Постанова КЦС ВС № 203/2049/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 203/2049/23 провадження № 61-1154св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну і касаційну скарги - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», яка подана адвокатом Левченком Юрієм Валентиновичем, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В. Історія справи Короткий зміст позову та заяви про забезпечення позову У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 06 лютого 2023 року в сумі 7 000 000 грн. Позов мотивований тим, що 06 лютого 2023 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір безпроцентної ставки, відповідно до умов якого він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7 000 000 грн. Сторони у пункті 2.4 договору позики узгодили, що на першу вимогу позикодавця позичальник зобов`язаний надати йому на підтвердження отримання готівкових коштів в позику за цим договором нотаріально посвідчену заяву, в якій має бути визначена сума отриманих коштів за цим договором та сума, що підлягає поверненню, визначена на момент посвідчення такої заяви. На виконання вказаної вимоги відповідач надала йому нотаріально посвідчену заяву від 08 березня 2023 року, в якій підтвердила факт отримання грошових коштів та повідомила про обов`язок повернути суму позики не пізніше 06 квітня 2023 року. У визначений строк відповідач грошові кошти не повернула, вимогу про виконання умов договору не виконала. Також ОСОБА_1 подав в суд заяву про забезпечення позову. Заява мотивована тим, що заборгованість відповідача перед ним за договором позики є значною, тому наявні підстави вважати, що ОСОБА_2 буде уникати повернення коштів та з метою уникнення виконання зобов`язань може відчужити належне їй майно на користь третіх осіб, а тому необхідним є вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо належного відповідачу на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації, що діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором, а також будь-яким іншим органам чи особам уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, нотаріусам, що діють відповідно до Закону України «Про нотаріат» та беруть участь у вчиненні нотаріальних дій, вчиняти реєстраційні дії у будь-який спосіб щодо нерухомого майна, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Заборонено суб`єктам державної реєстрації, що діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором, а також будь-яким іншим органам чи особам уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, нотаріусам, що діють відповідно до Закону України «Про нотаріат» та беруть участь у вчиненні нотаріальних дій, вчиняти реєстраційні дії у будь-який спосіб щодо нерухомого майна, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 20103734), що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами наявний спір щодо стягнення суми боргу за договором позики, який становить значний розмір, та відчуження відповідачем належного їй на праві власності нерухомого майна може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову за рахунок реалізації вказаного майна. Короткий зміст ухвали апеляційного суду Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Банк Кредит Дніпро» на ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що: матеріалами справами підтверджується, що за договором іпотеки № 291207-USD-іп від 29 грудня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Кредит-Дніпро» та ОСОБА_2 , посвідченим нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М., зареєстрованим в реєстрі за № 5672, вказане домоволодіння є предметом іпотеки, наданим в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами №291207-USD від 29 грудня 2007 року та №291207/1-USD від 29 грудня 2007року. В Державному реєстрі іпотек наявний запис про вказану іпотеку, обтяження зареєстровано 06 червня 2011 року, реєстраційний номер обтяження - 11255738, обтяжувач - АТ «Банк Кредит Дніпро». В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна також наявне обтяження реєстраційний номер 6354094, зареєстроване 29 грудня 2007 року на підставі зазначеного договору іпотеки; іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно; вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна; нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна. Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Тож, заборона суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна, переданого в іпотеку, не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя; у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 17 серпня 2022 року по справі № 361/3446/21 та у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 2-4758/10, в яких зроблені висновки про порушення права іпотекодержателя забезпеченням позову на передане в іпотеку майно. Зроблено висновок, що у випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає. З урахуванням викладеного, встановлення заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики не порушує прав АТ «Банк Кредит Дніпро», який незалежно від результату розгляду цього позову залишається іпотекодержателем, а забезпечення позову у виді заборони на вчинення реєстраційних дій щодо цього майна не скасовує іпотеку чи пріоритетність іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в майбутньому; за таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що права АТ «Банк Кредит Дніпро» як іпотекодержателя оскаржуваною ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року не вирішувались і не порушуються, а апеляційне провадження підлягає закриттю. Аргументи учасників справи 21 січня 2026 року засобами поштового зв`язку АТ «Банк Кредит Дніпро» подало касаційну скаргу, у якій просило: скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року про вжиття заходів забезпечення позову; скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову та стягнути на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» судові витрати. Касаційна скарга обґрунтована тим, що: 29 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та АТ «Банк Кредит Дніпро» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належне їй домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Умовами вказаного договору передбачено, що при звернення стягнення на предмет іпотеки, застоводержатель на свій розсуд може, зокрема, вступити у право власності на предмет іпотеки. Також передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у спосіб за вибором іпотекодержателя, в тому числі, у позасудовому порядку. При цьому, частина третя статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Отже, банк не може реалізувати своє право іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки, оскільки існує заборона вчинення реєстраційних дій, що встановлена ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року; достовірно знаючи, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці AT «Банк Кредит Дніпро», а також те, що спосіб забезпечення позову не пов`язаний з предметом позову, суд першої інстанції задовольнив заяву про забезпечення позову; вжиті заходи забезпечення позову мають штучний характер. Про наведене свідчить те, що позивач, отримавши рішення суду про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 31 жовтня 2023 року, майже протягом року не направляв його на виконання, виконавче провадження було відкрито лише 27 серпня 2024 року і станом на зараз у стані завершено. Будь-якого сенсу існування таких заходів забезпечення позову повністю немає, а лише є сенс в тому, щоб продовжувати створювати для банку штучні перешкоди у зверненні стягнення на предмет іпотеки; заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу; апеляційний суд не врахував зміст положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», а саме те, що за наявності заборони вчинення реєстраційних дій, навіть при наявності пріоритетного права іпотекодержателя, неможливо його реалізувати, оскільки державний реєстратор речових прав не має права вчиняти реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомості за наявності ухвали суду про заборону вчинення реєстраційних дій. Тому посилання апеляційного суду на наявність пріоритетного права іпотекодержателя є абсолютно неправильним; посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23, також є безпідставними, оскільки Верховний Суд при розгляді справи досліджував такий вид забезпечення позову як накладення арешту, водночас заборона вчинення реєстраційних дій щодо предмета іпотеки порушує права іпотекодержателя на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, яке передбачене статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що фактично нівелює пріоритетне право іпотекодержателя на іпотеку. Такі висновки не можуть застосовуватися, так як в цій справі підлягають застосуванню стаття 37 Закону України «Про іпотеку» та стаття 25 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження. Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2026 року: закрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Банк Кредит Дніпро» на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року; справу за касаційною скаргою АТ «Банк Кредит Дніпро» на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України). Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України). Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України). Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)). Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України). У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 вказано, що «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті». Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України). У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року в справі № 183/3701/16). Касаційний суд вже зазначав, що: цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)); висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)). Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 ЦПК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається до пред`явлення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша та друга статті 149 ЦПК України). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»). За правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, зокрема, заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину (абзац перший пункту 5 частини першої статті 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») У пункті 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом, є однією з підстав для відмови в державній реєстрації прав. Водночас частиною четвертою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі, зокрема, державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку», за умови що інші обтяження на передане в іпотеку майно зареєстровано після державної реєстрації іпотеки. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24) вказано, що: «у статті 150 ЦК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана із необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення. За правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву). Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя. Посилання апеляційного суду на Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як на підставу для задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову є помилковим, оскільки цим Законом регулюються правовідносини що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і він не впливає на закріплене в Законі України «Про іпотеку» визначення пріоритету прав іпотекодержателя. Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, та задовольняючи його апеляційну скаргу, апеляційний суд вважав порушеними права іпотекодержателя, проте такий висновок зроблений без врахування наведених положень Закону України «Про іпотеку» і без врахування правил про пріоритет іпотеки, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для перегляду ухвали суду першої інстанції по суті за апеляційною скаргою ОСОБА_3 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 17 серпня 2022 року № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22), в яких зроблені висновки про порушення права іпотекодержателя забезпеченням позову на передане в іпотеку майно». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24) зазначено, що: «у статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву). У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає». У постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2026 року у справі № 902/1773/25 вказано, що: «пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву). Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України "Про іпотеку", оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.05.2025 у справі №466/2651/23, та були враховані судом апеляційної інстанції. Відтак, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що накладення арешту на майно ТОВ «БІОЕНЕРДЖІ-ВІННИЦЯ» у межах ціни позову та заборона реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомості, не позбавляє АТ "Сенс Банк" права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законами України «Про іпотеку» та «Про заставу», а також не перешкоджають Банку у реалізації його права на повне задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки(застави)». У справі, що переглядається: АТ «Банк Кредит Дніпро», яке не є учасником справи, при оскарженні в апеляційному порядку ухвали Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року про забезпечення позову, зазначало про те, що судом першої інстанції не враховано, що застосовані ухвалою суду заходи забезпечення позову не відповідають предмету позову та порушують права і законні інтереси АТ «Банк Кредит Дніпро» як іпотекодержателя домоволодіння АДРЕСА_1 , щодо якого судом заборонено вчиняти реєстраційні дії; апеляційний суд встановив, щоОСОБА_2 є власником вказаного домоволодіння. Відповідно до договору іпотеки № 291207-USD-іп від 29 грудня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Кредит-Дніпро» та ОСОБА_2 , домоволодіння є предметом іпотеки, наданим в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № 291207-USD від 29 грудня 2007 року та №291207/1-USD від 29 грудня 2007 року. В Державному реєстрі іпотек наявний запис про вказану іпотеку, обтяження зареєстровано 06 червня 2011 року, а в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження на підставі зазначеного договору іпотеки зареєстроване 29 грудня 2007 року; апеляційний суд встановив, щовжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя; за таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження. Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове застосування апеляційним судом висновків, зроблених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24), оскільки цей висновок стосується будь-якого забезпеченняпозову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову. У справі, яку розглядала Об`єднана палата, ухвалою суду позов про стягнення позики був забезпечений не лише накладенням арешту на нерухоме майно, а й заборонено державним реєстраторам, а також іншим суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора, вчиняти будь-які дії з об`єктом нерухомого майна. Касаційний суд акцентує увагу, що відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Тому у випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки. Таке забезпечення позову не є ані підставою для відмови в державній реєстрації власності на нерухоме майно іпотекодержателем в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку», відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ані підставою зупинення проведення відповідної реєстраційної дії на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій згідно з пунктом 1 частини першої статті 25 цього Закону. Саме тому у цьому випадку потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову з огляду на порушення прав іпотекодержателя немає. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а тому судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко