Постанова 4824 № 759/18833/25

Унікальний номер справи 759/18833/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6179/2026 Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Петренко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 04 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року, у с т а н о в и в : ТОВ «Фінпром маркет» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, що виникла на підставі договору позики №75867316 від 04.07.2021 року, укладеного між відповідачем та первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Позивач посилається на те, що 04.07.2021 року відповідачу було надано у борг 4 100,00 грн на 30 днів зі сплатою процентіву розмірі 1,99 за день. Договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. Надалі, право вимоги за цим договором перейшло до позивача на підставі Договорів факторингу від 21.12.2021 та від 31.03.2023. Через неналежне виконання відповідачем зобов`язань, його заборгованість становить 11 932,63 грн, яка складається з 4 100,00 грн (основний борг) та 7 832,63 грн (відсотки). Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути суму заборгованості, а також судові витрати - судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у озмірі 3 500,00 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року позовну заяву ТОВ «Фінпром маркет» про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» суму заборгованості за Договором позики №75867316 від 04.07.2021 року у загальному розмірі 4 589, 53 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн. Не погодившись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог та стягнутих судових витрат ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи рішення у справі, судом взято до уваги «електронну платіжну інструкцію», однак, на думку апелянта, зазначена інструкція не підтверджує фактичного зарахування коштів, окільки це не банківська виписка. У документі не міститься підтвердження, що кошти реально були отримані на картку відповідача. Зауважує, що матеріали справи не містять: доказу входу в особистий кабінет; даних про IP-адресу; SMS-коду; технічних журналів сервера; підтвердження, що номер телефону належав відповідачу в цей момент; підтвердження, що одноразовий ідентифікатор був введений саме відповідачем. На думку апелянта, судом зроблено помилковий висновок, що строк позовної давності не сплив. Позов подано у 2025 році - після спливу строку, що є підставою для повної відмови в позові. Також, судом безпідставно стягнуто судові витрати. Позивач ТОВ «Фінпром маркет правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скориствалося. У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 04 липня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75867316. Первісним кредитором надано ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 100,00 грн. Строк позики становив 30 днів. Встановлено базову (фіксовану) процентну ставку в розмірі 1,99 % на день. Договір укладений в електронній формі. Згідно з п. 6.5. Правил надання грошових коштів у позику, нарахування процентів за понадстрокове користування позикою (прострочення) обмежено терміном не більше 90 календарних днів. Перерахування коштів: 04.07.2021 року Первісний кредитор виконав свої зобов`язання, перерахувавши суму позики 4 100,00 грн на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 через платіжну установу ТОВ «ФК Фінекспрес», що підтверджується електронною платіжною інструкцією. Відповідач не виконав зобов`язання щодо повного повернення позики та сплати відсотків у встановлений Договором строк (не пізніше 04.08.2021. 21.12.2021 р. право вимоги перейшло від ТОВ «1 безпечне агенство необхідних кредитів» до ТОВ «Фінінсова компанія управління активами» за договором факторингу № 2 112. 31.03.2023 р. право вимоги перейшло від ТОВ «Фінінсова компанія управління активами» до ТОВ «Фінпром маркет» (Договір факторингу №310323-ФМ). Таким чином ТОВ «Фінпром маркет» є належним кредитором у цьому зобов`язанні. Як зазначав у позивач, розмір заборгованості за договором становить 11 932,63 грн., яка складається з основного боргу у розмірі 4 100,00 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 7 832,63 грн. Задовольнячи частково позовні вимоги судом зазначено, що відповідач не виконав грошове зобов`язання щодо повернення суми позики за Договором, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення із відповідача 4 100,00 грн. в рахунок погашення тіла позики (основного боргу) підлягає задоволенню. Щодо розміру відсотків за користування позикою за вищезазначеним договором позики, то суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають лише проценти, нараховані у межах визначеного договором строку кредитування, тобто протягом 30 днів (з 04.07.2021 року по 03.08.2021 року включно). З таким висновком суду погоджується і суд апеляційної інстанції, та зазначає наступне. За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України). В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Встановлено, що 04 липня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75867316. Вказаний договір позики підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором xb3SzSe7kt. На підтвердження позовних вимог ТОВ «Фінпром Маркет» надало суду копію зазначеного вище договору позики №75867316 від 04.07.2021. Відтак, з врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору позики №75867316 від 04.07.2021 між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання грошових коштів у позику. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України). В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість ОСОБА_1 за договором позики №75867316 від 04.07.2021 становить 11 932,63 грн, з яких: 4 100,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 7 832,63 грн - сума заборгованості за відсотками. Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 4 100,00 грн підтверджується електронною платіжною інструкцією №3e5f3202-41d6-4b7b-be01-ofc78c2a818f від 04.07.2021. Кошти перераховані на карту НОМЕР_1 , довідкою ТОВ «ФК Фінекспрес» № КД-000038113/ТНПП від 15.07.2025. (а.с.16, 32). Окрім того, як вбачається з договору кредиту №758673 16 від 04.07.2021, карта НОМЕР_1 зазначена позичальником ОСОБА_1 при укладенні договору. Доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 4 100,00 грн відповідачем не надано. Також відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунок, враховуючи, що ТОВ «Фінпром Маркет» не є банківською установою. Тобто апелянт не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання останнім не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів. Відтак, заборгованість по тілу кредиту є доведеною та обґрунтованою. Щодо твердження апелянта про неправомірне нарахування позикодавцем відсотків слід зазначити наступне. Згідно умов укладеного договору позики №75867316 від 04.07.2021, позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 4 100 грн., строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована), дата надання кредиту - 04.07.2021, дата повернення кредиту - 03.08.2021. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування законом не передбачене. На думку колегії суддів, суд дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять доказів пролонгації укладеного договору позики №75867316 від 04.07.2021. Твердження апелянта про те, що неознайомлення ним з Умовами та Правила надання грошових коштів у позику, якими передбачено нарахування відсотків за договором, є підставою для відмови у стягненні з нього відсотків у повному обсязі не заслуговують на увагу. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягненню з відповідача підлягають лише проценти, нараховані у межах визначеного договором строку кредитування, тобто протягом 30 днів (з 04.07.2021 року по 03.08.2021 року включно). Суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №75867316 від 04.07.2021 року в загальному розмірі 4 589,53 грн, з яких: 4 100,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 489,53 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими за період дії договору. Позивачем рішення суду не оскаржується. Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У ч. 1 ст. 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З даним позовом ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося 18 сераня 2025 року. При цьому, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом. Законом України №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до якого в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану. Колегія суддів, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п. 12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п. 19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення заборгованості продовжено та позивачем не пропущено при зверненні до суду із даним позовом. Апелянт також не погоджується із стягнутими з нього судовими витратами.На таке твердження апелянта, колегія суддів зазначає наступне. У позовній заяві, ТОВ «Фінпром Маркет» просило вирішити питання судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та стягнути з відповідача 3500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач в позовній заяві заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн та долучив документи на підтвердження понесених позивачем даних витрат. Зокрема, на підтвердження заявлених вимог в матеріалах справи наявні: договір №01-11/24 від 01.11.2024 про надання правничої допомоги адвокатом Ткаченко Ю.О. для ТОВ «Фінпром Маркет», витяг з акту прийому-передачі наданих послуг за договором №01-11/24 від 01.11.2024 на суму 3 500 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на представництво інтересів ТОВ «Фінпром Маркет» адвокатом Ткаченко Ю.О., платіжна інструкція №579934713.1 від 19.05.2025 про оплату послуг адвоката. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №757/16448/17-ц. На підтвердження відповідних витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір вказаних судових витрат. Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18). З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2024 року адвокат Ткаченко Ю.О. взяла на себе зобов`язання надавати правничу допомогу ТОВ «Фінпром Маркет» та відповідно до ордера від 01 листопада 2024 року уповноважено адвоката Ткаченко Ю.О. на підставі договору про надання правничої допомоги представляти інтересів товариства у всіх судових установах. Згідно з витягом з акту № 14-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 19.05.2025 адвокатом Ткаченко Ю.О. надано клієнту юридичні послуги, у вигляді вивчення матеріалів справи та складання позовної заяви у справі на суму 3500 грн. Зважаючи на наведене, апеляційний суд, дослідивши надані позивачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача ТОВ «Фінпром маркет» витрати на професійну правничудопомогу, однак дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог мав стягнути такі витрати попорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 346,17 (4589,53х3 500/11932,63). Отже, витрати на професійну правнмичу допомогу, стягнуті за рішенням суду підлягають зменшенню з 3 500,00 грн до 1 346,17 грн. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись повністю законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його змінив частині сгягнутих за рішенням суду витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання до суду позовної заяви у цій справі позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн. Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, то судові витрати понесені позивачем у суді першої інстанції у вигляді сплаченої суми судового збору та стягнуті з відповідача на користь позивача підлягають також зменшенню з 2 422, 40 грн. до 931, 70 (4589,53х2 422,40/11932,63) попорційно до задоволених позовних вимог, а рішення суду підлягає зміні і в цій частині. При цьому, враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задовольняється частково, лише у зменшенні суми стягнутих з нього судових витрат, не підлягає стягненню з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки в іншій частині рішення суду залишається без змін, а судові витрати не входять до позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» витрат на правничу допомогу та судового збору змінити, зменшивши стягнуті витрати на правничу допомогу з 3 500 грн. до 1 346,17 грн., зменшивши стягнутий судовий збір з 2 422, 40 грн. до 931,70 грн. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року залишити без змін. Поновити дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року в незмінній частині. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна