Окрема думка КЦС ВС № 203/2049/23

ОКРЕМА ДУМКА судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Краснощокова Є. В. 03 червня 2026 року м. Київ справа № 203/2049/23 провадження № 61-1154св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І., касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» залишив без задоволення.Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року залишив без змін. У цій справі в квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 06 лютого 2023 року в сумі 7 000 000 грн. Також подав в суд заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації, що діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором, а також будь-яким іншим органам чи особам уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, нотаріусам, що діють відповідно до Закону України «Про нотаріат» та беруть участь у вчиненні нотаріальних дій, вчиняти реєстраційні дії у будь-який спосіб щодо нерухомого майна, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Банк Кредит Дніпро» на ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову. Апеляційний суд встановив, що за договором іпотеки № 291207-USD-іп від 29 грудня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Кредит-Дніпро» та ОСОБА_2 , вказане домоволодіння є предметом іпотеки, наданим в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами. В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна також наявне обтяження, зареєстроване 29 грудня 2007 року на підставі зазначеного договору іпотеки. В Державному реєстрі іпотек наявний запис про вказану іпотеку, обтяження зареєстровано 06 червня 2011 року, обтяжувач - АТ «Банк Кредит Дніпро». Апеляційний суд вказав, що в постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21 та від 31 травня 2023 року у справі № 2-4758/10, в яких зроблені висновки про порушення права іпотекодержателя забезпеченням позову на передане в іпотеку майно. Зроблено висновок, що у випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає. Враховуючи викладене, встановлення заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики не порушує прав АТ «Банк Кредит Дніпро», який незалежно від результату розгляду цього позову залишається іпотекодержателем, а забезпечення позову у виді заборони на вчинення реєстраційних дій щодо цього майна не скасовує іпотеку чи пріоритетність іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в майбутньому. Тому права АТ «Банк Кредит Дніпро»як іпотекодержателя оскаржуваною ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року не вирішувались і не порушуються, а апеляційне провадження підлягає закриттю. АТ «Банк Кредит Дніпро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка обґрунтована тим, що банк не може реалізувати своє право іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки, оскільки існує заборона вчинення реєстраційних дій, що встановлена ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року. Достовірно знаючи, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці AT «Банк Кредит Дніпро», а також те, що спосіб забезпечення позову не пов`язаний з предметом позову, суд першої інстанції задовольнив заяву про забезпечення позову. Вжиті заходи забезпечення позову мають штучний характер. Про наведене свідчить те, що позивач, отримавши рішення суду про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 31 жовтня 2023 року, майже протягом року не направляв його на виконання, виконавче провадження було відкрито лише 27 серпня 2024 року і станом на зараз у стані завершено. Будь-якого сенсу існування таких заходів забезпечення позову повністю немає, а лише є сенс в тому, щоб продовжувати створювати для банку штучні перешкоди у зверненні стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд не врахував зміст положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», а саме те, що за наявності заборони вчинення реєстраційних дій, навіть при наявності пріоритетного права іпотекодержателя, неможливо його реалізувати, оскільки державний реєстратор речових прав не має права вчиняти реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомості за наявності ухвали суду про заборону вчинення реєстраційних дій. Тому посилання апеляційного суду на наявність пріоритетного права іпотекодержателя є неправильним. Посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладені в постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23, також є безпідставними, оскільки Верховний Суд при розгляді справи досліджував такий вид забезпечення позову як накладення арешту, водночас заборона вчинення реєстраційних дій щодо предмета іпотеки порушує права іпотекодержателя на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, що фактично нівелює пріоритетне право іпотекодержателя на іпотеку. Такі висновки не можуть застосовуватися, так як в цій справі підлягають застосуванню стаття 37 Закону України «Про іпотеку» та стаття 25 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, оскільки вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя. Касаційний суд відхилив доводи касаційної скарги про помилкове застосування апеляційним судом висновків, зроблених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24), оскільки цей висновок стосується будь-якого забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову. У справі, яка розглядала Об`єднана палата, ухвалою суду позов про стягнення позики був забезпечений не лише накладенням арешту на нерухоме майно, а й заборонено державним реєстраторам, а також іншим суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора, вчиняти будь-які дії з об`єктом нерухомого майна. Також Верховний Суд врахував аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2026 року у справі № 902/1773/25, в якій з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 у справі № 466/2651/23, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду, що накладення арешту на майно ТОВ «БІОЕНЕРДЖІ-ВІННИЦЯ» у межах ціни позову та заборона реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомості, не позбавляє АТ «Сенс Банк» права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законами України «Про іпотеку» та «Про заставу», а також не перешкоджають Банку у реалізації його права на повне задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки(застави). Касаційний суд акцентував увагу, що відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Тому у випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки. Таке забезпечення позову не є ані підставою для відмови в державній реєстрації власності на нерухоме майно іпотекодержателем в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку», відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ані підставою зупинення проведення відповідної реєстраційної дії на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій згідно з пунктом 1 частини першої статті 25 цього Закону. Саме тому у цьому випадку потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає. Не можу погодитись із зазначеним з таких мотивів. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії;забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17(провадження № 14-88цс20) вказано, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»). За правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, зокрема, заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/абокористування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину (абзац перший пункту 5 частини першої статті 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). У пункті 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом, є однією з підстав для відмови в державній реєстрації прав. Водночас частиною четвертою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі, зокрема, державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку», за умови що інші обтяження на передане в іпотеку майно зареєстровано після державної реєстрації іпотеки. Формування заяв у сфері державної реєстрації прав та/або їх реєстрація проводиться у базі даних заяв. У базі даних заяв також реєструються, зокрема судові рішення, заяви власників об`єктів нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій, судові рішення про скасування відповідних судових рішень (стаття 16вказаного Закону). Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили. Державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій. Аналіз наведених норм свідчить, що заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору є спеціальним заходом забезпечення позову, який застосовується судом виключно тоді, коли це майно є предметом спору. Заборона суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії на підставі судового рішення (судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій) щодо нерухомого майна не є по своїй суті обтяженням речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а є спеціальним заходом зупинення проведення будь-яких реєстраційних дій, тобто абсолютного блокування можливості їх проведення. Така заборона щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, хоч і не скасовує для кредитора - іпотекодержателя правил пріоритетності, проте відповідно до спеціальних положень стаття 25 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позбавляє його можливості задовольнити свої вимоги на рахунок такого нерухомого шляхом позасудового звернення стягнення до скасування відповідного судового рішенняабо судової заборони на вчинення реєстраційних дій. Тому вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, у справі, де іпотекодержатель не є її учасником, впливає на його майновий інтерес щодо цього майна, таке судове рішення порушує права іпотекодержателя і надає йому право його оскаржити. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24) вказано: «накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя. У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає». Апеляційний суд та Верховний Суд в цій справі з урахуванням загального висновку, зробленого в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24), вважали, що він стосується будь-якого забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, оскільки у справі, яку розглядала Об`єднана палата, ухвалою суду позов про стягнення позики був забезпечений не лише накладенням арешту на нерухоме майно, а й заборонено державним реєстраторам, а також іншим суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора, вчиняти будь-які дії з об`єктом нерухомого майна. Проте не звернули уваги, що в наведеній справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду аналізувала саме вплив на іпотеку заходів забезпечення позову, які спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна, переданого в іпотеку, зокрема, арешту майна відповідача, однак взагалі не звернула уваги та не проаналізувала питання можливості забезпечення позову у такій справі шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна. Намагання касаційного суду в цій справі вирішити наведену проблему з посиланням на частину п`яту статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою висновки Верховного Суду щодо застосування норм права є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, і тому у випадку будь-якого забезпечення позову права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, є помилковим, оскільки не враховує, що положення пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є імперативним. Судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна не є по своїй суті обтяженням речових прав, а є спеціальним заходом зупинення проведення будь-яких реєстраційних дій, тобто абсолютного блокування можливості їх проведення. Така заборона на рівні закону не дає права державному реєстратору вчиняти реєстраційні дії щодо певного об`єкта нерухомого майна, тому виключає можливість для іпотекодержателязадовольнити свої вимоги на рахунок такого майна шляхом позасудового звернення стягнення до скасування відповідного судового рішенняабо судової заборони на вчинення реєстраційних дій. За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок, з яким погодився Верховний Суд, про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Тому в цій справі колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24) та Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2026 року у справі № 902/1773/25. Суддя Є. В. Краснощоков