Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/4408/23
від 05.02.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДДата документу 05.02.2024 Справа № 334/4408/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/4408/23 Головуючий у першій інстанції: Телегуз С.М. Провадження № 22-ц/807/264/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» в особі представника Фарзаєвої Кристини Алахмедівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, - В С Т А Н О В И ЛА: У 05.06.2023 року до суду звернувся представник Концерну «Міські теплові мережі» Калініна-Заєць Ю.М. з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. В позові посилалися на те, що згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради від 21.01.2009 року № 25 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя з 01.01.2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до його теплових мереж. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше. Позивач по відношенню до Відповідачів, як споживачів послуг, є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Законодавством передбачений двосторонній обов`язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово - комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними (Постанова Верховного суду України від 30.10.2013 року, справа №6-59цс13). У постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальні послуги сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». В даному випадку Позивач свій обов`язок виконав: підготував для Відповідачів належним чином оформлений договір та неодноразово запрошував на його укладення шляхом вивішування оголошень на будинку, через засоби масової інформації. Незважаючи на відсутність договору, Позивач здійснював та продовжує надавати Відповідачам послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Відсутність укладеного договору не виключає стягнення вартості послуг, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Так, за період з 01.04.2013 року по 31.10.2021 року загальна сума заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, наданих Відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , складає 53073,12 грн. За вказаний період заперечень з боку Споживачів на неналежну якість надання послуг не надходило. Послуга з централізованого опалення надавалась в межах опалювального сезону, а послуга з постачання гарячої води (підігріву питної води) - постійно. Отже, фактично відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води між сторонами тривають. Відсутність укладеного договору не позбавляє Відповідачів обов`язку оплати наданих послуг. На адресу боржників неодноразово направлялись претензії стосовно наявної заборгованості за надані послуги з вимогою погасити суму боргу. Прохали стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 53073,12 грн.; стягнути судові витрати у виді судового збору у розмірі 2684 грн. 25.07.2023 представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про зменшення позовних вимог, оскільки після подання позову відповідачі здійснили часткову сплату боргу в сумі 18469,00грн., після чого заборгованість складає 34604,12грн., яку і просили стягнути з відповідачів на користь Концерну. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Концерн «Міські теплові мережі» подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано правил переривання перебігу позовної давності. 28 грудня 2023 року до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради від 21.01.2009 року № 25 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя з 01.01.2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до його теплових мереж. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше. Концерн «Міські теплові мережі» по відношенню до Відповідачів, як споживачів послуг, є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №
830. Відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя від 06.06.2023 року та матеріалами справи. Відповідно довідки Концерну «Міські теплові мережі» по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , нараховано за період з 01.04.2013 року по 31.10.2021 року в сумі 57635,12 грн., сплачено ( з урахуванням сплаченої суми після подання позову до суду) - 23031,00 грн., заборгованість за цей період складає 34604,12 грн. Відповідно Розрахунку суми позову Концерну «Міські теплові мережі» по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 2 особи, заборгованість станом на 01.11.2021 року складає 34604,12 грн. Відповідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води. Згідно ч.1 ст.6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 3) виконавці комунальних послуг. Згідно ч.2 ст.6 Закону виконавцями комунальних послуг є: 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води. Згідно ч.2 ст.7 Закону індивідуальний споживач зокрема зобов`язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно ч.1,3 ст.9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно ч.1,2 ст.12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Згідно п.1 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №830, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Згідно п.13 Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Згідно п.32 Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. Згідно п.35-37 Правил розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Відповідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Відповідно ст.541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Судом встановлено, що відповідачі, як споживачі комунальних послуг, зокрема постачання теплової енергії та гарячого водопостачання, відповідно Закону «Про житлово-комунальні послуги», в порушення Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, не уклали типовий договір, однак споживали вказані послуги та не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого за споживачами по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , обліковується борг за період з 01.04.2013 року по 31.10.2021 року в сумі 34604,12 грн., який на час розгляду справи судом не був погашений, тому порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив наступне. Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до положень частини першої статті 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. У вказаній справі відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності, про що зазначено у письмовій заяві. Як встановлено судом першої інстанції, відповідачі зобов`язані щомісяця здійснювати оплату за надану у квартиру теплову енергію, а відтак вказані зобов`язання відповідачів виникали щомісяця. При цьому, плата за послуги повинна була вноситися не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Тобто, з 21 числа кожного місяця, що слідує за розрахунковим, починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці житлово-комунальних послуг, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17. Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідачів заборгованості в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. Вказаний закон набрав чинності з 02 квітня 2020 року. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211від 11.03.2020«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався та тривав до 30.06.2023. З позовом до суду Концерн «МТМ» звернувся 05.06.2023 та просив стягнути заборгованість, яка виникла з 01 квітня 2013 року по 31 жовтня 2021 року. Строк позовної давності продовжено з дня набрання чинності змін у Розділі «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строку позовної давності, з 02.04.2020 року. Із наведеного вбачається, що позовна давність по заборгованості за період з квітня 2013 року по березень 2017 року спливла до введення карантину, а тому на неї дія пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Українищодо продовження строку позовної давності не поширюється. З огляду на зазначене, позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, за період з квітня 2013 року по травень 2020 року задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. За таких обставин, з урахуванням наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги у межах строку позовної давності, з урахуванням вимог п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Відтак стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води підлягає заборгованість за період з 01 червня 2020 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 10472,67грн. Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Концерном не пропущено строк позовної давності. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2019 по справі № 9901/120/19 зазначено: поняття строку міститься у частині першій статті 251 ЦК. Відповідно до цієї норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 252, стаття 253 ЦК). Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв`язку із цим. Характерною рисою строків, визначених законом, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників правовідносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом. Тому, вирішуючи питання, чи своєчасно вчинена певна дії, або ж чи має місце бездіяльність, визначальним є дотримання суб`єктом владних повноважень темпоральних рамок, передбачених у нормативно-правовому акті, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання. Днем бездіяльності, у свою чергу, є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. Визнанню бездіяльності протиправною передує встановлення обов`язку виконання суб`єктом владних повноважень певних дій (прийняття рішення) у визначений законом строк. З позовом до суду Концерн «МТМ» звернувся 05.06.2023 та просив стягнути заборгованість, яка виникла з 01 квітня 2013 року по 31 жовтня 2021 року. Строк позовної давності продовжено з дня набрання чинності змін у Розділі «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строку позовної давності, з 02.04.2020 року. Із наведеного вбачається, що позовна давність по заборгованості за період з квітня 2013 року по березень 2017 року спливла до введення карантину, що було вірно визначено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на належних доказах і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами процесуального закону як підстави для скасування рішень. Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у цій залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 05 лютого 2024 року. Головуючий Судді: