Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1279/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1279/26 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому в періоди з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 26.02.2022 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом №267 від 20.09.2025 року звільнений з військової служби. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року, визначивши розмір посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Листом від 18.11.2025 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, розміром 1762,00 грн. На думку позивача, з 26.02.2022 року по 20.05.2023 йому невірно здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення, а також інших одноразових виплат, а саме - без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року (01.01.2022, 01.01.2023). Позивач просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі виплачених за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022,2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, премії, одноразової грошової допомоги при звільнені, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України Про Державний бюджет України на 2022 рік від 02.12.2021 №1928-ІХ, Про Державний бюджет України на 2023 рік від 03.11.2022 року №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 26.02.2022 року по 20.05.2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022,2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, премії, одноразової грошової допомоги при звільнені, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України Про Державний бюджет України на 2022 рік від 02.12.2021 №1928-ІХ, Про Державний бюджет України на 2023 рік від 03.11.2022 року №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в повному обсязі відмовити у задоволенні позовних вимог В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що автоматичне відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України також не узгоджується з положеннями Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97, який встановлює, що нормативноправові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Законодавство не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі нормативних актів Кабінету Міністрів України, які внаслідок набрання судовим рішенням законної сили втратили чинність Змістом же постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. № 481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі 1,762,00 грн. Вказує, що суб`єкти владних повноважень були зобов`язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих військовослужбовців за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у 1762 грн. Також апелянт вказав, що суд першої інстанції зобов`язав провести перерахунок грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року (2481 грн у 2022 р та 2 684 грн у 2023 році), що суперечить ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ст. 51 Бюджетного кодексу України, які дозволяють виплати виключно в межах бюджетних призначень. Також вказує, що розрахунок розміру компенсації за відпустку здійснюється з урахування показників грошового забезпечення за нормами, що діяли на час його виключення зі списків військової частини. Порядок же розрахунку зазначеної компенсації Позивачем не оспорюється. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2 ), у період з 26.02.2022 року по 20.09.2025 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , позивачу виплачувалось грошове забезпечення, що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022-2023 роки. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №267 від 20.09.2025 року молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас та з 30.09.2025 року виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та знято з усіх виді забезпечення. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року, визначивши розмір посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Листом від 18.11.2025 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, розміром 1762,00 грн. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати йому в нижчому розмірі грошового забезпечення та одноразових виплат за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року, звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції приймаючи рішення у справі, на підставі наведених у рішенні висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, дійшов висновку, що застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, в період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року, відповідач діяв протиправно. При цьому вказав, що оскільки судом встановлено, що в періоди з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача неправомірно обчислені із застосуванням заниженої розрахункової величини, їхній перерахунок тягне за собою збільшення інших супутніх виплат, зокрема одноразових виплат, розмір яких визначається саме з урахуванням цих окладів, а тому прийшов до висновку, що позивач має право на перерахунок виплачених за період з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, премії, одноразової грошової допомоги при звільнені. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості щодо виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, а тому її перерахунок та виплата є неможливим. Суд вважає, що вирішення питання про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач отримував грошове забезпечення, а наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача щодо не відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів при здійснені виплати належного грошового забезпечення а тому ці вимоги стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, тобто є передчасними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII). Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно п.п. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018 року). Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням яких пункт 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акту викладено в такій редакції: « 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 400/6214/21 від 19 жовтня 2022 року. Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що з 29.01.2020 року (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції до 24.02.2018 року. Такою редакцією передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13,

14. З огляду на вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача має визначатися виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не 01.01.2018 року. Про правильність наведеного висновку також свідчать положення статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до якої базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Необхідно зазначити, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у 2022-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року та 2023 рік - 2 481 та 2 684 грн. відповідно, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн. Судом встановлено, що за період з 2022 по 2023 роки при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу відповідачем застосовувався прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року, що ним не заперечується. Колегія суддів зазначає, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., у період з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року є протиправним. Таким чином, у вищезазначений період відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №

704. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення позивача та додаткові виплати мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року. Стосовно вірності застосування у спірний період постанови № 704 саме в редакції, відповідно до якої грошове забезпечення повинно обраховуватись виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року (в даному випадку 2 270 грн та 2 481 грн) свідчить стала правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 16.11.2022 у справі №120/648/22, від 05.04.2023 у справі №340/3604/22, від 15.12.2023 у справі №380/17639/22, від 28.03.2024 у справі №160/3235/23, від 02.04.2024 у справі №340/608/23, від 02.04.2024 у справі №300/6337/21, від 04.04.2024 у справі №160/16602/21, від 09.05.2024 у справі №340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23 та від 17.10.2024 у справі №160/11051/22, від 22.11.2024 у справі №380/9113/23, від 16.04.2025 року у справі № 300/3722/23 тощо. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що частиною 3 статті 15 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260). Так, згідно вищезазначених норм права, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Також, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Також, виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. В свою чергу Порядком 260 також передбачено, що розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби. Отже, визначення розміру допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за всі невикористані дні відпусток та премії знаходяться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, а тому перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, а тому вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, що вірно зазначено судом першої інстанції. Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції зобов`язав провести перерахунок грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року (2481 грн у 2022 р та 2 684 грн у 2023 році), що суперечить ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ст. 51 Бюджетного кодексу України, які дозволяють виплати виключно в межах бюджетних призначень, то колегія суддів зазначає, що Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів і прямо передбачене законом, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань чи організаційних прорахунків державних органів. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що Закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій осіб, встановлених іншими законами України. Відсутність чи недостатність бюджетних асигнувань у розпорядника коштів не може бути законною підставою для протиправної відмови у правильному обчисленні та нарахуванні грошового забезпечення позивача, гарантованого державою Крім того, відносно посилань апелянта на відсутність бюджетних асигнувань колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, колегія суддів не надає оцінку доводам апелянта в частині компенсації втрати частини доходу, оскільки суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні вказавши про передчасність. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено та підписано 30 червня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова