Постанова 4816 № 591/3864/26
від 01.07.2026 ·Справа №591/3864/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ковтун О. М. Номер провадження 33/816/1258/26 Суддя-доповідач Клімашевська І. В. Категорія 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Клімашевська І.В., за участю секретаря Опанасенко Т.В., в присутності захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності адвоката Максименко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою адвоката Максименко Юлії Петрівни на постанову судді Зарічного районного суду м.Суми від 21.04.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,- У С Т А Н О В И Л А: Постановою судді Зарічного районного суду м.Суми від 21.04.2026 ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік за те, що він 29.03.2026 о 19.04 год у м. Суми по вул. Харківська, 7, керував т/з Mercedes-Benz, н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки т/з за допомогою приладу Drager Alcotest, а також у медичному закладі відмовився. Своїми діями порушив п. 2.5 ПДР. Не погодившись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, а його захисник - адвокат Максименко Ю.П. доповнену (уточнену) апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову Зарічного районного суду м.Суми від 21 квітня 2026 року та закрити провадження по справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставин справи, розглянувши справу поверхнево, а викладені висновки суду про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення не гуртуються на доказах, що містяться в матеріалах справи, та не відповідають фактичним обставинам справи. Адвокат Максименко Ю.П. вказувала, що в матеріалах справи відсутні підтвердження законності зупинки транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1 та її причини. Окрім того, ОСОБА_1 не було названо ознаки алкогольного сп`яніння, які стали підставою для проведення огляду. У протоколі вказано, що ОСОБА_1 керував автомобілем о 19.04 год, проте з відеозаписів, доданих до матеріалів справи, вбачається, що цей час не зафіксовано на жодному відеозаписі. До того ж, працівниками поліції було порушено порядок відеофіксації. В судовому засіданні адвокат Максименко Ю.П. підтримала в повному обсязі подані апеляційні скарги та просила їх задовільнити. В судове засідання призначене на 01.07.2026, як і в інші судові засідання, які призначались апеляційним судом, ОСОБА_1 не з`явився, хоча повідомлявся про розгляд справи, відповідно до вимог ст. 277-2 КУпАП, клопотань про відкладення не подавав. З метою розгляду апеляційної скарги у розумні строки, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність особи, що притягується до адміністративної відповідальності, і у даному випадку його права на доступ до правосуддя, не є порушеними, оскільки положення ст. 268 КУпАП не передбачають обов`язкову присутність особи, стосовно якої розглядається справа за ст. 130 КУпАП. Крім того, як зазначалось вище, в судовому засіданні була присутня адвокат, яка висловлювала погоджену позицію по справі. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вислухавши захисника, дослідивши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в межах поданих захисником та ОСОБА_1 апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що розглядаючи вказану справу, суддя суду першої інстанції дотримався вимог вищезазначеного закону та дійшов вірного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення, суддею суду першої інстанції було встановлено з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, а саме: актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого ОСОБА_1 від огляду відмовився (а.с. 3); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно якого огляд ОСОБА_1 не проводився (а.с. 4), відеозаписом, що доданий до протоколу ( а.с.9). Вказані докази зібрані у передбаченому законом порядку і обставин, за яких можливо було б дійти висновку про їх неналежність чи недопустимість, апеляційним судом не встановлено. Доводи апелянтів про те, що ОСОБА_1 не назвали конкретної причини зупинки і матеріали справи не містять підтверджень законності причин такої зупинки, а умовою виконання водієм вимог працівників поліції є передусім законність дій самого поліцейського, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Апеляційний суд звертає увагу на те, що питання законності причин зупинки транспортного засобу поліцейськими як і законність дій поліцейських при цьому не є предметом судового розгляду в справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1ст.130 КУпАП, а правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння та законністю його результатів. При цьому, відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством захисником чи особою, яка притягалась до адміністративної відповідальності, не оскаржувалися. Так, дійсно вищевказана стаття Законувстановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом. Так, з наданих відеозаписів, а також письмових пояснень двох працівників поліції, вбачається, що після відпрацювання виклику з приводу домашнього насильства, вони йшли до службового автомобіля і побачили заявника ОСОБА_1 (який перебував у стані сп`яніння і не заперечував цього), який сів за кермо автомобіля та поїхав. Вони поїхали одразу за ним і увімкнули проблискові маячки і зупинили його транспортний засіб. Тобто, причиною для зупинки транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1 слугувала наявна інформація щодо можливого порушення ПДР, а саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Отже, твердження в поданій захисником апеляційній скарзі про відсутність доказів для підтвердження підстав зупинки транспортного засобу не відповідають дійсності та є суб`єктивними, тому не можуть розглядатись як підстави для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження по справі. До того ж, захисником в поданій апеляції зазначалось, що ОСОБА_1 не було названо ознаки алкогольного сп`яніння, які стали для підставою огляду. Слід зазначити, що про наявність у працівника поліції обґрунтованих та об`єктивних підстав вважати, що водій ОСОБА_1 підлягав огляду на стан сп`яніння, свідчили ознаки, що відповідають приписам п. 2-4 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», зокрема, запах алкоголю з порожнини рота, а питання встановлення наявності (чи відсутності) ознак стану сп`яніння, які є підставами для проведення огляду водія т/з, відноситься виключно до компетенції поліцейського. Так, з долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що працівник поліції каже, що у ОСОБА_1 наявний запах алкоголю з порожнини рота ( відеозапис clip-0, фрагмент відео з 10:01:00 хв). Саме у зв`язку із цим, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння. Окрім того, захисником зазначалось, що було порушено порядок відеофіксації. Так, матеріали справи містять 3 відеофайли. Проте, відео файл з назвою «signal-2026-03-30-094134» не може розцінюватись судом як належний доказ, оскільки не має підтверджень, що на ньому зафіксований саме ОСОБА_1 . На вказане апеляційний суд зауважує, що відсутні підстави вважати, що на ньому зафіксований хтось інший, а не ОСОБА_1 . Так, чоловік, який зафіксований на відео виглядає точнісінько як ОСОБА_1 , і одягнутий у такий самий одяг, як і він, якого працівники поліції зупиняють через декілька хвилин після вказаного відео. До того ж, захисник зазначала, що на жодному з відеофайлів, які велись належним чином на нагрудні боді камери працівників поліції, не зафіксовано факт керування автомобілем ОСОБА_1 . В той же час, ще на початку спілкування з працівниками поліції, ОСОБА_1 каже їм: «Я просто зупинився» ( відеозапис clip-0, фрагмент відео з 00:44:00 хв); «Я поїхав, бо хотів випити кави» ( відеозапис clip-0, фрагмент відео з 00:53:00 хв). Окрім того, на відеозаписі «signal-2026-03-30-094134» зафіксовано, як ОСОБА_1 сідає в транспортний засібMercedes-Benz, приводить його в рух і їде в ту сторону, де і був зупинений працівниками поліції трошки пізніше. Крім того, доводи апеляційної скарги про недопустимість вказаних вище відеозаписів через їх не безперервність не заслуговують на увагу, оскільки КУпАП не містить будь-яких заборон з цього приводу, сам відеозапис містить зафіксовані відомості про усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді. Отже, на переконання апеляційного суду досліджені судом відеозаписи мають достатньо високу інформативність, позбавлені упередження та суб`єктивного ставлення, мають безсторонніх характер, на таких відеозаписах зафіксовані усі ті відомості, які необхідні для оцінки дій водія на відповідність вимогам п.2.5 ПДР, а також для оцінки обставин, передбачених диспозицією ч .1 ст.130 КУпАП. За таких обставин, суд вважає дані відеозаписи належними та допустимими доказами у справі, а усі доводи захисника з питання недопустимості цього доказу необґрунтованими і безпідставними. Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції допустив спрощений підхід при розгляді справи, всебічно не з`ясувавши всіх обставини справи, то апеляційний суд зауважує, що вони не ґрунтуються на матеріалах справи, із яких навпаки вбачається, що усі обставини справи суддею були досліджені всебічно, повно і об`єктивно, висновки судді ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону. Щодо позиції захисника з приводу призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, слід зазначити наступне. Так, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч. 1ст. 130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому, в даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст.33 КУпАП не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1ст.130КУпАП ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від законодавства України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом. При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки. З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 , керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння і відмовився від проходження огляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. А тому, накладення стягнення на останнього у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1ст.130 КпАП України, вимогам ст.ст.33, 34 КпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню. Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування судового рішення та не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційним судом не встановлено у діях працівників поліції порушень вимог ч.2 ст. 266 КУпАП та п.п. 6, 7, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», а інших доводів, які б вказували на безпідставність складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, в апеляційній скарзі апелянтом не наведено. Таким чином, враховуючи вказані обставини, всупереч доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстав для його скасування під час апеляційного перегляду не встановлено, а тому, постанову судді суду першої інстанції слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП України, П О С Т А Н О В И Л А: Постанову Зарічного районного суду м.Суми від 21 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу адвоката Максименко Юлії Петрівни без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуКлімашевська І. В.