Постанова 4852 № 160/5697/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/5697/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року (суддя Озерянська С.І.) у справі №160/5697/26 за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії, протиправною бездіяльність стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 362 661 (триста шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят одна гривня) 48 копійок; визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати коштів за період з 29.01.2020 року по 18.09.2020 року, виплачених 27.02.2026 року; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати коштів, за період з 29.01.2020 року по 18.09.2020 року, виплачених 27.02.2026 року, у розмірі 78 229 (сімдесят вісім тисяч двісті двадцять дев`ять) гривень 44 копійок. В обгрунтування заявлених вимог посилався на те, що проходив службу у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. 27.02.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 160/1141/25, на картковий рахунок позивача було здійснено виплату грошового забезпечення. Вважав, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, відтак, на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60 441,90 грн.; визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 18.09.2020 року, виплачених 27.02.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/1141/25; зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 18.09.2020 року, виплачених 27.02.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/1141/25. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого. Судом першої інстанції зазначено, що оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено виплатою грошового забезпечення - 27.02.2025 року при звільнені останнього - 18.09.2020 року, то даний факт засвідчує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення. Суд першої інстанції, з урахуванням принципів пропорційності та обгрунтованості, дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає виплаті позивачу згідно ст.117 КЗпП України, становить 60441,90грн. Судом першої інстанції також зазначено, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд вказав, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати. Суд встановив, що відповідачем не спростовано факту не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по грошовому забезпеченню. Суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у діях відповідача вини у несвоєчасному розрахунку при звільненні. Відповідач зазначає, що при звільненні з позивачем проведено повний та остаточний розрахунок, а у 2025 році позивачу виплачувалися суми грошового забезпечення на виконання рішення суду. Відповідач вказує, що затримка виплат була зумовлена виключно наявністю спору щодо розміру грошового забезпечення, яке належало позивачу при звільненні, що виключає можливість кваліфікації дій відповідача як винних. Оскільки на момент звільнення позивача його право на отримання спірних сум не було встановлено, то відсутні підстави стверджувати про те, що саме з вини відповідача не було проведено остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Крім того, відповідач вказує, що суд першої інстанції не врахував розмір заборгованості, причини її виникнення, поведінку сторін, тривалість спору, наявність чи відсутність зловживань, у зв`язку з чим формально зазначив про принцип співмірності. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив службу у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, що підтверджується матеріалами справи. Згідно витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (з кадрових питань (особового складу)) від 09.09.2020 року №320 позивача звільнено із служби з виключенням із кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 2 (за віком) 18 вересня 2020 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі 160/1141/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 вересня 2020 року та виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. 27.02.2026 року згідно виписки з карткового рахунку та платіжної інструкції №294 позивачу нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 38 844,88 грн. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі 160/1141/25. Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням (з деталізацією), з визначенням середньомісячного та середньоденного розміру грошового забезпечення від 20.03.2026 року №04/30-26, за липень 2020 року складає 12078,59 грн., за серпень 2020 року складає 12078,59 грн., середньоденний розмір заробітної плати, за останні два місяці перед звільненням, складає 389,63 грн. Оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні, виплативши йому всі належні суми, лише 27.02.2026 року, позивач, вважаючи що має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з позовом. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників. Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження служби в органах ДСНС, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані. Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, грошове забезпечення, на яке мав право позивач, повинне були бути виплачене у день звільнення позивача 18.09.2020 року, а факт його несвоєчасної виплати - 27.02.2025 року є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України. Таким чином, оскільки з позивачем здійснено повний розрахунок при звільненні лише 27.02.2025 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку наявні підстави для застосування ст.117 КЗпП України. Разом з тим, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 правового висновку обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Щодо розміру належної до відшкодування суми, суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Визначаючи середній заробіток, які підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції враховано вищенаведені правові позиції та встановлено таке. Днем звільнення ОСОБА_1 є 18.09.2020 року, а тому першим днем затримки є 19.09.2020 року. Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 27.02.2026 року, а тому останнім днем є 26.02.2026 року. Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 19.09.2020 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 26.02.2026 року. Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням (з деталізацією), з визначенням середньомісячного та середньоденного розміру грошового забезпечення від 20.03.2026 року №04/30-26, за липень 2020 року складає 12078,59 грн., за серпень 2020 року складає 12078,59 грн., середньоденний розмір заробітної плати, за останні два місяці перед звільненням, складає 389,63 грн. З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.09.2020 року по 18.07.2022 року становить 263 000,25 (389,63 грн. х 675 днів затримки). Період з 19.07.2022 року по 26.02.2026 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, за період з 19.07.2022 року по 19.08.2025 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 71 302,29 грн. (389,63*183). Згідно розрахункового листа за вересень 2020 року вбачається, що з метою остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби, відповідачем добровільно було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12 559,91 грн. Також згідно розрахункового листа за жовтень 2020 року ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу при звільненні у сумі 163 443,22 грн. Із врахуванням грошового забезпечення в сумі 38 844,88 грн. (виплаченого на виконання рішення суду у справі 160/1141/25) на яке позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 214 848,01 грн. (12 559,91 + 163 443,22 +38 844,88). З указаного вбачається, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 214 848,01 грн. (що становить 100%), з яких: 38 844,88 грн. (18,08%) кошти виплачені позивачу на підставі судового рішення. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі, враховуючи принцип співмірності, становить 60 441,90 грн. (18,08% від 334 302,54 грн. (263 000,25 грн.+ 71 302,29 грн.)). Таким чином, аргументи відповідача про те, що судом першої інстанції формально застосовано принцип співмірності, є безпідставними. Щодо аргументів відповідача про виплату сум грошового забезпечення на виконання рішення суду, що виключає можливість кваліфікації дій відповідача як винних на час звільнення позивача зі служби, слід зазначити, що саме рішенням у справі №160/1141/25 і було встановлено протиправну бездіяльність 3 ДПРЗ при проведенні остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні. А тому той факт, що у спірному випадку відповідачем виплачувалися кошти на виконання рішення суду, не є свідченням того, що при звільненні з позивачем відповідачем було проведено повний та остаточний розрахунок. Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19. Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023), №280/5397/19 (постанова від 10.10.2024), №380/1607/24 ( постанова від 24.01.2025), №640/12053/21 (постанова від 29.05.2025). Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення. При цьому, слід зазначити і те, що апеляційна скарга відповідача не містить аргументів щодо необгрунтованості чи незаконності рішення суду першої інстанції, в цій частині вирішено спору. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі №160/5697/26 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 23.06.2026 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя І.Ю. Добродняк суддя А.В. Суховаров