Постанова КЦС ВС № 520/9574/18

від 24.06.2026 · Цивільна

Постанова Іменем України 24 червня 2026 року м. Київ справа № 520/9574/18 провадження № 61-5220св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський Анатолій Вікторович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Комлевої О. С., Сегеди С. М., Історія справи Короткий зміст позову У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський А. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який був чоловіком позивачки, та після його смерті відкрилася спадщина на майно у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 30 червня 2006 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради. У встановлений законом термін позивачка звернулася до Третьої одеської державної нотаріальної контори, як спадкоємець першої черги з заявою про прийняття спадщини. Спадкова справа № 246/2018 щодо майна померлого була відкрита державним нотаріусом Барановою О. В. Позивачка зазначає, що під час оформлення спадщини їй стало відомо, що ОСОБА_5 склав заповіт на ім`я відповідачки ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланським А. В. 17 березня 2018 року об 11-00 годині. Позивачка, звертаючись з позовом вважає, що ОСОБА_5 у момент складення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, так як одразу після посвідчення заповіту йому була викликана швидка допомога і він був доставлений до МКЛ № 10 де о 17-45 годині того ж дня помер. Позивачка посилалася на те, що відповідно до статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Тобто вчиняючи правочин, фізична особа повинна усвідомлювати значення своїх дій та мати можливість керувати ними. Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. ОСОБА_1 просила: визнати недійсним заповіт від 17 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланським А. В. та зареєстрований в реєстрі за №

295. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року у складі судді: Літвінової І. А., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: як на підставу для задоволення позову позивачка вказувала, що оскаржуваний заповіт від 17 березня 2018 року ОСОБА_5 склав у стані, за яким він не мав змоги усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно з супровідним листом № 31 КУ «Одеська міська СШМД» ОСОБА_5 доставлений на руках у приймальне відділення 17 березня 2018 року о 14:00 ГКЛ № 10 з квартири за адресою АДРЕСА_2 -118 за викликом № 31, прийнятим о 12:50. Попередній діагноз швидкої медичної допомоги «Макрогематурія». Відповідно до копії відповіді на адвокатський запит № 918 від 18 липня 2018 року, яка містить незасвідчену копію медичної картки стаціонарного хворого № 3020/475 КУ«МКЛ № 10» на ОСОБА_5 у якій «щоденники про стан здоров`я, посмертний епікриз, клінічний діагноз, рукописний текст нерозбірливі та недостатньо читабельні» (визначення, яке використовувала експерт Булигіна В. О. у висновку Судово-психіатричного експерта № 741) зазначено: 14:05 огляд лікаря приймального відділення від 17 березня 2018 року: скарги на момент огляду: слабкість, кров в сечі, задишка в стані покою, болі в животі. Анамнез хвороби: стан погіршився приблизно годину тому, вважає себе хворим коло 3-х днів. Хворий доставлений бригадою ШМД. Хворий не обстежений, наявність хронічних захворювань відхиляє; 14:10 - огляд уролога; 14:20 - огляд хірурга - мовою оригіналу «в сознании, продуктивному контакту доступен»; 14:25 - огляд чергового анестезіолога - мовою оригіналу «На момент осмотра в сознании, контакту доступен, показаний к госпитализации в ОРИТ нет»; 16:45 стан хворого погіршився, переведений до реанімаційного відділення; 17:45 зафіксовано біологічну смерть хворого. Відповідно до відповіді КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 23 серпня 2018 року № 2370-03 був наданий Акт судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_5 , 1955 року народження, № 1015 від 20 березня 2018 року - 19 квітня 2018 року на 6-ти аркушах лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_7 - смерть ОСОБА_5 знаходиться у прямому причинному зв`язку з захворюванням сечовивідної системи. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_5 з`явилася хронічна ниркова недостатність. При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_5 в крові етиловий спирт не виявлений. При судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_5 ушкоджень не виявлено. Відповідно до відповіді Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради від 13 серпня 2018 року № 1-А-1181 мовою оригіналу «На момент осмотра врача анастезиолога нарушений витальных функций не выявлено, показаний для госпитализации в отделение интенсивной терапии не выявлено». У матеріалах справи містяться відповіді КУ ООМЦПЗ від 16 липня 2020 року № 2727, від 12 серпня 2020 року № 3400, НП «КДЦ № 20» ОМР від 20 травня 2021 року № 317, відповідно до яких померлий ОСОБА_5 на обліку не перебуває, за медичною допомогою не звертався, на обліку у психіатра не перебуває, в картотеці не значиться; під час судового засідання у якості свідків допитані ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Оцінюючі пояснення зазначених свідків, суд не приймає їх до уваги оскільки при повторному допиті свідок ОСОБА_8 не впізнала на фотокартках померлого ОСОБА_5 , а свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , не дивлячись на неодноразові виклики суду, не з`явилися до суду для дачі повторних пояснень та не підтримали своїх пояснень наданих раніше. Свідки ОСОБА_11 , лікар швидкої допомоги ОСОБА_12 , медична сестра приймального відділення ОСОБА_13 надали пояснення, що померлий ОСОБА_5 був до контакту доступний, у свідомості, чітко реагував на питання, надавав виражені пояснення стосовно свого стану та розумів свої дії. Свідок лікар уролог ОСОБА_14 пояснив, що під час огляду померлий ОСОБА_5 пояснював, що хворіє біля трьох днів, стан його погіршився приблизно годину тому, відповідав односкладно, контакту був складно доступний, малорухомий, свідомість була загальмована, однак тільки після проведення комп`ютерної томографії стан його погіршився після чого виникла необхідність переведення його до реанімаційного відділення. Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 надали пояснення стосовно життя померлого ОСОБА_5 охарактеризувавши його з позитивної сторони. Однак, показання свідків про поведінку особи у даному випадку мають лише побічне значення для встановлення того, чи був здатний ОСОБА_5 станом на 17 березня 2018 року розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14; 12 грудня 2018 року представником позивача подано клопотання про призначення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи. Ухвалою суду від 12 грудня 2019 року судом було призначено судову посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу, завдання по якій у подальшому не змінювалися. Висновок судово-психіатричного експерта № 741 від 17 жовтня 2024 року, який надійшов до суду, є висновком тільки експерта психіатра та який виконано без участі експерта-психолога, що є порушенням завдання суду. Експертний висновок не може ґрунтуватися на припущеннях. Експерт проводила дослідження на підставі незасвідченої копії медичної картки стаціонарного хворого та зазначила у висновку, що «щоденники про стан здоров`я, посмертний епікриз, клінічний діагноз, рукописний текст нерозбірливі та недостатньо читабельні». Експерт робить висновок про те, що померлий ОСОБА_5 під час складання заповіту знаходився у термінальному стані, але не зазначає на підставі чого робиться такий висновок, так як медичні документи про стан здоров`я померлого на час складання заповіту відсутні; ухвалою суду від 27 липня 2020 року витребувано з КУ «Міська клінічна лікарня № 10» оригінали медичної карти стаціонарного хворого № 3020 за 2018 рік ОСОБА_5 , однак ні позивач, ні представник позивача не вжили заходів для виконання цієї ухвали та до суду оригінал медичної карти не надійшов. Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні; у матеріалах справи міститься оригінал Альтернативної медико-психіатричної оцінки якості проведення судово-психіатричної експертизи № 741 від 17 жовтня 2024 року, складений лікарем-психіатром КНП «Міський психіатричний диспансер» ОСОБА_17 , яким визначено, що експертний висновок є необґрунтованим, проведеним без застосування відповідних методик та за медичними даними, показниками здоров`я ОСОБА_5 на час складання заповіту: «зберігав повну здатність самостійно керувати своїми бажаннями та діями». Таким чином, висновок експерта-психіатра № 741 від 17 жовтня 2024 року не приймається судом як доказ, оскільки базується на припущеннях, є необґрунтованим та експертизу можливо вважати непроведеною, оскільки у проведенні експертизи не приймав участі експерт-психолог. Також висновок експерта-психіатра протиречить іншим доказам зібраним по справі, та не свідчить про абсолютну неспроможність померлого на час вчинення правочину не розуміти наслідки своїх дій та (або) керувати ними; представником відповідача було заявлено клопотання про призначення повторної посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи. Однак, сторона позивача заперечувала проти її призначення, проте письмових обґрунтованих заперечень у визначений судом строк так і не подала, незважаючи на те, що тривалість строку на їх підготовку суд узгоджував з цим представником. Сторона позивача не навела належних та допустимих доказів, які б підтверджували її позовні вимоги; тому, оспорюваний правочин відповідав внутрішній волі з приводу бажання того, щоб належне ОСОБА_5 майно після його смерті перейшло у власність ОСОБА_2 . Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Комлевої О. С., Сегеди С. М., клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи залишено без задоволення. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: повторною призначається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об`єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав сторін чи інших осіб. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні; ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року за клопотанням сторони позивача призначено судову посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року матеріали справи були повторно направлені до КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» (м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9) для проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, з урахуванням уточнених доказів та уточнених питань. Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу було частково задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року змінено в частині призначених для проведення експертизи питань. Виключені питання: - Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , хронічним, стійким, психічним розладом або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295 посвідчений Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Ланським А.В.; - Чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявного в нього діагнозу та стану здоров`я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин реєстровий номер

295. Проведення експертного дослідження доручено експертам Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я». На час проведення експертизи провадження по справі зупинено. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року матеріали справи були повторно направлені до Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» (м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9) для проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, з урахуванням уточнених доказів та уточнених питань: - Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 хронічним, стійким, психічним розладом або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295 посвідчений Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Ланським А.В.; - Чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявного в нього діагнозу та стану здоров`я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин реєстровий номер 295; - Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. Провадження по справі зупинено; постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року змінено в частині призначених для проведення експертизи питань. Виключені питання: - Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 хронічним, стійким, психічним розладом або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295 посвідчений Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Ланським А.В.; - Чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявного в нього діагнозу та стану здоров`я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин реєстровий номер

295. Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним заповіту складеного ОСОБА_5 за кілька годин до смерті, лише питання: «Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними», відноситься до предмету спору, інші питання поставлені на вирішення експертизи стосуються психологічного, а не психіатричного стану спадкодавця і не відносяться до предмету спору, тому доводи апеляційної скарги у зазначеній частині заслуговують на увагу і їх необхідно виключити. Отже, постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року фактично виключені питання, які відносяться до компетенції експерта-психолога, а тому його залучення до проведення судової посмертної психіатричної експертизи не вбачалось можливим і необхідним. Суд першої інстанції також не вказав, що саме він вважав припущеннями у висновку експерта, а тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено висновок судової посмертної психіатричної експертизи як доказ у справі; на спростування висновку судової посмертної психіатричної експертизи стороною відповідача надано оригінал Альтернативної медико-психіатричної оцінки якості проведення судово-психіатричної експертизи № 741 від 17 жовтня 2024 року, складений лікарем-психіатром КНП «Міський психіатричний диспансер» ОСОБА_17 , яким визначено, що експертний висновок є необґрунтованим, проведеним без застосування відповідних методик та за медичними даними, показниками здоров`я ОСОБА_5 на час складання заповіту: «зберігав повну здатність самостійно керувати своїми бажаннями та діями». Однак колегія суддів не бере до уваги даний доказ з огляду на таке. Так в Альтернативній медико-психіатричній оцінці якості проведення судово-психіатричної експертизи (далі - Оцінка) вказано, що, керуючись частиною третьою статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу», виявлені та (або) грубі помилки: 1) проігнорована та (або) не прийнята до уваги сучасна модель щодо встановлення діагнозу психічні та поведінкові розлади, викладені у Міжнародній кваліфікації хвороб №10 частини п`ятої F 00-09 Органічні, включаючи симптоматичні психічні розлади; 2) проігнорований та (або) не взятий до уваги Наказ МОЗ України №970 від 15.06.2016, а саме Форма первинної облікової документації №003-7/о (усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду); 3) проігноровані та (або) не взяті до уваги діагностичні тести для виявлення когнитивних порушень для встановлення діагнозу Деменція; 4) проігнорований та (або) не прийнятий до уваги запис лікаря приймального відділення від 14:05 17.03.2018, а саме: відсутність якісних змін свідомості та мислення (галюцінацій, маячні-бреда); 5) проігнорований та (або) не взятий до уваги запис хірурга-лікаря від 14:20 години 17.03.2018, а саме: у свідомості продуктивному контакту доступний (в оригіналі запису немає слово «малодоступен»); 6) проігнорований та (або) не прийнятий до уваги запис лікаря анестезіолога від 14:25 години 17.03.2024, а саме: у свідомості контакту доступний … показань для госпаталізації у відділення реанімації та інтенсивної терапії немає: 7) проігнорована та (або) не прийнята до уваги відсутність у Акті Судово-медичного дослідження (обстеження) від 20.03.2018-19.04.2018 №1015 відсутність у діагнозі указань про наявність атрофії кори головного мозку та стану алкогольного сп`яніння (по даним судово-токсикологічного дослідження); 8) проігнорована та (або) не взята до уваги Департаменту охорони здоров`я від 12.08.2018 №1-А 1181, а саме: на момент огляду лікаря анестезіолога: порушення вітальних функцій не виявлено, показів для госпіталізації у відділення інтенсивної терапії немає. Колегія суддів акцентує увагу, що частина третя статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» регулює питання прав осіб, яким надається психіатрична допомога, а тому незрозумілим є таке посилання у даній оцінці, оскільки ніяка психіатрична допомога у даній справі нікому не надавалась. Таким чином, неспроможними є нормативно-правові підстави для надання альтернативної медико-психіатричної оцінки якості проведення судово-психіатричної експертизи №741 від 17 жовтня 2024 року; також апеляційний суд звертає увагу, що: 1) щодо пункту 1 Оцінки, то частина п`ята F00-09 МКХ-10 визначає таку групу психічних розладів як «Делірій, не викликаний алкоголем та іншими психотропними речовинами, тоді як судовий експерт у висновку зазначає F09 МКХ-10 «Неуточнений органічний або симптоматичний психічний розлад»; 2) щодо пункту 2 Оцінки, то Форма первинної облікової документації №003-7/о (усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду) не вимагається при проведені судової посмертної психіатричної експертизи (абз. 2 п. 16 Порядку проведення судово-психіатричної експерти, затвердженого наказом МОЗ №865 від 08.05.2018 (яка була чинна на момент проведення судової експертизи у справі); 3) щодо пункту 3 Оцінки, то колегія суддів ставиться до нього критично, так як проведення тестів для виявлення когнітивних порушень при проведенні судової посмертної психіатричної експертизи не вбачається можливим. Крім того лікар-психіатр знову ж таки зазначає, що когнітивні тести необхідно проводити для встановлення діагнозу «Деменція», тоді як у судовій посмертній психіатричній експертизі мова йде про «Органічний психічний розлад змішаного генезу з вираженим астетичним психокомплексом, з порушення когнітивних і емоційно-вольових функцій, синдром зміни свідомості (поліоргана патологія)»; 4) щодо пунктів 4-6 Оцінки, то апеляційний суд зауважує, що у висновку судової посмертної психіатричної експертизи судовим експертом відображено, проаналізовані і взяті до уваги записи відповідних лікарів, які містяться у медичних документах; 5) щодо пункту 7-8 Оцінки, то відсутність показів для госпіталізації у відділення інтенсивної терапії не свідчить про можливість усвідомлювати свої дії у момент вчинення заповіту. Крім того, відсутність атрофії кори головного мозку та стану алкогольного сп`яніння теж не було предметом експертного дослідження, так як ставилось питання про можливість за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій ОСОБА_5 саме у момент вчинення заповіту; 6) висновок у Оцінці про те, що ОСОБА_5 під час здійснення нотаріальних дій об 11:00 годині 17.03.2018 року зберігав повну здатність самостійно керувати своїми бажаннями та діями, необґрунтований і невмотивований жодним чином, не вказано на підставі яких документів та медичної документації зроблені такі висновки. Також встановити, які медичні документи були у лікаря-психіатра ОСОБА_17 , не вбачається можливим. Таким чином, надана стороною відповідача Оцінка не береться судом до уваги як доказ з підстав, які зазначені вище; у справі, що переглядається: звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 в якості підстави для визнання недійсним заповіту посилалась на те, що ОСОБА_5 в момент посвідчення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними; ухвалою Київського районного суду м. Одеси 15 серпня 2022 року матеріали справи були повторно направлені до КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» (м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 9) для проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, з урахуванням уточнених доказів та уточнених питань, враховуючи постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року: 1) Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 померлий 2018 року, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. За змістом висновку судово-психіатричного експерта №741 від 17.10.2024 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладання та підписання заповіту від 17 березня 2018 року страждав на хворобливий психічний розлад у вигляді «Органічного психічного розладу змішаного генезу з вираженим астенічним симптомокомплексом, вираженими порушеннями когнітивних і емоційно-вольових функцій, синдром зміни свідомості (поліорганна патологія) (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F09 за МКХ-10), що виник та пов`язаний з важкою соматичною патологією, і за ступенем виразності надавав суттєвий вплив на його здатність усвідомлення значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку із чим ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За таких обставин встановивши неспроможність ОСОБА_5 в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог; за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила 704,80 грн, а за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 - 1057,20 грн. Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути за подання позовної заяви - 704,80 грн; за подання апеляційної скарги - 1057,20 грн. Аргументи учасників справи 15 квітня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 19 березня 2026 року) в якій просила: постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року скасувати; справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що: справу розглянуто неповноважним складом суду. До складу колегії, яка розглядала справу входили наступні судді: головуючий суддя Громік Р.Д., суддя ОСОБА_18 , суддя Драгомерецький М. М., які почали слухати справу 17 вересня 2025 року та відклали розгляд справи на 04 лютого 2026 року на 10-00 год. 04 лютого 2026 року о 9 годині 27 хвилин 55 секунд було розпочато новий розподіл справи між суддями та суддю Драгомерецького М. М. було замінено на суддю Сегеду С. М., при чому суддя Драгомерецький М. М. був виведений зі складу суду зі значенням протоколу розподілу «Уже слухав цю справу; зайнятість згідно табелю (Відпустка менше 5 днів)». Підставою заміни було розпорядження 04 лютого 2026 року на підставі заяви головуючого нібито у зв`язку з недопущенням затягування розгляду справи, так як суддя Драгомерецький М. М. перебував у відпустці. Строк перебування у відпустці судді Драгомерецького М. М. менше 5-ти днів, окрім того він вже почав слухати справу та розподіл було проведено за 30 хвилин до початку судового засідання, а підстави заміни судді були необґрунтованими. Таким чином, головуючим неправомірно було змінено члена колегії, який вже почав слухати справу, за 30 хвилин до початку слухання справи, що привело до формування неповноважного складу суду. Окрім того, за декілька хвилин до початку слухання справи було змінено зал судового засідання зі зміною поверху розташування залу, про що відповідач ОСОБА_2 та її представник повідомлені не були та дізналися випадково за 2 хвилини до слухання справи, що могло привести до не потрапляння сторони та її представника до залу судового засідання і розгляду справи без його участі; апеляційний суд не дослідив докази, які свідчать про волевиявлення померлого ОСОБА_5 та складення заповіту на ім`я своєї сестри. у справі №520/2684/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ЖБК-«Ленінський-36», виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконною та скасування довідки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності, міститься декілька однотипних заяв ОСОБА_5 про визнання позову, які були спрямовані на повернення спірного майна у вигляді квартири АДРЕСА_3 своїй матері та сестрі. І це волевиявлення було вчинено задовго до складення заповіту; при проведенні посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи експерт Булигіна В. О. анамнез життя померлого ОСОБА_5 та його волевиявлення, спрямоване на укладення заповіту, не досліджувала. В описовій частині висновку експерта анамнез життя ОСОБА_5 відсутній; апеляційний суд не дослідив взаємовідносини ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_1 . З показів свідків, які були допитані у судовому засіданні, можливо побачити, що їх взаємовідносини були ворожими, квартира була фактично поділена та вони проживали окремо один від одного. Навпаки з сестрою він перебував у добрих та дружніх відносинах; апеляційний суд не встановив обставини складення заповіту та пояснення приватного нотаріуса Панського А. В. Заповіт складався заповідачем самостійно, був ним прочитаний та підписаний повною формулою. Також його підписи були поставлені і у відповідних журналах нотаріуса (матеріали нотаріальної справи були витребувані судом), підписи померлого на заповіті відповідають підписам померлого на заявах про визнання позову у справі № 520/2684/16-ц та сторонами підписи померлого не оспорювалися. Підписи зроблені померлим особисто та відповідали його волевиявленню. Особа, яка не розуміє наслідків своїх дій не в змозі сформулювати та конкретизувати формулу запису на заповіті, скласти його самостійно. Свідки при складенні заповіту не залучалися. Позивачка ОСОБА_1 у день складення заповіту спілкувалася з померлим та залишила його вдома одного, прийнявши його відмову від її допомоги як адекватну та розумну, таким чином на той час сумнівів у його адекватності та розумності у неї не було; апеляційний суд не надав належної оцінки поясненням свідків, які були допитані у судовому засіданні; не враховані висновки акту судово-медичного дослідження №1015 від 20 березня 2018 року, відповідно до якого етилового спирту в крові померлого ОСОБА_5 не виявлено, ушкоджень не виявлено. Причиною смерті ОСОБА_5 була хронічна ниркова недостатність; апеляційний суд не врахував те, що ОСОБА_5 на обліку у психоневрологічному, наркологічному диспансерах не знаходився, за психологічною або психіатричною допомогою за місцем свого проживання не звертався, вважав себе здоровим, що підтверджується відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи, а причина його смерті знаходиться у безпосередньому зв`язку з хворобою нирок, що ніяк не пов`язано з його здатністю оцінювати свої дії під час складення заповіту та не свідчать про абсолютну неспроможність оцінювати наслідки своїх дій та керувати ними; апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про виклик та допит у якості свідка лікаря-психіатра. Відповідач подала відзив на апеляційну скаргу, а до відзиву було додано клопотання про виклик та допит свідка. Суд апеляційної інстанції повинен був його вирішити та вмотивовано задовільнити або відхилити його. Суд апеляційної інстанції 04 лютого 2026 року відхилив його протокольною ухвалою без мотивації, посилаючись на частину третю статті 367 ЦПК України про те, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках. Допит лікаря міг забезпечити повне дослідження обставин справи та виявити ці недоліки експертизи, які не можуть виявити судді, як особи які не володіють відповідними знаннями; під час розгляду справи Київським районним судом м. Одеси відповідачем було подано клопотання про призначення повторної посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи до якого було додано альтернативний висновок лікаря-психіатра ОСОБА_17 , який спростовував висновки судового експерта Булигіної В. О. Київський районний суд м. Одеси відхилив клопотання про призначення повторної експертизи та одразу закрив підготовче судове засідання, призначивши справу слуханням по суті. Альтернативний висновок фактично не заперечувався у суді першої інстанції стороною позивача, а після закриття підготовчого судового засідання відповідачка вже не мала можливості заявити клопотання про виклик та допит лікаря психіатра; до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 було додано клопотання про виклик та допит у якості свідка лікаря-психіатра КНП «Міський психіатричний диспансер» ОСОБА_17 . Клопотання обґрунтовано тим, що в матеріалах справи міститься оригінал Альтернативної медико-психіатричної оцінки якості проведення судово-психіатричної експертизи №741 від 17 жовтня 024 року, відповідно до якого лікар-психіатр ОСОБА_17 прийшов до висновку про те, що померлий ОСОБА_5 під час складання заповіту повністю розумів наслідки своїх дій та керував ними, та зберігав здатність оцінювати свої дії під час складання заповіту. Таким чином, виникла необхідність допитати вище зазначеного лікаря саме у апеляційній інстанції, оскільки необхідно встановити причини, з яких лікар дійшов таких висновків та допит необхідно було провести саме в апеляційній інстанції, оскільки в апеляційній скарзі порушувалося питання про необґрунтованість зазначеного висновку; відповідачем у суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про призначення повторної посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, на вирішення якої поставити питання - чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання; відповідач звертав увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції витребувано оригінал медичної картки стаціонарного хворого, необхідної для проведення експертизи. Незважаючи на те, що ухвала про витребування доказів, а саме оригіналу медичної картки не була виконана, маючи сумніви в достовірності копії з копії медичної картки та заперечення проти неї з боку відповідача, не вжив заходів щодо витребування оригіналу медичної картки та перевірки наявного доказу; експертиза не відповідає дійсним обставинам справи, доказам які протирічать висновкам експерта, які перераховані вище та не враховані судом. На те, що висновок експерта виходить за межі компетенції експерта психіатра; на те що висновок експерта ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, зводиться до описання обставин справи та не ґрунтується на їх аналізі. Анамнез життя померлого взагалі відсутній. Експерт робить висновок про стан заповідача на час складення заповіту без будь-яких доказів про його стан саме на час складення заповіту, відсутності медичної документації та пояснень свідків з боку позивача; апеляційний суд мав право призначити повтору експертизу та таким чином усунути недоліки припущені районним судом, щодо з`ясування обставин, які мають значення для справи та повинен був вжити заходи щодо призначення у справі повторної посмертної судової комплексної психолого- психіатричної експертизи; у матеріалах справи міститься копія медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_5 №3020/475 КУ «МКЛ№10», який додано позивачкою до позовних матеріалів та засвідчено невідомою особою. На зазначеній копії відсутнє прізвище та ініціали особи, яка її посвідчувала та відсутня дата посвідчення. На змісті копії містяться незрозумілі надписи. Зазначена копія не є первинною копією, а є копією з копії, не прошитою, непронумерованою належним чином, та такою у якої відсутні деякі аркуші відповідно нумерації. Оригінал медичної картки судом не перевірявся. Окремо суд не витребував копію медичної картки. Таким чином, зазначений доказ є недопустимим. На підставі цього недопустимого доказу була проведена судова посмертна комплексна психолого-психіатрична експертиза. Використання недопустимого доказу привело до недопустимого висновку експерта; сам по собі факт наявності у заповідача будь-яких захворювань не є безумовною підставою для визнання заповіту недійсним. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Тому висновки апеляційного суду щодо поганого стану здоров`я померлого протягом усього дня є недоречним, оскільки не стосуються моменту вчинення правочину; у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Суд апеляційної інстанції в обґрунтування своєї постанови поклав висновок судової психіатричної експертизи №741 від 17 жовтня 2024 року, виконаною експертом Булигіною В. О. , який ґрунтується на припущеннях, протирічить обставинам справи та безпідставно відхилив клопотання про призначення повторної посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, чим невірно застосував статтю 225 ЦК України, оскільки обставини справи не свідчать про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, та ст. 225 ЦК України застосовується лише у випадку абсолютної неспроможності особи керувати своїми діями під час складення заповіту та яка підтверджується належними та допустимими доказами. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях; висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12). Звертаючись з позовом, позивачка посилалася на те, що заповідач під час складення заповіту складав його під впливом важкого захворювання та зловживання алкогольними напоями, тому він не усвідомлював значення своїх дії, не міг керувати ними, тобто бажання заповідача не було вільним та не відповідало його волі, що є підставою для визнання заповіту недійсним. Позивачем не доведено, що спадкодавець на час підписання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та його волевиявлення не було вільним та не відповідало його волі. Отже, оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, оскільки він підписаний особисто спадкодавцем, у ньому зазначено місце його складення, дату й місце його посвідчення уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті; само по собі захворювання нирок у ОСОБА_5 та його фізичний стан не можуть свідчити про неможливість розуміти наслідки своїх дій та не може бути безумовною підставою визнання заповіту недійсним, а висновок експерта Булигіної В. О. протирічить не тільки матеріалам справи та поясненням свідків, але і носить вірогідний характер, оскільки не ґрунтується на доказах, які б свідчили про психологічний стан померлого на час складення заповіту. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2026 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовлено; відкрито касаційне провадження у справі. 16 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 25 травня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18; від 23 квітня 2025 року у справі № 388/97/20; від 17 грудня 2025 року у справі № 724/305/23; від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13; від 14 грудня 2018 року у справі № 914/809/18; від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17; від 21 квітня 2021 року у справі № 910/701/17; від 19 червня 2019 року у справі № 910/4055/18; від 16 квітня 2019 року у справі № 925/2301/14; від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18; від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц; від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17; від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22; від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15; від 19 березня 2025 року у справі № 607/10326/22; від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц; від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15; від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20; від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15; від 03 лютого 2022 року у справі № 520/8118/17; від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19; від 24 вересня 2025 року у справі № 638/15470/16-ц; від 17 грудня 2025 року у справі № 724/305/23; від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23; від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17; від 07 березня 2024 року у справі № 388/792/19; від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20; від 18 грудня 2024 року у справі № 154/3452/23; від 29 листопада 2024 року у справі № 199/8568/18; від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17; від 03 липня 2024 року у справі № 740/724/23; від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20; від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц; від 15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19; постанові Верховного суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Фактичні обставини ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , про що 20 березня 2018 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_3 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради. У шестимісячний строк після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до Третьої одеської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 - дружина померлого; ОСОБА_4 - син померлого; ОСОБА_3 - мати померлого, як спадкоємці першої черги за законом; ОСОБА_2 - сестра померлого, яка до заяви про прийняття спадщини додала копію заповіту, як спадкоємець за заповітом. Заповіт від 17 березня 2018 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланським А. В. зареєстрований в реєстрі за № 295 було складено ОСОБА_5 17 березня 2018 року об 11-00 годині на користь ОСОБА_2 , яким він заповідав «Все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, та взагалі усе те, що на день моєї смерті буде мені належати та на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_2 ». У зв`язку з хворобою заповідача та за його проханням заповіт складено та посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт підписано заповідачем та на заповіті зроблено запис «Цей заповіт мною прочитаний вголос та власноручно підписаний». Також підпис заповідача ОСОБА_5 присутній у журналі нотаріуса. Особу заповідача встановлено та його дієздатність перевірено. Підписи ОСОБА_5 сторонами не оспорювалися. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року витребувано з КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» відомості, чи знаходився ОСОБА_5 на лікуванні в Одеській обласній психіатричній лікарні. Ухвалою суду Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року за клопотанням сторони позивача призначено судову посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: - які індивідуально-психологічні особливості мав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення (підписання) заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Панським А. В.; - чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , на захворювання, які могли впливати на усвідомлення ним значення своїх дій або керування ними станом на момент укладення (підписання) заповіту від 17 березня 2018 року; - чи могли захворювання, якими страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей, призвести до неможливості усвідомлення ним значення своїх дій або керування ними станом на момент укладення (підписання) заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295; - чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявних в нього захворювань та стану здоров`я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення (підписання) заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин (реєстровий номер 295); - чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 об 11-00 годин під час складання спірного заповіту усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними станом на момент укладення (підписання) заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер

295. Проведення експертного дослідження доручено експертам КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я». На час проведення експертизи провадження по справі зупинено. 18 травня 2020 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси провадження у справі поновлено, у зв`язку з поверненням матеріалів справи з експертної установи з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, а саме: - відомості від дільничного психіатра з КУ «Одеський міський психіатричний диспансер» (1-й Розумовський провулок, 4) та при наявності, надати оригінали медичної документації стосовно ОСОБА_5 ; - відомості з архіву КНП «ООМЦПЗ» ООР» стосовно звернення за медичною допомогою та перебування на лікування у вказаній установі ОСОБА_5 та при наявності, надати оригінали медичної документації; - оригінал медичної картки амбулаторного хворого з поліклініки (ЦПМСД) за місцем мешкання, відносно ОСОБА_5 ; - оригінал медичної картки стаціонарного хворого № 3020/475 за 2018 рік з КУ «Міська клінічна лікарня №10» відносно ОСОБА_5 . Також експерт зазначив, що необхідно додатково надати покази свідків на розсуд суду та сторін процесу, які містять біографічні дані, свідчення про спосіб життя, освіту, роботу, внутрішньо сімейні відносини, психічні та особисті якості підекспертного протягом життя. 27 липня 2020 року суд розглянув клопотання експерта Толмачова О.А . про надання додаткових матеріалів та клопотання представника відповідача про повторний допит свідків з боку позивача - ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , постановив ухвалу якою витребував: - з КУ «Одеський міський психіатричний диспансер» відомості від дільничного психіатра та при наявності, надати оригінали медичної документації стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - з КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради відомості стосовно звернення за медичною допомогою та перебування на лікуванні у вказаній установі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та при наявності, надати оригінали медичної документації; - з КУ «Міська клінічна лікарня № 10» оригінали медичної карти стаціонарного хворого № 3020 за 2018 рік ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року матеріали справи були повторно направлені до КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» для проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, з урахуванням уточнених доказів та уточнених питань: - Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , хронічним, стійким, психічним розладом або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295 посвідчений Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Ланським А.В.; - Чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявного в нього діагнозу та стану здоров`я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин реєстровий номер 295; - Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. Провадження у справі зупинено. Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2022 року змінено в частині призначених для проведення експертизи питань. Виключені питання: - Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , хронічним, стійким, психічним розладом або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, реєстровий номер 295 посвідчений Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Ланським А.В.; - Чи був здатний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 17 березня 2016 року 11-00 годин, з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей та наявного в нього діагнозу та стану здоров`я, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення станом на момент укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року об 11-00 годин реєстровий номер

295. Залишено питання: - Чи міг ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладення та підписання заповіту від 17 березня 2018 року, за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2023 року поновлено провадження у справі у зв`язку з поверненням матеріалів справи з експертної установи з підстав ліквідації Кабінету амбулаторних судово-психіатричних експертиз КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 березня 2023 року виконавця експертизи було змінено та матеріали цивільної справи для проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи направлено до «Одеської філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України». Не погодившись з зазначеною ухвалою, представником відповідача було подано апеляційну скаргу, у якій він просив передати матеріали справи для проведення експертизи у будь-яку іншу експертну установу, окрім «Одеська філія судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України». Постановою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року: у задоволені апеляційної скарги відмовлено; ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 21 березня 2023 року залишено без змін. Після повернення матеріалів справи з Одеського апеляційного суду у грудні 2023 року матеріали цивільної справи були надіслані до «Одеська філія судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» для проведення посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи. 23 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи повернуто до Київського районного суду м. Одеси з висновком судової посмертної психіатричної експертизи, якою було надано відповідь: « ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладання та підписання заповіту від 17 березня 2018 року страждав на хворобливий психічний розлад у вигляді «Органічного психічного розладу змішаного генезу з вираженим астенічним симптомокомплексом, вираженими порушеннями когнітивних і емоційно-вольових функцій, синдромом зміни свідомості (поліорганна патологія)» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F09 за МКХ-10), що виник та пов`язаний з важкою соматичною патологією, і за ступенем виразності надавав суттєвий вплив на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними». Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року провадження по справі було відновлено. 04 грудня 2024 року представником відповідача було подано клопотання про призначення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи. Зазначене клопотання було обґрунтовано чисельними порушеннями припущеними експертом психіатром при проведенні експертизи та у зв`язку з тим, що на думку представника відповідача, експертиза взагалі не була проведена, оскільки судом призначалася судова посмертна комплексна психолого-психіатрична експертиза, а проведена була психіатрична експертиза. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи було відмовлено. Суд зазначив, що на цій стадії провадження у справі, підстав для сумнівів у правильності висновку експерта не встановив, оскільки за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов`язків - відповідальність, встановлену законом, про що експерт був повідомлений. Під час розгляду справи у суді першої інстанції було допитано свідків. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 27 лютого 2019 року пояснила, що ОСОБА_5 протягом 5 років зловживав спиртними напоями. З 12 березня 2018 року він не піднімався з ліжка, у нього було нетримання сечі. Не хотів звертатись до лікаря. Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні 27 лютого 2019 року пояснила, що 14 березня 2018 року їй зателефонувала сусідка ОСОБА_5 , сказала, що він хворіє, не встає з ліжка, все робить під себе, памперси були в крові. Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні у суді першої інстанції, яке відбулось 27 лютого 2019, вказала, що 10 березня 2018 року прийшла до ОСОБА_5 , який уже тривалий час не вставав з ліжка, вже давно лежить, не може самостійно вставати. Вона викликала сестру ОСОБА_2 і вони домовились, що свідок буде приходити вранці, міняти памперси та обробляти пролежні. 14 березня 2018 року сестра ОСОБА_2 приїхала до ОСОБА_5 з нотаріусом. Причину приїзду вона не знає, але бачила як вони розмовляли з сестрою, а ОСОБА_5 лежав, ніяких документів не оформляли. Вранці 17 березня 2018 року ОСОБА_2 була у ОСОБА_2 , позвонила в швидку, побачили, що далі тягнути не можна. Сказала, що викликає швидку, і поїхала до нотаріуса, який був 14 числа. Коли прийшов нотаріус, то вони підняли ОСОБА_5 і вийшли з кімнати. Свідок ОСОБА_14 , лікар-уролог, у судовому засіданні 24 червня 2019 року пояснив, що ОСОБА_5 був доставлений в лікарню у тяжкому стані. Не міг нормально надати інформацію про хворобу. Відповідав або «да», або «ні». З ним була сестра. В основному говорила сестра. Казала, що живе сам, хворіє декілька днів. Свідок вважав, що ця ситуація була вже декілька днів. Хворий був малорухомим, в`ялим, свідомість була затормошеною, у стані ступору. Підтвердив свої висновки, викладені у медичній документації. Свідок ОСОБА_12 , лікар швидкої допомоги, у судовому засіданні 24 червня 2019 року пояснив, що у ОСОБА_5 була кровотеча, 3 дні кров в сечі. У нього була слабкість, ослаблена задишка, тиск нижче норм. Після терапії стан покращився. Відповідав чітко на запитання, скаржився. Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 надали пояснення стосовно життя померлого ОСОБА_5 охарактеризувавши його з позитивної сторони. Позиція Верховного Суду Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)). З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19 (провадження № 61-13473св20)). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову». Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). За змістом статті 112 ЦПК України комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. За результатами проведених досліджень, узагальнення та оцінки отриманих результатів експертами складається та підписується єдиний висновок, в якому формулюється загальний висновок щодо поставлених на вирішення експертизи питання або питань. У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до частини другої статті 111 цього Кодексу. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17 (провадження № 61-12072св18) вказано, що: «статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Такої оцінки висновку експерта суд апеляційної інстанції не надав». Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга статті 89 ЦПК України). В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 (провадження № 61-13462св18) зазначено, що: «підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року№ 61-5896св18. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі». Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову (частина друга статті 406 ЦПК України). У справі, що переглядається: при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_5 у момент складення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, так як одразу після посвідчення заповіту йому була викликана швидка допомога, і він був доставлений до МКЛ № 10 де о 17-45 годині того ж дня помер; при задоволенні позову апеляційний суд встановив неспроможність ОСОБА_5 в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Апеляційний суд міркував так, що за змістом висновку судово-психіатричного експерта №741 від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладання та підписання заповіту від 17 березня 2018 року страждав на хворобливий психічний розлад у вигляді органічного психічного розладу змішаного генезу з вираженим астенічним симптомокомплексом, вираженими порушеннями когнітивних і емоційно-вольових функцій, синдром зміни свідомості (поліорганна патологія) (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F09 за МКХ-10), що виник та пов`язаний з важкою соматичною патологією, і за ступенем виразності надавав суттєвий вплив на його здатність усвідомлення значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку із чим ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; суди встановили, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №741 від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час укладання та підписання заповіту від 17 березня 2018 року страждав на хворобливий психічний розлад у вигляді органічного психічного розладу змішаного генезу з вираженим астенічним симптомокомплексом, вираженими порушеннями когнітивних і емоційно-вольових функцій, синдромом зміни свідомості (поліорганна патологія) (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F09 за МКХ-10), що виник та пов`язаний з важкою соматичною патологією, і за ступенем виразності надавав суттєвий вплив на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.3, а.с.190-200); апеляційний суд не врахував, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року призначено у справі посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86366398); у висновку судово-психіатричного експерта № 741 від 17 жовтня 2024 року зазначено вид експертизи - судово-психіатрична (1). Натомість комплексна психолого-психіатричну експертиза є окремим різновидом експертизи (2). Висновок експерта № 741 від 17 жовтня 2024 року є результатом проведення судово-психіатричної (1), а не комплексної психолого-психіатричної експертизи (2) (т.3, а.с.191); 04 грудня 2024 року відповідачка подала клопотання про призначення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи. Клопотання обґрунтовано порушеннями, допущеними експертом психіатром при проведенні експертизи та у зв`язку з тим, що експертиза не була проведена, оскільки судом призначалася судова посмертна комплексна психолого-психіатрична експертиза, а проведена була психіатрична експертиза. Відповідачка наголошувала, що була проведена судово-психіатрична експертиза одноособово, зміну завдань експерт з судом не узгоджувала (т.4, а.с.3-10); ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи було відмовлено. Суд зазначив, що на цій стадії провадження у справі, підстав для сумнівів у правильності висновку експерта не встановив, оскільки за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов`язків - відповідальність, встановлену законом, про що експерт був повідомлений (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123910827); у суді апеляційної інстанції відповідачка просила призначити повторну комплексну психолого-психіатричну експертизу, посилаючись на порушення, допущені при проведенні експертизи у суді першої інстанції (т. 4, а.с.145-152); ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року клопотання відповідачки про призначення повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи залишено без задоволення (т.4, а.с.174-178); апеляційний суд не врахував, що комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. За результатами проведених досліджень, узагальнення та оцінки отриманих результатів експертами складається та підписується єдиний висновок, в якому формулюється загальний висновок щодо поставлених на вирішення експертизи питання або питань. Висновок судово-психіатричного експерта №741 від 17 жовтня 2024 року підписаний лише експертом Булигіною В. О. (т.3, а. с. 200 зворот). У клопотанні про призначення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи відповідачка наголошувала, що була проведена судово-психіатрична експертиза одноособово, зміну завдань експерт з судом не узгоджувала (т.4, а.с.3-10, а.с.145-152); поза увагою апеляційного суду залишилось те, що суд першої інстанції призначив посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу, яка не була проведена. В основу судового рішення апеляційного суду покладено висновок судово-психіатричної експертизи, проведення якої судом не призначалося; тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідачки про призначення повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи. Тому ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року про відмову у призначенні повторної комплексної посмертної психолого-психіатричної експертизи та постанову апеляційного суду належить скасувати, Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення позову. Тому оскаржену постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду. Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України). Касаційний суд вже вказував, що неповноважним необхідно вважати склад суду, якщо справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року в справі № 183/4809/19 (провадження № 61-1217св22)). Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою з числа резервних суддів (абзац другий частини восьмої статті 33 ЦПК України). Згідно з пунктом 3.8. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28 березня 2025 року, у виняткових випадках, коли тимчасова відсутність судді-члена колегії з причин відгулу, тимчасової непрацездатності, відпустки, зайнятості судді в іншому судовому засіданні, відрядження, участі в семінарах, перебування на навчанні без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду) є перешкодою для закінчення розгляду справи в розумний строк, такі обставини можуть бути підставою для заміни відсутнього судді відповідно до мотивованого розпорядження керівника апарату суду (або уповноваженої ним особи) на виконання службової записки судді-доповідача у справі із обов`язковим обґрунтуванням обставин, що зумовлюють заміну судді. До складу колегії, яка розглядала справу, входили: головуючий суддя Громік Р. Д., суддя Комлева О. С., суддя Драгомерецький М. М. 04 лютого 2026 року на підставі розпорядження № 359 проведено повторний автоматизований розподіл справ між суддями. Підставою повторного розподілу було перебування у відпустці судді Драгомерецького М. М. (т. 4, а. с.156). У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Драгомерецького М. М. за результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями суддю Драгомерецького М. М. було замінено на суддю Сегеду С. М. (т. 4, а. с.158). Отже, відсутні підстави вважати, що справу розглянуто неповноважним складом суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки щодо розподілу судових витрат Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року та постанова Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова КЦС ВС № 520/9574/18

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше