Постанова 4803 № 185/3306/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1506/25 Справа № 185/3306/24 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., Учасники справи: Позивач: Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго», Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Комунальним підприємством «Павлоградтеплоенерго» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року, головуючий у суді першої інстанції Юдіна С.Г., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2024року Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в якому виклало вимогипро стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 112 641,57 грн та судові витрати у справі в розмірі 3 028, 00 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення, що надаються до квартири АДРЕСА_1 . Послуги з надання теплової енергії надавались належної якості за вказаним адресом, однак, відповідачі оплату належним чином не проводили, у результаті чого за період з 01 січня 2002року по 01 лютого 2024року утворилася заборгованість за спожиту теплову енергію перед КП «Павлоградтеплоенерго» у сумі: 100 191, 35 грн. Розмір інфляційних витрат складає: 9 635,75 грн, 3 % річних складають: 2 591,57 грн, розмір пені складає: 222,90 грн. Загальна сума заборгованості складає: 112 641,57 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року позов Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 лютого 2021 року по 01 лютого 2024 року в розмірі 58 990, 99 грн; інфляційні втрати за період з 01 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року 1 993, 61 грн; 3 % річних період з 01 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року 541, 30 грн, а всього 61 525 гривень 90 копійок. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності на вимогу про стягнення заборгованості за період з 01 січня 2002року по 31 січня 2021року. В решті періоду нарахування заборгованості позовні вимоги є обґрунтованими. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 04 листопада 2024 року Комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року. В апеляційній скарзі висловило вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції помилково застосував строк позовної давності, вважав, що враховуючи оплати, здійснені відповідачами за період з 01 жовтня 2019року по 01 липня 2021року, як вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а також продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану в Україні, звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії відбулось в межах строку позовної давності. Також заявник стверджував про те, що обмежуючи період нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на них не розповсюджуються обмеження встановлені Постановою КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022року №

206. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду на 09 годину 20 хвилин 14 січня 2025року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Відповідачі є споживачами послуг центрального опалення, що надаються за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач здійснює надання послуг по теплопостачанню. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», плата за спожиту теплову енергію повинна провадитися споживачем теплової енергії щомісячно за фактично отриману теплову енергію та згідно з Правилами надання населенню послуг теплопостачання і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, відповідач зобов`язаний здійснювати оплату за спожиту теплову енергію. Однак, відповідачі оплату належним чином не проводили і станом на 01 лютого 2024року виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 100 191,35 грн. Заборгованість за спожиту теплову енергію утворилася за період з 01 січня 2002 року по 01 лютого 2024 року, що підтверджується особовим рахунком на ім`я відповідачів № НОМЕР_1 (а. с. 6-8).

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності на вимогу про стягнення заборгованості за період з 01 січня 2002року по 31 січня 2021року. На переконання суду, відповідачі будь-які дії, які б свідчили про визнання ними боргу не вчиняли. Питання про поновлення строку позовної давності представником позивача заявлено не було. В решті періоду нарахування заборгованості позовні вимоги суд вважав обґрунтованими. А також вважав, що інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на заборгованість, яка виникла до 23 лютого 2022року підлягають стягненню. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статей 64, 67, 68 ЖК Української РСР наймачі повинні своєчасно та в повному обсязі вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»-Закон залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Частиною першою статті 19 Закону встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону виконавець зобов`язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Враховуючи наведене обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Тож, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. У даному випадку між позивачем та відповідачами склалися фактичні договірні відносини, за якими у житло, в якому зареєстровані відповідачі, надавалися житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, нарахування плати за які здійснювалися позивачем відповідно до тарифів, встановлених та затверджених рішеннями міської ради і постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Згідно частиною третьою статті 9 Закону дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Положеннями статті 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. З наведеного вбачається наявність встановленого законом обов`язку відповідачів сплачувати за одержані комунальні послуги, оскільки вони зареєстровані у житловому приміщенні за адресою, де позивачем надаються послуг з постачання теплової енергії. Вказаний обов`язок поширюється на всіх осіб, що зареєстровані чи проживають за адресою надання послуг, є солідарним і його виконання може бути заявлене до будь-кого з солідарних боржників окремо чи до усіх разом. Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14 (провадження №61-33329св18). Враховуючи викладене, надавши належної оцінки наданим у справі доказам, у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачами умов договору та наявність заборгованості за спожиту теплову енергію у період з 01 січня 2002 року по 01 лютого 2024 року у розмірі 100 191,35 грн. Водночас, у суді першої інстанції представник відповідача Чумак Н.В. просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача. Вважав, що останнього разу платіж за комунальні послуги від відповідачів надходив у жовтні 2019року, а подальші платежі, зазначені у розрахунку, здійснювалися державою у виді монетизації пільг поза волею співвласників квартири, а тому не можуть свідчити про визнання відповідачами боргу і не переривають строку позовної давності. Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України відносно неустойки. Між тим, частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Обставинами такого визнання можуть бути визнання претензії, односторонній правочин боржника, двосторонній договір за волевиявленням обох сторін правовідносин, часткове виконання обов`язку чи боргу із чіткою ідентифікацією самого зобов`язання тощо. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Так, з виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 наданої позивачем, вбачається, що відповідачами востаннє здійснено платіж за комунальні послуги у жовтні 2019року, про що зазначає і підтверджує один з відповідачів. Отож за підтверджених обставин, з жовтня 2019року перебіг позовної давності щодо усієї суми заборгованості почався заново, оскільки відповідачами вчинено дію, що свідчить про визнання ними свого боргу. Заразом відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року. Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року. Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Окрім того, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08 листопада 2023 року) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Встановлено, що даний позов пред`явлений до суду 15 березня 2024 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с.2). Тобто, враховуючи переривання строку позовної давності у жовтні 2019року, який почався з цього часу заново та сплив би у жовтні 2022 року, однак був продовжений на строк дії карантину та воєнного стану в Україні, строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущений. За наведених умов, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги в частині того, що судом неправильно застосовано сплив строку позовної давності та доходить висновку про наявність підстав для стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в повному обсязі у період з 01 січня 2002 року по 01 лютого 2024 року у розмірі 100 191,35 грн. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. В постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні статті 549 цього Кодексу. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Як зазначалось вище, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування 06 березня 2022 року і застосовується з 24 лютого 2022 року. Однак відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції:

1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);. Таким чином, основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023року заборона на нарахування штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних стосується виключно територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій. Місто Павлоград Дніпропетровської області, де проживають відповідачі та користуються послугами з теплопостачання, не входило та не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, можливі бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022року №309. Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України підлягають стягненню солідарно з відповідачів у межах заявлених позовних вимог за період з 04 травня 2021 по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023 року по 01 березня 2024 року включно. Підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних у період з 24 лютого 2022року по 29 грудня 2023року включно відсутні, у зв`язку з дією відповідної заборони нарахування та стягнення відповідних сум постановою КМУ від 05 березня 2022року №206 у редакції, що діяла до 29 грудня 2023 року. Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Період 1 (04.05.2021 - 23.02.2022): IIc 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 108,063%. Інфляційне збільшення: 10 529,88 грн (сума боргу) ? 108,063% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 10 529,88 грн (сума боргу) = 848,97 грн. Період 2 (01.12.2021 23.02.2022): IІc 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 103,538%. Інфляційне збільшення: 10 134,80 грн (сума боргу) ? 103,538% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 10 134,80 грн (сума боргу) = 358,60 грн. Період 3 (04.01.2022 23.02.2022): IІc 101,30% ? 101,60% = 102,921%. Інфляційне збільшення: 5 568,15 грн (сума боргу) ? 102,921% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 5 568,15 грн (сума боргу) = 162,63 грн. Період 4 (01.02.2022 - 23.02.2022): IІс 101,60% = 101,600%. Інфляційне збільшення: 3 474,57 грн (сума боргу) ? 101,600% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 3 474,57 грн (сума боргу) = 55,59 грн. Період 5 (01.01.2024 01.03.2024): IІс 100,40% ? 100,30% = 100,701%. Інфляційне збільшення: 4 240,66 грн (сума боргу) ? 100,701% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 4 240,66 грн (сума боргу) = 29,74 грн. Загальна сума інфляційних нарахувань за період з 04 травня 2021року по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023року по 01 березня 2024року включно становить 848,97 грн + 358,60 грн + 162,63 грн + 55,59 грн + 29,74 грн = 1 455,53грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Період простроченняДС3% річних 04.05.2021 - 23.02.202229610 529,88256,18 01.12.2021 - 23.02.20228510 134,8070,80 04.01.2022 - 23.02.2022515 568,1523,34 01.02.2022 - 23.02.2022233 474,576,57 01.01.2024 - 01.03.2024614 240,6621,20 Загальна сума нарахованих 3% річних за період з 04 травня 2021року по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023року по 01 березня 2024року включно становить 256,18 + 70,80 + 23,34 + 6,57 + 21,20 = 378,09грн. Щодо позовних вимог про стягнення пені. Частиною першою статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Отже, положення статті 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природою. Частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. У даній справі, позивачем пред`явлені також позовні вимоги про стягнення пені, у зв`язку з несплатою заборгованості за надані комунальні послуги, нараховані у період з 03 квітня 2023 по 01 березня 2024 року. Проте, як вже було зазначено, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, у період з 24 лютого 2022року по 29 грудня 2023року включно було заборонено, у зв`язку з дією постанови КМУ від 05 березня 2022року №206 у редакції, що діяла до 29 грудня 2023 року. Тому на користь позивача підлягає стягненню в межах позовних вимог нарахована пеня у період з 01 січня 2024року по 01 березня 2024року включно виходячи зі ставки 0,01% суми боргу за кожен день прострочення, що становить: 4 240,66грн х 61 день х 0,01% =25,87грн. Колегія звертає увагу, що вказані вище суми 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, які підлягають солідарному стягненню з відповідачів, нараховані у межах загального трирічного та річного (щодо неустойки) строків позовної давності. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, допустив неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог. Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку. Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про часткове задоволення позову, шляхом солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01 січня 2002року по 01 лютого 2024року у розмірі 100 191,35 грн; інфляційні втрати за період з 04 травня 2021року по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023року по 01 березня 2024року включно у розмірі 1 455,53грн; 3 % річних за період з 04 травня 2021року по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023року по 01 березня 2024року включно у розмірі 378,09грн; пеню за період з 01 січня 2024року по 01 березня 2024року включно у розмірі 25,87грн, а всього 102050,84грн. За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 102 050,84/112 641,57 х (3028+3633,60) = 6 035,28грн, тобто по 1 508,82грн з кожного. Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року скасувати. Позов Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 січня 2002року по 01 лютого 2024року у розмірі 100 191,35 грн; інфляційні втрати за період з 04 травня 2021року по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023року по 01 березня 2024року включно у розмірі 1 455,53грн; 3 % річних за період з 04 травня 2021року по 23 лютого 2022року включно та за період з 30 грудня 2023року по 01 березня 2024року включно у розмірі 378,09грн; пеню за період з 01 січня 2024року по 01 березня 2024року включно у розмірі 25,87грн, а всього 102 050,84грн. У задоволенні решти позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору по 1 508,82грн з кожного окремо. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Судді: