Ухвала КГС ВС № 916/1004/24

УХВАЛА 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 916/1004/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В. за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І., та представників: прокурора - Цимбалістого Т. О., позивача - не з`явився, відповідача -Димитрової І. А. (в режимі відеоконференції), Гродовської О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фермерського господарства "Димитрова 2022" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 у справі № 916/1004/24 за позовом керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області до Фермерського господарства "Димитрова 2022" про застосування наслідків нікчемності договорів оренди, В С Т А Н О В И В:

1. Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Суворовської (після зміни найменування - Катлабузької) селищної ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Суворовська (Катлабузька) селищна рада; Рада; позивач)) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Димитрова 2022" (далі - ФГ "Димитрова 2022"; відповідач), в якій просив: - застосувати наслідки нікчемності договору оренди земельних ділянок загальною площею 73,7 га, укладеного між Суворовською селищною радою та ФГ "Димитрова 2022" 26.03.2021, а саме: зобов`язати останнє повернути Катлабузькій селищній раді земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами: - 5122383900:01:003:0059 площею 3,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276335451223, номер відомостей про речове право: 40258874), - 5122383900:01:003:0060 площею 50,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276327451223, номер відомостей про речове право: 40258744), - 5122383900:01:003:0061 площею 10,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276318051223, номер відомостей про речове право: 40258579), - 5122383900:01:003:0062 площею 7,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276307951223, номер відомостей про речове право: 40258427) та 5122383900:01:003:0063 площею 3,7 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276154051223, номер відомостей про речове право: 40255668).

2. Прокурор також просив застосувати наслідки нікчемності договору оренди земельної ділянки площею 10 га, укладеного між Суворовською селищною радою та ФГ "Димитрова 2022" 05.08.2021, а саме: зобов`язати останнє повернути Раді земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064 площею 10,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2374574651223, номер відомостей про речове право: 43513652).

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в користуванні ФГ "Димитрова 2022" на підставі договорів оренди перебувають шість земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які отримані його засновником ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ). На думку Прокурора, спірні земельні ділянки передані з порушенням вимог ст. ст. 116, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", а тому укладені договори оренди щодо вказаних земельних ділянок є нікчемними, а земельні ділянки підлягають поверненню власнику.

4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 (суддя - Н. Д. Петренко) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Південно-західним апеляційним господарським судом постановою від 05.02.2026 (головуючий суддя - Г. І. Діброва, судді - Я. Ф. Савицький , А. І. Ярош) скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 і позов задоволено. Зобов`язано ФГ "Димитрова 2022" повернути Катлабузькій селищній раді земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами, перелік яких наведений у резолютивній частині постанови апеляційного господарського суду.

6. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації (далі - Кілійська РДА) від 23.06.1997 № 281 затверджено проєкт відведення земельних ділянок із земель запасу Старотроянівської сільської ради загальною площею 210,87 га для поділу її у приватну власність та у постійне користування з метою створення селянських (фермерських) господарств, зокрема, ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) - 1,61 га ріллі богарної у приватну власність і 20,0 га ріллі богарної у постійне користування.

7. Розпорядженням Кілійської РДА від 26.11.1997 № 579 затверджено проєкт відведення земельних ділянок для створення селянських (фермерських) господарств на території Старотроянівської сільської ради та передано із земель запасу земельні ділянки для створення селянських (фермерських) господарств, зокрема, ОСОБА_1 - 2,0 га ріллі богарної у приватну власність. 8. 13.01.1999 на підставі розпорядження Кілійської РДА від 26.11.1997 № 579 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,00 га в межах згідно з планом, розташовану на території Старотроянівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, про що видано відповідний Державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ОД № 084396. Відповідні державні акти були видані і ОСОБА_4 . 9. 11.03.2013 між Кілійською РДА (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі № 154, за умовами якого орендодавець надає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Старотроянівської сільської ради.

10. Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 83,7 га, у тому числі 83,7 га ріллі, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

11. Договір укладено на термін, починаючи з 02 січня до 31.12.2023 (п. 8 договору).

12. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п. 14 договору).

13. Подібні договори оренди землі між Кілійською РДА та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки загальною площею 83,7 га, у тому числі 83,7 га ріллі, із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком з 02 січня до 31.12.2014 були укладені в 2014-2017, а саме у 2014 році - від 14.02.2014 № 73, у 2015 році - від 05.01.2015 № 110, у 2016 році - від 01.02.2016 № 72, у 2017 році - від 04.02.2017 № 54.

14. Рішенням Суворовської селищної ради від 02.03.2021 № 160/VІІІ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства на території Старотроянівської сільської ради Кілійського району Одеської області (за межами населеного пункту) з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063, 5122383900:01:003:0064 загальною площею 83,7 га із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності; передано у довгострокову оренду терміном на 15 років ОСОБА_1 земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташовані на території Суворовської селищної ради (за межами населеного пункту) з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063, 5122383900:01:003:0064 загальною площею 83,7 га для ведення фермерського господарства. Вказаним рішенням надано дозвіл ОСОБА_1 на оформлення договору оренди земельних ділянок та зареєструвати його згідно з чинного законодавства. 15. 26.03.2021 між Суворовською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063.

16. Відповідно до п. 1.1 цього договору орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі", ч. 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції від 05.10.2011), п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.02.2016 № 1012-VІІІ, рішення Суворовської селищної ради VІІІ скликання від 02.03.2021 № 160 надає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташовані на території Суворовської селищної ради (за межами населеного пункту).

17. Згідно з п. 2.1 договору в оренду передаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 73,7 га, у тому числі ріллі 73,7 га. Договір укладено строком на 15 років (п. 3.1 договору).

18. Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності передається в оренду для ведення фермерського господарства.

19. Згідно з п. 6.3 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється за розробленим проєктом відведення. Підставою розроблення проєкта відведення земельної ділянки є розпорядження Кілійської РДА від 12.07.2012 № 453, від 21.12.2012 № 764. 20. 26.03.2021 сторонами було підписано акт приймання-передачі в оренду земельних ділянок 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063. 21. 05.08.2021 між Суворовською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064.

22. Відповідно до п. 1.1 цього договору орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі", ч. 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції від 05.10.2011), п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.02.2016 № 1012-VІІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ, рішень Суворовської селищної ради VІІІ скликання від 02.03.2021 № 160, від 14.07.2021 № 308 надає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташовану на території Суворовської селищної ради (за межами населеного пункту).

23. Згідно з п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 10,0 га, у тому числі ріллі 10,0 га.

24. Договір укладено строком на 15 років (п. 3.1 договору).

25. Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності передається в оренду для ведення фермерського господарства.

26. Згідно з п. 6.3 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється за розробленим проєктом відведення. Підставою розроблення проєкта відведення земельної ділянки є розпорядження Кілійської РДА від 12.07.2012 № 453, від 21.12.2012 № 764. 27. 26.03.2021 між сторонами також було підписано відповідний акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064. 28. 05.08.2022 Суворовською селищною радою прийнято рішення № 773/VІІІ "Про укладення додаткової угоди до договору оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063 від 26.03.2021 і договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064 від 05.08.2021".

29. Згідно з цим рішенням Суворовська селищна рада вирішила укласти додаткову угоду до договору оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063 від 26.03.2021 і договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064 від 05.08.2021, а саме: 1.1. Абзац 1 преамбули викласти у іншій редакції: "орендодавець" Суворовська селищна рада (код ЄДРПОУ 04379166) в особі Суворовського селищного голови ОСОБА_15, що діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з одного боку, та "орендар" ФГ "Димитрова 2022" (код ЄДРПОУ 44587357) в особі голови ОСОБА_1 , діючої на підставі Статуту з другого, уклали цей договір про нижченаведене…". 1.2. В розд. "реквізити сторін" змінити назву "орендаря", та викласти у іншій редакції: "ФГ "Димитрова 2022" (код ЄДРПОУ 44587357), адреса: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Старі Трояни, вул. 28 червня, 104".

30. На підставі вказаного рішення були укладені додаткові угоди (з головою ФГ "Димитрова 2022") про внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5122383900:01:003:0059, 5122383900:01:003:0060, 5122383900:01:003:0061, 5122383900:01:003:0062, 5122383900:01:003:0063 від 26.03.2021 і договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122383900:01:003:0064 від 05.08.2021.

31. Прокурору була надана така інформація:

1. ОСОБА_1 є однією із засновників Селянського (фермерського) господарства "Димитров" з 12.04.2017 (див. лист виконавчого комітету Ізмаїльського району Одеської області від 16.11.2021 № 13/02-14-4344);

2. Згідно з інформацією уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи-реєстру Держпродспоживслужби за ОСОБА_1 трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми в Одеській області не зареєстровані (див. лист Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області). 32. 15.11.2023 виконавчим комітетом Ізмаїльського району Одеської області надано відповідь (на запит Прокурора) про те, що згідно з відомостей з ЄДРПОУ щодо ФГ "Димитрова 2022" знайдена така інформація: державна реєстрація створення юридичної особи проведена 21.01.2022; засновником та керівником зазначено ОСОБА_1 ; державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу проведена 08.09.2023, в результаті реєстраційної дії змінено керівника, засновника та кінцевого бенефіціарного власника - з ОСОБА_1 на ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), а також збільшено розмір статутного (складеного) капіталу.

33. Згідно з відомостей, що містяться у ЄДРПОУ щодо Селянського фермерського господарства "Димитров" знайдена така інформація: дата реєстрації цієї юридичної особи 26.01.1998, а тому відомості про засновника та керівника на дату заснування у ЄДРПОУ відсутні. Станом на дату включення відомостей у ЄДРПОУ (18.08.2006) засновником та керівником зазначено ОСОБА_4 ; станом на 12.07.2012 засновником та керівником був ОСОБА_4 ; станом на день отримання інформації керівником є: ОСОБА_4 , а засновниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 було внесено до ЄДРПОУ як керівника 13.11.2015, а наступна зміна керівника на ОСОБА_4 була проведена 10.01.2023; ОСОБА_1 було внесено в ЄДРПОУ як засновника 12.04.2017, станом на день отримання відомостей ця інформація актуальна.

34. Предметом цього спору є застосування наслідків нікчемності договорів оренди від 26.03.2021 та 05.08.2021.

35. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що договори оренди від 26.03.2021, 05.08.2021 є оспорюваними, а не нікчемними та можуть бути визнані судом недійсними, що відповідає вимогам ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Суд зазначив, що: відповідні договори не порушують публічний порядок; дії держави щодо повернення земельної ділянки, виділеної ще в 2012 році, суперечать принципу "належного урядування".

36. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив з того, що з урахуванням вимог ст.ст. 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Суд апеляційної інстанції встановив обставину повторного звернення ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення встановленої законом процедури набуття права оренди на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договори оренди, на підставі яких ці земельні ділянки були передані у користування, є нікчемними, а відповідач користується ними за відсутністю правових підстав. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, а тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином - припиняються на майбутнє, що узгоджується зі змістом вимог ст. 236 ЦК України.

37. Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою апеляційного господарського суду, ФГ "Димитрова 2022" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

38. Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

39. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Димитрова 2022" з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 03.04.2026.

40. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін як таку, що ухвалена відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

41. Розгляд справи неодноразово відкладався.

42. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 916/1004/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

43. Підстави для передачі справи на розгляд, зокрема, Великої Палати Верховного Суду регулює ст. 302 ГПК України.

44. Так, законодавець у ч. 5 ст. 302 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

45. За усталеними висновками Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема, як правило, має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв: - кількісний критерій означає, що правова проблема здебільшого наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема (див. п. 10.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 523/2357/20); - з погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту прав та інтересів, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект), зокрема: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі (див. п. 10.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 523/2357/20).

46. Пунктом 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

47. Отже, з указаної підстави (виключна правова проблема) справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики (див. також ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 913/374/24).

48. Здійснивши аналіз спірних правовідносини, норм матеріального і процесуального права, які їх регулюють, колегія суддів зазначає про наявність виключної правової проблеми у справі № 916/1004/24 (щодо застосування ст.ст. 16, 203, 216, 228 ЦК України, ч. 2 ст. 134 ЗК України, п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до ЗК України щодо проведення земельних торгів від 18.02.2016 № 1012-VIII (далі - Закон № 1012-VIII), ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 21 Закону України "Про оренду землі" за яких ця справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду (якісний критерій) з огляду на таке.

49. За загальним правилом, правочин є найбільш поширеним юридичним фактом сфери приватного права, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Правочин характеризується сукупністю ознак, що властиві йому та надають можливість відмежувати його від інших юридичних фактів.

50. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

51. Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

52. Недійсність правочину регулює ст. 215 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договорів), відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

53. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України.

54. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

55. Отже, з аналізу наведених вище норм права вбачається, що законодавець здійснює поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не потрібно рішення суду. За загальним правилом, не можна вважати правочин нікчемним, якщо про це в законі не зазначається. Оспорюваний правочин визнається недійсним лише судом, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом. Водночас наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.

56. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади) наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

57. За ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 13 Конституції України, серед іншого, закріплено норму за якою земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

58. Відносини, пов`язані із орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі", Законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

59. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності регулює ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів оренди). Так, ч. 1 цієї норми права встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

60. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу (ч.ч. 1-3 ст. 124 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів оренди)).

61. Згідно з ч. 1 ст. 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів оренди і набуття законної сили Законом № 1012-VIII) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (ч. 2 ст. 134 ЗК України (у зазначеній редакції).

62. До набуття законної сили Законом № 1012-VIII (03.04.2016) відповідний абз. ч. 2 ст. 134 ЗК України містив іншу редакцію, а саме: "не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

63. Тобто до прийняття Закону № 1012-VIII вказана ч. 2 ст. 134 ЗК України не містила норм про надання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства виключно за наслідками земельних торгів. Натомість Закон № 1012-VIII змінив цей підхід, виключивши згадані підстави з ч. 2 ст. 134 ЗК України та запровадивши загальне правило про те, що відповідні землі розподіляються (надаються) лише через конкурентні земельні торги (аукціон).

64. Водночас законодавець у п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII закріпив норму, яка є своєрідною "пільгою", згідно з якої фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч. 2 ст. 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

65. З аналізу п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII убачається, що фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом № 1012-VIII у встановленому земельним законом порядку отримали один з таких документів: (1) дозвіл на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або (2) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) мають право на отримання (подальше оформлення) таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

66. Інше тлумачення зазначеного п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII фактично надавало б цьому Закону зворотну дію в часі, оскільки нові правила щодо обов`язковості проведення земельних торгів поширювалися б на правовідносини, які виникли та перебували у стадії реалізації ще до набрання ним чинності, що суперечило б ст. 58 Конституції України та принципу "правової визначеності" як складовому принципу "верховенства права".

67. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц дійшла таких висновків: "з урахуванням вимог ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" № 973-IV, ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Враховуючи, що ОСОБА_10 є засновником ФГ "Сапфир", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам".

68. Отже, у разі повторного надання земельної ділянки виникає конкуренція - як співставити право на отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства відповідно до п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII, які передбачають отримання такої земельної ділянки без конкурентних засад із необхідністю застосування конкурентних засад у разі повторного її отримання особою з огляду на ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені, зокрема, у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

69. Тобто правова проблема полягає у тому чи є договір оренди землі, укладений в період коли законодавство загалом не допускало надання земельної ділянки для фермерського господарства без проведення земельних торгів (за умови отримання дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок до прийняття Закону № 1012-VIII), за умови повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства, нікчемним (укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин). Вирішення цього питання має важливе значення, оскільки впливає і на правильність визначення способу захисту, з яким має звертатись особа, вважаючи свої права порушеними.

70. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду, розмежовуючи нікчемний та оспорюваний правочини, в постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц і в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформулювала такі правові висновки: 1) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; 2) якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; 3) за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

71. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, та зазначив, що: "позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача". Вказані висновки є застосованими щодо оспорюваних правочинів.

72. Якщо ж сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19, постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 (у цій справі № 922/511/24 Верховний Суд врахував судове рішення, в якому вже було встановлено обставину того, що відповідний договір є нікчемним)).

73. Тобто з аналізу норм права і висновків Верховного Суду вбачається, що відповідний спосіб захисту визначається як належний/ефективний і з огляду на те, чи є правочин оспорюваний чи нікчемний. Обрання ж позивачем неналежного/неефективного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

74. Правові наслідки недійсності правочину регулює ст. 216 ЦК України. Так, за цією нормою права уразі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

75. Реституція - це повернення сторін договору в попередній стан "status quo ante".

76. За змістом приписів ст. 216 ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (ч. 2 вказаної статті).

77. Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).

78. Чинне законодавство, зокрема, ст. 216 ЦК України не передбачає односторонньої реституції.

79. У таких категоріях справ як у справі, яка переглядається (справа № 916/1004/24) виникає питання не лише щодо того як кваліфікувати відповідні договори - як оспорювані чи нікчемні (з огляду на отримання відповідного дозволу до набрання законної сили Законом № 1012-VIII і повторного надання земельної ділянки), а й щодо ефективного (належного) способу захисту прав, щодо можливості/неможливості застосування односторонньої реституції у цих правовідносинах з огляду на такий вид недійсних правочинів як договір оренди земельної ділянки.

80. Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Водночас законодавець у ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" закріпив норму, відповідно до якої у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Таким чином, виникає правова невизначеність і в тому, чи фактичне користування майном на підставі договору оренди землі унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції чи вона (двостороння реституція) є обов`язковою з огляду на норму ст. 216 ЦК України (і також має застосовуватись судом самостійно і у разі відсутності такої вимоги позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21)). Чи все ж таки законодавець допускає застосування односторонньої реституції у таких правовідносинах?

81. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 виснувала, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (ст. 2 ГПК України).

82. При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Гусєв проти України" від 14.01.2021 було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. ЄСПЛ вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного (господарського) провадження; принципу змагальності судового процесу.

83. Принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах необхідно зважати на принципи змагальності, диспозитивності. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації (див. постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23).

84. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Як уже зазначалось, обрання позивачем неналежного/неефективного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

85. Як убачається із матеріалів справи, яка переглядається, дозволи на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_11 були отримані у 2012 році (т. 1, а. с. 77-78), тобто до прийняття і набрання законної сили Законом № 1012-VIII, а договори оренди укладено у 2021 році - під час дії ч. 2 ст. 134 ЗК України у редакції Закону № 1012-VIII. Отже, у цій справі також постає питання щодо застосування п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (див. п. 68 цієї ухвали) та чи є заявлений Прокурором спосіб захисту належним з огляду на те як кваліфікувати укладенні ОСОБА_11 правочини - нікчемними чи оспорюваними і можливості застосування до цих правовідносин односторонньої реституції як зробив суд апеляційної інстанції у цій справі № 916/1004/24.

86. Отже, колегія суддів вважає, що існує виключна правова проблема щодо застосування ст.ст. 16, 203, 216, 228 ЦК України, ч. 2 ст. 134 ЗК України, п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у таких правовідносинах (якісний критерій).

87. Щодо кількісного критерію (враховуючи тлумачення, яке міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 523/2357/20), необхідно зазначити таке: - у справі № 927/132/26 за позовом Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_12 , Фермерського господарства "Роїщанське", ТОВ "Чернігівська індустріальна молочна компанія" про зобов`язання повернути земельну ділянку суд першої інстанції зазначив, що оскільки договір оренди від 17.05.2016, укладений між ОСОБА_12 та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській область за відсутності для цього підстави, визначеної в ч. 2 ст. 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності (а на момент укладання договорів - державної власності), він порушує публічний порядок та згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним (при цьому, що документація із землеустрою була затверджена 01.04.2016). Суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про визнання недійсними спірних договорів оренди землі не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про повернення Новобілоуській сільській раді Чернігівського району земельної ділянки у цьому випадку є такою, що спрямована на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним (див. рішення від 10.06.2026, яким позовні вимоги задоволено частково та зобов`язано ФГ "Роїщанське" та ТОВ "Чернігівська індустріальна молочна компанія" повернути сільській раді земельну ділянку); - у справі № 914/52/26 за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області до Фермерського господарства "МП Надія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ГУ Держгеокадастру у Львівській області про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування речових прав на земельну ділянку суд першої інстанції дійшов таких висновків: оскільки спірний договір від 20.05.2016 за відсутності для цього підстави, визначеної в абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним (при цьому дозвіл на розроблення документації із землеустрою було надано 25.06.2015). Суд першої інстанції констатував, що заявлена Прокурором у цій справі позовна вимога про повернення спірної земельної ділянки орендодавцю, тобто стороні договору оренди землі, є належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як і застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції (як виняток, через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі), але не негаторним позовом, про який йшлося б у випадку подання позову про повернення земельної ділянки тим суб`єктом, який не є стороною нікчемного правочину. Суд вказав, що наявна неповна відповідність позовних вимог (у тій частині, що вимога про зобов`язання орендаря повернути спірну земельну ділянку орендодавцю та усунути перешкоди власнику - Красненській територіальній громаді Золочівського району Львівської області в особі Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 29,8309 га з кадастровим номером 4620682800:01:000:0076, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 29,8309 га з кадастровим номером 4620682800:01:000:0076) належному способу захисту (про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину) не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, позаяк прагнення позивача повернути земельну ділянку в зв`язку з нікчемністю договору оренди землі підлягають задоволенню, а заявлені позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав (див. рішення суду першої інстанції від 03.06.2026, яким позов задоволено); - у справі № 902/319/24 за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області до фізичної особи, ФГ "Аркон", ФГ "Волошине", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Вінницька районна державна адміністрація про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав апеляційний господарський суд залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено. Апеляційний господарський суд виходив з того, що як Прокурор так і Стрижавська селищна рада стверджують, що вказані правочини порушують публічний порядок, оскільки "спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним", а тому є нікчемними. Колегія суддів апеляційного господарського суду не погодилась з такими доводами апелянтів з огляду на наступне. Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII, який набув чинності з 03.04.2016 було внесено зміни до ч. 2 ст. 134 ЗК України шляхом викладення абз. 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Наведене свідчить про помилковість доводів апелянтів про те, що договори оренди землі та суборенди землі є нікчемними, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи особа отримала спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України "Про фермерське господарство" не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство). Апеляційний господарський суд вказав, що як правильно зазначив місцевий господарський суд, спірні договори оренди землі є оспорюваними. Колегія суддів також зауважила, що фактично вимоги про скасування державної реєстрації права оренди, суборенди та повернення земельної ділянки були заявлені Прокурором, як застосування наслідків нікчемного правочину. Оскільки судом було спростовано доводи апелянтів щодо нікчемності укладених правочинів та віднесено їх до оспорюваних, то відсутні підстави для задоволення відповідних позовних вимог (див. постанову суду апеляційної інстанції від 13.11.2024); - у справі № 917/50/24 за позовом виконуючого обов`язки керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Зіньківської міської ради до ОСОБА_13 , ФГ "Чорноземи Зіньківщини", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок апеляційний господарський суд зазначив, що заявлена Прокурором у цій справі позовна вимога про зобов`язання відповідачів повернути спірні земельні ділянки позивачу є за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції (як виняток, через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі), але аж ніяк не негаторним позовом, про який могло би йтися лише у випадку пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки тим суб`єктом, який не є стороною нікчемного правочину. Позовні вимоги Прокурора про зобов`язання відповідачів повернути спірні земельні ділянки позивачу відповідають належному способу захисту (про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину), позаяк прагнення позивача повернути земельні ділянки в зв`язку з нікчемністю договорів оренди землі не викликає сумніву. Суд визнав безпідставними доводи апеляційних скарг про зворотнє (див. постанову від 02.06.2026); - у справі № 278/1009/18 за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_14 про визнання незаконними наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, повернення земельних ділянок апеляційний господарський суд дійшов таких висновків. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, враховуючи, що накази Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання ОСОБА_14 дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, загальною площею 100,2902 га: № 6-1068/14-16-СГ, № 6-1069/14-16-СГ, № 6-1070/14-16-СГ, № 6-1071/14-16-СГ, № 6-1072/14-16-СГ, № 6-1073/14-16-СГ, № 6-1075/14-16-СГ, № 6-1076/14-16-СГ прийняті - 01.04.2016, тобто до набрання чинності Закону № 1012-VIII, колегія суддів дійшла висновку, що договори оренди земельних ділянок, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_14 для ведення фермерського господарства: від 23.12.2016 № 678/57-16-ДО на площу 6,0407 га, від 23.12.2016 № 677/57-16-ДО на площу 4,3224 га, від 23.12.2016 № 674/57-16-ДО на площу 2,4153 га, від 26.10.2017 № 56/57-17-ДО на площу 2,1425 га, від 26.10.2017 № 57/57-17-ДО на площу 22,5065 га, від 26.10.2017 № 53/57-17-ДО на площу 42,3551 га, від 23.12.2016 № 675/57-16-ДО на площу 7,7828 га, від 23.12.2016 № 676/57-16-ДО на площу 3,2711 га є оспорюваними. Колегія суддів дійшла висновку, що такі правочини не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, що відповідно до ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсними. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними спірних договорів оренди земельних ділянок, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_14 , для ведення фермерського господарства є обґрунтованими та підлягають задоволенню як і зобов`язання ОСОБА_14 повернути Станишівській сільській раді Житомирського району Житомирської області земельні ділянки (див. постанову апеляційного господарського суду від 17.06.2026).

88. Отже, існує наявна виключна правова проблема щодо застосування ст.ст. 16, 203, 216, 228 ЦК України, ч. 2 ст. 134 ЗК України, п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у таких правовідносинах не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які вже існують і виникнуть з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.

89. Крім того, колегія суддів зазначає таке.

90. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (ч. 4 ст. 302 ГПК України).

91. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц, № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17, № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19 та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 910/12559/20).

92. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц зазначила про те, що ч. 2 ст. 134 ЗК України у чинній редакції (зі змінами, внесеними Законом № 1012-VIII) не передбачає можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів. Водночас ч. 2 ст. 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлювала, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: "ч. 2 ст. 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила ст. 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір". На думку Великої Палати Верховного Суду, оскільки договір оренди землі від 01.07.2015 № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та Дорощуком А. М. без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним. Якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

93. Однак колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 134 ЗК України, ст. 228 ЦК України, викладеного у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц шляхом його конкретизації. Так, на думку колегії суддів, у разі отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, то за таких обставин укладений договір не є нікчемним, а може судом бути визнаний недійсним (є оспорюваним).

94. Колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України).

95. Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

96. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

97. У справі Європейського суду з прав людини "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

98. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика (див. також постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 904/4098/18).

99. З огляду на вищевикладене, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики, зокрема, щодо застосування ст.ст. 16, 203, 216, 228 ЦК України, ч. 2 ст. 134 ЗК України, п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 913/374/24), а також з огляду на необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (шляхом конкретизації) колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 916/1004/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч.ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України. Керуючись ст.ст. 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд УХВАЛИВ: Справу № 916/1004/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя Могил С. К. Судді: Волковицька Н. О. Случ О. В.