адміністративній справі № 160/11109/24 лише 26.12.2024. Відповідач станом, як суб`єкт виконання рішення суду у справі №160/11109/24 про нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення, у день виплати вказаної суми доходу 26.12.2024року розрахунку та виплати позивачеві компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої статтею 2 Закону №2050-Ш, не здійснив. Таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем не надано. Відтак, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2024 в адміністративній справі № 160/11109/24, суд приходить до висновку, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, (виплата проведена лише 26.12.2024), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-Ш. Слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять). Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення була встановлена за рішенням суду у справі №160/11109/24 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості 26.12.2024 року без подання позивачем жодних додаткових заяв, виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш. Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20. Отже, не нарахування та не виплату позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш за період з 01.12.2015 по 21.06.2023, у день виплати суми такої заборгованості 26.12.2024 слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача. Тому, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню. Порядок розрахунку та розмір визначеного судом середнього заробітку за час розрахунку, а також рішення суду в частині відмовлених позовних вимог, сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не перевіряється. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/2129/25 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/2129/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко