Постанова КЦС ВС № 703/4735/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 703/4735/23 провадження № 61-15786св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - виконавчий комітет Смілянської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 червня 2025 року у складі судді Кривої Ю. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2025 рокуу складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренко Ю. В., Гончар Н. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та виконавчого комітету Смілянської міської радипро визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету.

2. Позов обґрунтовувала тим, що їй пунктом 1.27 рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 19 квітня 1979 року за № 192-8/4 наділено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1 . 3. 09 липня 1979 року між нею та відділом комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради було укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, який було посвідчений державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори.

4. На виконання умов договору у 1982 році нею було збудовано літню кухню, сарай та прибудову, а в 1984 році - житловий будинок, вбиральню.

5. У подальшому будівництво нею не здійснювалося. 6. 30 липня 1982 року вона ( ОСОБА_2 ) уклала шлюб із ОСОБА_3 та взяла прізвище « ОСОБА_2 ». Вказаний шлюб було розірвано 04 лютого 1986 року. 7. 22 квітня 1997 року вона ( ОСОБА_5 ) уклала шлюб з ОСОБА_6 , та взяла прізвище « ОСОБА_5 ». Вказаний шлюб було розірвано 03 лютого 1998 року. 8. 23 серпня 2000 року вона ( ОСОБА_8 ) уклала шлюб з ОСОБА_9 , та взяла прізвище « ОСОБА_8 ». Вказаний шлюб було розірвано 17 вересня 2002 року.

9. Вказує, що у 1991 році її мати - ОСОБА_11 , переконала її, що у ОСОБА_2 , який їй ніким не доводиться та не є її родичем, наявна тяжка хвороба на туберкульоз і він покористується тимчасово будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

10. Позивачка такий дозвіл надала і ОСОБА_2 почав користуватися земельною ділянкою та будинком, однак позивачка зауважує, що ОСОБА_2 неналежним чином користувався житловим будинком та зловживав алкогольними напоями.

11. Зазначає, що у 1992 році у неї народився син, який страждає психічним захворюванням - епілепсією, а тому вона весь час витрачала на догляд за дитиною, а часу вирішити питання щодо будинку та земельної ділянки у неї не вистачало.

12. У 2017 році ОСОБА_2 сказав їй, що йде узаконювати земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим позивачка пішла до своєї матері запитати, де її документи на земельну ділянку та будинок, оскільки вважала, що матір документи викрала. Однак матір повідомила її, що нічого не брала.

13. Позивачка звернулась до земельної архітектури Смілянської міської ради, Смілянської міської ради, ЦНАП Смілянської міської ради, але їй повідомили, що начебто вона відмовилась від своєї земельної ділянки, хоча насправді такого не було, жодних відмов від земельної ділянки вона не підписувала. Лише у 2020 році їй вдалося отримати хоч якісь документи, зокрема, копію розписки від 02 жовтня 1990 року.

14. У зв`язку із вищезазначеним вона звернулася до правоохоронних органів за фактом незаконного заволодіння її земельною ділянкою та будинком, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження.

15. У земельній архітектурі вона отримала копію нібито своєї розписки, за змістом якої вона нібито відмовилася від земельної ділянки на користь ОСОБА_2 , проте вважає, що вищевказана розписка є підробленою, про що свідчить навіть той факт, що на час складання розписки у неї вже було прізвище ОСОБА_2 .

16. Також їй стало відомо, що на підставі вищезгаданої розписки виконавчим комітетом Смілянської міської ради винесено рішення за № 413 від 18 жовтня 1990 року про передачу земельної ділянки площею 450 кв. м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

17. У межах кримінального провадження, порушеного за її заявою, було проведено дві судові почеркознавчі експертизи (від 30 серпня 2022 року та від 11 листопада 2022 року), за наслідками яких експертом зроблено висновок, що рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 02 жовтня 1990 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

18. Оскільки нею не складалась та не підписувалась розписка від 02 жовтня 1990 року, вона не виражала волю на відступлення від свого права власності та користування земельною ділянкою та будинком, вважає рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413, яким наділено земельну ділянку площею 450 кв. м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а відтак порушила вищезгадану вимогу перед судом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

19. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

20. Відмовляючи у задоволенні позову, міськрайонний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення обранням позивачкою неналежного способу судового захисту своїх прав.

21. На переконання судів попередніх інстанцій, оскаржуване у судовому порядку рішення виконавчого комітету є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок виконання, а тому не підлягає скасуванню чи зміні. Відтак вимога про скасування рішення, яке вичерпало свою дію шляхом виконання, не є ефективним способом судового захисту та не призведе до відновлення прав позивачки.

22. Водночас суди попередніх інстанцій виходили з того, що належним способом захисту прав позивачки щодо спірної земельної ділянки є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. На переконання судів, саме такий спосіб захисту є ефективним та здатний забезпечити відновлення порушених прав позивачки незалежно від того, чи є володілець майна добросовісним або недобросовісним набувачем. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2025 рокуу вказаній справі.

24. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

25. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2026 рокусправу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та за наслідками касаційного перегляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

27. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 12 травня 2020 року в справі № 363/3641/17, від 06 квітня 2021 року в справі № 925/642/19, від 15 лютого 2023 року в справі № 201/2288/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

28. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо неналежно обраного позивачкою способу судового захисту своїх прав, оскільки обраний нею спосіб захисту переслідує легітимну мету - скасування рішення виконавчого комітету, яким порушені її права.

29. Додатково звертає увагу суду, що під час розгляду справи у міськрайонному суді нею було подано уточнену позовну заяву, у змісті якої було порушене питання про витребування належної їй земельної ділянки із чужого незаконного володіння, у прийнятті якої судом було відмовлено.

30. Таким чином, враховуючи порушені перед судом вимоги, заявниця вважає, що нею було доведено, що оскаржуване в судовому порядку рішення виконавчого комітету в частині передачі третій особі її земельної ділянки підлягає скасуванню як таке, що порушує її права та законні інтереси. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

31. У січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив виконавчого комітету Смілянської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення постановлені із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

32. Відтак, на переконання заявника відзиву, встановлені у справі обставини свідчать про обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав.

33. Зауважує, що оскаржуване позивачкою рішення виконавчого комітету є актом індивідуальної дії, прийнятим на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав та інтересів визначеної в ньому особи, а його дія вичерпується фактом виконання або спливом строку, на який його було прийнято. У зв`язку з цим заявник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету вже виконано, а тому воно вичерпало свою дію. Відтак таке рішення не може бути скасоване чи змінене після його виконання. Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. Судами попередніх інстанцій зі змісту копії архівного витягу з рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 19 квітня 1979 року за № 192-8/4 (пункт 1.27 рішення), виданого державним архівом Черкаської області Черкаської обласної державної адміністрації № 23-р/05-08 від 29 січня 2020 року, встановлено, що ОСОБА_2 наділено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_2 у 3-місячний строк оформити технічну документацію в техбюро при управлінні головного архітектора міста та завірити договір в нотконторі, а протягом трьох років з дня винесення рішення побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок (Т.1, а.с. 9; 47). 35. 09 липня 1979 року між ОСОБА_2 та відділом комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідчений державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори реєстр № 4282 (Т.1, а.с. 11-12).

36. Зі змісту Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00025325444 від 23 січня 2020 року судами встановлено, що 30 липня 1982 року, ОСОБА_2 , уклала шлюб з ОСОБА_3 та взяла прізвище « ОСОБА_2 ». У подальшому, 04 лютого 1986 року, шлюб було розірвано (Т.1, а.с.13).

37. Зі змісту Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00025314296 від 22 січня 2020 року судами встановлено, що 22 квітня 1997 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 та взяла прізвище « ОСОБА_5 ». У подальшому, 03 лютого 1998 року, шлюб було розірвано (Т.1, а.с.14).

38. Зі змісту Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00025314193 від 22 січня 2020 року судами встановлено, що 23 серпня 2000 року, ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 та взяла прізвище « ОСОБА_8 ». У подальшому, 17 вересня 2002 року, шлюб було розірвано (Т.1, а.с.14а).

39. Зі змісту копії розписки, складеної 02 жовтня 1990 року, судами встановлено, що ОСОБА_13 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , просить переоформити належну їй земельну ділянку по АДРЕСА_1 рідному брату ОСОБА_2 , оскільки він хворий на туберкульоз та у неї немає коштів на будівництво будинку (Т.1, а.с.15).

40. Рішенням виконавчого комітету № 413 від 18 жовтня 1990 року, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про наділення земельної ділянки, було вирішено наділити земельну ділянку площею 450 кв. м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_2 в 3-місячний строк оформити технічну документацію в техбюро при управлінні головного архітектора міста та посвідчити договір в нотаріальній конторі, а протягом трьох років з дня винесення рішення побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок (Т.1, а.с.16). 41. 30 серпня 2022 року в межах кримінального провадження № 12020250230000310 було проведено судову почеркознавчу експертизу № СЕ-19/124-22/5179-ПЧ, відповідно до висновків якої рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 02 жовтня 1990 року, ймовірно, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. Водночас установити, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у зазначеній розписці безпосередньо ОСОБА_2 чи іншою особою, експерту не видалося можливим (Т.1, а.с.17-30).

42. Крім того, 11 листопада 2022 року в межах кримінального провадження № 12020250230000310 було проведено додаткову почеркознавчу експертизу № СЕ-19/124-22/11375-ПЧ, відповідно до висновків якої рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 02 жовтня 1990 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Водночас експертом зазначено, що встановити, ОСОБА_2 чи іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в даній розписці від 02 жовтня 1990 року не видалось можливим (Т.1, а.с.31-36).

43. Рішенням виконавчого комітету № 413 від 18 жовтня 1990 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для індивідуального будівництва на АДРЕСА_1 площею 450 кв. м. та зобов`язано в 3-місячний строк оформити технічну документацію та протягом 3 років побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок (Т.1, а.с.52). 44. 28 листопада 1990 року між ОСОБА_2 та виконавчим комітетом міської ради народних депутатів укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності по АДРЕСА_1 , відповідно до якого, ОСОБА_2 (забудовник) зобов`язався побудувати одноповерховий цегляний будинок житловою площею 29,05 кв. м. з кількістю 3 кімнати, кухні, веранди коридор, кладочки, а також побудувати надвірні споруди - сарай, літню кухню. До зведення будівель забудовник зобов`язаний приступити протягом одного року (Т.1, а.с.56-57).

45. Рішенням виконавчого комітету № 322 від 17 квітня 1997 року ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 дозволено тимчасово обладнати літню кухню в житловий будинок до закінчення будівництва житлового будинку, без права продажу (Т.1, а.с.53).

46. Зі змісту відповіді Виконавчого комітету Смілянської міської ради № 227/02-50 від 10 березня 2023 року на запит сектору дізнання відділу поліції № 2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області судами встановлено, що станом на 1997 рік, адреса об`єкта нерухомого майна призначалась на стадії надання земельної ділянки під будівництво об`єкту та зазначала у рішеннях виконавчого комітету міської ради. Зміна нумерації проводилась Смілянським відділком Черкаського обласного бюро технічної інвентаризації в результаті інвентаризації всього нерухомого майна на відповідній вулиці. З урахуванням вищевказаного інформація щодо зміни адреси незавершеного будівництвом житлового будинку з АДРЕСА_4 відсутня (Т.1, а.с.58).

47. Зі змісту Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 352906181, сформованої 02 листопада 2023 року, судами встановлено, що 16 лютого 2021 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_3 . У якості підстави для реєстрації вказано договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності № 4094 від 12 грудня 1990 року.

48. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис про смерть № 536 від 02 серпня 2019 року (Т.1, а.с.60; 94). 49. 10 червня 2021 року право власності на будинковолодіння АДРЕСА_3 зареєстроване за ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 червня 2021 року № 624 (Т.1, а.с.62-63).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду

50. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

51. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

52. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

53. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

55. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ОСОБА_1 у якості підстави оскарження судових рішень зазначила помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо обрання неефективного способу захисту її права власності шляхом порушення перед судом позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413.

56. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявниці на належність обраного способу захисту права з огляду на таке.

57. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

58. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

59. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

60. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

61. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

63. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

64. Відтак, предметом спору у справі, яка переглядається у касаційному порядку є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 жовтня 1990 року № 413, яким наділено земельну ділянку площею 450 кв. м. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

65. На переконання позивачки, спірна земельна ділянка була передана відповідачу без її згоди як особи, якій рішенням Виконавчого комітету Смілянської міської ради від 19 квітня 1979 року № 192-8/4 (пункт 1.27 рішення) наділено земельну ділянку для індивідуального будівництва.

66. Отже, позовні вимоги заявлено позивачкою, зокрема, з підстав порушення міською радою (виконавчим комітетом) її прав при наділенні ОСОБА_2 земельною ділянкою, яка попередньо була наділена позивачці для здійснення індивідуального житлового будівництва.

67. З урахуванням вищевказаного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення виконавчого комітету незаконним та його скасування не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивачки (уразі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування останньої спірної земельної ділянки.

68. Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

69. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.

70. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 21 грудня 2022 року у справі № 751/4429/20.

71. Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

72. У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради не призведе до поновлення прав останньої, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

73. Виходячи з обставин цієї справи, зокрема за встановленого факту належності земельної ділянки ОСОБА_14 як спадкоємцю ОСОБА_2 , належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки, як зауважує позивачка, вона була фактично позбавлена права володіння (користування) земельною ділянкою.

74. Отже, заявлені у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позовні вимоги ОСОБА_1 , у разі їх доведення, жодним чином не відновлюють права останньої на користування земельною ділянкою, а потребуватимуть повторного звернення до суду з позовом за захистом речового права.

75. При цьому колегія суддів зауважує, що висновки щодо належного способу захисту прав позивача у подібних випадках як особи, яка втратила володіння річчю, є саме віндикаційний позов (постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/7635/18 (провадження № 61-3799св19), від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 355/1177/17 (провадження № 61-40418св18), від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20), від 21 липня 2022 року у справі № 201/1526/20 (провадження № 61-1723св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 953/1904/20 (провадження № 61-10944св21), від 01 березня 2023 року у справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21), від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20 (провадження № 61-12057св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 359/9857/20 (провадження № 61-6778св23), від 08 листопада 2023 року у справі № 297/1990/21 (провадження № 61-10477св23)).

76. Додатково колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на звернення до суду із уточненою позовною заявою, у змісті якої перед судом порушувалось питання про витребування спірної земельної ділянки у спадкоємця ОСОБА_2 , оскільки ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 15 травня 2024 року, яка не оскаржувалась учасниками справи та набрала законної сили, уточнену позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду.

77. Відтак, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо обрання належного та ефективного способу судового захисту своїх прав не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

78. Посилання скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

79. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

80. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

81. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

82. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

83. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

85. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

86. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо обрання позивачкою неефективного способу захисту свої прав, а відтак вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2025 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк