Постанова 4806 № 308/6162/25

Справа № 308/6162/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 04 червня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д., суддів: Собослоя Г.Г., Мацунича М.В. з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2025 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 вересня 2025 року у складі судді Дегтяренко К.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про стягнення пені, - в с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про стягнення пені. Позов мотивовано тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.08.2023 у справі № 308/3017/21 було встановлено факт несанкціонованого (неакцептованого позивачкою) списання коштів з рахунку позивачки на загальну суму 944 360,04 грн. Суд визнав дії банку щодо списання цих коштів неправомірними та, задовольнивши позовні вимоги, зобов`язав відповідача відновити залишок коштів на поточному рахунку позивачки до стану, в якому він перебував станом на 23:00 19.12.2020 року. Суд поклав відповідальність за несанкціоноване списання на банк, відхиливши його заперечення. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24.09.2024 у вказаній справі вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності дій банку та його обов`язку відновити стан рахунку позивачки. Судовими рішеннями, що набрали законної сили 24.09.2024, остаточно встановлено факт неправомірного списання коштів з рахунку позивачки та обов`язок відповідача відновити стан банківського рахунку до того стану, в якому він був до вказаного списання. Отже, факт здійснення відповідачем неакцептованої платіжної операції шляхом неправомірного списання коштів з рахунку позивачки у розмірі 944 360,04 грн., а також обов`язок відповідача відновити стан рахунку позивачки до попереднього стану, є преюдиціальними фактами, встановленими у справі № 308/3017/21 між тими ж сторонами, і не підлягають повторному доказуванню в межах розгляду даного позову про стягнення пені. Відповідач відновив стан банківського рахунку позивачки лише 07 жовтня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 5521_47 від 07.10.2024 (копія додається). З огляду на зазначене, зокрема на тривалий період між неправомірним списанням коштів (22.12.2020) та їх фактичним поверненням (07.10.2024), позивачка вважає, що наявні всі підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені відповідно до вимог законодавства, виходячи з наступного. 01.08.2022 року введений в дію Закон України «Про платіжні послуги», який поширюється і на вказані спірні правовідносини. Згідно з положеннями ч. 12 ст. 86 відповідного Закону вказано, що надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди). Відповідно до п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги», неакцептована платіжна операція платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди. Обставини цієї справи свідчать про те, що з рахунку позивача було здійснено несанкціонований (неакцептований) платіж, за який банк несе відповідальність як надавач платіжних послуг. Враховуючи чинне законодавство, саме на банк покладається обов`язок не лише повернути незаконно списані кошти, а й компенсувати фінансові втрати шляхом сплати пені, що обґрунтовує необхідність її нарахування у встановленому розмірі. Період нарахування пені згідно з ч. 12 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» починається з дня введення в дію цього Закону (01.08.2022) та триває до дня, що передує дню повернення коштів на рахунок платника (тобто до 06.10.2024 включно). Загальна кількість днів прострочення у цьому періоді 798 днів. Сума коштів, яка підлягала поверненню - 944 360,04 грн. За вказаних обставин позивач просила стягнути з відповідача пеню в сумі 820 010,20 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2025 року заявлений позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в користь ОСОБА_1 , 820 010 (вісімсот двадцять тисяч десять) гривень 20 копійок пені. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в користь держави судовий збір у розмірі 12300 (дванадцять тисяч триста ) гривень 15 копійок. Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 вересня 2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Порада Сергія Володимировича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цивільній справі №308/6162/25 задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк`на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну (правничу) правову допомогу в розмірі 11958 (одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 00 коп. В апеляційній скарзі на рішення суду Публічне акціонере товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позовні вимоги та оскаржуване рішення ґрунтуються на положенні ч. 12. ст. 86 Закону Україна «Про платіжні послуги». Однак, даний нормативно-правовий акт введений в дію 01.08.2022 року. На момент виникнення спірних правовідносин станом на грудень 2020 року в Україні діяв Закон України від 05.04.2001 №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». На думку апелянта, у позові неправильно вказані підстави позову, а в рішенні суду першої інстанції застосовано Закон, який не підлягав застосуванню. Крім того в оскаржуваному рішенні судом зазначено: «Пункт 37.2. статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції, до втрати чинності 01.08.2022) передбачав, що в разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними». Однак, дана норма взагалі не стосується предмету спору, регулює інші правовідносини та застосування відповідальності до Банку при списанні з рахунка платника коштів за розрахунковим документом. За обставинами даної справи відбувся переказ з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення списання. Відтак, суд першої інстанції помилився в посиланні на норми Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Крім того, факт незаконного списання коштів встановлено рішенням суду у справі №308/3017/21, тобто з 21 серпня 2023 року - дати ухвалення рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/3017/21, з цієї дати має виникати обов`язок Банку повернути кошти. Оскільки, Банк по справі № 308/3017/21 в судовому порядку доводив свою позицію та дотримання норм права при наданні банківських послуг, тому не міг 21.12.2020 повернути кошти, у зв`язку із наявністю триваючого судового спору про спір про право між сторонами. Отже, позивачем та судом першої інстанції помилково обраховано дату прострочення виконання обов`язку повернути кошти - 01.08.2022, а відтак, період та сума нарахування пені визначені невірно, а це суттєві відмінності 820 010,20 грн. це сума пені обрахована з 01.08.2022 року, а з 21.08.2023 року така сума пені становить зовсім інший розмір - 326 354,05 грн. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Публічне акціонере товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення, а також стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені по справі судові витрати. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 270 ЦПК України, оскільки додаткове рішення ухвалено на 12-тий день після надходження заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Щодо порядку вирішення питання обґрунтованості та доведеності розміру судових витрат на правничу допомогу апелянт вказує, що на даний час існує правова позиція Верховного Суду, що викладена у сталій судовій практиці суду, а саме: у справах №915/1654/19, №329/766/18, № 638/7748/18, відповідно до якої перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару за кожну дію, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Також, апелянт звертаємо увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини: дана справа є справою невеликої складності, аналіз матеріалів справи та визначення попередньої правової позиції у даній справі учасника Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери» фактично було зроблено в 2022 та 2023 роках, як представників ОСОБА_2 по справі № 308/3017/21, матеріали справи містять лише дві заяви по суті спору; справа по суті розглянулась в одному засіданні і ухваленню рішення передувало два підготовчих засідання по декілька хвилин. У відзивах на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 адвокат Митровка Я.В. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. В судовому засіданні в режимі відео конференції представник апелянта Астаф`єва І.В. підтримала апеляційні скарги, просить їх задовольнити. Представник позивача адвокат Порада С.В. просить апеляційні скарги залишити без задоволення. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6. ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.08.2023 у справі № 308/3017/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Акціонерний Банк «Укргазбанк» відновити ОСОБА_1 залишок коштів на її поточному рахунку № НОМЕР_1 до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій у період з 23 год. 01 хв. 58 сек. 19.12.2020 по 04 год. 17 хв. 33 сек. 20.12.2020 включно, тобто станом на 23 годину 00 хвилин 19.12.2020. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24.09.2024 у вказаній справі дане рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішенням суду від 21.08.2023 у справі № 308/3017/21, яке набрало законної сили, встановлено факт здійснення відповідачем неакцептованої платіжної операції шляхом неправомірного списання коштів з рахунку позивачки у розмірі 944 360,04 грн., а також обов`язок відповідача відновити стан рахунку позивачки до попереднього стану. Дані обставини за приписами ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню в межах розгляду даного позову. Відповідач відновив стан банківського рахунку позивачки 07 жовтня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 5521_47 від 07.10.2024. Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Пункт 37.2. статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції, до втрати чинності 01.08.2022) передбачав, що в разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. 30.06.2021 Верховною Радою України прийнято Закон № 1591-IX "Про платіжні послуги". Пунктом 1 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про платіжні послуги" встановлено, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через 12 місяців з дня набрання ним чинності, крім: 1) частини другої статті 66, яка набирає чинності та вводиться в дію через 12 місяців з дня введення в дію цього Закону; 2) частини третьої статті 38 та глави 4 розділу IV, які набирають чинності та вводяться в дію через 36 місяців з дня введення в дію цього Закону. Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про платіжні послуги" визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 29, ст. 137 із наступними змінами). Отже, Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" втратив чинність 01.08.2022 на підставі Закону України № 1591-IX від 30.06.2021 "Про платіжні послуги". Відповідно до частини 12 статті 86 Закону України "Про платіжні послуги", надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію. У межах справи № 308/3017/21 судами встановлено, що позивач як користувач платіжної картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяла будь-якому розголошенню відповідних даних, а тільки, і виключно внаслідок надання відповідачем доступу невстановленій особі до відповідних технічних можливостей, відбулося викрадення не встановленими особами з її рахунку грошових коштів на суму 944 360,04 грн. за період з 19 на 20 грудня 2020 року. Суд першої інстанції вірно встановив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 12 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги», та дійшов правильних висновків про нарахування на суму 944 360,04 грн. пені за період із 01.08.2022 по 06.10.2024 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у загальній сумі 820 010,20 грн. Суд першої інстанції правильно зазначив, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються не на факті незаконного списання коштів, що встановлено рішенням суду у справі № 308/3017/21, а на простроченні виконання обов`язку відповідача повернути ці кошти, що тривало до 07.10.2024, тобто після набрання чинності новим законом 01.08.2022. Право нарахування пені у визначеному законом розмірі на суму неакцептованої платіжної операції виник за вказаним законом після 01.08.2022 (момент набрання ним чинності) щодо всіх випадків не повернутих сум неакцептованих платіжних операцій, які існують станом на 01.08.2022 та до їх повернення. Тобто, вказаний закон підлягає до застосування з 01.08.2022 до триваючих на цей момент правовідносин. Так як станом на 01.08.2022 відповідач не повернув неакцептовану позивачем суму платіжної операції, то наявні підстави для застосування положень вказаного закону щодо нарахування пені з цієї дати та до моменту повернення боргу відповідачем. Правова підстава для нарахування пені прямо передбачена чинним спеціальним законом, який регулює відповідні правовідносини і застосовується до триваючих порушень, починаючи з дати набрання ним чинності. Пеня у даному випадку нарахована виключно за період після 01.08.2022 і по 06.10.2024, оскільки 07.10.2024 відповідач відновив стан банківського рахунку позивачки. Доводи апеляційної скарги про неправильність є застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ч. 12 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» ґрунтуються на їх помилковому тлумаченні, висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, як випливає із вказаної норми, зменшення розміру неустойки є виключно правом суду, така може бути зменшена, якщо вона значно перевищує розмір збитків та існують інші обставини, які мають істотне значення. Позивачем пеня розрахована у відповідності до вимог спеціального Закону, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Тобто, законодавцем у спеціальному Законі визначено, що пеня нараховуються в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Нарахований розмір пені не перевищує суму, яка була неправомірно списана з рахунку позивача. За період за період з 21.12.2020 до 07.10.2024, позивач зазнала значних інфляційних та валютних втрат. Загальновідомим фактом є те, що у 20202024 роках офіційний курс гривні по відношенню до інших валют, зокрема, долару США та Євро змінився та знецінився практично вполовину. Позивач протягом значного періоду з 21.12.2020 до 07.10.2024, тобто майже 4 роки, не мала доступу до власних коштів і була позбавлена можливості здійснити альтернативні операції з конвертації валюти чи захисту активу від інфляції, здійснювати будь-яке використання коштів на власний розсуд, в тому числі і для придбання рухомого та нерухомого майна, вартість якого за цей період істотно збільшилася, що також є загальновідомим фактом. З врахуванням наведеного судом обґрунтовано не взято до уваги доводи позивача про зменшення пені. Доводи апеляційної скарги у цій частині також не заслуговують на увагу. Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог ст. 258 ЦК України. Згідно із ч. 1 статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. На вимогу про стягнення пені поширюється позовна давність строком в один рік. Разом з тим, згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто у вказаній нормі йдеться як про 257 так і про 258 статті ЦК України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) було установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 1236від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) було продовжено до 30.06.2023. Поряд з цим згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У вказаній нормі права також йдеться про строки, передбачені як 257 так і 259 статтею ЦК України. Водночас згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції чинній з 30.01.2024), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У цій нормі права йдеться про будь-який строк позовної давності, тобто і той, що визначений ст. 257 так і 258 ЦК України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом № 2102-IX від 24.02.2022) передбачено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та є дійсним і станом на день подання цієї позовної заяви. Тобто, починаючи з 12 березня 2020 року строки позовної давності, які не закінчились на вказану дату, а їх закінчення припадало на строк дії карантину чи воєнного стану продовжувались на строк дії вказаного карантину (правового режиму воєнного стану), а 30.01.2024 зупинились. Таким чином строк позовної давності у справі, передбачений ст. 258 ЦК України, не сплив. Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив заявлений позов. Підстав для скасування чи зміни рішення не має. Щодо додаткового рішення суду від 08 вересня 2025 року. Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 вересня 2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Порада Сергія Володимировича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цивільній справі №308/6162/25 задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну (правничу) правову допомогу в розмірі 11958 (одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 00 коп. При ухваленні судового рішення у справі №308/6162/25 від 22 серпня 2025 року судом не було вирішено питання про судові витрати, а саме про витрати на професійну правничу допомогу, Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Судом встановлено, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2023 року, Адвокатське об`єднання «Греца та Партнери» та ОСОБА_1 уклали договір про надання правової (правничої) допомоги. Згідно з детальним описом робіт (послуг), виконаним адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги, загальна сума витрат на правову допомогу складає 11958 грн. 00 коп.. Крім того, додано рахунки, акти виконаних робіт та платіжні інструкції, згідно яких Гулянич Мар`яна Юріївна оплатила адвокатські послуги згідно Договору про надання правової допомоги на загальну суму 16 338 грн. 00 коп.. Так, у відповідності до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу. Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Позивачем у позовній заяві (розділ 5 сторінка 5) було заявлено у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України та ч. 1 ст. 246 ЦПК України про те, що позивач заявляє про наявність у нього витрат на правову допомогу, докази понесення яких будуть надані у строки, визначені ЦПК України (протягом 5 днів після ухвалення судом рішення у зв`язку із застосуванням АО «Греца і Партнери» погодинного обліку наданої правничої допомоги). Верховний Суд у додатковій постанові від 25.09.2024 у справі №910/1007/22 зазначив, що поважною причиною неможливості сторони подати документи, що підтверджують остаточний розмір витрат є випадок, коли вартість правничої допомоги визначається за погодинним обрахунком. Із доказів витрат на правничу допомогу, наданих позивачем, випливає, що ним застосовується погодинний облік наданої правничої допомоги. Зокрема п. 5.1 та 5.2 Договору про надання правничої допомоги від 29.09.2023 визначено, що за послуги згідно цього Договору Клієнт сплачує Виконавцю гонорар за наступними тарифами: 1800 грн. за одну годину роботи старшого партнера Об`єднання; - 1500 грн. за одну годину роботи партнера Об`єднання; - 1200 грн. за одну годину роботи адвоката Об`єднання.» Надані послуги оформляються актами виконаних робіт, що готуються Виконавцем або щомісячно протягом дії цього договору, або по факту виконання конкретного замовлення (послуги) чи участі в конкретній судовій справі. Згідно п. 6.1 вказаного договору оплата виконуваних Виконавцем робіт (наданих послуг) здійснюється Клієнтом на протязі трьох робочих днів з моменту отримання рахунку Виконавця. З огляду на вказані положення договору про надання правничої допомоги остаточний обсяг доказів (рахунків, актів, платіжних документів про оплату, детальний опис наданих послуг, кінцева сума вартості послуг) з об`єктивних причин не могла бути відома, а весь обсяг доказів був відсутній у сторони позивача на момент початку судових дебатів. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у цій частині є безпідставними та не заслуговують на увагу. Не заслуговують на увагу також посилання апелянта, що дана справа є невеликої складності, а обсяг робіт є незначним, оскільки аналіз матеріалів справи та визначення попередньої правової позиції у даній справі учасника Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери» фактично було зроблено в 2022 та 2023 роках, як представників Гулянич М. по справі № 308/3017/21. Дана справа випливає із інших спірних правовідносин, ґрунтується на застосуванні іншого законодавства. У цій справі готувався окремий позов, здійснювались відповідні розрахунки, подавалась відповідь на відзив, здійснювались інші процесуальні дії, пов`язані з розглядом справи. Колегія суддів вважає, що надані адвокатом в суді першої інстанції послуги, затрачена на них кількість годин та їх вартість, узгоджуються з матеріалами справи та процесуальними діями, які вчинялись під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) і розумності, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 11958 грн. 00 коп. Додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим , підстав для скасування чи зміни його не має. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судових рішень суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2025 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року. Головуючий : Судді: