Постанова 4824 № 364/603/25

Унікальний номер справи 364/603/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10979/2026 Головуючий у суді першої інстанції Г. Л. Моргун Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 07 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Рашковою Валентиною Володимирівною , на рішення Володарського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Моргун Г. Л., в примішенні Володарського районного суду Київської області, у с т а н о в и в : У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, у якому просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини три місяці після набрання рішенням законної сили, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування заявлених позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , з яким вона проживала однією сім`єю з 2014 року і до моменту смерті. Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначала, що звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , однак отримала відмову у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Проте такий строк було пропущено з поважних причин, оскільки того ж року помер чоловік позивача, тому вона не мала змоги звернутися до нотаріуса. Рішенням Володарського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника Рашкову В. В. подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не довела факт спільного проживання із спадкодавцем, а тому не має статусу спадкоємця і не може подавати заяву про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки приватний нотаріус не ставив під сумнів факт спільного проживання апелянта із померлим. Судом було безпідставно взято до уваги рішення від 06.02.2025, ухвалене у справі №364/611/24, оскільки воно є некоректним, так як ОСОБА_1 не просила суд визнати відносини між нею та спадкодавцем шлюбними, а просила встановити факт проживання однією сім`єю із померлим. Апетянт зазначає, що надала суду усі необхідні та наявні у неї докази на підтвердження факту спільного проживання разом із спадкодавцем, а також підтвердила факт того, що вона піклувалася про померлого ОСОБА_4 , а також здійснювала його поховання. Проводила ремонті роботи у будинку після смерті ОСОБА_4 , фактично розпоряджалася майном та здійснювала господарювання, що не заперечувалося відповідачами. Ніхто інший із заявою про прийняття спадщини після померлого не звертався до нотаріуса. Також вказала, що суд безпідставно не врахував, що у встановлений ст. 1270 ЦК України вона не подала заяву про прийняття спадщини, оскільки того ж року помер її чоловік ОСОБА_5 , тому вона не мала фізичної змоги звернутися до нотаріуса у зв`язку із турботами, що звалилися на неї в цей період, вона не мала ні фізичних, ні моральних ресурсів для звернення із відповідною заявою, потім у зв`язку із пандемією ковід і подальшим повномасштабним вторгненням діяльність деяких органів і можливість ОСОБА_1 були обмеженими, саме тому тільки на даний час у позивача з`явилася можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У судове засідання апеляційного суду учасники справи (їх представники) не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рашкова В. В., яка виявила бажання брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у встановлений судом час на зв`язок не вийшла, на телефонний дзвінок не відповіла. Про ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду була повідомлена в ухвалі суду від 12.05.2026. Від Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області надійшла заява, у якій рада просить розгляд справи проводити без участі її представника за наявними матеріалами справи. У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомленаий належним чином. Поштове відправлення, адресоване ОСОБА_2 повернулося на адресу суду без вручення адресату із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що вважається належним повідомленням учасника справи про її розгляд. Будь - яких заяв / клопотань від відповідача до суду станом на час розгляду справи не надходило. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 10.06.2026 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті останнього відкрилася спадщина, зокрема до складу спадщини увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 . За життя, ОСОБА_4 02 вересня 2016 року вчинив розпорядження на випадок своєї смерті та заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 82068514 від 01.08.2025, наявний чинний заповіт, номер у спадковому реєстрі 59443742 серії НВХ 148868, дата посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_5 , заповідач ОСОБА_4 . Станом на час розгляду справи ОСОБА_2 не прийняв спадкове майно. Відповідно до наданої Володарською державною нотаріальною конторою інформаційної довідки № 82068501 від 01.08.2025 спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 не заводилась. 15.09.2023 позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , однак отримала відмову, у якій нотаріус зазначив, що згідно довідки № 149 від 17.08.2023 ОСОБА_1 проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю з 2014 року і до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації. Із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріуса за місцем відкриття спадщини не звернулась. Строк для прийняття спадщини встановлений ст. 1270 ЦК України сплинув. Нотаріус рекомендував ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Також зазначив, що процесуальним законодавством передбачена можливість для встановлення інших фактів. РішеннямВолодарського районного суду Київської області від 06.02.2025 ухваленого у справі № 364/611/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено. Вирішуючи питання про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 однією сім`єю без шлюбу в період з 2014 року по 21 березня 2020 року та про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог, а тому відмовив ОСОБА_6 у задоволенні позову. Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 вказувала, що вона є спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_4 , як особа яка постійно спільно прожила з ним до дня смерті останнього. Проте пропустила строк на прийняття спадщини через тяжкий емоційний стан, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 помер її чоловік ОСОБА_5 . Вказувала, що фізично не мала змоги звернутися до нотаріуса у зв`язку з турботами в цей період, вона не мала ні фізичних, ні моральних ресурсів для звернення із відповідною заявою. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення позивача до суду з вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є безпідставним, оскільки вона не є належним суб`єктом такого права, вона не є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 так як не довела суду постійного проживання зі спадкодавцем, а тому звернення до суду з відповідними вимогами є необґрунтованим та безпідставним. У ОСОБА_1 відсутне право такої вимоги, оскільки вона не є спадкоємицею померлого ОСОБА_4 . Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Факт постійного проживання разом із спадкодавцем підтверджується, зокрема, документами про реєстрацію місця проживання спадкоємця та спадкодавця за однією адресою на день смерті. Відповідно до статей 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Виходячи з вищевикладеного, можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом саме спадкоємця й залежить виключно від його власного волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання ним процедури входження у спадкування і, кінцево, дає відповідь на питання про прийняття спадщини. Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Пропуск такого строку позбавляє спадкоємця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред`явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом саме спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. І саме спадкоємиць наділений правом на подачу до суду заяви про визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини у випадку пропуску такого строку. ОСОБА_1 стверджує, що вона є спадкоємцем щодо майна померлого ОСОБА_4 , з яким, як вказує позивач, вона проживала однією сім`єю з 2014 року і до моменту смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження зазначеного позивачем було надано суду наступні докази: - довідку № 149 від 17.08.2023, видану виконавчим комітетом Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про те, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю з 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - довідку № 172 від 04.10.2021, видану виконавчим комітетом Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про те, що житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 належав померлому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який був зареєстрований до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за даною адресою. Громадянка ОСОБА_1 доглядала померлого ОСОБА_4 з 2015 року, а також після смерті проводила поточний ремонт будинку, господарських будівель та споруд; - довідку № 171 від 04.10.2021, видану виконавчим комітетом Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про те, що померлий ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Також позивач вказувала на те, що пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини через тяжкий емоційний стан, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 помер її чоловік ОСОБА_5 , тому вона не мала ні фізичних, ні моральних ресурсів звернутися до нотаріуса у зв`язку з турботами щодо його поховання тощо. Разом з тим, судом було встановлено, що рішенням Володарського районного суду Київської області від 06.02.2025 у справі № 364/611/24 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу в період часу з 2014 року по 21 березня 2020 року та визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Рішення набрало законної сили 11 березня 2025 року. У мотивувальній частині рішення судом було встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період була зареєстрована в АДРЕСА_2 ., а не за місцем проживання ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 . Зокрема судом не було встановлено факту наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відносин, які б мали ознаки проживання однією сім`єю. Колегія судів звертає увагу на те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, як це визначено частиною четвертою статті 82 ЦПК України. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України). Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17). Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, провадження № 12-144гс18). У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) вказано, що: згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом; преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20) зазначено, що: «7.10. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 383/990/22, провадження № 61-17651св23). Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Крім того, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Колегія суддів зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) позову, апеляційної скарги чи відзиву, з яким суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (постанова Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22, провадження № 61-16084св23; постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, провадження № 61-14938св23). Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Такі висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду 02 квітня 2025 року у справі № 947/28306/21, провадження № 61-10642св24. Отже, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями в їх мотивувальних частинах. Таким чином, обставини встановлені рішенням Володарського районного суду Київської області від 06.02.2025 у справі № 364/611/24, створюють преюдицію щодо обставин, на які ОСОБА_1 посилається, як на підставу для задоволення заявлених нею вимог у цій справі. Оскільки у судовому порядку було встановлено, що ОСОБА_1 не набула статусу спадкоємця щодо майна померлого ОСОБА_4 , що є необхідною передумовою для реалізації особою права на прийняття спадщини, тому відсутні законні підстави для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (при цьому не мають будь - якого правового значення причини неприйняття спадщини), оскільки ОСОБА_1 правом на таке звернення не наділена, вона не є спадкоємицею померлого ОСОБА_4 . Як вбачається із змісту апеляційної скарги, її доводи фактично зводяться до незгоди ОСОБА_1 із встановленими судом обставинами у рішенні від 06.02.2025, ухваленому у справі №364/611/24. ОСОБА_1 вказує, що не просила суд визнати відносини між нею та спадкодавцем шлюбними, а просила встановити факт проживання однією сім`єю із померлим, проте зазначене рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувала. Загалом причини пропуску строку на подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не мають правового значенння, оскільки позивач не набула статусу спадкоємця щодо майна померлого ОСОБА_4 , так як не довела факт спільного спроживання з ним на час відкриття спадщини, вона не є членом його сім`ї. Натомість спадкодавець за життя здійснив розпорядження щодо належного йому майна після його смерті, склавши заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Стверджуючи про те, що позивач після смерті ОСОБА_4 утримує належний спадкодавцю на праві власності житловий будинок, проживає у ньому, робить ремотні роботи тощо, при цьому ОСОБА_2 заяву про прийнятття спадщини за заповітом не подавав, не може слугувати підставою для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач спочатку мала довести суду, що вона є спадкоємицею померлого ОСОБА_4 , але вона цього не зробила. В матеріалах справи відсутні докази, якіб свідчили про те, що ОСОБА_1 відпоситься до певної черги спадкоємців померлого ОСОБА_4 . Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності з іншими доказами у справі, надавши їм належну правову оцінку, застосувавши наведені вище норми закону, колегія суддів вважає, що суд першої відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , забезпечив повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту постійного проживання разом з померлим ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 (що не було предметом спору у даній справі), та набуття позивачем статусу спадкоємця, що виключає її право на спадкування у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та вірно застосував норми матеріального права, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, про недоведеність та необгрунтованість заявлених позивачем вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_1 не набула статусу спадкоємця щодо майна померлого ОСОБА_4 . При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишається без змін, тому судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню відповідачами. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Рашковою Валентиною Володимирівною , залишити без задоволення. Рішення Володарського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна