Ухвала КГС ВС № 910/7314/23

УХВАЛА 30 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/7314/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В., розглядаючи касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі за позовом Бердянської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі: 1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, 2) Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до 1) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Бердянського морського порту), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-будівельне управління "Промбудколія" про визнання недійсними рішення, договору та стягнення коштів ВСТАНОВИВ: 1 Короткий зміст позовних вимог Керівник Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») в особі Бердянської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Бердянського морського порту) (далі - Бердянська філія ДП «АМПУ») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельне управління «Промбудколія» (далі - ТОВ «РБУ «Промбудколія») про визнання недійсним рішення з визначення переможця, оформленого протоколом № 4 засідання постійно діючої робочої групи, а також визнання недійсним договору від 12.04.2017 № 28-В-БЕФ-17 щодо закупівлі послуг «Поточний ремонт стрілочного переведення № 76», укладеного між ДП «АМПУ» в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» та ТОВ «РБУ «Промбудколія». Також, просив стягнути з ТОВ «РБУ «Промбудколія» на користь ДП «АМПУ» в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» 679 932 грн, а з ДП «АМПУ», одержані ним за рішенням суду 679 932 грн, стягнути в дохід держави в особі Східного офісу Держаудитслужби. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що порушення ТОВ «РБУ «Промбудколія» законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, призвело до спотворення результатів електронних торгів, у зв`язку з чим рішення з визначення переможця, оформленого протоколом № 4 засідання постійно діючої робочої групи, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що, в свою чергу, свідчить про незаконність укладеного за підсумками проведення спірної закупівлі договору щодо закупівлі послуг «Поточний ремонт стрілочного переведення № 76 (інв. №711)». При цьому, в якості правових наслідків недійсності договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, позивачем зазначено про необхідність повернення відповідачем-2 одержаних ним коштів у розмірі 679 932 грн відповідачу-1 за вказаним правочином, в той час як отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі підлягають стягненню в дохід держави. Правовими підставами поданого позову визначено статтю 131-1 Конституції України, статті 16, 202, 203, 215, ЦК України, статті 1, 5, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 1, 4, 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також послався на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру». 2 Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у справі №910/7314/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024, позов прокурора в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області залишено без розгляду. В іншій частині в позові відмовлено. Рішення судів аргументовані тим, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Водночас Східний офіс Держаудитслужби, в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах. Відтак, у нього не виникло право на звернення до суду з даним позовом, тому у спірних правовідносинах Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області не набув статусу позивача. Інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафу на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років. Такі протиправні дії під час проведення торгів не завдали шкоди матеріальним інтересам ані безпосередньо держави, ані створеного нею органу державної влади - позивача-1, оскільки у процедурі закупівлі взяли участь лише ці дві особи (не обмежено конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання), а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі. Зважаючи також на те, що тендер фінансувався не за кошти державного бюджету, цілком раціональним є використання коштів державного підприємства та відсутність порушення прав та законних інтересів органу управління замовника закупівлі - позивача-1. Укладений між відповідачами правочин не в повній мірі відповідає основним принципам закупівель за публічні кошти, водночас відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин не відповідає інтересам держави і суспільства, вчинений на шкоду інтересам держави як власника майна і підлягає визнанню недійсним. Враховуючи приписи частини першої статті 216 ЦК України, у випадку визнання договору недійсним, ДП «АМПУ», в особі Бердянської філії ДП «АМПУ» буде змушене компенсувати ТОВ «РБУ «Промбудколія» вартість робіт, які були виконані останнім на виконання умов договору, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою, аніж на дату проведення процедури закупівлі. Пред`явлення такої вимоги не спрямоване на захист державних інтересів, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення. Прокурором не доведено, що в результаті визнання договору недійсним майнові права держави буде захищено та відновлено. 3 Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і задовольнити позовні вимоги. Підставами касаційного оскарження прокурор визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували приписи ст. 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 7, 8 Закону України «Про публічні закупівлі», статей 1, 2, 5, 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 17.08.2020 у справі № 924/1240/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18, від 30.09.2020 у справі № 907/64/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19, від 17.12.2020 у справі № 905/120/19, від 17.02.2021 у справі № 911/1497/18, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 1, 3, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», статей 4, 6, 10, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статей 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України у спірних правовідносинах (зокрема, наявності/відсутності порушення державних інтересів внаслідок порушення основоположного принципу публічних закупівель - добросовісної конкуренції серед учасників, та, як наслідок, спотворення торгів, укладення оспорюваного договору про закупівлю у зв`язку з вчиненням антиконкурентних узгоджених дій). Для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню не факт належного виконання договору про закупівлю, а дотримання приписів діючого на час його укладення законодавства, відповідність державним інтересам контракту, підписаного внаслідок спотворення торгів, що полягало у заміні конкуренції на координацію поведінки їх учасників. Окрім того, має бути вирішено питання чи є заходом відповідальності визнання правочину недійсним та чи звільняється від його застосування суб`єкт господарювання внаслідок порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників закупівлі та накладення на нього штрафу за антиконкурентні узгоджені дії. 4 Рух справи в суді касаційної інстанції Після відкриття касаційного провадження у справі до Верховного Суду Прокурором було подано клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 5 Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Щодо якісного критерію, що свідчить про наявність виключної правової проблеми. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. Про виключність правової проблеми, по-перше, свідчить відсутність сталої судової практики в питаннях щодо необхідності/можливості визнання недійсним договору, укладеного в умовах вчинення учасником закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, та застосування наслідків недійсності такого правочину, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України у справах з подібними правовідносинами. Приймаючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій погодились, що оспорюваний правочин укладений внаслідок порушення ТОВ «РБУ «Промбудколія» основоположного принципу публічної закупівлі щодо забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників та товариство вчинило антиконкурентні узгоджені дії, водночас суди не знайшли підстав для визнання його недійсним внаслідок недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства. При цьому колегія суддів зазначає, що факти недотримання конкуренції та вчинення антиконкурентних узгоджених дій не лише негативно відображаються на кінцевих результатах конкретної закупівлі, а й негативно впливають на ступінь довіри, прозорості та справедливості при проведенні процедур закупівель взагалі, усвідомлення іншими суб`єктами господарювання необхідності дотримання встановлених державою норм законодавства і можливості в подальшому застосування наслідків недійсності такого договору, незважаючи на факт виконання зобов`язання за ним. Суд касаційної інстанції неодноразово виснував, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. Такі висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 18.01.2024, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17. Встановлені у цій справі обставини вчинення відповідачем 2 антиконкурентних узгоджених дій виключають змагальність суб`єктів господарювання (учасників процедури закупівлі) між собою та їх самостійну діяльність, узгодження своїх дій, що свідчить про відсутність конкуренції між ними та призвело до порушення основоположного принципу публічних закупівель - добросовісної конкуренції серед учасників. Оскільки замовник обмежений у ході здійснення процедури торгів лише поданими пропозиціями, то у разі якщо учасники замінять конкуренцію між собою на координацію, замовник не отримує того результату, який би він мав в умовах справжньої конкуренції, тобто вибір переможця закупівлі на принципах прозорої конкурентної процедури. Узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже, спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається за наявності лише справжньої конкуренції (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 23.01.2020 у справі № 922/1539/19, від 05.12.2019 у справі № 910/3095/19). Верховний Суд також неодноразово виснував, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій. Розглядаючи подібну за змістом спірних правовідносин справу, у постанові від 22.10.2024 № 913/321/23 Верховний Суд зазначив, що за змістом частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин не може суперечити інтересам держави і суспільства, тому недодержання стороною (сторонами) в момент його вчинення вимог, установлених частиною 1 статті 203 ЦК України, є підставою для недійсності такого правочину. За висновками Верховного Суду, які були викладені у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, у випадку коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій усувається непевність щодо інших учасників та їх поведінки, а отже, усувається конкуренція між ними. Узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій та дій в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а значить спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції. При цьому Верховний Суд зауважив, що для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим з`ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій (зокрема, в антимонопольній справі), які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків. У разі наявності відповідного рішення АМКУ в антимонопольній справі, правомірність якого буде встановлено судовим рішенням, яке набрало чинності, обставини щодо законності цього рішення АМКУ, встановлені судом, є преюдиційними та повторного доведення не потребують. Узгоджені дії учасників закупівлі (торгів, аукціону) та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозору та відкриту процедуру закупівлі, чим порушуються інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене у визначеному порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсними результатів закупівлі (торгів, аукціону) у випадку, якщо це передбачено спеціальним законодавством, та для визнання недійсним відповідного договору, укладеного з переможцем, відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України. Проте, постановою від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 та від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України, фактично дійшовши протилежних висновків. У свою чергу, уточнюючи такі висновки, об`єднана палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Отже, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд обумовив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку. Визначення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду недійсності правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, у наведений нею спосіб має наслідком застосування аналогічних термінів, визначених у частині 1 у статті 203 ЦК України «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.», які у свою чергу застосовуються при вирішенні спорів судами цивільної юрисдикції. Отже, формуючи висновок про застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність (в тому числі і у разі проведення закупівлі за відсутності конкуренції та при формальному створенні її видимості, що нівелює суть публічної закупівлі), Верховний Суд фактично створив умови, за яких тлумачення цієї норми законодавства у поєднанні із наведеними положеннями частини 1 у статті 203 ЦК України, матиме широкий вплив при вирішення спорів судами різних юрисдикцій при застосуванні положень частини 1 у статті 203 ЦК України. При цьому слід зазначити, що у справах № 420/12471/22 та № 924/971/23 Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованим застосування до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб`єктів господарювання, приписів ст.атті228 ЦК України. Також у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 підтверджено не лише можливість застосування до договорів про закупівлю товарів за публічні кошти зазначених приписів законодавства у випадку порушення суб`єктом господарювання норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, а й визначено прокурора, як суб`єкта, який уповноважений на звернення до суду з відповідним позовом. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 підтверджено правильність своїх висновків, викладених у п. 66 - 70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20. Так, Судом зазначено, що правові наслідки, передбачені ч. 1 та 2 ст. 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України) (п. 69-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, п. 8.38 постанови від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21). При цьому жодних висновків щодо їх конфіскаційного характеру або непритаманності їх цивільному законодавству Великою Палатою сформовано не було. Про застосування у цивільних правовідносинах ст. 228 ЦК України свідчить також стала практика судів. Зокрема, Касаційний цивільний суд у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц визнав обґрунтованим застосування приписів ст. 228 ЦК України до цивільно-правових правовідносин та підтвердив раніше сформовану позицію, відповідно до якої при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути (але не виключно) вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Касаційним цивільним судом також у постанові від 20.11.2024 у справі № 373/2163/21 та від 02.10.2024 у справі № 932/1693/21 також досліджувалось питання щодо застосування приписів ст. 228 ЦК України, за результатами чого суд виснував, що ознаками недійсного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, застосовуючи частину третю статті 228 ЦК України, зазначив, що вимоги про визнання недійсними договорів поставки, обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми такого податку, відтак безумовно стосується прав та інтересів держави і суспільства в питаннях добросовісного ведення господарської діяльності та належної сплати податків, які в свою чергу є базою для існування усіх державних інституцій, соціального забезпечення, підтримання інфраструктури Так само Касаційним господарським судом застосовувалась вказана норма права у подібних правовідносинах (постанови від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20). Судом касаційної інстанції сформовано сталу позицію, відповідно до якої узгоджені дії учасників закупівлі (торгів, аукціону) та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозору та відкриту процедуру закупівлі, чим порушуються інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене у визначеному порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсними результатів закупівлі (торгів, аукціону) у випадку, якщо це передбачено спеціальним законодавством, та для визнання недійсним відповідного договору, укладеного з переможцем, із застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. У постанові від 23.11.2021 у справі № 904/1448/21 судом також звернуто увагу, що забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції є метою Закону України «Про публічні закупівлі». Вказаним Законом першим та основоположним принципом здійснення публічних закупівель визначено добросовісну конкуренцію серед учасників. Встановлені у цій справі обставини виключають змагальність суб`єктів господарювання (відповідачів в антимонопольній справі) між собою та їх самостійну діяльність, узгодження своїх дій, яка свідчить про відсутність конкуренції між ними, що призвело до спотворення результатів торгів. Подібні висновки відстежуються у справах, розглянутих Господарським судом Запорізької області (рішення від 22.06.2023 № 908/736/23, від 23.05.2023 № 908/369/23, від 30.08.2023 № 908/1032/23, від 01.08.2023 № 908/1252/23, від 01.08.2023 № 908/1251/23, від 01.08.2023 № 908/1254/23, від 21.08.2023 № 908/1556/23, від 04.09.2023 № 908/1557/23, від 30.08.2023 № 908/1558/23, від 29.08.2023 № 908/1559/23, від 09.10.2023 № 908/1560/23, від 03.10.2023 № 908/2120/23, від 05.10.2023 № 910/7316/23, від 25.10.2023 № 908/2034/23, від 09.10.2023 № 908/1661/23, від 18.09.2023 № 908/2121/23, від 19.09.2023 908/1948/23, від 01.11.2023 № 908/2122/23, від 22.09.2023 № 908/2046/23, від 23.10.2023 № 908/2174/23, від 20.09.2023 № 908/2044/23, від 27.09.2023 № 908/2045/23, від 27.09.2023 № 908/1665/23, від 01.08.2023 № 908/1663/23, від 22.08.2023 № 908/1752/23, від 02.10.2023 № 908/1942/23, від 14.08.2023 № 908/1904/23, від 21.09.2023 № 908/1666/23, від 21.11.2023 № 908/1730/23, від 22.09.2023 № 908/1944/23, від 22.09.2023 № 908/1945/23, від 22.09.2023 № 908/1946/23, від 22.09.2023 № 908/1941/23, від 07.09.2023 № 908/1687/23, від 03.10.2023 № 908/1903/23, від 03.10.2023 № 908/1889/23, від 03.10.2023 № 908/1940/23, від 25.09.2023 № 908/1798/23, від 27.09.2023 № 908/1649/23, від 26.07.2023 № 908/3858/21), Господарським судом міста Києва (рішення від 28.09.2023 № 910/9792/23, від 10.10.2023 № 910/7158/23, від 10.10.2023 № 910/7266/23, від 21.09.2023 № 910/7313/23, від 25.09.2023 № 910/7207/23, від 01.02.2024 № 910/7317/23), Господарським судом Луганської області (рішення від 08.08.2023 № 913/102/23), Господарським судом Кіровоградської області (рішення від 09.06.2023 № 912/445/2), Центральним апеляційним господарським судом (постанова від 06.11.2023 № 912/111/23, від 12.03.2024 № 912/1439/23, від 15.04.2024 № 912/1108/23, від 17.04.2024 № 912/1084/23), Північно-західним апеляційним господарським судом (постанови від 04.07.2023 № 903/1036/22, від 30.11.2023 № 903/277/23, від 17.01.2024 № 903/563/23), Східним апеляційним господарським судом (постанова від 24.01.2024 № 922/3456/23). Крім того, після формування висновку об`єднаною палатою Верховного Суду у справі № 922/3456/23 про неможливість застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції, судами приймались рішення, в яких вказана норма все одно була застосована (зокрема, у справах № 910/11526/24 постанова від 18.02.2026, № 925/780/25 рішення Господарського суду Черкаської області від 19.01.2026, № 910/17356/23 постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026). Отже, на даний час відсутня усталена судова практика щодо комплексного застосування одних і тих самих норм права, зокрема, ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. ст. 1, 5, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а також ст. ст. 4, 6, 10, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» щодо порушення державних інтересів внаслідок вчинення учасником закупівлі антиконкурентних узгоджених дій та визнання недійсним договору, укладеного в умовах порушення учасником закупівлі основоположного принципу публічних закупівель - добросовісної конкуренції серед учасників, та, як наслідок, спотворення торгів, і застосування наслідків недійсності такого правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України у справах з подібними правовідносинами. Про виключність правової проблеми, свідчить також і наявні глибокі розходження у судовій практиці, зокрема, щодо наявності підстав для визнання недійсним укладеного договору через недодержання вимоги щодо відповідності інтересам держави і суспільства та застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. Крім того, аналогічні питання неминуче виникатимуть у майбутньому, що є безумовною підставою, яка свідчить про наявність виключної правової проблеми та потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду. З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 922/3456/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему щодо комплексного застосування положень ст. ст. 203, 215 ЦК України (щодо недійсності правочину, вчиненого з порушенням інтересів держави і суспільства) та ст. 228 ЦК України (щодо особливих умов застосування та особливих правових насідків, визначених цією статтею), яка може бути сформульована так: 1) Чи є правочини, визначені ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у ч. 3 ст. 228 ЦК України? У зв`язку з цим потребує уточнення як термін «публічний порядок», так і термін «інтерес держави». 2) Чи підлягає визнанню недійсним укладений договір через недодержання вимоги щодо відповідності інтересам держави і суспільства у випадку вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій? 3) Чи підлягають застосуванню визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України особливі правові наслідки правочину, вчиненого з порушенням конкурентних засад, визначених Законом України «Про публічні закупівлі»? 4) Чи є співмірним заходом впливу до учасників суспільних правовідносин, один з яких допустив порушення встановленої державою процедури визначення переможця публічної закупівлі, застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України? 5) Чи може вирок суду бути єдиним доказом доведеності наміру сторін в укладенні договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Щодо першого та другого питання У ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Тому інтереси держави та суспільства порушуються в разі порушення нормативних актів, у яких вони закріплені. Безпосереднім об`єктом посягання з боку учасників незаконного правочину є публічно-правові акти за своєю природою. Реалізуючи приписи ст. 42 Конституції України, держава намагається створити умови для ефективного використання публічних коштів при закупівлі товарів, робіт та послуг, створюючи відповідні механізми при проведенні закупівель, які закладені в Законі України «Про публічні закупівлі». Дотримуватись цих правил повинні всі учасники процедур закупівель. При цьому, метою Закону України «Про публічні закупівлі» є саме забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Одним із таких механізмів є добросовісна конкуренція - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію. Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково - технічного прогресу. Вчинення дій, що усувають конкуренцію, створюють видимість «штучної» конкуренції, нівелюють принципи добросовісності, відкритості, змагальності під час проведення публічних закупівель, у будь-якому разі порушують інтереси держави та мають певні юридичні наслідки. Визначаючи недійсність господарського договору з підстав суперечності інтересам держави та суспільства, до таких правочинів відносять договори, що вчиняються з умислом щодо порушення нормативно-правових актів, що регулюють господарські відносини та пов`язані із захистом економічної конкуренції, управлінням об`єктами державної власності тощо. В свою чергу, сфера публічних закупівель є функціонально орієнтованим елементом економічної безпеки держави, вбудованим у механізм функціонування бюджетного сектора економіки, ресурсно-економічного і фінансового забезпечення галузей державного управління, освіти, культури та охорони здоров`я. При цьому економічна безпека у сфері закупівель полягає в цільовому та ефективному витрачанні публічних коштів, дотриманні необхідної якості товарів, що поставляються, і послуг, максимально повному використанні конкурсних правил при виборі постачальників, протидії кримінально-корупційним загрозам. Забезпечення економічної безпеки у сфері державних закупівель означає її розвиток відповідно до суспільно необхідних потреб державних інститутів, економічних норм і нормативів забезпеченості та витрачання відповідних ресурсів, встановлених стандартів якості та ефективності та в рамках правового поля. Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію. Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково - технічного прогресу. Натомість зловмисна домовленість Відповідача 2 з іншим учасником закупівлі не сприяє такому ефективному функціонуванню економічної системи в Україні та прямо суперечить відповідним державним інтересам. Держави - учасниці Конвенції ООН проти корупції, прийнятої на 58 сесії Генеральної Асамблеї ООН 31.10.2003, беручи до уваги принципи належного управління державними справами й державним майном, справедливості, відповідальності й рівності перед законом і необхідність забезпечити добропорядність, домовилися про те, що цілями Конвенції є, зокрема, заохочення чесності, відповідальності й належного управління громадськими справами й державним майном (преамбула та ст. 1 Конвенції). У сфері державних закупівель та управління державними фінансами кожна Держава - учасниця, зокрема й Україна, вживає згідно з основоположними принципами своєї правової системи необхідних заходів для створення належних систем закупівель, які ґрунтуються на прозорості, конкуренції та об`єктивних критеріях прийняття рішень і є ефективними (ч. 1 ст. 9 Конвенції ООН проти корупції). Отже, важливим є забезпечення положень вказаних Конвенції. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження публічними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб`єктів господарювання. Близька за змістом правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 25.08.2022 у справі № 904/6691/20 (910/18605/19). Порушення процедури публічних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання публічних коштів, спричиняє істотну шкоду інтересам держави щодо здійснення права державної власності, тобто права держави володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах коштами, що належать їй як безпосередньо, так і через органи державної влади, і, як наслідок, не відповідає суспільному інтересу. Виконання зобов`язань за оскаржуваним правочином, укладеним із порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, не відповідає принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі. Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Саме держава взяла на себе обов`язок відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції. Водночас порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» учасниками закупівель нівелює не лише реалізацію вказаних принципів публічних закупівель, а і порушує основний принцип організації і функціонування суспільства і держави - законність. Верховний Суд у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 дійшов правильного висновку, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій. У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 викладено правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України в сукупності з ч. 1 ст. 203 указаного Кодексу. Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Розглядаючи справу № 910/114/19 про визнання недійсним договору про закупівлю як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, Верховний Суд у п. п. 32, 33 своєї постанови від 10.06.2021 указав, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог. Таким чином, прийняття та дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, зокрема, у сфері публічних закупівель та закупівель, які прирівнюються до державних, відповідає інтересам держави і суспільства (цієї ж позиції дотримується Верховний Суд, про що зазначено у постанові Касаційного господарського суду від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20). У постанові від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18 Верховний Суд погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що оспорюваний договір про закупівлю, укладений за результатами закупівлі робіт (у формі відкритих торгів), яка проведена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України як такий, що суперечить цьому Закону та інтересам держави і суспільства, оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору. Отже, встановивши, що обидва учасника закупівлі з метою створення видимості конкуренції під час торгів замінили останню на координацію поведінки та у незаконний спосіб відповідач 2 отримав право на укладення договору про закупівлю, такий правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки не було забезпечено дотримання вимоги щодо відповідності його інтересам держави і суспільства. Отже, упродовж 2019 - 2025 років суди констатували, що порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» тягне недійсність правочину, укладеного за результатом проведення процедури закупівлі, внаслідок невідповідності його інтересам держави і суспільства. Щодо третього питання - застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги до правочину, як то зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6). Недодержання вказаних вимог є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України). При цьому закон розрізняє правочин, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин) або недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України). Правові наслідки недійсності правочину визначені у ч. 1 ст. 216 ЦК України. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Одночасно законодавець передбачив, що вказані правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України). Серед таких особливих умов застосування та особливих правових насідків є ті, що визначені ст. 228 ЦК України. Аналіз судових рішень з питань застосування приписів ст. 228 ЦК України свідчить про неоднакове застосування судами цієї норми у контексті розуміння приписів ст. 228 ЦК України - вони регламентують підстави або наслідки недійсності правочину. Так у постанові від 04.02.2026 Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/6654/24 погодилась з тим, що «…позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України» (п. 105). Одночасно Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 звернуто увагу, що правові наслідки, передбачені ч. 1 та 2 ст. 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України) (п. 69-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, п. 8.38 постанови від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21). За викладених позицій Великої Палати Верховного Суду потребує уточненню питання про те, що норми ст. 228 ЦК України регламентують лише особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів та не визначають інших особливих умов їх застосування, окрім як порушення публічного порядку або вчинення його з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Так само потребує уточнення питання чи є правочини, визначені ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у ч. 3 ст. 228 ЦК України. У цьому контексті очевидно, що потребує уточнення як термін «публічний порядок», так і термін «інтерес держави». Вбачається, що в основі першого є окремі злочини або адміністративні правопорушення як підстава нікчемності вчинених за їх наслідками правочинів. У свою чергу укладення правочину з порушенням порядку, регламентованого законом, є таким, що не відповідає державному інтересу із врегулювання відповідних суспільних відносин. У цьому контексті слід звернути увагу на одну із передбачених ст. 203 ЦК України підстав для визнання недійсним правочину - невідповідність його інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недодержання вказаної вимоги, є наслідком застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України. Вбачається, що зазначення цієї підстави у загальній нормі, яка регламентує такі підстави недійсності правочину, є відмінними від тих правочинів, які порушують публічний порядок. Одночасно, зважаючи на особливі наслідки недійсності таких правочинів, з метою забезпечення дотримання балансу державних та приватних інтересів, з аналізу приписів ч. 2 ст. 215 та ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, а також ч. 3 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 228 ЦК України законодавець відніс останні до оспорюваних. При цьому однією з визначальних умов для застосування особливих наслідків недійсності правочинів, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є «інтерес держави». Ця ж ознака, є умовою для здійснення прокурором функції, передбаченої п. 3 ст. 131-1 Конституції України. Опосередковано вказане знайшло своє підтвердження у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21. «Ураховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що «інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема, комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно (п. 8.16). Наявність вказаної умови підтверджується судом як підстава для представництва (абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Прийняття судом позову прокурора, який звернувся на захист державних інтересів, є тим виключним випадком, який передбачений п. 3 ст. 131-1 Конституції України та, відповідно, умовою для визнання правочину недійсним та застосування особливо сурових у цивільному законодавстві наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. Допустимість застосування вказаної норми при встановленні обставин вчинення правочину без додержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21. Так само Верховним Судом приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України неодноразово застосовувались при встановленні порушення законодавства у сфері господарської діяльності (постанови від 20.11.2024 у справі № 373/2163/21, від 02.10.2024 у справі № 932/1693/21). Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, застосовуючи частину третю статті 228 ЦК України, зазначив, що вимоги про визнання недійсними договорів поставки, обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми такого податку, відтак безумовно стосується прав та інтересів держави і суспільства в питаннях добросовісного ведення господарської діяльності та належної сплати податків, які в свою чергу є базою для існування усіх державних інституцій, соціального забезпечення, підтримання інфраструктури і тп. У вказаному контексті потребує вирішенню правова проблема щодо такої категорії як застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України «за порушення законодавство у сфері господарської діяльності». Вбачається, що відповідні нормативні акти покликані врегулювати приватноправові відносини. У свою чергу порушення інтересів держави має місце внаслідок недотримання, зокрема, антиконкурентного законодавства та у сфері публічних закупівель, які мають на меті не лише ефективне використання бюджетних коштів, а й у глобальному масштабі стимулювати ключовий механізм ринкової економіки, забезпечення боротьби між виробниками за споживача, що стимулює зниження витрат, підвищення якості товарів, інновації та ефективніше задоволення потреб, діючи через ціни та попит-пропозицію для досягнення ринкової рівноваги та розвитку системи. Ухвалення рішення про задоволення позову про визнання недійсним договору, укладеного за результатами проведення публічної закупівлі з одночасним порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та, як наслідок неправомірне отримання переваги у державному замовленні, не лише формує режим законності у державі, компенсує понесені втрати від порушення її інтересів як регулятора суспільних відносин, а забезпечує реалізації більш глобальних механізмів, як то через механізм превенції, стимулювання розвитку ринкової економіки, боротьбу між виробниками за споживача через зниження витрат, підвищення якості товарів, інновації та ефективніше задоволення потреб для досягнення рівноваги та розвитку системи. Судами різних інстанцій приймались рішення про застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, внаслідок вчинення суб`єктами господарювання антиконкурентних узгоджених дій (Господарським судом Запорізької області, Господарським судом міста Києва, Господарським судом Луганської області, Господарським судом Кіровоградської області, Центральним апеляційним господарським судом, Північно-західним апеляційним господарським судом, Східним апеляційним господарським судом, Північним апеляційним господарським судом та судами касаційної інстанції), про що зазначено вище. Водночас Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, розглядаючи справу про визнання договору недійсним із застосуванням визначених ч. 3 ст. 228 ЦК України наслідків його недійсності - стягнення коштів у дохід держави, розмежував поняття правових наслідків правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, та адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зазначивши, що правові наслідки вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями. Висновки про необхідність застосуванні наслідків недійсності правочину, передбаченого ч. 3 ст. 228 ЦК України, зроблені також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду і за результатами розгляду справ № 911/1113/18 та № 911/1110/18. Відповідно до приписів ст. 203 ЦК України підставою для визнання недійсності правочину, є, зокрема, невідповідність його інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недодержання вказаної вимоги, є наслідком застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України. На переконання колегії суддів узгоджені дії учасників закупівлі (торгів, аукціону) та відсутність реальної конкуренції унеможливлюють прозору та відкриту процедуру закупівлі, нівелюють основоположні засади публічних закупівель, чим порушуються інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене у визначеному порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсними результатів закупівлі (торгів, аукціону) та застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. Щодо наявності різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах Розглядаючи справу № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалила рішення про звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норм права, питання щодо застосування яких постало перед об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Досліджуючи поставлені питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, науковці зробили наступні висновки. На думку ОСОБА_1 , при застосуванні вище вказаних норм ЦК та ГК України, акцент здебільшого робиться не на захисті прав та інтересів окремого потерпілого, а на охороні публічного інтересу загалом - недопущенні можливості отримати вигоду з протиправної діяльності. Спасибо-Фатєєва І.В. у своєму висновку вказала, що у ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачаються правові наслідки, які спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину. Професор Рабінович С.П. зазначає, що правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 228 ЦК України із суб`єктивної сторони характеризується виною у формі умислу (прямого), а з об`єктивної - вчиненням у зовнішній формі «правочину» дій, які суперечать інтересам держави і суспільства та/або його моральним засадам. Йдеться про умисне вчинення таких дій, щодо яких особа не може не усвідомлювати їх суспільно шкідливого чи суспільно небезпечного характеру, який надає цим діям якості публічного правопорушення. У висновку Вадима та ОСОБА_2 указано, що унікальність ст. 228 ЦК України, насамперед, полягає у тому, що вона передбачає правові наслідки вчинення правочину, який учинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, у формі стягнення зі сторін (сторони), якщо вони діяли з умислом, усього одержаного в дохід держави. Щодо можливого втручання у право мирного володіння майном та позбавленням права власності у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, жоден з Членів НКР не виснував про порушення критерію розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, у разі застосування правових наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, до особи, яка діяла з умислом на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виснували, що застосування санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, не є втручанням у право мирного володіння майном та позбавленням власності у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Спасибо-Фатєєва І.В. мирне володіння майном не припускає дій «під прикриттям», дій для видимості дещо позитивного, а насправді такого, що порушує закон. В такому контексті мирного володіння майном дії особи, які розцінюються як такі, що спрямовані на порушення публічного порядку, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства ніяк не можуть вважатися допустимими і свідчити, що особа має на меті просто мирно володіти майном. Це не держава втручається у мирне володіння майном особи, а особа втручається у публічний порядок, маніпулюючи своїм майном з метою обійти закон і нашкодити інтересам держави та суспільства. Реакція держави в такого роду випадках відбувається в публічних інтересах і не є втручанням у мирне володіння майном у відсутність такого (тобто мирного володіння майном). ОСОБА_5 виснував, що у випадку безоплатного вилучення майна в особи, яка, використовуючи зовнішню форму правочину, вчинила умисне правопорушення, критерії розумного й справедливого балансу між інтересами суспільства та правами особи та критерій пропорційності і «необхідності втручання у демократичному суспільстві» слід вважати дотриманими. На його думку, конфіскаційні санкції ч. 3 ст. 228 ЦК України відповідають засаді домірності як складника верховенства права в тому аспекті, який стосується їх застосування з огляду на наявність протиправного умислу у сторони правочину, яка діяла з умислом («наміром»), завідомо суперечним інтересам держави і суспільства. Спасибо- ОСОБА_6 щодо питання про дотримання розумного балансу (пропорційності) між метою, яка передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення виснувала, що це не держава втручаються в мирне володіння майном, а особа втручається в публічний порядок. У своєму висновку ОСОБА_1 зазначає, що якщо обидва учасники діяли умисно, конфіскація всього одержаного ними виглядає виправданою з позицій принципу «nullus commodum capere potest ex sua iniuria» (ніхто не повинен отримувати вигоду зі свого правопорушення). Вони свідомо йшли на ризик, тож втрата майна - передбачуваний наслідок. ЄСПЛ, як правило, не знаходить порушень у вилученні майна в самих правопорушників за умови, що це вилучення не перевищує меж необхідного. Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Україна є Державою - учасницею Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, прийнятої на 58 сесії Генеральної Асамблеї ООН 31.10.2003. Для України Конвенція набрала чинності 01.01.2010 у зв`язку із її ратифікацією Законом України від 18.10.2006 № 251-V. Україна та Сторона ЄС забезпечують застосування законодавства про конкуренцію, яке ефективно протидіє діям та операціям, зазначеним у ст. 254 (a) (ч. 1 ст. 255 Угоди). Отже, порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення тендеру призводять до незабезпечення положень Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції та підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством. Порушення відповідачем 2 вимог законодавства про захист економічної конкуренції не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі. Отже, на переконання колегії суддів, визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок порушення процедури публічної закупівлі через дії учасників відкритих торгів, не порушує конституційне право на мирне володіння майном, передбачене ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втручання є законним, є пропорційним та має легітимну мету. Щодо четвертого питання Щодо наявності легітимної мети для відповідного втручання, то Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на такому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (справа «Трегубенко проти України» («Tregubenko v. Ukraine», пункт 54). Щодо критерію пропорційності, то Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що ЦК України, за загальним правилом, захищає права винятково добросовісного набувача (постанова ВП ВС від 16.04.2025 у справі № 924/971/23). Отже, наявність у суб`єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків, також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки з метою отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів). Застосування ж передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення «порушника» економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Таким чином це не держава втручається у мирне володіння майном особи, а особа втручається у публічний порядок, маніпулюючи своїм майном з метою обійти закон і нашкодити інтересам держави та суспільства. Тому реакція з боку держави відбувається не всупереч мирному володінню майном особою, а як наслідок порушення розуміння мирного володіння майном, використання його для незаконних цілей. Застосування таких жорстких наслідків є адекватною реакцією з боку держави на протиправні дії таких недобросовісних суб`єктів господарювання, які на загальнодержавному рівні, при їх масовості та легалізації через судові процедури загрожують як публічному порядку всередині нашої держави (конкуренція нівелюється як ключовий механізм ринкової економіки) та і її авторитету на міжнародному рівні, особливо у світлі взятих зобов`язань за Угодою про асоціацію. У цьому контексті актуальною є позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, відповідно до якої принципи справедливості, розумності і добросовісності є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України ). Водночас в аспекті можливості конвенційного захисту майна важливим питанням є законність його набуття заявником. У практиці ЄСПЛ це питання вирішується через категорію добросовісності заявника. У своєму рішенні від 24.11.2015 у справі «Noreikienл and Noreika v. Lithuania» (заява № 17285/08, п. 30) ЄСПЛ зазначив, що для оцінки тягаря, покладеного на заявників, необхідно враховувати конкретні обставини справи, зокрема, умови набуття спірного майна та розмір компенсації, а також особисте і соціальне становище заявників. Оскільки за обставинами згаданої справи добросовісність заявників при набутті майна на національному рівні не заперечувалася, вони не скористалися привілейованим становищем і не діяли незаконно, то ЄСПЛ вважав, що вони були добросовісними власниками. Як наслідок, ЄСПЛ у цій справі визнав, що заявники мали легітимні очікування того, що адміністративні рішення та договір купівлі-продажу не будуть скасовані ретроспективно їм на шкоду (п. п. 35, 36 зазначеного рішення ЄСПЛ). Також у рішенні від 15.09.2020 у справі «Belova v. Russia» (заява № 33955/08, п. 41) ЄСПЛ наголосив, що набувач майна повинен ретельно перевіряти його походження, щоб уникнути можливих вимог про конфіскацію. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28.08.2018 у справі «G.I.E.M. S.R.L. and others v. Italy» (заяви № № 1828/06 та ін., п. 301) виснував, що для оцінки того, чи була конфіскація пропорційною, може братися до уваги, зокрема, ступінь вини або недбалості з боку заявників або зв`язок між їхньою поведінкою та відповідним правопорушенням. ЄСПЛ неодноразово вказував, що досягнення справедливого балансу залежить від багатьох чинників, і поведінка власника майна, зокрема ступінь вини або обачності, яку він проявив, є одним з елементів сукупності обставин, що мають бути враховані. ЄСПЛ підкреслював необхідність вирішення питання, чи застосовані процедури були такими, що, серед іншого, дозволяли належним чином урахувати ступінь вини або обачності заявника або, принаймні, зв`язок між його поведінкою та порушенням закону (рішення ЄСПЛ від 24.10.1986 у справі «Agosi v. The United Kingdom» (заява № 9118/80, п. п. 54, 55), рішення від 05.11.1981 у справі «X v. The United Kingdom» (заява № 7215/75, п. 60), рішення від 26.11.2019 у справі «Ya?ar v. Romania» (заява № 64863/13, п. 60), рішенні від 21.04.2016 у справі «Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria» (заява № 46577/15, п. 75) тощо). Погоджуючись із таким підходом, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у п. 78 постанови від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011 виснував, що для розкриття критерію «пропорційності» вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна. Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, у володіння якої відбувається втручання. У позовній заяві у даній справі стверджується, що закупівля відбулася в умовах вчинення його учасниками антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів цієї закупівлі. Указані обставини укладення договору однозначно вказують на наявність винної та недобросовісної поведінки, яка виключає мирне володіння цим активом. З урахуванням наведеного конвенційний захист, передбачений ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, не може поширюватися на правовідносини у межах цієї справи. Так, у справі «Kurban v. Turkey», висновки ЄСПЛ у якій застосовано у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, констатовано добросовісність заявника (на відміну від цієї справи). У справі «Kurban v. Turkey» заявник уклав договір публічної закупівлі після того, як відповідні закупівельні органи оголосили, що він пройшов кваліфікацію та виграв тендер. За умовами договору заявник ніс відповідальність за завершення будівельного проєкту в межах бюджету у розмірі 5 924 905,58 турецьких лір. Він також надав забезпечення виконання договору, сплативши гарантію у розмірі 160 000 турецьких лір. Коли закупівельні органи були поінформовані про кримінальне переслідування заявника, вони розірвали договір і утримали гарантію. Водночас ЄСПЛ зазначив, що на момент укладення договору публічної закупівлі ані закупівельний орган, ані сам заявник не знали про кримінальне переслідування останнього. Крім того, після підписання договору заявник розпочав облаштування будівельного майданчика та виставляв адміністрації рахунки за досягнутий ними прогрес у виконанні робіт. Цей договір до моменту його розірвання замовником був таким, що підлягав примусовому виконанню за національним правом. Те, що національні суди згодом підтвердили розірвання договору заявника та конфіскацію його гарантії, не є вирішальним з точки зору визначення того, чи міг заявник на момент його підписання і внесення гарантії мати законне очікування, що його передбачуване право не буде поставлене під сумнів ретроспективно (рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10, п. 64). Крім того, відсутність будь-яких доказів того, що заявник знав про кримінальне провадження проти нього на момент участі в тендері, дозволило ЄСПЛ дійти висновку, що заявника не можна звинувачувати у недобросовісній поведінці під час участі в цьому процесі (рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10, п. 85). З урахуванням наведених вище конкретних обставин указаної справи, які мали вирішальний вплив на становище, в якому опинився заявник, ЄСПЛ дійшов висновку, що розірвання договору заявника із зворотною дією (ex tunc) та утримання гарантії були непропорційними. Зокрема, ЄСПЛ вважав, що навіть якщо припинення договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу принаймні вимагав застосування менш суворого заходу, який би полегшив фінансовий тягар, покладений на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх понесених ним витрат (рішення ЄСПЛ у справі «Kurban v. Turkey» (заява № 75414/10, п. 86). Таким чином, добросовісність заявника у справі «Kurban v. Turkey» стала ключовою підставою для висновку ЄСПЛ про непропорційність втручання в право на мирне володіння майном (договірними правами та гарантією). Натомість у цій справі свідомі та умисні антиконкурентні узгоджені дії відповідача 2, які стосувалися спотворення результатів закупівлі, направлені на отримання перемоги в ньому будь-якою ціною та, як наслідок, укладення договору не на конкурентних засадах, що суперечить самій суті закупівлі і виключають добросовісність відповідача

2. Крім того, ЄСПЛ неодноразово нагадував, що для сумісності зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції втручання у право власності має здійснюватися «в інтересах суспільства» та «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (наприклад, рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Sporrong and Lцnnroth v. Sweden» (заяви № 7151/75 та № 7152/75, п. п. 69, 73), рішення ЄСПЛ від 04.07.2017 у справі «S.C. Service Benz Com S.R.L.» (заява № 58045/11, п. 28), рішення ЄСПЛ від 26.11.2019 у справі «Ya?ar v. Romania» (заява № 64863/13, п. 50) тощо). Щодо п`ятого питання Щодо можливості застосування приписів ст. 228 ЦК України лише за наявності злочину, вироку суду Велика Палата Верховного Суду та об`єднана палата Касаційного господарського суду вказували таке: - постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18 - «суд не приймає посилання скаржника на виправдувальний вирок Бородянського районного суду Київської області від 05.12.2017 у кримінальному провадженні №367/5357/16-к, оскільки сам по собі вирок не є обов`язковим доказом у доведенні наміру сторін в укладенні договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Визначення ціни продажу в результаті відкритих торгів не спростовує факту набуття спірного об`єкта нерухомості з порушенням вимог законодавства»; - постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 - «При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.» За вказаною позицією Великої Палати Верховного Суду вирок суду у кримінальній справі не є єдиним доказом, який може підтверджувати наявність умислу на вчинення правочину з метою, що порушує інтереси держави. Так само за відсутності обвинувального вироку Велика Палата Верховного Суду застосувала приписи ст. 228 ЦК України у постанові від 16.04.2025 у справі № 924/971/23. Такий підхід об`єднаної палати Касаційного господарського суду у подальшому застосовано Верховним Судом у 33 справах (наприклад постанова від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23). Висновки З огляду на зазначене існує нагальна потреба у формуванні Великою Палатою Верховного Суду єдиного підходу до визначення термінів «публічний порядок» та «інтерес держави» (встановлених ч. ч. 1-3 ст. 228 ЦК України), необхідності визнання недійсним договору, укладеного в умовах вчинення антиконкурентних узгоджених дій, застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції. Крім того, у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, та водночас ці питання актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й в публічному праві (зокрема, адміністративному, наприклад постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22), тобто у невизначеній кількості справ. Отже, наявна виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та / або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням. Проблемне правозастосування з окресленого питання при вирішенні справ у подібних правовідносинах судами різних юрисдикцій та інстанцій призвело до формування різної правової позиції при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду також розглядала питання щодо застосування приписів ст. 228 ЦК України, вказана справа має бути вирішена з використанням повноважень саме Великої Палати Верховного Суду. Щодо кількісного критерію Характеризуючи виключну правову проблему, кількісний критерій свідчить про її системний характер, оскільки вона виникає не в межах однієї конкретної справи, а у невизначеній кількості спорів, що об`єктивно створює ризик неоднакового застосування норм права; водночас відповідне питання стосується не лише вже наявних проваджень, а й потенційних майбутніх типових справ, а відтак його вирішення має забезпечити сталість та єдність судової практики. На розгляді в судах усіх інстанцій перебуває численна кількість аналогічних справ за позовами як прокурора, так і сторін таких правочинів, а також податкових органів про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. На час розгляду цієї справи у провадженні лише господарських судів перебуває значна кількість аналогічних спорів, зокрема у провадженні судів першої інстанції (майже усіх областей, крім Волинської, Івано-Франківської та Тернопільської) перебуває 190 справ з подібними правовідносинами за позовами прокурора, сума позовних вимог у яких становить на 1 млрд 333 млн 293 тис. грн. Зокрема, в Господарському суді Львівської області - справи № № 914/1345/25, 914/3811/23, 914/247/24, та інші, Господарському суді міста Києва - справа № 910/2609/24 та № 910/4486/25, Господарському суді Одеської області - справи № № 916/2265/25, 916/1433/24, 916/1442/25, 916/1291/24, 916/204/25 та інші, Господарському суді Сумської області - справа № 920/487/25, Господарському суді Закарпатської області - справи № № 907/617/24, 907/379/25, 907/383/25 та інші, Господарському суді Дніпропетровської області - справи № № 904/6769/23, 904/1071/24, 904/1292/24, 904/60/25, 904/1054/25, 904/3891/25 та в інших судах. У судах апеляційної інстанції на даний час за позовами прокурора перебувають 23 справи з аналогічними позовними вимогами на загальну суму 220 млн 217 тис. грн Східний апеляційний господарський суд - №№ 922/4820/24, 922/1143/25; Південно-західний апеляційний господарський суд - №№ 916/5746/24, 916/31/24; Північний апеляційний господарський суд - №№ 927/537/24, 927/750/24, 927/807/24, 927/609/24, 927/988/24, 925/403/24, 910/8794/24, 910/6330/24, 910/2269/24, 910/5099/24; Центральний апеляційний господарський суд - №№ 912/1480/24, 908/943/25, 908/404/24; Західний апеляційний господарський суд - №№ 921/302/24, 909/613/24, 907/1104/24, 907/1106/24; Північно-західний апеляційний господарський суд - №№ 902/72/25, 906/1303/23), а також у судах касаційної інстанції - 9 справ (№№ 912/1503/24, 910/20111/23, 913/318/23, 908/295/25, 902/869/25, 927/1531/23, 910/7160/23, 904/1491/25, 910/7314/23). Системність цієї проблеми підтверджується офіційними зведеними відомостями Антимонопольного комітету України, розміщеними на його офіційному вебсайті, відповідно до яких лише за останні 3 роки за спотворення результатів торгів притягнуто до відповідальності понад 3000 суб`єктів господарювання. Зазначене свідчить про масштабність порушень у сфері публічних закупівель та значний потенціал для виникнення відповідних судових спорів. Правовідносини, пов`язані зі спотворенням результатів публічних закупівель, мають масовий характер, а проблема застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у таких правовідносинах є непоодинокою, носить системний характер. З огляду на значну кількість справ, що перебувають одночасно на розгляді судів різних інстанцій, зазначена проблема вже впливає на єдність судової практики та має тенденцію до подальшого поширення, оскільки з урахуванням позиції суду щодо відмови у задоволенні позовів про визнання недійсними договорів, укладених внаслідок вчинення антиконкуретних узгоджених дій, та відсутності підстав для застосування наслідків такої недійсності, вказане виступатиме додатковим стимулом для порушення суб`єктами господарювання положень законодавства про публічні закупівлі в подальшому. З урахуванням викладеного, існування значної кількості справ цієї категорії як вже існуючих, так і можливих у майбутньому судових спорів між суб`єктами господарювання, що вчинили антиконкурентні узгоджені дії та державою, становить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також визначення механізмів протидії можливому нехтуванню приписами Закону України «Про публічні закупівлі» та ЦК України. Вирішення справи цієї справи Великою Палатою Верховного Суду матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, забезпечить попередження у майбутньому порушення учасниками публічних закупівель принципу добросовісної конкуренції та, як наслідок, сприятиме забезпеченню відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а також згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему. Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ: Справу № 910/7314/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Н. О. Волковицька Судді Г. М. Мачульський О. В. Случ Повний текст ухвали оформлено суддею Мачульським Г. М.