Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/9928/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3167/20 Справа № 199/9928/19 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкова О.В., при секретарі - Порубай М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Разом з позовною заявою позивачем до суду було подано заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_2 просила судвжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обгрунтування своєї заяви ОСОБА_2 посилалася на те, що 11.08.2017 р. у приватного нотаріуса Новікової Н.А. був здійснений правочин з приводу придбання квартири АДРЕСА_2 , шляхом її дарування. Під час проведення операції по нерухомому майну квартира була перевірена за усіма реєстрами, після чого був здійснений запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ез деякий час позивач отримала судову повістку, як відповідач по справі за позовом ОСОБА_1 , по якій Амур-Нижньодніпровським судом було ухвалено рішення: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між продавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покупцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 13.03.2017 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренком С.В., зареєстровано в реєстрі за №188; визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН - НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , 1949 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , на користь спадкоємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН- НОМЕР_1 ; скасовано запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 . Позивач зазначила, що вона є добросовісним набувачем у вказаній справі, так як придбала вказану квартиру у визначеному законом порядку. На переконання позивача, ОСОБА_1 має право витребувати майно у добросовісного набувача ОСОБА_2 лише при вичерпному переліку підстав, однак, жодної дії з вказаним майном ОСОБА_1 не довів та не вказав, право власності в порядку спадкування він отримав лише 22.10.2019 р., тобто вказана квартира останньому не належала. Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року було задоволено заяву ОСОБА_2 . Забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористалась. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити, з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції посилався на обґрунтованість наведених у заяві доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, зазначив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно виник спір стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку визнано за відповідачем, втім, на переконання позивача, в неї, як добросовісного набувача, унеможливлено її витребування, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду за захистом свого права власності, яке не визнається відповідачем. Крім того, суд першої інстанції погодився із слушністю доводів позивача щодо того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 " Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Згідно із абзацом 3 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов до висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали. Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд повинен був перевірити: наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Так, право власності на квартиру АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20.12.2017 року справа № 199/2895/17, яке було залишено в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.10.2019 року. Таким чином, поданий ОСОБА_2 позов є нічим іншим, ніж зловживанням наданими їй процесуальним правами, оскільки обгрунтування позовної заяви зводиться до непогодження з рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20.12.2017 року справа № 199/2895/17 та до того, що суд не мав права витребувати в неї квартиру. Відповідно до положень ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Європейський суд з прав людини у рішенні «Осовська та інші проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності. Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правом але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відповідно до положень ч.1 , п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України , учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції незаконно забезпечив позов, який очевидно носить характер зловживання правом з врахуванням наявності рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20.12.2017 року справа № 199/2895/17 між тими самими сторонами, про той же самий предмет (квартиру) та за тих же самих обставин справи. Отже, суд першої інстанції, при постановленні оскаржуваної ухвали не встановив дійсні обставини справи, які мають істотне значення, не вирішив питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, а також докази на їх підтвердження чи спростування, та та дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами спору. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.5.6.1Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, що застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт - позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що заявником не було надано жодного доказу, який би підтверджував співмірність обраного виду забезпечення позову у вигляді арешту квартири позовним вимогам. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. З тексту оскаржуваної ухвали не наведено жодного доказу існування реального ризику невиконання рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року про забезпечення позову не можна визнати обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року про забезпечення позову скасувати. В задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова