Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/15834/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15834/24 пров. № А/857/12346/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 460/15834/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, суддя у І інстанції Щербаков В.В., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 26 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), в якому просить: - визнати протиправними дії військової частини щодо відмови у здійсненні перерахунку грошового забезпечення; зобов`язати військову частину здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошового забезпечення, за період з 24.03.2022 по 12.12.2022 та додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017; В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось у заниженому розмірі, а саме: у період з 24.03.2022 по 12.12.2022 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку тa виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.03.2022 по 12.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний рік та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24.03.2022 по 12.12.2022, матеріальну допомогу на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що підстави для висновку про наявність підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 24.03.2022 по 12.12.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 12.12.2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №338, позивача було виключено зі списків особового складу частини. В подальшому, позивач з`ясував, що військова частина НОМЕР_1 здійснювала невірне нарахування розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, оскільки для здійснення їхнього нарахування, обирали за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. У зв`язку із цим, позивачем було подано заяву до військової частини НОМЕР_1 з метою здійснення перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року. Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь від 03.12.2024, якою відмовила у перерахунку сум його грошового забезпечення. Наведені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.03.2022 по 12.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний рік та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII). Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи). Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 Постанови №

103. Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Разом з цим, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон № 294-IX, Закон 1082-IX, Закон № 1928-IX та Закон № 2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять. Таким чином, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. В подальшому після 01.01.2020 року така суперечність виникла і продовжувала існувати на час спірних правовідносин. Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Більше того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №

704. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та неодноразово підтверджений в подальшому, зокрема, у справах № 500/1813/21 (постанова від 12 вересня 2022 року), № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року). Колегія суддів зауважує, що правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, стосується перерахунку пенсії у зв`язку зі збільшенням розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців, однак відображена також у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, спір у яких - подібно до справи, що розглядається, - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму, визначеного Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. У контексті цієї справи важливим є не стільки те, з приводу чого виник спір (призначення/перерахунок пенсії чи грошового забезпечення), скільки трактування приписів пункту 4 Постанови № 704 (тобто який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб має застосовуватися у 2020-2023 роках для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу). Чи то для цілей призначення/перерахунку пенсії, чи для перерахунку грошового забезпечення (з урахуванням якого потім визначається й розмір пенсії чи проводиться її перерахунок) базове розуміння і застосування вказаного припису має бути однаковим у різних правових ситуаціях, за яких зміна фактичних обставин не матиме вагомого значення для однакової інтерпретації однієї і тієї самої норми права. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22. З цих мотивів, колегія суддів вважає, що позиція Верховного Суду у справі № 440/6017/21 та інших вищенаведених, може бути орієнтиром для застосування зазначених вище положень Постанови № 704 в контексті вирішення спору, що розглядається, про перерахунок грошового забезпечення за окреслений вище період, адже як і в переглянутих касаційним судом справах, вирішення даного спору теж пов`язане з (правильним) застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, тому відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України така позиція повинна враховуватися апеляційним судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно. З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач у період з 24.03.2022 по 12.12.2022 протиправно не враховував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. При вирішенні спору в частині позовних щодо обчислення та виплати позивачу в заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 24.03.2022 по 12.12.2022, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, апеляційний суд зазначає наступне. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови №704, надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з п.п1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку). Отже, виплата вказаного одноразового додаткового виду грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Таким чином, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 24.03.2022 по 12.12.2022, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідних календарних років, є протиправними. Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 460/15834/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний