Постанова Західний апеляційний господарський суд № 910/3474/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 910/3474/26 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів Н.М. Кравчук О.І. Матущак, секретар судового засідання Постолатій В.Р., розглянувши матеріали апеляційної скарги Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів б/н від 25.05.2026 (вх. № 01-05/1649/26 від 25.05.2026) на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2026 (суддя Кобецька С.М.) у справі № 910/3474/26 за позовом: Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів до відповідача: Консорціуму «Управляюча компанія «КАМпарітет» про: стягнення гарантійного платежу за листопад-грудень 2025 та січень-лютий 2026, інфляційні втрати, пеню, 10% річних та штраф за квітень-грудень 2025 в сумі 2 267 928,29 грн. за участю представників сторін: від позивача: Дєдушев І.В. від відповідача: не з`явився ВСТАНОВИВ: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Консорціуму «Управляюча компанія «КАМпарітет» про стягнення гарантійного платежу за листопад-грудень 2025 та січень-лютий 2026, інфляційні втрати, пеню, 10% річних та штраф за квітень-грудень 2025 в сумі 2 267 928,29 грн. Господарським судом міста Києва матеріали справи № 910/3474/26 скеровано до Господарського суду Івано-Франківської області за територіальною підсудністю . Одночасно із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх. № 3997/26 від 01.05.2026), в якій просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу та які обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, в межах ціни позову в сумі 2 267 928, 29 грн. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом позову в цій справі є стягнення з Консорціуму «Управляюча компанія «КАМпарітет» на користь позивача гарантійного платежу за листопад-грудень 2025 та січень-лютий 2026, інфляційних втрат, пені, 10% річних та штрафу за квітень-грудень 2025 в сумі 2 267 928,29 грн, а на момент пред`явлення позову кошти які є у відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, відповідачем можуть бути вчинені дії на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2026 в задоволенні заяви Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів за вх. № 3997/26 від 01.05.2026 про забезпечення позову у справі № 910/3474/26 відмовлено. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що доводи позивача про ймовірне утруднення виконання судового рішення у справі є необґрунтованим/недоведеним та базуються лише на припущеннях, адже позивачем не надано доказів, які б свідчили про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю у відповідача грошових коштів. Доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2026, позивачем через систему «Електронний суд» було подану апеляційну скаргу б/н від 25.05.2026 (вх. № 01-05/1649/26 від 25.05.2026) в якій апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу, прийняти нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити заяву про забезпечення позову у справі № 910/3474/26. На переконання апелянта, висновок місцевого господарського суду про відсутність належного обґрунтування заяви про забезпечення позову є помилковим, оскільки у спорах про стягнення грошових коштів існує реальна можливість розпорядження відповідачем коштами на рахунках, що може унеможливити виконання рішення суду. При цьому вимога доведення таких очевидних обставин, як можливість відповідача вільно розпоряджатися власними коштами, свідчить про застосування судом надмірного стандарту доказування. У судове засідання 24.06.2026 з`явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити. У судове засідання 24.06.2026 відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору . При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17). Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частин 4 статті 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21). Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з розміром коштів відповідача, на який вимагається накладення арешту. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23. У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21). Так, позовні вимоги в цій справі мотивовані тим, що відповідач систематично порушував умови договору управління активами від 03.04.2025 щодо своєчасного перерахування гарантійних платежів до Державного бюджету України. Незважаючи на направлені АРМА вимоги та приписи, заборгованість у повному обсязі не погашена, у зв`язку з чим позивач просить стягнути заборгованість за гарантійними платежами за листопадгрудень 2025 року та січеньлютий 2026 року, а також інфляційні втрати, пеню, 10 % річних і штраф за прострочення виконання грошового зобов`язання на загальну суму 2 267 928,29 грн. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (правова позиція, викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24). При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову. Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини. У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24). Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21). Відповідно до частини 1 статті 177 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Судом апеляційної інстанції враховано, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на грошові кошти відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. У пункті 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. У випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20, від 21.01.2022 у справі №910/5079/21, від 11.12.2023 у справі №904/1934/23). В силу положень статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2025 у справі №915/1386/24). При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22). Судом апеляційної інстанції враховано, що задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а також створення перешкод у господарській діяльності відповідача. Вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та обраний позивачем у спосіб накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявленого позову, відповідає фактичним обставинам та вимогам процесуального законодавства. Слід зазначити, що у випадку звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22). За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а тому ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2026 у справі №910/3474/26 підлягає скасуванню. Таким чином, в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника є обґрунтовані і є такими, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2026 у справі №910/3474/26 та постановлення ухвали про задоволення заяви Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 6 статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає, зокрема, вид забезпечення позову і підстави його обрання. Згідно частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів б/н від 25.05.2026 (вх. № 01-05/1649/26 від 25.05.2026) задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2026 у справі № 910/3474/26 скасувати. Прийняти нове рішення, яким: Заяву Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів за вх. № 3997/26 від 01.05.2026 про забезпечення позову у справі № 910/3474/26 задоволити. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Консорціуму «Управляюча компанія «КАМпарітет» (вул. Липківського Василя Митрополита, будинок 16, офіс 1, місто Київ, Україна, 03035; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 45594136), які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно - фінансових установах, у межах суми 2 303 611, 21 грн

3. Дана постанова Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 у справі № 910/3474/26 є виконавчим документом, набирає чинності з моменту її прийняття, та підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

4. Строк пред`явлення постанови Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 у справі № 910/3474/26 до виконання становить три роки.

5. Стягувачем у виконавчому провадженні за постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 у справі № 910/3474/26 є Національне агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (вул. Бориса Грінченка, будинок, 1, місто Київ, Україна, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41037901).

6. Боржником у виконавчому провадженні за постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 у справі № 910/3474/26 є Консорціум «Управляюча компанія «КАМпарітет» (вул. Липківського Василя Митрополита, будинок 16, офіс 1, місто Київ, Україна, 03035; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 45594136).

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Плвний текст постанови виготовлено 06.07.2026. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя Н.М. Кравчук Суддя О.І. Матущак