Постанова 4808 № 354/1609/25

Справа № 354/1609/25 Провадження № 22-ц/4808/618/26 Головуючий у 1 інстанції Ковалюк О. М. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря Кузів А.В. учасники справи позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року, постановлену судом у складі судді Ковалюк О.М., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання шлюбу недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення і визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, в с т а н о в и в: У грудні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначила, що в 1999 році ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_2 та між ними виникли особисті відносини як жінки з чоловіком. У період часу з січня 2000 року по лютий 2009 року включно спільно проживали як жінка та чоловік, піклувались один про одного, мали спільний побут, вели спільне господарство, разом здійснювали усі побутові та господарські витрати й утримували спільне житло та інше майно, мали усі взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю. Протягом 2005 року, під час спільного проживання однією сім`єю, ними було прийнято рішення придбати земельну ділянку для будівництва житла, а саме земельну ділянку площею 0, 15 га в с. Микуличин м. Яремче Івано-Франківської області, власником якої була ОСОБА_4 , вартістю еквівалентній 51 000, 00 доларів США. 31 липня 2006 року, у зв`язку із досягнутою попередньою домовленістю щодо купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, ОСОБА_5 , котрий є двоюрідним братом ОСОБА_1 , в інтересах останньої, було передано ОСОБА_4 в рахунок часткової попередньої оплати вартості земельної ділянки грошову суму, еквіваленту 10 000, 00 доларам США, на підтвердження чого ОСОБА_4 було складено та надано розписку від 31 липня 2006 року в письмовій формі. З літа 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочали спільні дії з будівництва житлового будинку на попередньо наданій їм для цього власницею ОСОБА_4 земельній ділянці кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею АДРЕСА_1 . Відповідно до розписок від 29 грудня 2008 року та від 31 грудня 2008 року, ОСОБА_6 , котрий є рідним братом ОСОБА_1 , в якості часткової попередньої оплати вартості вказаної земельної ділянки, було передано ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 16 563, 00 грн та у сумі, еквівалентній 2 677, 00 доларів США. Також, згідно розписки від 31 грудня 2008 року, ОСОБА_4 було отримано від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості попередньої оплати вартості вказаної земельної ділянки грошові кошти у сумі, еквівалентній 3 400, 00 доларів США. ОСОБА_2 керував будівництвом на земельній ділянці, оскільки що ОСОБА_1 здійснювала трудову діяльність у м. Дніпрі. ОСОБА_1 за допомогою її рідних здійснювалось фінансування будівництва житлового будинку на вказаній земельній ділянці. Протягом другої половини 2007 року ОСОБА_2 для будівництва, спільними зусиллями родини позивачки різними частинами було передано на оплату вартості будівельних матеріалів та здійснення будівельних робіт грошові кошти в сумі, еквівалентній 100 000,00 доларам США. У 2008 році ОСОБА_1 взяла в ЗАТ «ОТП Банк» кредит на суму, еквіваленту 220 000, 00 доларам США. За період часу з літа 2007 року по січень 2009 року на вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільними коштами та працею було здійснено будівництво житлового будинку (квартири). З кінця лютого - початку березня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було припинено сімейні відносини та ведення спільного господарства. Згодом вона з`ясувала, що в вересні 2008 року ОСОБА_2 , діючи таємно від ОСОБА_1 , користуючись її тимчасовою відсутністю і не ставляючи її в обізнаність щодо своїх дій, маючи намір уникнути наступного поділу спільного з нею майна, зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , на ім`я котрої в якості покупця було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично ввели її в оману, за спільні кошти з якою мала придбатись земельна ділянка та попередньо частково оплачувалась її вартість, неправомірно усунувши її від юридичної участі у вчиненні правочину з купівлі-продажу земельної ділянки. Державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 було здійснено 20 квітня 2015 року на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Онутчака Р.Р. від 27 квітня 2015 року, незважаючи на фіктивний характер договору купівлі-продажу земельної ділянки. 20 квітня 2015 року за ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2009 року №4298, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Могилевич Л.В., було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_2 . На підставі свідоцтва про право власності б/н від 10 вересня 2010 року, виданого Микуличинською сільською радою Яремчанської міської ради Івано-Франківської області на підставі рішення Виконавчого комітету Микуличинської сільської ради від 10 вересня 2010 року, за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на земельній ділянці кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, що як об`єкт житлової нерухомості у дійсності була створена спільними коштами та працею ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в період їхнього спільного проживання однією сім`єю як жінки і чоловіка. Державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 здійснено на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Онутчака Р.Р. від 27 квітня 2015 року, індексний номер: 20936117. Позивачка посилається на те, що вказане нерухоме майно (об`єкт будівництва: квартира) не є власністю ОСОБА_3 , адже воно у дійсності є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як набуте їх спільними коштами і працею в період їхнього спільного проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка, тому це майно підлягає поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках. Просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки та чоловіка без шлюбу в період часу з січня 2000 року по лютий 2009 року включно. Визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований 16 вересня 2008 року Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №

447. Визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Могилевич Л.В. договір від 21 грудня 2009 року № 4298 купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем. Скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Івано-Франківської області Онутчака Р.Р. від 27 квітня 2015 року, індексний номер: 20934954, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_2 , та здійснений державним реєстратором Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Онутчаком Р.Р. запис про державну реєстрацію вказаного речового права від 20 квітня 2015 року, номер відомостей про речове право: 9488967. Скасувати рішення державного реєстратора Загвіздянської сільської ради Івано-Франківської області Цалин Ю.В. від 16 квітня 2024 року, індексний номер: 72623887, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_2 , та здійснений державним реєстратором Цалин Ю.В. запис про державну реєстрацію вказаного речового права від 11 квітня 2024 року, номер відомостей про речове право: 54591056. Скасувати рішення Виконавчого комітету Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 10 вересня 2010 року про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , та визнати недійсним видане i 2 2 Микуличинською сільською радою Яремчанської міської ради Івано-Франківської області свідоцтво від 10 вересня 2010 року б/н про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 . Скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Івано-Франківської області Онутчака Р.Р. від 27 квітня 2015 року, індексний номер: 20936117, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , та здійснений державним реєстратором Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Онутчаком Р.Р. запис про державну реєстрацію вказаного речового права від 20 квітня 2015 року, номер відомостей про речове право: 9489438. Скасувати рішення державного реєстратора Загвіздянської сільської ради Івано-Франківської області Цалин Ю.В. від 16 квітня 2024 року, індексний номер: 72622694, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 , та здійснений державним реєстратором Цалин Ю.В. запис про державну реєстрацію вказаного речового права від 11 квітня 2024 року, номер відомостей про речове право: 54590760. Визнати об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_4 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за кожним з них право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , та припинивши право спільної сумісної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна. В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову та просила суд заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також будь-яким іншим особам вчиняти у будь-який спосіб будь-які дії, спрямовані на розпорядження майном, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про його державну реєстрацію, а так само спрямовані на будь-які обтяження будь-яким шляхом речових прав стосовно наступного нерухомого майна: - квартири АДРЕСА_3 ; земельної ділянки кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_2 . В обґрунтування заяви зазначила, що на теперішній час за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 .. Вказаний об`єкт нерухомості стосується предмету позовних вимог. Також за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_2 , про недійсність правочину щодо купівлі-продажу якої також заявлено у позові. Зазначила, що оскільки між сторонами існує спір з приводу права власності на нерухоме майно, яке розташовано на відповідній земельній ділянці, тому наявні достатні підстави для обґрунтованого припущення, що невжиття у даній справі заходів забезпечення позову у випадку задоволення судом позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вказала, що з огляду на відсутність перешкод для вчинення правочинів щодо спірної квартири та земельної ділянки, на якій спірна квартира розташована, об`єктивно існують реальні ризики того, що, дізнавшись про відкриття провадження у справі, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за відсутності заходів забезпечення позову, можуть здійснити недобросовісне відчуження зареєстрованого за ОСОБА_3 вказаного нерухомого майна на користь інших осіб, що в майбутньому унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення судом даного позову без нових звернень позивача до суду. Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на належне з`ясування фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити та вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також будь-яким іншим особам вчиняти у будь-який спосіб будь-які дії, спрямовані на розпорядження майном, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про його державну реєстрацію, а так само спрямовані на будь-які обтяження будь-яким шляхом речових прав стосовно нерухомого майна: квартири АДРЕСА_4 та земельної ділянки кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських 22 будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_2 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, не дотримався вимог цивільного процесуального закону і практики Верховного Суду та дійшов помилкового висновку, що заявником не було достатньо обґрунтовано припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову не спричинить шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а також те, що відповідачі зловживаючи своїми правами можуть здійснити відчуження зареєстрованого за ОСОБА_3 нерухомого майна на користь інших осіб. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо відчуження спірної квартири, співвласником якої просить визнати себе позивач ОСОБА_1 , здійснивши поділ спільно набутого ними майна у рівних частках, та, відповідно, щодо відчуження земельної ділянки, на якій ця квартира розташована і про недійсність правочину щодо відчуження якої стверджується у позові, зумовлена фактичними обставинами справи, наявністю яких обґрунтовуються заявлені позовні вимоги. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разу задоволення позовних вимог. Посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи, з якими пов`язані предмет і підстави пред`явленого позову. Скаржниця зазначає, що її позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно, зареєстроване на ім`я ОСОБА_3 , було придбане не за участі останньої, а за рахунок спільних коштів і праці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак володіння та розпоряджання ним не може здійснюватися від імені ОСОБА_3 . У позові детально зазначено обставини, за яких відповідачі приховували від позивачки низку дій, спрямованих на реєстрацію шлюбу з ОСОБА_3 , посвідчення спірного правочину, отримання відповідних правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а також вказано, чому та коли спірне нерухоме майно було зареєстровано на ОСОБА_3 . Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачами ще у 2009 році, а право власності на спірну квартиру набуте 10 вересня 2010 року, та що з цього часу зазначене нерухоме майно належить відповідачам і не відчужувалося. Суд безпідставно зазначив, що позивачкою не доведено наявності намірів відповідачів щодо відчуження спірного майна третім особам. Станом на теперішній час зазначене нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі рішень та записів державного реєстратора від 16 квітня 2024 року. Водночас державна реєстрація права власності на це майно не здійснювалася ні у 2009, ні у 2010 роках, а також протягом наступних кількох років, попри її обов`язковість, встановлену статтею 125 Земельного кодексу України та пунктом 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671 (чинного до 05 вересня 2012 року). Крім того, обставини укладення правочину купівлі-продажу земельної ділянки та отримання правовстановлюючих документів на об`єкт будівництва (квартиру) відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умисно приховувалися від ОСОБА_1 , яку було недобросовісно та неправомірно усунуто від участі у правовідносинах щодо набуття права власності на спірне нерухоме майно. Усі зазначені обставини детально викладені як у позовній заяві, так і у заяві про забезпечення позову, та підтверджуються доказами, поданими разом із позовною заявою відповідно до частини другої статті 83 ЦПК України. Зокрема, такими доказами є надані позивачкою відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім того зазначила, що шлюб між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсність якого, зокрема, оспорюється у даному позові, на час відкриття провадження у справі вже було розірвано на підставі рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року у справі № 354/252/25. Послалась на навмисний характер дій ОСОБА_3 , яка ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у вересні 2008 року оформила на своє ім`я кредитний договір від 19 серпня 2008 року. Такі дії свідчать про її намір у подальшому, після можливого розірвання шлюбу, ініціювати питання про визнання спірного нерухомого майна її особистою приватною власністю з метою виключення його зі складу спільної сумісної власності подружжя, презумпція якої могла б поширюватися на це майно відповідно до статті 60 СК України. Жодна із зазначених обставин та наведених доводів сторони позивача судом першої інстанції врахована не була, незважаючи на те, що вони свідчать про наявність очевидних ризиків подальшого недобросовісного відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб Скаржниця вважає, що характер і послідовність дій відповідачів свідчать про реальну можливість вчинення ними подальших дій, спрямованих на відчуження спірного нерухомого майна, у тому числі шляхом формальної зміни правового статусу своїх відносин. У разі вчинення таких дій права та інтереси позивачки ОСОБА_1 будуть істотно порушені, оскільки вона буде позбавлена можливості ефективного захисту своїх прав у межах одного судового провадження без необхідності повторного звернення до суду. Відтак право позивачки на ефективний судовий захист, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не буде забезпечене. Суд першої інстанції не здійснив належної оцінки співмірності заявлених заходів забезпечення позову, не врахував, що вони мають тимчасовий характер, а також безпідставно відкинув очевидні ризики заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки до ухвалення рішення у справі. Крім того, суд не врахував, що такі заходи спрямовані виключно на забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення та не призводять до невиправданого обмеження прав відповідачів. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_7 зазначив, що відмовляючи у забезпеченні позову суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, які повністю відповідають вимогам ст. 149, 150, 153 ЦПК України та усталеній практиці Верховного Суду. Суд правильно застосував стандарт «достатньо обґрунтованого припущення», зазначивши, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що спірна земельна ділянка придбана ще у 2009 році, квартира оформлена у 2010 році, і з того часу це майно не відчужувалось. Тривале (понад 15 років) перебування майна у власності однієї особи без жодних спроб його відчуження є об`єктивним доказом відсутності реального ризику. Судом враховано баланс інтересів сторін та зазначено, що забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав відповідачів, і таке обмеження має бути виправданим реальними обставинами, а не абстрактними припущеннями. ОСОБА_1 не навела жодного конкретного факту і не надала доказів на підтвердження підготовки відповідачів до відчуження майна. Саме лише покликання на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд не досліджує обґрунтованість позовних вимог по суті, а твердження про «фіктивність шлюбу», «недобросовісність дій» тощо є предметом доказування у справі по суті і не підлягають оцінці при вирішенні питання про забезпечення. Вказує, що у разі задоволення заяви про забезпечення позову, право ОСОБА_3 на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу) буде непропорційно обмежене. У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу в межах її доводів. У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_7 апеляційну скаргу не визнав, вважає,що відсутні підстави для її задоволення. У судове засідання відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд виходив з того, що спірна земельна ділянка придбана відповідачами у 2009 році, а рішення Виконавчого комітету Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру прийняте 10.09.2010 року. До цього часу спірне нерухоме майно належить відповідачам, і не відчужувалось, доказів щодо наміру відчуження ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 спірного майна третім особам, позивачкою не надано. Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявницею не було достатньо обґрунтовано припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову з урахуванням предмету позову та підстав позову, зокрема й те, що дізнавшись про відкриття провадження у даній справі, відповідачі зможуть зловживаючи своїми правами, здійснити недобросовісне відчуження зареєстрованого за ОСОБА_3 вказаного нерухомого майна на користь інших осіб. Доводи заяви не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Водночас, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні». Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 З матеріалів справи вбачається, що предметом спору за заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є зокрема вимоги про визнання об`єкту нерухомого майна (житлової нерухомості): квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , здійснення поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнання за кожним з них право власності на 1/2 частку спірної квартири. Отже, спір у даній справі безпосередньо стосується права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_3 . Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову у цій справі, зокрема, шляхом заборонити ОСОБА_3 вчиняти у будь-який спосіб дії, спрямовані на розпорядження, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про державну реєстрацію стосовно квартири АДРЕСА_4 . Вказаний захід забезпечення позову є достатнім і співмірним заходом забезпечення позову, виходячи із характеру пред`явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами, та спрямований на попередження недобросовісної поведінки відповідачів під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення з їх боку дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення. При цьому, даний вид забезпечення позову є тимчасовим і достатнім заходом забезпечення позову, а тому не підлягає задоволенню вимога про додаткове забезпечення позову ще й шляхом заборони будь-яким іншим особам вчиняти у будь-якій спосіб дії, спрямовані на розпорядження, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про державну реєстрацію стосовно вказаного об`єкту нерухомості, а так само спрямовані на будь-які обтяження будь-яким шляхом речових прав вказаного об`єкту нерухомості. При цьому, колегія судів вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_3 , не позбавляє її конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Щодо вимоги заяви про заборону ОСОБА_2 вчиняти у будь-який спосіб дії, спрямовані на розпорядження, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про державну реєстрацію стосовно квартири АДРЕСА_4 , то такі не підлягають задоволенню, оскільки право власності на вказаний об`єкт не зареєстровано за ОСОБА_2 . Колегія суддів вважає, що забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_3 вчиняти у будь-який спосіб дії, спрямовані на розпорядження, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про державну реєстрацію стосовно земельної ділянки кадастровий номер: 2611091501:10:015:0005, площею 0, 15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_2 , не підлягає задоволенню, оскільки зазначений вид забезпечення позову неспівмірний із заявленою вимогою про визнання договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки недійсним, а вимог про визнання спільною сумісною власністю зазначеної земельної ділянки та її поділу позивачкою не заявлено. Колегія суддів не надає оцінку посиланням скаржниці на принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, оскільки суд при розгляді питання про забезпечення позову не перевіряє обставини, які мають значення для справи, а лише має запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Колегія суддів вважає, що посилання відповідачки на те, що право власності на спірну квартиру оформлено у 2010 році і з того часу це майно не відчужувалось, тому тривале перебування майна у власності однієї особи без жодних спроб його відчуження є об`єктивним доказом відсутності реального ризику, не спростовує висновки суду про наявність у неї, як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись спірним об`єктом нерухомості, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, такий вид забезпечення позову, який застосовано судом, є домірним заявленим позовним вимогам. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 вчиняти у будь-який спосіб дії, спрямовані на розпорядження, відчуження будь-яким шляхом права власності та зміну відомостей про державну реєстрацію стосовно квартири АДРЕСА_4 . В решті вимог заяви про забезпечення позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складенол 08 травня 2026 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.А. Девляшевський Є.Є. Мальцева