Постанова Харківський апеляційний суд № 643/11072/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/11072/24 Головуючий суддя І інстанції Крівцов Д. А. Провадження № 33/818/1100/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2025 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Кравчуна Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Кравчуна Д.В. на постанову судді Салтівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою, визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі одної тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень) (отримувач: ГУК у Харківській області 21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, UА168999980313020149000020001, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху») з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Постановою встановлено, що 16.09.2024 о 03-55 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Валентинівська, буд. 21 в м. Харкові в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом України порядку проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alkotest 7510», результат огляду 0,35 проміле. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Кравчун Д.В. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити. Разом з тим, прохальна частина апеляційної скарги містить альтернативні вимоги щодо наслідків розгляду цієї апеляційної скарги, а саме: мзастосування ст. 69 КК України за аналогією Закону, або можливість передання цієї справи на розгляд командирові військової частини за місцем служби ОСОБА_1 на підставі ст. 15 КУпАП. Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, розглянув справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 з порушеннями норм процесуального права, а також не врахував обставини, які мають значення у цій справі. Зокрема, апелянт вважає, що працівники поліції зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 всупереч вимогам, передбаченими ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Крім того, сторона захисту вважає, що огляд водія військовослужбовця було проведено з порушенням порядку, визначеного ст. 266-1, оскільки огляд у цій справі проводився працівниками поліції без виклику ВСП. Крім того, в апеляційній скарзі захисник наводить доводи на підтримку процесуальної можливості застосувати у цій справі аналогію Закону, а саме ст. 69 КК України та не накладати на ОСОБА_1 стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами або можливості застосування ст. 15 КУпАП з одночасним переданням справи на розгляд командира військової частини для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Надавали аналогічні, зазначеним в апеляційній скарзі. пояснення. Разом з тим ОСОБА_1 зазначав на те, що огляд за допомогою технічного засобу також був проведений з порушенням вимог чинного законодавства. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Кравчуна Д.В. не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 130271 від 16.09.2024, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 16.09.2024 о 03-55 год. керував транспортним засобом «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Валентинівська, буд. 21 в м. Харкові в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом України порядку проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alkotest 7510», результат огляду 0,35 проміле. Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №130271 від 16.09.2024 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «згоден», що свідчить про те, що ОСОБА_1 було ознайомлено із змістом протоколу з яким він погодився (а.с.1). Про порушення його прав, а також на термінову необхідність щодо виконання бойового завдання в будь-який спосіб не зазначав. З відомостей акту на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та роздруківки результату проведеного огляду вбачається, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Результат проведеного огляду склав 0.35 проміле (а.с. 4а-5). Відомостями розписки встановлено факт відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом у період з 05 год 16-09.2024 до 05 год 17.09.2024. З відомостей рапорту ОСОБА_2 вбачається, що 16.09.2024 за порушення комендантської години було зупинено т.з. ВАЗ2109 д.н.з. НОМЕР_1 . У водія ОСОБА_1 було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Огляд на стан алкогольного сп`яніння було проведено на місці зупинки автомобілю за допомого технічних засобів. Результат склав 0,35 проміле. Відомостями довідки інспектора УПП в Харківській області ДПП Г.Іщенко встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому зобов`язаний знати і неухильно дотримуватись вимог Правил дорожнього руху. Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданих до протоколу ЕПР1№130271, копію якого долучено до матеріалів справи встановлено обставини правопорушення ОСОБА_1 . Зокрема, з відеозапису вбачається, як автомобіль червоного кольору було зупинено працівниками поліції в темну пору доби під час дії комендантської години. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, який вказав поліцейським про те, що знає що у нього «перегар». ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки автомобілю за допомогою технічних засобів. Результат склав 0.35 проміле. Належить врахувати, що водію пропонувалось проїхати також в медичний заклад, однак водій неодноразово зазначав, що має «перегар», а також пропонував працівникам поліції залишити автомобіль, оскільки його може забрати інший водій (файл 11 хв 20 с 12 хв). При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на їх дії до безпосереднього керівництва цих осіб з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП), зокрема протокол про адміністративне правопорушення, висновок лікаря-нарколога та інші. Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять відповідних відомостей, які свідчать про невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів захисника в цій частині. Доводи апеляційної скарги щодо зупинення автомобілю під керуванням ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» є необґрунтованими та суб`єктивними з огляду на наступне. Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом. Однак, законодавець встановлює виключення і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначених ст. 35 Закону «Про Національну поліцію». Згідно до приписів ст. 31 Закону «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи. Застосування цієї статті, працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або обставинами, які можуть надавати прав або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи. При цьому належить врахувати те, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2024 року в Україні введено режим «воєнний стан» який діяв і на час оспорюваної події. Згідно відомостей рапорту та відеозапису, оцінюючи їх у сукупному зв`язку, працівники поліції зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_1 у темну пору доби під час дії комендантської години. Матеріали справи не містять відомостей про оскарження дій працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 267 КУпАП. В судовому засіданні під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснив, що їхав з дому в темну пору доби в комендантську годину. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії працівників поліції в цій частині вважаються правомірними, а доводи апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу безпідставними та суб`єктивними. Щодо доводів сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП. Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції. Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України. Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. Крім того належить зауважити, що спеціально створений суб`єкту владних повноважень військова поліція на цей час до виконання своїх посадових обов`язків не приступила. Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля». В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського. З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що хоча ОСОБА_1 , будучи зупиненим на цивільному автомобілі, повідомив про те, що він є військовослужбовцем та виконує бойове завдання, однак не надав поліцейському документів на підтвердження своїх тверджень. До доводів сторони захисту на наявність у цій справі бойового розпорядження від 15.09.2024 року (а.с. 30) як на підставу закриття апеляційного провадження ставиться критично з огляду на наступне. Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. З відомостей копії бойового розпорядження №09/5174 виданого 15.09.2024 згідно якого ОСОБА_1 виконував бойове завдання, пов`язане з евакуацією тіл загиблих вбачається, що строк дії розпорядження встановлено з 20 год 00 хв 15.09.2024 до 23 год. 00 хв 16.09.2024. Відповідно до пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності вбачається, що ОСОБА_1 приїхавши з добового чергування та перебуваючи вдома на відпочинку протягом дії вказаного бойового розпорядження знову отримав виклик для виконання своїх обов`язків. З відомостей відеозапису вбачається, що водій-військовослужбовець ОСОБА_1 повторно приступив до виконання наказу 16.09.2024. Тобто, перебуваючи вдома на відпочинку під час дії бойового розпорядження, достеменно знав, що протягом ще майже доби його може бути залучено до виконання розпорядження, пов`язаного з евакуацією тіл загиблих. Таким чином сторонній спостерігач об`єктивно може вважати, що ці обставини не стали для ОСОБА_1 стримуючим заходом під час виконання бойового розпорядження у вживанні алкогольних напоїв, хоча і в невеликій кількості. Крім того, під час проведення процесуальних дій, пов`язаних з оглядом водія на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 спілкувався з невстановленою особою, яка мала його забрати у зв`язку із наявністю у водія «перегару». Крім того, суд враховує і пропозицію особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, надану працівникам поліції щодо можливості залишення транспортного засобу на місці зупинки, що фактично відсторонювало ОСОБА_1 від подальшого керування автомобілем та вочевидь ставило під загрозу виконання бойового завдання, якщо враховувати доводи сторони захисту про наявність крайньої необхідності у цій справі. Такі відомості об`єктивно мають суперечливий характер, оскільки вочевидь неможливо виконувати бойовий наказ в якості водія, будучи фактично відстороненим від керування автомобілем. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що бойове завдання згідно вказаного бойового розпорядження могло бути виконаним і іншими особами, зокрема тією з якою спілкувався ОСОБА_1 засобами телефонного зв`язку. Таким чином, цей випадок з точки зору будь-якого об`єктивного стороннього спостерігача не може вважатися крайнім за наявністю вищевказаних обставин. Разом з тим, автомобіль на якому рухався ОСОБА_1 начебто для виконання бойового розпорядження, пов`язаного з евакуацією тіл загиблих вочевидь не пристосований для цього, оскільки не мав при собі причепу або іншого подібного устаткування, що також свідчить про хибність доводів апеляційної скарги в цій частині. За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 266, 266-1 КУпАП та Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», Закону України «Про дорожній рух» у їх невід`ємному зв`язку, суд приходить до висновку про належне та правильне дотримання працівниками поліції вимог чинного КУпАП та вважає їх дії щодо складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 законними. Натомість, суд апеляційної інстанції вважає твердження апелянта про те, що огляд військовослужбовців, які керують транспортними засобами має обов`язково проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП або в їх присутності суб`єктивними та безпідставними. Щодо доводів апеляційної скарги про можливість залишити ОСОБА_1 посвідчення водія, застосувавши аналогію Закону належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом, зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини; Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто санкція цієї статті є безальтернативною. Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу. Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП. За таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не позбавляти його посвідчення водія, що надає право на керування транспортними засобами. Щодо апеляційних вимог з приводу передання справи про адміністративну відповідальність ОСОБА_1 командиру військової частини для притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі ст. 15 КУпАП суд зазначає наступне. Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Вимогами ч. 3 цієї статті встановлено, що при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності. Таким чином аналізом вищезазначених правових норм, встановлено, що передання справи про адміністративне правопорушення, пов`язаного із порушенням правил дорожнього руху має відбуватись лише у разі вчинення цих правопорушень виключно військовослужбовцями строкової служби, яким ОСОБА_1 не є, оскільки відповідно до копії довідки командира в/ч НОМЕР_3 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період. За таких обставин апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості передати справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 на розгляд командира військової частини на підставі ст. 15 КУпАП. Оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Кравчуна Д.В. залишити без задоволення. Постанову судді Салтівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков