Постанова 4818 № 646/2811/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 646/2811/25 Номер провадження 22-ц/818/925/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2025 року в складі судді Білінської О.В. по справі № 646/2811/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулась до банку щодо отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 26 серпня 2020 року, будучи клієнтом банку, позичальниця уклала кредитний договір № АВН0СТ155101011269 щодо надання кредиту в розмірі 95 000,00 грн строком на 40 місяців, тобто до 25 грудня 2023 року, зі сплатою процентів у розмірі 50,00 % щорічно та комісії 0 грн. Відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 01 квітня 2025 року складає 103 485,86 грн, з яких: 63 412,40 грн - заборгованість за кредитом, 40 073,46 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101011269 від 26 серпня 2020 року у розмірі 103 485,86 грн станом на 01 квітня 2025 року, а також 2422,40 грн судового збору. 08 травня 2025 року від представника відповідачки адвоката Канделакі В.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що ніякого кредитного договору ОСОБА_1 не укладала та коштів не отримувала. Додатки до позову належним чином не засвідчені, не наданий розрахунок заборгованості і рух коштів, а надана банком роздруківка не є належним доказом. В анкеті-заяві відсутня домовленість щодо сплати відсотків, а Умови та Правила банківських послуг відповідачкою не підписані. Крім того, пропущений строк позовної давності. Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101011269 від 26 серпня 2020 року, що складається із: 63 412,40 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 40 073,46 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, у загальному розмірі 103 485,19 грн, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідачки утворилась заборгованість, що підлягає стягненню з неї на користь банку. На вказане судове рішення 26 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Канделакі В.М. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що ніякого кредитного договору ОСОБА_1 не укладала та коштів не отримувала, додатки до позову належним чином не засвідчені, не наданий офіційний розрахунок заборгованості і рух коштів, а надана банком роздруківка не є належним доказом. В анкеті-заяві відсутня домовленість щодо сплати відсотків, а Умови та Правила банківських послуг відповідачкою не підписані. Крім того, пропущений строк позовної давності, оскільки договір нібито укладено ще у 2020 році. Рішення суду складено з неточностями, а саме в описовій частині вказана ОСОБА_2 , у резолютивній частині вказано про порядок оскарження заочного рішення. 27 жовтня 2025 року від АТ «Акцент-Банк» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому банк вказав, що анкета-заява підтверджує звернення клієнта до банку, належне проходження ідентифікації та верифікації, заява на погодження удосконаленого електронного підпису підтверджує погодження використання його сторонами, паспорт споживчого кредиту підтверджує роз`яснення його умов, заява про надання послуги «Швидка готівка» і є кредитним договором, меморіальний ордер підтверджує факт видачі кредиту, банківська виписка є доказом погашення кредиту чи відсутності погашень. Договір було підписано простим електронним підписом у вигляді ОТП-паролю, на використання якого відповідачка погодилась при підписанні анкети-заяви. Строк позовної давності починається з дати неповернення боргу, тобто закінчення строку дії договору, і не є пропущеним. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 25 червня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: АТ "АКЦЕНТ-БАНК" отримано в електронному кабінеті 17 жовтня 2025 року (а.с. 71, т. 2); Адвокатом Ковальчук Олександрою Юріївною, яка діє в інтересах АТ "АКЦЕНТ-БАНК", отримано в електронному кабінеті 21 жовтня 2025 року (а.с. 72, т. 2); ОСОБА_1 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 67-68, т. 2), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 41, т. 2); Адвокатом Канделакі Володимиром Михайловичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано 24 жовтня 2025 року (а.с. 55, т. 2). 22 червня надійшла заява від представника ОСОБА_1 - адвоката Канделакі Володимира Михайловича про розгляд справи без участі представника. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом встановлено, що з Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку від 26 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами АТ «Акцент-Банк» виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку (а.с. 6 том 1). У подальшому АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з послугою «Швидка готівка» шляхом подачі заяви клієнта від 26 серпня 2020 року № АВН0СТ155101011269. Заявою передбачено умови кредитного договору, а саме: вид кредиту - послуга «Швидка готівка», тип кредиту - кредит, мета отримання - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту 95 000,00 грн, строк кредиту - 36 місяців, процентна ставка (фіксована) 50% на рік, комісія за надання фінансового інструменту - 0 грн, розмір щомісячного платежу 5175,86 грн, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту, НОМЕР_4. Позичальниця погодилась, що ця заява разом з Умовами та правилами обслуговування фізичних осіб у А-Банку при наданні банківських послуг, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту становить кредитний договір, підтвердила, що ознайомлена з вказаними документами і отримала їх примірники, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Заява підписана простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 (а.с. 7 зворот том 1). Того ж дня ОСОБА_1 простим електронним підписом підписала Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», який містить інформацію про умови кредитування, чинну до 23:59 26 серпня 2023 року, та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якої кредит мав бути повернутий до 25 серпня 2023 року (а.с. 6 зворот -7, 8 том 1). Перерахування АТ «А-Банк» на рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 95 000,00 грн згідно вказаного договору підтверджується копією меморіального ордеру №TR.15038547.21500.69351 від 26 серпня 2020 року та випискою по картці № НОМЕР_2 , яка містить інформацію щодо поповнення 26 серпня 2020 року о 10:29 на суму 95 000,00 грн (а.с. 10 зворот, 85-86, 158-159 том 1). Випискою по кредиту та випискою по картці № НОМЕР_2 ОСОБА_1 підтверджується, що вона, починаючи з 26 серпня 2020 року, користувалась кредитними коштами шляхом зняття готівки у банкоматах і здійснення покупок. Згідно виписки за період з 26 серпня 2020 року по 31 березня 2025 року заборгованість склала 103 485,86 грн, яка нарахована станом на 26 грудня 2023 року (а.с. 11-12, 85-86, 156-159 том 1). З наданого банком розрахунку вбачається, що відповідачка частково погашала кредит, проте станом на 01 квітня 2025 року ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту в розмірі 103 485,86 грн, з яких: 63 412,40 грн - заборгованість за кредитом, 40 073,46 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що нарахована на 25 грудня 2023 року (а.с. 9-10 том 1). У травні 2025 року ОСОБА_1 подала до правоохоронних органів заяву про вчинення АТ «Акцент-Банк» відносно неї кримінальних правопорушень, відомості за якою внесені до ЄРДР (а.с. 92, 110-111 том 1). За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. В силу частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» (тут і далі в редакції на час укладення договору) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону). Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18). Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається з матеріалів справи, 26 серпня 2019 року ОСОБА_1 власноруч підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку, де зокрема вказала свій номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 6 том 1). 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 підписала за допомогою простого електронного підпису за ідентифікатором за номером телефону НОМЕР_1 заяву клієнта № АВН0СТ155101011269 щодо надання кредиту за послугою «Швидка готівка», в якій сторонами узгоджено розмір кредиту (95 000,00 грн), строк кредиту - 36 місяців та відсотки за користування кредитом - фіксована процентна ставка 50,00 % на рік (а.с. 7 зворот том 1). Факт перерахування позичальниці кредитних коштів у розмірі 95 000,00 грн підтверджується меморіальним ордером №TR.15038547.21500.69351 від 26 серпня 2020 року та випискою по картці № НОМЕР_2 , яка містить інформацію щодо поповнення 26 серпня 2020 року о 10:29 на суму 95 000,00 грн (а.с. 10 зворот, 85-86, 158-159 том 1). Стороною позивача, крім іншого, було також долучено до матеріалів справи виписку по кредиту станом на 01 квітня 2025 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту в розмірі 103 485,86 грн, з яких: 63 412,40 грн - заборгованість за кредитом, 40 073,46 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що нарахована на 25 грудня 2023 року (а.с. 9-10 том 1). Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». За змістом вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04вересня 2024 року у справі №426/4264/19. Аналізуючи викладені обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що сторонами в належній формі укладено договір, за яким позичальницею отримано кредитні кошти, а також узгоджено відсоткову ставку за договором шляхом підписання заяви електронними підписами сторін. З урахуванням наведеного, доводи ОСОБА_1 про те, що вона не укладала ніякого кредитного договору, є необґрунтованими. Доказів того, що власноручний підпис на анкеті-заяві від 26 серпня 2019 року їй не належить, що вона не підписувала договір від 26 серпня 2020 року за допомогою електронного підпису, що їй не належить номер телефону НОМЕР_1 , відповідачкою не надано. Сам по собі факт звернення відповідачки до правоохоронних органів, що відбулось вже після звернення банку до суду з позовом у цій справі, не спростовує укладення нею договору, отримання кредитних коштів і часткового виконання договору. Отже, оскільки позичальниця фактично користувалась кредитними коштами, які у повному обсязі не повернула, та банк має право на захист своїх прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту у розмірі 63 412,40 грн. Разом з тим, щодо суми заборгованості за процентами колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з розрахунку заборгованості, який узгоджується з даними виписки по рахунку, нарахування відсотків відбувалося за відсотковою ставкою 50 річних, тобто за ставкою, узгодженою з позичальницею. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), викладено правові висновки про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). По своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 (провадження № 61-16156св21). Згідно умов заяви клієнта № АВН0СТ155101011269 від 26 серпня 2020 рокусторонами визначено строк кредитування - 36 місяців, тобто кредит мав бути повернутий до 25 серпня 2023 року. Разом з тим, з виписки по кредиту і розрахунку заборгованості вбачається, що АТ «Акцент-Банк» нараховувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитом до 25 грудня 2023 року, що є неправомірним. Проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування, що сплив 25 серпня 2023 року, до 25 грудня 2023 року нараховані безпідставно, тому стягненню з відповідачки не підлягають. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на кінець строку кредитування заборгованість за процентами складала 37 808,71 грн, і саме ця сума процентів підлягає стягненню з відповідачки на користь банку. Посилання відповідачки на пропуск строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки такий строк щодо вимоги про повернення кредиту у повному обсязі починає обраховуватися від дня закінчення строку кредитування - 25 серпня 2023 року, і станом на час звернення банку до суду у квітні 2025 року не пропущений. Щодо строку позовної давності за кожним зі щомісячних платежів, судом першої інстанції правильно зазначено про його продовження на час запровадження карантину та воєнного стану. Доводи ОСОБА_1 щодо неточностей у рішенні суду не є підставою для його скасування чи зміни, адже відповідачка не позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням розміру заборгованості за відсотками, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку, з 40 073,46 грн до 37 808,71 грн, а загалом розміру заборгованості з 103 485,66 грн до 101 221,11 грн. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 5 том 1). Оскільки позовні вимоги банку підлягають задоволенню частково, на 97,81 %, розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь банку судового збору слід зменшити з 2422,40 грн до 2369,34 грн (2422,40 * 97,81%). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року відстрочено ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн (а.с. 34 том 2). Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, на 2,19 %, з АТ «Акцент-Банк» слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 99,47 грн (4542,00*2,19%) на користь держави, та з ОСОБА_1 - у розмірі 4 442,53 грн (4542,00 - 99,47) на користь держави. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2025 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за договором № АВН0СТ155101011269 від 26 серпня 2020 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», з 103 485,19 грн до 101 221 (сто одна тисяча двісті двадцять одна) грн 11 коп, з яких 63 412,40 грн загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 37 808,71 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, а також понесені витрати по сплаті судового збору з 2422,40 грн до 2369 (дві тисячі триста шістдесят дев`ять) грн 34 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4442 (чотири тисячі чотириста сорок дві) грн 53 коп на користь держави. Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 1436008) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 99 (дев`яносто дев`ять) грн 47 коп на користь держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина