Ухвала КЦС ВС № 354/1609/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 354/1609/25 провадження № 61-7584ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Пархоменка П. І., суддів Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яковишин Володимир Юрійович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року про забезпечення позову за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання шлюбу недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення і визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, постановив ухвалу про таке:

1. У лютому 2026 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також будь-яким іншим особам вчиняти у будь-який спосіб будь-які дії, спрямовані на розпорядження майном, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про його державну реєстрацію, а так само спрямовані на будь-які обтяження будь-яким шляхом речових прав стосовно наступного майна: - квартири АДРЕСА_1 ; - земельної ділянки кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_2 .

2. Заява мотивована тим, що в провадженні суду перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання шлюбу недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення і визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності. Предметом спору є земельна ділянка та квартира АДРЕСА_3 , які, на переконання ОСОБА_2 , були незаконно оформлені на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які уклали з цією метою фіктивний шлюб, ввівши в оману ОСОБА_2 . На теперішній час за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На переконання ОСОБА_2 спірна квартира, яка була створена спільними коштами та працею ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в період їхнього спільного проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та підлягає поділу між ними в рівних частках. Вважає, що втрата майна до вирішення спору по суті матиме наслідком невиправдане втручання у її право власності в аспекті статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та право на ефективний судовий захист у світлі гарантованого права на справедливий суд, гарантії якого діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. З огляду на відсутність перешкод для вчинення будь-яких наступних правочинів щодо спірної квартири та земельної ділянки, на якій ця квартира розташована, об`єктивно існують реальні ризики того, що, дізнавшись про відкриття провадження у даній справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за відсутності відповідних заходів забезпечення позову зможуть, зловживаючи своїми правами, здійснити недобросовісне відчуження зареєстрованого за ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна на користь інших осіб.

3. Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачами ще у 2009 році, а рішення Виконавчого комітету Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру було прийняте 10 вересня 2010 року. До цього часу спірне нерухоме майно належить відповідачам і не відчужувалось. А доказів намірів ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 щодо відчуження спірного майна третім особам суду ОСОБА_2 не надано. ОСОБА_2 не було достатньо обґрунтовано припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову з урахуванням предмету позову та підстав позову, зокрема, й те, що, дізнавшись про відкриття провадження у даній справі, відповідачі зможуть, зловживаючи своїми правами, здійснити недобросовісне відчуження зареєстрованого за ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна на користь інших осіб.

5. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

6. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_1 вчиняти у будь-який спосіб дії, спрямовані на розпорядження, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про державну реєстрацію стосовно квартири АДРЕСА_4 (далі - квартира № 1 ).

7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом спору за заявленими позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 є, зокрема, вимога про визнання квартири № 1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та визнання за кожним з них права власності на 1/2 частку спірної квартири. Отже, спір у даній справі безпосередньо стосується права власності на нерухоме майно - квартиру № 1 , власником якої наразі є ОСОБА_1 . 8. 04 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яковишин В. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року.

9. Касаційну скаргу обґрунтував тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та не врахував висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування ризику невиконання рішення, обсягу та співмірності заходів забезпечення позову, викладені у постановах Великої Палати від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22, а також у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 вересня 2024 року у справі №212/4159/23, від 09 липня 2025 року у справі №755/4961/24.

10. Верховний Суд робить висновки, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі частин четвертої та шостої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

11. Вказаними нормами ЦПК (див. пункт 10) передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

12. Мотивами, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, є наступне.

13. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову (частина перша статті 149 ЦПК).

14. Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тобто метою такого забезпечення є вжиття судом, у провадженні якого є справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів із виконанням надалі такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц).

15. Під час вирішення клопотання про забезпечення позову обґрунтованість позову суд не оцінює. Питання про обґрунтованість позовних вимог суд вирішує під час розгляду суті спору (див. постанову Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22).

16. Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинен застосувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів учасників процесу чи інших осіб. Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена обставинами справи, які підтверджують, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно виник спір, й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення (балансування) судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, вартості майна, щодо якого він заявив клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Інакше кажучи, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів, із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

17. Забезпеченням позову є сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову. Особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яке забезпечить судовий захист їхніх прав, свобод та законних інтересів. Важливим є об`єктивне існування таких ризиків, а також дійсна необхідність застосування заходів забезпечення позову, так що без їхнього застосування права, свободи і законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, на підтвердження чого є належні та допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявила клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживати процесуальними правами, не порушувати права відповідного учасника процесу, до якого мають бути застосовані зазначені заходи, а створити умови, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, використовуючи механізм забезпечення позову, учасники спору мають: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу у конкретній справі; зазначити обставини, які підтверджують, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними і допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року № 914/1570/20 (пункти 8.4-8.6)).

18. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).

19. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про це забезпечення. Судам слід враховувати, що як заходи забезпечення позову не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)).

20. Характер спору (майновий або немайновий) і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення для оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд має встановити : 1) наявність у сторін спору; 2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення зловживанням процесуальними правами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (пункти 46-47)).

21. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.

22. За змістом частини третьої статті 150 ЦПК заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

23. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

24. Апеляційний суд встановив, що: - предметом спору за заявленими позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 є, зокрема, вимоги про визнання квартири № 1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнання за кожним з них право власності на 1/2 частку спірної квартири; - спір у даній справі безпосередньо стосується права власності на нерухоме майно, а саме квартиру № 1 ; - згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно власником квартири №1 є ОСОБА_1 .

25. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що вказаний захід забезпечення позову є достатнім і співмірним заходом забезпечення позову, виходячи із характеру пред`явлених позивачем вимог, правової природи відносин, що виникли між сторонами, та спрямований на попередження недобросовісної поведінки відповідачів під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення з їх боку дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення.

26. За обставин цієї справи вжитий апеляційним судом захід забезпечення позову є виправданим, відповідає вимогам закону, переслідує правомірну мету виконання можливого рішення суду про повне чи часткове задоволення позову та є пропорційним цій меті, оскільки не обмежує та не позбавляє майнових прав ОСОБА_1 на володіння та користування вказаним майном, а лише тимчасово обмежує її право на реалізацію вказаного майна третім особам.

27. Наведені апеляційним судом висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права про забезпечення позову, зокрема, із тими, які адвокат Яковишин В. Ю. навів у касаційній скарзі.

28. Доводи, вказані представником ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду та оцінкою доказів, на законність та обґрунтованість судових рішення не впливають.

29. З огляду на наведене,у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яковишин В. Ю., на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року слід відмовити, оскільки скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наведені у скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Керуючись статтями 258-261, 394 ЦПК, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яковишин Володимир Юрійович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року про забезпечення позову у справі № 354/1609/25.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков