Постанова 4873 № 910/11523/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" червня 2026 р. Справа № 910/11523/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Демидової А.М. суддів: Ходаківської І.П. Владимиренко С.В. за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С. за участю представників учасників справи: від позивача: Волощук П.Ю. від відповідача: Кулибаба В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 (повне судове рішення складено 02.03.2026) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 (повне судове рішення складено 06.03.2026) у справі № 910/11523/25 Господарського суду міста Києва (суддя Капцова Т.П.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 4 030 756,65 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" (далі ТОВ "Енергія Карпат", Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі ДП "Гарантований покупець", Гарантований покупець, відповідач) про стягнення 4 030 756,65 грн, з яких 2 909 702,84 грн заборгованості, 260 462,36 грн 3 % річних та 860 591,45 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 5828/01 від 22.12.2009 (далі також Договір) у частині своєчасної оплати вартості купленої електричної енергії за "зеленим тарифом". Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/11523/25 позов задоволено частково та стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Енергія Карпат" заборгованість в розмірі 2 909 702,84 грн, 3 % річних в розмірі 260 452,05 грн, інфляційні втрати в розмірі 860 591,44 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 48 368,96 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю в матеріалах справи доказів сплати відповідачем боргу в повному обсязі, у зв`язку із чим позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості визнана судом обґрунтованою в розмірі 2 909 702,84 грн. Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, правильно визначивши період прострочення оплати електричної енергії, відпущеної у липні 2022 року, суд встановив, що загальний розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 260 452,05 грн та інфляційних втрат 860 591,44 грн. Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення 04.03.2026 ТОВ "Енергія Карпат" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/11523/25, в якій просило суд стягнути з ДП "Гарантований покупець" на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 153,78 грн. Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 у справі № 910/11523/25 заяву ТОВ "Енергія Карпат" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/11523/25 задоволено частково та стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Енергія Карпат" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 153,73 грн. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено. Додаткове рішення мотивовано тим, що з огляду на ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом позивача послуг, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 20 153,78 грн. Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд поклав витрати позивача на професійну правничу допомогу на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в розмірі 20 153,73 грн на відповідача, в розмірі 0,05 грн на позивача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 у справі № 910/11523/25, ДП "Гарантований покупець" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у даній справі та залишити позов ТОВ "Енергія Карпат" без розгляду, а у випадку відмови в задоволенні вказаної вимоги скасувати в частині задоволення вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 у даній справі скасувати в частині задоволення заяви та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю. При цьому скаржник зазначає, що основне рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Обґрунтовуючи наявність порушень судом першої інстанції норм процесуального права, скаржник вказує, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце судових засідань, проте не з`являвся в судові засідання на виклик суду, не повідомив суд першої інстанції про неможливість з`явитись у судові засідання, не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у зв`язку із чим суд першої інстанції був зобов`язаний постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). Обґрунтовуючи наявність порушень судом першої інстанції норм матеріального права, ДП "Гарантований покупець" зауважує, що суд першої інстанції проігнорував доводи Гарантованого покупця щодо особливостей регулювання спірних правовідносин у контексті останніх змін до законодавства, яке підлягає застосуванню, зокрема, наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі також Наказ № 140) та наказ від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" (далі також Наказ № 206); на переконання скаржника, Гарантований покупець не порушив умов Договору, адже здійснював розрахунки з позивачем належним чином, з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у лютому-липні 2022 року, тобто Наказу №

206. Також скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції не взято до уваги наявність заборгованості ОСП (Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі НЕК "Укренерго")) перед Гарантованим покупцем за спірні періоди та не прийнято доводи відповідача про те, що за існуючого алгоритму розрахунків, обов`язок Гарантованого покупця щодо оплати 100 % вартості електричної енергії обумовлений 100 % оплатою ОСП (НЕК "Укренерго") послуги перед Гарантованим покупцем; наявність у Гарантованого покупця права на зменшення рівня розрахунків із позивачем на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення; суд першої інстанції не в повній мірі врахував інші доводи Гарантованого покупця, зокрема, в частині дії обставин непереборної сили, з урахуванням ситуації, в якій опинилася держава, зважаючи на важливість Гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вбачається настання непереборної сили, що унеможливлює стягнення з відповідача основного боргу, 3 % річних та інфляційних нарахувань у судовому порядку; суд першої інстанції не взяв до уваги контррозрахунок відповідача та доводи щодо неправильності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних, зокрема зробив помилковий висновок щодо строку виконання за основним зобов`язанням за липень 2022 року, який не відповідає обставинам справи. Доводи скаржника в частині незгоди з ухваленим судом першої інстанції додатковим рішенням зводяться до того, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципу розумності та є завищеними, їх розмір не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; додаткове рішення не містить належної оцінки запереченням відповідача щодо необхідності зменшення витрат на правничу допомогу, не надано жодного обґрунтування щодо відхилення доводів відповідача; позовні вимоги повністю базуються на первинних та бухгалтерських документах позивача, об`єм яких є незначним; дана справа є справою про стягнення заборгованості, судова практика в даній категорії справ є сталою, отже, вказані витрати часу на підготовку процесуальних документів по справі є значно завищеними; зазначений позивачем час участі в судових засідання є завищений, оскільки судові засідання у приміщеннях суду не тривали ту кількість часу, яку вказує представник позивача; заявлена позивачем до відшкодування сума сплаченого ПДВ не є витратами, які підлягають стягненню з Гарантованого покупця, а є спробою позивача отримати додатковий дохід. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 (колегія суддів у складі: Кропивної Л.В. головуючого, Барсук М.А., Руденко М.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 у справі № 910/11523/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 27.05.2026 о 12:20. У зв`язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Північного апеляційного господарського суду Кропивної Л.В., на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 07.05.2026, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 для розгляду справи № 910/11523/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді Ходаківська І.П., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 апеляційну скаргу ДП "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 у справі № 910/11523/25 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.; розгляд апеляційної скарги призначено на 30.06.2026 о 10:50. Позиції учасників справи Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, що місцевий господарський суд під час вирішення цього спору правильно застосував норми матеріального права, а тому й висновки про те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором виконав неналежним чином, сплативши вартість електроенергії частково, є обґрунтованими. Заперечуючи проти доводів скаржника в частині оскарження додаткового рішення, позивач, зокрема наголошує на тому, що, керуючись критеріями, визначеними у ч. 5-9 ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано і з урахуванням принципу співмірності задовольнив вимоги позивача в частині витрат на професійну правничу допомогу, натомість доводи скаржника щодо неспівмірності визначеної позивачем суми є суто декларативними та не доводять обставин, за наявності яких суд має підстави визначити інший розмір судових витрат ніж той, що був стягнутий судом першої інстанції. Також позивач наголошує на тому, що ДП "Гарантований покупець" не надало доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про наявність підстав зменшити розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню, як заявлено в його запереченнях. Явка представників учасників справи У судове засідання 30.06.2026 з`явились представники позивача та відповідача. У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 22.12.2009 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та ТОВ "Енергія Карпат" (ВАД) було укладено договір № 5828/01 (Договір), відповідно до умов якого ВАД зобов`язується продавати, а ДПЕ зобов`язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору. 30.06.2019 було укладено додаткову угоду № 81/01 до Договору, якою погоджено замінити в преамбулі Договору слова "Державне підприємство "Енергоринок" на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець" та замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 в новій редакції. 31.03.2020 було укладено додаткову угоду № 957/01/20 до Договору, якою викладено статті 1-7 Договору в новій редакції. Згідно з пунктом 1.1 Договору (тут і надалі в редакції додаткової угоди № 957/01/20 від 31.03.2020, якщо окремо не зазначено про інше) за цим Договором продавець за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі Порядок продажу електричної енергії споживачами). Відповідно до пункту 2.2 Договору купівля-продаж електричної енергії за цим Договором здійснюється за умови членства продавця за "зеленим" тарифом в балансуючій групі гарантованого покупця. Виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу (пункт 2.3 Договору). Пунктами 2.4, 2.5 Договору передбачено, що продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці. Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами (пункт 3.3 Договору в редакції додаткової угоди № 474/01/21 від 11.02.2021). 28.02.2022 сторони підписали акт купівлі-продажу електричної енергії за лютий 2022 року на суму 495 154,13 грн. 31.03.2022 сторони підписали акт купівлі-продажу електричної енергії за березень 2022 року на суму 770 444,52 грн. 30.04.2022 сторони підписали акт купівлі-продажу електричної енергії за квітень 2022 року на суму 2 231 821,25 грн. 31.05.2022 сторони підписали акт купівлі-продажу електричної енергії за травень 2022 року на суму 1 571 980,87 грн. 30.06.2022 сторони підписали акт купівлі-продажу електричної енергії за червень 2022 року на суму 456 471,89 грн. 31.07.2022 сторони підписали акт купівлі-продажу електричної енергії за липень 2022 року на суму 341 739,64 грн, а 16.05.2024 акт коригування до акта купівлі-продажу електроенергії за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 2 243,46 грн. Отже, загальна сума виробленої електричної енергії, що сторони зафіксували в актах за липень 2022 року, склала 343 983,10 грн. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 09.09.2022 № 1117 "Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року" затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець": у лютому 2022 року 420 516 248,42 грн (без ПДВ); у березні 2022 року 28 147 608,09 грн (без ПДВ); у квітні 2022 року 1 103 193 902,09 грн (без ПДВ); у травні 2022 року 1 297 969 675,72 грн (без ПДВ); у червні 2022 року 1 337 753 069,24 грн (без ПДВ). Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190 "Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у липні 2022 року" затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у липні 2022 року 1 523 437 048,53 грн (без ПДВ). Позивач зазначив, що оскільки постанова НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 була оприлюднена 12.09.2022, а постанова НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190 21.09.2022, остаточний розрахунок із позивачем із забезпечення йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії за період із лютого по червень 2022 року повинен був бути здійснений відповідачем до 15.09.2022 включно, а за липень 2022 року до 26.09.2022 включно. Натомість відповідач за відпущену у спірний період електричну енергію розрахувався частково, а саме: за лютий 2022 року відповідачем сплачено 459 823,28 грн, за березень 2022 року 314 638,88 грн, за квітень 2022 року 1 101 750,02 грн, за травень 2022 року 641 975,26 грн, за червень 2022 року 225 643,07 грн, за липень 2022 року 216 322,40 грн. З огляду на те, що відповідач не повністю розрахувався з позивачем за відпущену у спірний період електричну енергію, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 2 909 702,85 грн заборгованості, 260 462,36 грн 3 % річних та 860 591,44 грн інфляційних втрат. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на те, що строк виконання грошових зобов`язань відповідача щодо повної оплати відпущеної електричної енергії виробником за "зеленим" тарифом не настав, оскільки джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює розрахунок, є також кошти, які ОСП (НЕК "Укренерго") сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць, тому, враховуючи, що ОСП має заборгованість перед гарантованим покупцем щодо наданої у розрахунковому місяці послуги, виключається виникнення зобов`язання гарантованого покупця з оплати вартості відпущеної продавцями за "зеленим" тарифом електричної енергії; позивач має заборгованість перед відповідачем за договором про участь у балансуючій групі гарантованого покупця № 946/07/24 від 26.01.2024 у сумі 62 643,53 грн, у зв`язку із чим відповідач відповідно до положень постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення; позивач неправильно визначив суму заборгованості за червень 2022 року, не врахувавши всі сплачені відповідачем кошти, що, за доводами відповідача, є підставою для закриття провадження у відповідній частині. Із цих же підстав неправильними є і розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат; відсутність підстав для нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат по 01.05.2024 з огляду на особливе нормативне регулювання, запроваджене в умовах воєнного стану, зокрема, Наказом № 140 та Наказом №

206. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови Частинами першою та другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіряючи доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з непостановленням ухвали про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, колегія суддів зазначає таке. Статтею 226 ГПК України передбачені випадки залишення позову без розгляду та в пункті 4 частини першої вказаної норми закріплено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Залишення позову без розгляду це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. За доводами скаржника, позивач був належним чином повідомлений про час і місце судових засідань, проте не з`являвся в судові засідання на виклик суду, не повідомив суд першої інстанції про неможливість з`явитись у судові засідання, не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, що є підставою для залишення позову без розгляду. Верховний Суд неодноразово наголошував, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та в пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду (постанови від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21). Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.12.2025 та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи. У підготовче засідання 04.12.2025 з`явились представники сторін. За клопотанням сторін продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 15.01.2026. У підготовче засідання 15.01.2026 з`явились представники сторін. У підготовчому засіданні 15.01.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.02.2026. У судове засідання 26.02.2026 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився. У судовому засіданні 26.02.2026 представник відповідача заявив клопотання про залишення позову без розгляду через неявку представника позивача, у задоволенні якого судом першої інстанції було відмовлено на підставі частини першої статті 202 ГПК України, оскільки явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась і неявка позивача не перешкоджає розгляду справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 позивача було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 02.03.2026. У судове засідання 02.03.2026 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився. Місцевий господарський суд встановив, що про дату, час та місце судового засідання позивач повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету позивача, а його неявка не перешкоджає розгляду справи. Отже, матеріалами справи підтверджено, що представник позивача брав участь у підготовчих судових засіданнях у суді першої інстанції, а явка представників сторін обов`язковою під час дії воєнного стану судом не визнавалась. Суд апеляційної інстанції наголошує, що залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції має фактично визнати, що спір не може бути вирішений ним за наявними у справі доказами без участі позивача, явку якого суд не визнавав обов`язковою під час дії воєнного стану. Відтак з огляду на наявні у матеріалах справи документи, колегія суддів вважає, що за встановлених нею обставин, залишення без розгляду позову без з`ясування нагальної необхідності участі представника позивача у судовому засіданні суперечить загальним началам і змісту господарського процесуального правопорядку, адже формальне використання процесуальної норми не сприяє завданню господарського судочинства вирішення господарського спору на підставі наявних у справі документів з дотриманням принципу рівності, змагальності судового процесу та в розумні строки. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду через неявку представника позивача, відтак доводи скаржника про порушення судом положень статті 226 ГПК України є безпідставними. Стосовно посилань скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у наведених ним у апеляційній скарзі постановах щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки за своїм змістом є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.10.2025 у справі № 910/12271/24. Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст. 173 Господарського кодексу України (який був чинний до 28.08.2025) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір). Відповідно до п. 10, 16, 72 ч. 1 ст. 1 Закон України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) виробник електричної енергії (далі виробник) суб`єкт господарювання, який здійснює виробництво електричної енергії; гарантований покупець електричної енергії (далі гарантований покупець) суб`єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов`язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством; Регулятор Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Згідно із ч. 2 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) гарантований покупець зобов`язаний купувати у суб`єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб`єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики або чергах їх будівництва (пусковому комплексі) з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі об`єкти суб`єктів господарювання включені до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому в кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об`єктах електроенергетики або чергах їх будівництва (пусковому комплексі) з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії виробленої лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку. Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) купівля-продаж такої електричної енергії за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено "зелений" тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії "зеленого" тарифу. Відповідно до ч. 5 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами. Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, визначено порядок купівлі-продажу гарантованим покупцем електричної енергії у виробників, яким встановлено "зелений" тариф. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору позивачем було відпущено електричну енергію у період з лютого по липень 2022 року на загальну суму 5 869 855,76 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами купівлі-продажу електричної енергії від 28.02.2022, від 31.03.2022, від 30.04.2022, від 31.05.2022, від 30.06.2022 та від 31.07.2022 (з урахуванням акта коригування від 16.05.2024). Сторонами не заперечуються вартість та обсяг купленої електричної енергії у спірні періоди. Умовами п.п. 2.4., 2.5 Договору (в редакції Додаткової угоди від 31.03.2020 № 957/01/20) сторони погодили, що продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких, для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у Національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку. Відповідно до п. 10.1 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (Порядок), в редакції, яка діяла до 26.01.2024, до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО (адміністратор комерційного обліку), підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних. Згідно з п. 10.4 Порядку в редакції, яка діяла до 26.01.2024, після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. Виходячи з вищенаведеного, гарантований покупець зобов`язаний здійснювати оплату в кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи: перший (авансовий) до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100 %) протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора (НКРЕКП) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Наведене відповідає правовому висновку щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за "зеленим" тарифом, викладеному в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23. Відповідно до Постанов НКРЕКП № 1117 від 09.09.2022 (оприлюднена 12.09.2022), № 1190 від 20.09.2022 (оприлюднена 21.09.2022), остаточний розрахунок із позивачем із забезпечення йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії за період з лютого по червень 2022 року повинен був бути здійснений відповідачем у строк до 15.09.2022 включно, а за липень 2022 року до 26.09.2022 включно. Таким чином, строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди станом на час розгляду справи є таким, що настав. Щодо доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції особливостей регулювання зобов`язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, наказів Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" та № 206 від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом", колегія суддів зазначає, що такі доводи були правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки положення Наказів № 140 та № 206 не змінювали порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, а також не звільняли відповідача від обов`язку повного розрахунку. Відтак для визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності/відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.04.2024 у cправі № 910/4439/23. Отже, доводи скаржника щодо відсутності порушень умов Договору, адже відповідач здійснював розрахунки з позивачем належним чином, з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у лютому - липні 2022 року, тобто Наказу № 206 відхиляються судом апеляційної інстанції за неспроможністю. Доводи скаржника, що судом першої інстанції не взято до уваги наявність заборгованості ОСП (НЕК "Укренерго") перед Гарантованим покупцем за спірні періоди та не прийнято доводи відповідача про те, що за існуючого алгоритму розрахунків, обов`язок Гарантованого покупця щодо оплати 100 % вартості електричної енергії обумовлений 100 % оплатою ОСП (НЕК "Укренерго") послуги перед Гарантованим покупцем, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов`язаність, є самостійним зобов`язаннями, із самостійними предметами та суб`єктами. Так, ані Договір, ані Порядок не містять умов та правил, які визначали б стан виконання Гарантованим покупцем обов`язків за Договором залежно від виконання НЕК "Укренерго" обов`язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Суд апеляційної інстанції зауважує, що Договором саме на відповідача покладено обов`язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленої продавцем за "зеленим" тарифом. Тобто, договір від № 5828/01 від 22.12.2009, укладений між позивачем та відповідачем, є двостороннім, в якому не передбачено можливість невиконання зобов`язання, в тому числі уникнення відповідальності у зв`язку з невиконанням зобов`язання третіми особами перед відповідачем, відтак відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями НЕК "Укренерго" і виконанням своїх зобов`язань відповідачем перед позивачем за Договором. Протилежні доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених вище. Доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції наявності у Гарантованого покупця права на зменшення рівня розрахунків із позивачем на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, колегією суддів не приймаються з огляду на таке. Так, постановою НКРЕКП від 03.04.2024 № 652 абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" викладено у такій редакції: "Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення". З правової конструкції підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції постанови від 03.04.2024 № 652 вбачається, що законодавець наділив Гарантованого покупця саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом, для реалізації якого Гарантований покупець мав вчинити певні дії. Разом із тим, скаржником не доведено, що він звертався до позивача з відповідною заявою про припинення зобов`язання відповідача з оплати боргу за Договором за спірні періоди відповідно до підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №

332. З огляду на наведене, право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачене підпунктом 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в редакції постанови від 03.04.2024 № 652, не звільняє відповідача від обов`язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним Договором. Крім того, слід врахувати і те, що стягнення заборгованості позивача перед відповідачем не є предметом розгляду у даній справі. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 910/5971/24. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за куплену у позивача за Договором у спірні періоди електричну енергію відповідач розрахувався частково, на момент судового розгляду місцевим господарським судом згідно з наявними в матеріалах справи доказами розмір неоплаченої електроенергії становив 2 960 152,92 грн, а саме: згідно з платіжними дорученнями № 207 443 від 15.02.2022 на суму 148 530,35 грн, № 212 111_2О1W/237 від 24.02.2022 на суму 201 353,83 грн, № 226 141 від 08.06.2022 на суму 109 939,10 грн відповідач частково оплатив відпущену позивачем електричну енергію у лютому 2022 року; згідно з платіжними дорученнями № 215 975 від 29.03.2022 на суму 147 301,62 грн, № 217 663 від 07.04.2022 на суму 167 337,26 грн відпущену позивачем електричну енергію у березні 2022 року; згідно з платіжними дорученнями № 218 473 від 15.04.2022 на суму 299 495,94 грн, № 219 373 від 25.04.2022 на суму 314 712,58 грн, № 221 127 від 06.05.2022 на суму 297 236,42 грн, платіжною інструкцією № 06/06/2023298 920_00000/5 від 06.06.2023 на суму 190 305,08 відпущену позивачем електричну енергію у квітні 2022 року; згідно з платіжними дорученнями № 222 181 від 16.05.2022 на суму 303 379,92 грн, № 223 384 від 25.05.2022 на суму 196 981,08 грн, № 225 422 від 07.06.2022 на суму 141 614,26 грн відпущену позивачем електричну енергію у травні 2022 року; згідно з платіжними дорученнями № 226 941_6F01S/312 від 15.06.2022 на суму 94 541,66 грн, № 228 921_6R079/195 від 27.06.2022 на суму 48 819,86 грн, № 229 802 від 30.06.2022 на суму 30 610,44 грн, № 236 472 від 29.07.2022 на суму 31 441,73 грн, № 242 297 від 25.08.2022 на суму 20 229,39 грн відпущену позивачем електричну енергію у червні 2022 року; згідно з платіжними дорученнями № 233 340 від 14.07.2022 на суму 50 558,93 грн, № 234 322 від 25.07.2022 на суму 80 170,47 грн, № 237 400 від 29.07.2022 на суму 85 593,00 грн відпущену позивачем електричну енергію у липні 2022 року. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, перевіривши розрахунок суми основного боргу відповідача перед позивачем за спірні періоди, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 2 909 702,84 грн. Колегія суддів зауважує, що в долученому до позовної заяви розрахунку суми основного боргу, позивач неправильно врахував здійснену відповідачем оплату відпущеної електричної енергії у червні 2022 року за платіжним дорученням № 236 472 від 29.07.2022 на суму 31 441,73 грн (в розрахунку позивача 31 441,72 грн), у зв`язку із чим помилково в долученому розрахунку вказав суму заборгованості в розмірі 2 909 702,85 грн. Натомість заявляючи позовні вимоги, суму заборгованості відповідача позивач визначив правильно, а саме в розмірі 2 909 702,84 грн. Також, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за Договором у зв`язку з дією обставин непереборної сили з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами, особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками. Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.10.2020 в справі № 904/5610/19. Відповідно до пунктів 5.1-5.4 Договору обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов`язань за Договором. При настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов`язань за цим Договором на термін дії обставин непереборної сили й усунення їх наслідків. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства. Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв`язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події. Частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Проте відповідач не надав відповідного сертифіката на підтвердження форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача у визначеному Договором порядку про настання форс-мажорних обставин. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів відповідача про настання форс-мажорних обставин. Враховуючи викладене, доводи скаржника про відсутність порушення ним умов Договору та здійснення розрахунків із позивачем належним чином, у зв`язку із чим, на переконання відповідача, відсутні підстави для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Суд зазначає, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Перевіряючи доводи скаржника щодо неправильно здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, зокрема щодо строку виконання за основним зобов`язанням за липень 2022 року, який не відповідає обставинам справи, колегія суддів встановила таке. За змістом статті 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (див. висновок щодо обов`язку суду з перевірки розрахунку, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16). Суд першої інстанції встановив, що здійснені позивачем нарахування 3 % за липень 2022 року містять неправильно визначені періоди прострочення, водночас такі помилки не вплинули на правильність розрахунку інфляційних втрат, відтак, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних у загальному розмірі 260 452,05 грн та інфляційні втрати в розмірі 860 591,44 грн. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, перевіряючи здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, не виходячи при цьому за межі періодів, визначених позивачем, встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних у розмірі 260 452,05 грн та інфляційне збільшення в розмірі 860 591,44 грн. Отже, здійснений судом першої інстанції розрахунок є арифметично правильним, у зв`язку із чим доводи скаржника щодо неправильно здійсненого розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, зокрема щодо строку виконання за основним зобов`язанням за липень 2022 року, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції поданого відповідачем контррозрахунку відхиляються колегією суддів за неспроможністю, оскільки, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції, дослідивши наданий відповідачем контррозрахунок, встановив, що такий містить арифметичні помилки, тому він був визнаний судом необґрунтованим та, відповідно, таким, що не може бути врахований судом під час здійснення перевірки розрахунку позовних вимог. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог. Так само правомірним, з урахуванням ст. 126, 129 ГПК України, є задоволення судом заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача 20 153,73 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають характеру спірних правовідносин та обсягу матеріалів справи, реально витраченому адвокатом часу, а також принципам співмірності та розумності судових витрат. Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За приписами ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Суд звертає увагу відповідача на те, що відшкодування судових витрат не є додатковим заходом відповідальності чи штрафними санкціями. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом частини другої статті 126 ГПК України до витрат на професійну правничу допомогу належать витрати на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката. На підтвердження понесених витрат заявником було надано суду копії: договору про надання правничої допомоги № 01/08-2024-ЕК від 01.08.2024, укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Пріоритет", за умовами якого Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво та інші, передбачені цим договором, види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору; додаткової угоди № 4 від 10.09.2025 до зазначеного договору; акта про надання послуг від 03.03.2026 на суму 20 153,78 грн; опису наданих послуг від 03.03.2026. Таким чином, витрати ТОВ "Енергія Карпат" на професійну правничу допомогу в розмірі 20 153,78 грн є обґрунтованими та документально підтвердженими. Частиною четвертою статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). У розумінні вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 914/633/18. Разом із тим, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Слід також у порядку статті 86 ГПК України давати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 922/749/18). При цьому апеляційний господарський суд зважає на те, що відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. У той же час, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21). Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідач проти покладення на нього понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу заперечував, посилаючись, зокрема, на їх неспівмірність із витраченим адвокатом часом та складністю справи. Як вбачається з оскаржуваного додаткового рішення, місцевий господарський суд погодився з відповідачем у тім, що ця справа є справою незначної складності, але зауважив, що звернення до суду з позовом було зумовлено порушенням прав позивача, що встановлено рішенням суду, а подання пояснень із запереченнями проти здійсненого відповідачем контррозрахунку, попри те, що суд не надавав дозвіл на їх надання, спричинено наданням відповідачем такого контррозрахунку, тому і контррозрахунок, і заперечення проти нього були прийняті судом й оцінені під час розгляду справи. Доводи скаржника щодо завищення часу участі позивача у судових засіданнях, колегія суддів відхиляє з огляду таке. У пункті 3.50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 викладено такий правовий висновок: "Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. З огляду на що колегія суддів вважає, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами". Перевіряючи доводи скаржника, що заявлена позивачем до відшкодування сума сплаченого ПДВ не є витратами, які підлягають стягненню з Гарантованого покупця, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що послуги, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги відповідно до підпункту "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування ПДВ, тому при наданні юридичних послуг та їх оплаті повинні нараховуватися та сплачуватися всі види податків, у тому числі й ПДВ. Відтак, якщо ж сторонами погоджена вартість послуг, включаючи ПДВ, то така сума підлягає розподілу між сторонами включно із ПДВ (постанови Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 910/19949/23, від 20.03.2025 у справі № 910/1486/24). Колегія суддів відхиляє за неспроможністю доводи скаржника щодо ненадання судом першої інстанції оцінки запереченням відповідача та обґрунтування щодо відхилення доводів відповідача як такі, що спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного додаткового рішення. Разом із тим, відповідачем як у запереченнях щодо заявлених позивачем судових витрат на професійну правову допомогу, так і в апеляційній скарзі не доведено неспівмірності заявлених до стягнення позивачем витрат у розмірі 20 153,78 грн із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, пов`язаним із розглядом цієї справи та документально підтвердженим у загальному розмірі 20 153,78 грн, і відповідачем не доведено зворотного, а тому відповідні витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 20 153,73 грн на відповідача, в розмірі 0,05 грн на позивача. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника. Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 у справі № 910/11523/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 02.07.2026. Головуючий суддя А.М. Демидова Судді І.П. Ходаківська С.В. Владимиренко