Постанова Харківський апеляційний суд № 642/3938/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/3938/25 Головуючий суддя І інстанції Грінчук О. П. Провадження № 33/818/532/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп. Постановою встановлено, що 21.06.2025 о 10 год. 46 хв. в м. Харкові, вул. Полтавський шлях, 192/1, водій ОСОБА_1 керував т.з. Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродня блідість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП. Відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №368463 від 21.06.2025 за ч.1 ст. 130 КУпАП. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, особою яка притягається до адміністративної відповідальності було подано апеляційну скаргу. Свої апеляційні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з`ясовані усіх обставин, які підлягають з`ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять відомостей його керування транспортним засобом. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що працівники поліції взагалі не мали провадити його огляд, оскільки він мав спеціальний статус водія-військовослужбовця. Також апелянт вважає, що докази додані до матеріалів справи не можна брати до у ваги у зв`язку з тим, що відеозапис не є безперервним, а протокол про адміністративне правопорушення не має посилань щодо решти доказів у справі. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що працівники поліції безпідставно провели його огляд на стан сп`яніння, оскільки він не мав, як він вважає, допустимої кількості ознак сп`яніння. Разом з тим, стороні захисту було відмовлено у проведенні медичного огляду в закладі охорони здоров`я за особистим зверненням командира особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Також, сторона захисту вважає протиправним складання матеріалів про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП під час оголошення повітряної тривоги. В судове засідання для апеляційного розгляду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не з`явилась. До початку апеляційного розгляду ОСОБА_1 подав чергове клопотання про відкладення апеляційного розгляду. Стосовно цього клопотання належить зазначити наступне. Відповідно до вимог ч. 5- 6 ст. 294 КУпАП апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Водночас вимогами ст. 286 КУпАП передбачено, що Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Разом з тим, відповідно до правових висновків, зазначених, у статті 6 Європейської Конвенції з прав людини , ратифікованою Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Крім того Конвенція встановлює право кожного на доступ до справедливого та безстороннього правосуддя. Однак таке право не є абсолютним, та може бути обмеженим з об`єктивних підстав, визначених законом з обов`язковим врахуванням принципу розумності строків для розгляду справи. У справі «N.B. проти України» Суд зазначив, що «розумність тривалості розгляду справи має визначатися в світлі обставин справи, а також з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника» («N.B. проти України», 3 квітня 2008 року, §40). Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо неї, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). У рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи. При цьому належить врахувати, що судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд апеляційної інстанції має врахувати конкретну ситуацію та обгрунтування особи, яка просить про відкладення, а також перевірити, чи дотримуються права цієї особи під час розгляду апеляційної скарги за її відсутності у разі відмови у задоволені заявленого клопотання. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватись індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих суду дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору. З урахуванням фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції вважає, що сама по собі військова агресія проти України та введення воєнного стану на всій території не може автоматично слугувати поважною підставою для відкладення апеляційного розгляду для військовослужбовців ЗСУ. Поважними підставами слугують лише ті обставини які виключають об`єктивну можливість учасника справи прийняти участь в судовому розгляді або позбавляють його можливості реалізувати своє право в інший, передбачений законом спосіб, зокрема надати письмові пояснення до суду у зручний спосіб. Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером унеможливлюють особисте звернення до суду за реалізацією своїх прав, зокрема і за допомогою захисника. З відомостей справи вбачається, що ОСОБА_1 особисто подав апеляційну скаргу в якій детально виклав свої пояснення щодо фактичних обставин події правопорушення, а також вказував на порушені, на його думку, вимоги чинного законодавства. Більш того, апелянт особисто до суду апеляційної інстанції надав письмові пояснення у справі (а.с 118-121), що свідчить про дотримання вимог ст. 268 КУпАП у цій справі. Разом з тим, належить врахувати, що вимогами ч. 4 ст. 294 КУпАП передбачено двадцяти денний строк для розгляду апеляційної скарги на постанову судів першої інстанції, а тривалі зволікання порушують принцип розумного строку розгляду цієї апеляційної скарги. Також, матеріали цієї справи не містять відомостей щодо безперервного перебування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (апелянта) на лінії бойового зіткнення, що унеможливлює його участь в судовому засіданні. Натомість з відомостей відеозапису вбачається, що командир ОСОБА_1 повідомляв працівників поліції про те, що той мав можливість перебувати поза межами військової частини для святкування дня народження своїх родичів. При цьому належить врахувати, що автомобіль апелянта був зупинений в місті, а сам ОСОБА_2 був в цивільному одязі та перевозив пасажира, що свідчить про можливість особи, яка подала апеляційну скаргу мати короткострокову можливість відлучатися від виконання своїх службових обов`язків. За таких обставин, враховуючи , що апеляційний розгляд в суді апеляційної інстанції фактично призначався тричі (один раз суддею Грошова О.Ю., яку у цій справі було змінено у зв`язку із її відставкою та двічі суддею Шабельніковим С.К.). у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення апеляційного розгляду належить відмовити. Апеляційний розгляд належить провадити в межах поданої апеляційної скарги, враховуючи відомості матеріалів справи. Разом з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 було подано клопотання про зупинення адміністративного провадження у зв`язку із проходженням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності військової служби. Стосовно цього клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Приписами ч.1 ст. 268 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Частиною 2 цієї статті не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП. Разом з тим, приписи ст. 294 КУпАП також не містять вимог щодо обов`язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час апеляційного розгляду справи. Поряд з цим, цією ж статтею встановлені строки апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, а саме двадцять днів з дня надходження справи до суду. Окрім цього, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією. Також слід зазначити, що наведені вище положення ст. 268 та ст. 294 КУпАП не містять заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. У правових висновках постанови від 12.12.2024 №990SCGC/20/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи. Разом з тим, одним із принципів судового розгляду є забезпечення необхідного балансу між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом або розумного строку, а також недопущення судом невиправданих зволікань у розгляді справ. З відомостей матеріалів справи вбачається, що у цій справі подано апеляційну скаргу професійним захисником. Більш того, професійний захисник адвокат здійснював захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції з можливістю надання пояснень по суті справи без обмеження у часі та по суті. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 також належить відмовити Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне ОСОБА_1 правопорушення серії ЕПР1 № 368463 від 21.06.2025 року, в якому зазначено факт керування 21.06.2025 о 10 год. 46 хв. в м. Харкові, вул. Полтавський шлях, 192/1, т.з. Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродня блідість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП. Відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №368463 від 21.06.2025 за ч.1 ст. 130 КУпАП. В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 від 368463, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «перехвилювався, від проходження тесту не відмовлявся», що свідчить про те, що особу, яка притягається до адміністративної відповідальності було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, яким ОСОБА_1 скористався, надавши пояснення пояснення по суті правопорушення, (а.с.1); Відомостями довідки інспектора ВАП в Харківській області ДПП В. Демченко встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог правил дорожнього руху, зокрема в частині, що регламентують обов`язки водія, належить вважати умисними діями ОСОБА_1 (а.с.2); З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що медичний огляд водія на стан сп`яніння не проводився у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 (а.с.4). З відомостей пояснень інспектора М. Кулікова вбачається, що 21.06.2026 під час несення служби ним було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 за перевищення швидкісного режиму. Під час проведення процесуальних дій у водія було виявлено ознаки аркотичного сп`яніння. Під час спілкування водій повідомив про вживання ним наркотичних засобів за два тижні до події зазначеної в протоколі. ОСОБА_1 спочатку погодився виконати законну вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Однак під час прямування до медичного закладу в службовому автомобілі працівників поліції відмовився від проведення зазначеного огляду. У зв`язку з чим стосовно водія було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відомостями відеозапису, доданого до протоколу, встановлено, транспортний засіб під керування ОСОБА_1 було зупинено за перевищення швидкісного режиму. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із забезпечення безпеки дорожнього руху у водія було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння. Належить врахувати, що ОСОБА_1 особисто повідомив працівників поліції про вживання наркотичних засобів приблизно за два тижні до зупинки. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності спочатку погодилась виконати законну вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, однак під час прямування до медичного закладу ОСОБА_1 змінив свою думку, відмовившись від проведення встановленого законом медичного огляду. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя. З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я про що особисто повідомив працівників поліції у службовому транспортному засобі під час прямування до медичної установи. За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності факту керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності є безпідставними та спростовуються відомостями відеозапису з якого вбачається, що транспортний засіб ОСОБА_1 було зупинено за перевищення швидкісного режиму, зафіксованому приладом TRUCAM. Належить врахувати, що після зупинення транспортного засобу, працівники поліції невідкладно підійшли до зупиненого автомобілю за кермом якого знаходився саме ОСОБА_1 , який не зазначав працівникам поліції того, що не керував транспортним засобом, а навпаки надав працівникам поліції документи на транспортний засіб, а також посвідчення водія. Щодо доводів апеляційних скарг про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій. Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції. Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України. Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля». В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського. З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності про виконання невідкладного бойового завдання, пов`язаного з врятуванням життя або виконання іншого невідкладного завдання, працівників поліції не повідомляла. Не містять цих відомостей і матеріали справи. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими. Щодо виявлення ознак сп`яніння працівниками поліції апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п.4 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак наркотичного сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан сп`яніння. Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння належить виключно до його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак сп`яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначене узгоджується з вимогами ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. З огляду на апеляційні доводи, а також, враховуючи вищезазначені вимоги Інструкції суд апеляційної інстанції, зазначає, що у працівників поліції виникає законні підстави вважати, що водій має ознаки відповідного сп`яніння у разі встановлення хоча б однієї такої ознаки. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_1 повідомляв працівникам поліції про вживання ним наркотичних засобів приблизно за два тижні до оспорюваної події, що свідчить про правильність виявлення працівниками поліції ознак саме наркотичного сп`яніння у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неможливості врахування відомостей рапорту в цій справі суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення. Національний припис закону, а саме ст. 251 КУпАП, встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів. При цьому, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї. Належить також врахувати, що рапорт працівника поліції не є єдиним доказом у справі, а його відомості оцінюються у сукупності з іншими доказами наявних у матеріалах справи. Більш того. Відомості рапорту поліцейського узгоджуються з відомостями відеозапису, доданого до протоколу, а сам протокол про адміністративне правопорушення викладений відповідно до вимог ст. 256 КУпАП. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати суб`єктивними, необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також щодо неможливості самостійно пройти огляд на сп`яніння в закладі охорони здоров`я належить зазначити наступне. З відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції роз`яснювали зміст протоколу про адміністративне правопорушення, а також права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. У графі 14 протоколу вбачається, що водій надав свій підпис, що також свідчить про ознайомлення ОСОБА_1 з його правами. Більш того, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності скористалась своїм правом на оскарження судового рішення та фактично скористалась своїм правом, надавши пояснення по суті справи, виклавши їх в апеляційній скарзі та письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції (а.с. 118-121). Враховуючи апеляційні доводи слід зазначити, що огляд особи на стан сп`яніння проводиться відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 09.11.2015 року, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України № 1103 від 17.12.2008 року (зі змінами), згідно яких, якщо водій погодився на проведення огляду він направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (п. 8 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 року). З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (п. 9 розділу ІІ Інструкції від 09 листопада 2015 року та п. 7 Порядку від 17.12.2008 року). Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, перший примірник якого видається під підпис поліцейському (п.п. 17, 20 розділу ІІІ Інструкції від 09.11.2015 року, п. 13 Порядку від 17.12.2008 року). Отже, за змістом вищенаведених норм, направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану сп`яніння складається не для вручення водію і йому не передається, як помилково вважає апелянт, а складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення цим лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря, а в разі відмови водія від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу має бути долучено до матеріалів адміністративного провадження. Вся процедура огляду водія у медичному закладі відповідно до вимог ч. 4 ст. 266 КУпАП проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні, а не водій сам прибуває туди із направленням. Вимогами п. 2.5 Правил дорожнього руху встановлено обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Таким, чином проведення огляду на підставі особистого звернення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності належить вважати суб`єктивними та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення під час повітряної тривоги не спростовує порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, які ставиться йому у провину. Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений реальної процесуальної можливості застосувати положення ст. 18 КУпАП в цій частині, оскільки як вбачається з відеозапису, як під час події правопорушення так і під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення за оспорюваною подією була відсутня реальна небезпека для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. З відомостей відеозапису вбачається, що реальної загрози життю і здоров`я учасників події не було, оскільки не вбачалось будь-яких проявів обстрілу міста, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення адміністративного провадження у справі про адміністративне правопорушення відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков